Постанова 4813 № 501/3812/20

Номер провадження: 22-ц/813/3032/23 Справа № 501/3812/20 Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.10.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. 10 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, згідно із якого просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 100100,00 грн. та судові витрати у розмірі 1001,00 грн. Позов мотивовано тим, що 02 травня 2020 року біля 21 год. 00 хвилин за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Садова, буд. 76, вона (позивачка) придбала у відповідача за обумовлену грошову суму, розмір якої складав 3500 доларів США, що в еквіваленті на день складання позову становить 100 100,00 грн., автомобіль чорного кольору марки BMW 525 D, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , 2002 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_2 . Позивачка в позові вказує, що відповідач її запевняв, що вказане авто знаходиться в справному стані, в іпотеці, арешті чи інших обтяженнях не перебуває, вказаним відчуженням права третіх осіб порушуватись не будуть. На підтвердження укладеної угоди відповідач передав позивачці технічний паспорт серії НОМЕР_3 , ключі запалювання та сам автомобіль. Свідками цього правочину були: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 . За домовленістю сторін даний автомобіль сторони повинні були невдовзі зняти з реєстраційного обліку з попереднього власника та зареєструвати на ім`я позивача. Дотримуючись вказаної домовленості 16 червня 2020 року позивачка на зазначеному автомобілі прибула до ТСЦ МВС №5154, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, буд.5. При огляді даного автомобіля судовим експертом ОНДКЦ було встановлено заміну ідентифікаційного номеру кузова шляхом видалення фрагмента номерного майданчика з первинним номером кузова та наступним вварюванням на його місце металевої пластинки з рельєфно-цифровим позначенням, яке візуально визначається як: WBADL01090GY13252. З даного приводу головним судовим експертом ОНДКЦ повідомлено до чергової частини Київського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області, за фактом чого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.290 КК України було відкрито кримінальне провадження №12020160480001694, даний автомобіль було вилучено. Ухвалою Київського районного суду м. Одеса від 26 жовтня 2020 року накладено арешт на даний автомобіль та його передано на відповідальне зберігання відповідачеві з правом користування та розпорядження. Позивачка зазначає в позові, що за вказаних обставин, вона звернулась до відповідача щодо повернення їй раніше сплаченої суми за даний автомобіль, на що отримала згоду, але кошти відповідач так і не повернув, уникає спілкування. На підставі викладеного позивачка звернулась до суду з відповідним позовом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 21 квітня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено повністю. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 100100,00 грн. та судові витрати у розмірі 1001,00 грн. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: 1)відповідач не міг продавати автомобіль у зв`язку із тим, що не є власником, та не був представником по довіреності власника автомобіля; 2)письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не є письмовими доказами в розумінні статті 95 ЦПК України, а клопотання про допит зазначених свідків заявлено не було. Порядок розгляду апеляційної скарги. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 17, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 06 жовтня 2023 року. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Фактичні обставини справи. На підставі матеріалів справи встановлено, що 02 травня 2020 року ОСОБА_2 мала намір придбати у ОСОБА_1 за 3500 доларів США автомобіль марки BMW 525 D, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , 2002 року випуску. При огляді даного автомобіля судовим експертом ОНДКЦ встановлено заміну ідентифікаційного номеру кузова шляхом видалення фрагмента номерного майданчика з первинним номером кузова та наступним вварюванням на його місце металевої пластинки з рельєфно-цифровим позначенням, яке візуально визначається як: WBADL01090GY13252. З даного приводу головним судовим експертом ОНДКЦ повідомлено до чергової частини Київського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області, за фактом чого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.290 КК України відкрито кримінальне провадження №12020160480001694. Вказані обставини підтверджуються копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.16). Ухвалою Київського районного суду м.Одеса від 26.10.2020 накладено арешт на даний автомобіль та його передано на відповідальне зберігання відповідачеві з правом користування та розпорядження (а.с.17-19). Згідно копії розписки про отримання та збереження транспортного засобу, ОСОБА_1 отримав автомобіль чорного кольору марки BMW 525 D, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , 2002 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_2 (а.с.20). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що сторони не реалізували наміру щодо укладення у встановленому законом порядку договору купівлі-продажу автомобіля, тому грошові кошти, передані позивачем відповідачу в рахунок купівлі автомобіля підлягають стягненню з останнього, як безпідставно отримані, оскільки з 25.06.2020 року належний відповідачу автомобіль перебуває під арештом у зв`язку із заміною ідентифікаційного номеру кузова шляхом видалення фрагмента номерного майданчика з первинним номером кузова та наступним вварюванням на його місце металевої пластинки з рельєфно-цифровим позначенням, яке візуально визначається як: WBADL01090GY13252, у результаті чого позивачка не мала змоги перереєструвати на себе автомобіль. Отже, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані іншими спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні майно підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13. Відповідно до статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Отже, сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у разі якщо правова підстава переходу не виникла або відпала згодом, або взагалі без неї якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та п ередання майна тій особі потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Відповідно до вимог пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Отже, зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв`язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-1216цс17. Також зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв`язку з такими договірними відносинами, що мали виникнути у майбутньому і це сторони попередньо погодили на момент передачі речі (грошей). На підтвердження обставин справи стороною позивача надані наступні докази: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні 12020160480001694, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2020 року про накладення арешту на транспортний засіб, розписку ОСОБА_1 про отримання та збереження транспортного засобу. Додатково надані заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . У вказаних заявах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначено, що ОСОБА_2 купила автомобіль марки БМВ д.н. НОМЕР_1 у ОСОБА_1 , за що останній отримав 3500 доларів США. У судових засідань не можуть бути допитані, так як поїдуть за кордон. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Тобто норми ЦПК України не визначають правовий статус таких пояснень, не наділяють їх таким доказовим значенням як показання свідків. Допит свідка здійснюється в судовому засіданні зі складанням присяги і попередженням про кримінальну відповідальність. Вказані письмові пояснення можуть бути розцінені як письмові докази у справі, проте виходячи з принципів належності і допустимості доказів, а також враховуючи встановлений процесуальним законом спеціальний порядок допиту свідків, ці пояснення як письмові докази у справі не є належними і достатніми для встановлення обставин, які досліджуються у цій справі. Таким чином, пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без їх допиту у суді не можуть бути належними доказами. Інших доказів, які б підтверджували факт передачі ОСОБА_2 грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі 3500 доларів США не надано. Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги є недоведеними, а тому у задоволенні позовної заяви необхідно відмовити. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового судового рішення по суті спору про відмову у задоволенні позову. Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції. У зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 квітня 2021 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2023 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк