Постанова 4809 № 398/2336/22

ПОСТАНОВА Іменем України 20 вересня 2023 року м. Кропивницький справа № 398/2336/22 провадження № 22-ц/4809/780/23 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Дуковського О.Л. суддів: Голованя А.М., Письменного О.А. з участю секретаря: Демешко Л.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 березня 2023 року, у складі головуючого судді Дубровської С.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вересень Плюс» про визнання звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У липні 2022 року ОСОБА_1 а звернулася до суду із позовом до ТОВ «Вересень Плюс» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона на підставі наказу № 1995 «к» від 13 вересня 2021 року була прийнята на роботу - прибиральницею службових приміщень ТОВ «Вересень Плюс» з 15 вересня 2021 року, а наказом №1490 к від 30 червня 2022 року її було звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Посилалася на те, що звільнення її з роботи є незаконним та таким, що порушує її право на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України. Вказала, що працівнику не може пропонуватися робота, яка потребує зміни місця проживання під час військового стану, а їй було запропоновано перевестися на роботу прибиральниці службових приміщень в інше місто (м. Кропивницький вул. Шевченко, 27, магазин № 44 « ОСОБА_2 »). Вважала, що її не може бути звільнено, оскільки у неї відсутні інші члени сім`ї з самостійним заробітком. Зазначала, що відповідач під час її звільнення порушив норми трудового законодавства, оскільки вона не була попереджена за два місяці про наступне вивільнення. Крім того вважала, що неправомірним звільненням їй було завдано моральної шкоди, яку оцінила у 10000,00 грн . Просила: визнати протиправним наказ про звільнення та поновити її на посаді прибиральниці магазину №177 «VARTO», за адресою АДРЕСА_1 , з 30 червня 2022 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути на відшкодування моральної шкоди - 10000,00 грн . Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із даним рішенням суду позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, звільнення протиправним, необґрунтованим, незаконним та таким, що порушує її право на працю гарантоване ст. 43 Конституції України. На думку позивачки суд першої інстанції не дослідив обставин справи, а саме що роботодавцем їй було запропоновано роботу, яка потребує зміни місця проживання під час військового стану. Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги того, що у неї відсутні члени сім`ї із самостійним заробітком. Також зазначала, що у відповідача не відбулося ніяких змін в організації виробництва та праці, що передбачено п.1 ст.40 КЗпП України при звільненні, а тому з цих підстав її не мало бути звільнено. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача ОСОБА_3 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про залишення скарги без задоволення. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам виходячи із наступного. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції послався на відсутність порушень звільнення з боку відповідачаз підстав п.1 ст.40 КЗпП України. З копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_1 на підставі наказу № 1995 «к» від 13 вересня 2021 року була прийнята на роботу - прибиральником службових приміщень в ТОВ «Вересень Плюс» з 15 вересня 2021 року (а.с. 12). Згідно наказу №1490 «к» від 30 червня 2022 року ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, про що зроблено запис в трудову книжку. (а.с. 11,12) Підставою звільнення є наказ «Про внесення змін до штатного розпису у зв`язку зі скороченням посади» від 26.04.2022 №28-ОД (а.с. 67) та повідомлення про заплановане вивільнення від 27.04.2022 №587. Судом першої інстанції встановлено, що на час вирішення питання про звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників у ТОВ «Вересень Плюс» магазину № 177 «Varto», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 працювало дві прибиральниці позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Під час звільнення у зв`язку зі скороченням ОСОБА_4 була надана перевага у залишенні на роботі, так як вона була прийнята на роботу 09 вересня 2020 року, тобто на один рік раніше ніж позивачка. З матеріалів справи вбачається, що листом ТОВ «Вересень Плюс» за № 587 від 27 квітня 2022 року позивачу ОСОБА_1 запропоновано переведення на посаду прибиральника службових приміщень магазину № 44 «Файно маркет» АДРЕСА_2 (а.с.34 ). Тобто, відповідачем надано докази щодо запропонованої позивачці вакансії, що існувала на цьому підприємстві. Інших посад, які відповідають кваліфікації позивачки на підприємстві не існує. Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Суд, при розгляді спору про поновлення працівника на роботі, зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції установлено факт змін в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників на підприємстві відповідача на підставінаказу від 26.04.2022 №28 -ОД «Про внесення змін до штатного розпису у зв`язку зі скороченням посади», згідно якого виведено зі штатного розпису підприємства посаду прибиральник службових приміщень - 1 штатну одиницю. Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. З матеріалів справи вбачається, що позивач була своєчасно попереджена про зміни в організації праці та про можливе майбутнє вивільнення, при цьому відповідачем була проведена процедура перепрацевлаштування, але позивачка не виявила бажання переведення на іншу, вакантну на підприємстві посаду. Посилання позивачки на те, що відповідачем було запропоновано її працевлаштування зі зміною місця проживання під час військового стану спростовується тією обставиною, що на території місцевості, в якій цю посаду запропоновано активні бойові дії не ведуться. Тим більше, що зміна умов праці можлива лише за згодою робітника. Суд апеляційної інстанції вважає, що посилання позивачки в апеляційній скарзі на Закон України №2220 -ІХ («Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану») не регулює даних правовідносин. Колегія суддів вважає, що відповідачем у справі в повному обсязі було виконано вимоги частин 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України, а саме: позивача завчасно ознайомлено про майбутнє звільнення, та запропоновано іншу посаду, але позивач не подала заяви про її згоду на переведення. Тому, висновок суду першої інстанції про те, що при звільненні позивача з підприємства, відповідачем дотримано вимоги трудового законодавства є правомірним. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обсяг права і обов`язків сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 березня 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 02.10.2023 - складено постанову. Головуючий суддя: О.Л. Дуковський Судді: А.М. Головань О.А. Письменний