Постанова Одеський апеляційний суд № 504/1873/23

Номер провадження: 22-ц/813/7065/23 Справа № 504/1873/23 Головуючий у першій інстанції Якимів А. В. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.10.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Гуденка Д.О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 на ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 червня 2023 року, постановлену Комінтернівським районним судом Одеської області у складі: судді Якиміва А.В. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в с т а н о в и в: Предметом апеляційного перегляду є ухвала Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 червня 2023 року, якою відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області про визначення місця проживання дитини та повернуто її разом із доданими до неї матеріалами ОСОБА_2 . Роз`яснино ОСОБА_2 право звернутися із зазначеним позовом до суду у загальному порядку. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 вважає, що оскаржувана ухвала є безпідставною, не аргументованою, просить скасувати ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 червня 2023 року та прийняти нове рішення, яким прийняти зустрічну заяву ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини до розгляду в рамках справи № 504/1873/23. Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у прийнятті зустрічного позову через нібито не передбачений законом порядок подачі зустрічної позовної заяви та з огляду на те, що зустрічна позовна заява не містить електронного цифрового підпису. Скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 226/1863/18, від 30 березня 2021 року у справі № 530/544/16, від 03 травня 2022 року у справі № 205/5252/19, вважає, що чинне процесуальне законодавство не забороняє учаснику справи звернутися з процесуальними документами до суду шляхом направлення їх на офіційну електронну адресу суду з обов`язковим скріпленням їх власним електронним цифровим підписом учасника справи, а тому суд безпідставно відмовив у прийнятті зустрічної позовної заяви. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка в особі свого представника апеляційну скаргу не визнає, просить ухвалу суду залишити без змін, оскільки судом вірно застосовані норми процесуального права під час відмови у прийнятті зустрічного позову, такі дії відповідач спрямовані на затягування розгляду справи про розірвання шлюбу, які має інший предмет , правовідносини інші, такі позови не взаємопов`язані, їх спільний розгляд не є доцільним, а задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, від представника заявника адвоката Дубового І.А. надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі відповідача та його представника, так само і представник позивача адвокат Єлісєєв Д.О. просив розглядати справу за відсутності сторони позивача, що відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З матеріалів справи вбачається, що позивачка 10 травня вернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу. Ухвалою суду від 16 травня 2023 року було відкрито спрощене провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та призначено до розгляду на 08 червня 2023 року о 09.40 год. 19 червня 2023 року відповідачем до суду подано зустрічний позов у справі № 504/1873/23 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, про визначення місцем проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька ОСОБА_2 . Заочним рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб, що укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що зареєстрований 26 листопада 2020 року Херсонським міськім відділом ДРАЦС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що зроблено відповідний актовий запис № 1013. Відмовляючи у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що первісний позов стосується припинення шлюбних відносин між чоловіком та дружиною. Предметом зустрічного позову є визначення місце проживання дитини, що свідчить про наявність спору між батьками та таке питання вирішується судом у відповідності до ст. 161 СК України, а відповідач не наводить обставин, які б свідчили про доцільність розгляду зустрічного позову із первісним позовом, їх взаємопов`язаність між собою, спірні правовідносини за цими договорами не виникли з одних правовідносин та задоволення зустрічного позову (предмету позову - визначення місця проживання дитини) не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову (предмет позову - розірвання шлюбу). Крім того, зустрічний позов подано з порушенням ч. 2 ст. 193 ЦПК України, оскільки представник відповідача зустрічну позовну заяву до суду подав не за допомогою підсистеми «Електронний суд», а електронною поштою з використанням електронного цифрового підпису представника відповідача, отже представником відповідача використано спосіб звернення до суду, який не передбачений чинним процесуальним законодавством. Переглядаючи справу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. В статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Положеннями статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За приписами ч. 1 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогами статей 175 і 177 цього Кодексу (ч. 1 ст. 194 ЦПК України). За своєю суттю зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом. За приписами ч. 2 ст. 193 ЦПК України умовами прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом є: взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним, що виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин; доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів, оскільки це дозволяє більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити фактичні взаємовідносини сторін, виключити ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень. Як вбачається із ст. 193 ЦПК України, прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним не є обов`язком суду, що розглядає справу, а навпаки відноситься до його дискреційних повноважень, при цьому, сам суд першої інстанції визначає взаємопов`язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу як суд першої інстанції. Так, суд при вирішенні питання щодо прийняття до розгляду зустрічного позову повинен виходити з того, що наявність підстав, передбачених законом як умови прийняття зустрічного позову, свідчать про наявність певного зв`язку між первісною і зустрічною вимогами. Відсутність такого зв`язку не виправдала б можливість спільного розгляду цих вимог в одному процесі. Недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу. Із аналізу первісного позову про розірвання шлюбу та зустрічного позову про визначення місця проживання дитини вбачається, що хоч правовідносини, які виникли між сторонами і регулюються Сімейним Кодексом України, однак можуть бути розглянуті окремо незалежно одна від іншої, оскільки дані позови не є взаємопов`язані і задоволення зустрічного позову жодним чином не впливає на задоволення первісного позову. При цьому спільний розгляд таких позовних вимог є недоцільним, адже при розгляді позову про визначення місця проживання дитини істотно розширюється предмет доказування та може виникнути необхідність залучення нових учасників процесу, що призведе до затягування розгляду справи про розірвання шлюбу. А відтак, висновки суду першої інстанції про те, що у прийнятті зустрічної позовної заяви до спільного розгляду з первісним позовом слід відмовити, є вірними та такими, що відповідають як нормам матеріального, так і нормам процесуального права. Судом вірно враховані висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18, щодо того, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, і лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Оскільки по справі вбачається спір, то суд вірно виснував як про можливість розгляду справи про розірвання шлюбу як спору з іншим предметом та підставами та непов`язаністю та недоцільністю спільного розгляду такого позову із позовом про визначення місця проживання дитини. Так само вірно зазначивши, що вказане не позбавляє відповідача звернутися із самостійними позовними вимогами щодо місця проживання дитини. Таке відповідає принципу процесуальної економії та помилковими доводами апеляційної скарги не спростовується. Колегія суддів враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Крім того, згідно із ч. 2 ст. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Зустрічна позовна заява подана представником відповідача в електронній формі через офіційну електронну пошту суду першої інстанції та підписана представником відповідача Дубовим І.А. кваліфікованим електронним підписом, про що вказує суд в оскаржуваній ухвалі. Відповідно до частин першої, четвертої та восьмої статті 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", якщо інше не передбачено цим Кодексом. Згідно з частинами п`ятою, шостою, восьмою статті 43 ЦПК України документи (в тому числі, процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника). Використання електронного підпису врегульоване Законом України "Про електронні довірчі послуги", який набрав чинності 07 листопада 2018 року. Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про електронні довірчі послуги" електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг. Відповідно до статті 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги» кваліфікована електронна довірча послуга створення, перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису чи печатки надається кваліфікованим постачальником електронних довірчих послуг та включає, зокрема, надання користувачам електронних довірчих послуг засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки для генерації пар ключів та/або створення кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або перевірки кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Згідно з підпунктом 15.1 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі. Подані в електронній формі процесуальні заяви вважаються належним чином підписані, у разі їх скріпленням електронним цифровим підписом. Крім того, відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/335/20 (провадження № 11-361заі20), альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи та подання такого документу через електронний кабінет. У постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 226/1863/18 зроблено правовий висновок про те, що якщо апеляційна скарга надійшла на офіційну електронну поштову скриньку суду, підписана кваліфікованим електронним підписом, про що у матеріалах справи міститься довідка суду, то вона вважається підписаною відповідно до вимог статті 43 ЦПК України. Чинне процесуальне законодавство не забороняє учаснику справи звернутися з процесуальними документами до суду шляхом направлення їх на офіційну електронну адресу суду з обов`язковим скріпленням їх власним електронним цифровим підписом учасника справи (постанова Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 530/544/16). Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22 зроблено висновок про те, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису, що стало підставою для скасування ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги на направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції з огляду на те, що вона не містить підпису особи, що її подала. При цьому, ВП ВС зазначила, що з огляду те, що 29 червня 2023 року Верховна Рада України прийняла Закон України «3200-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінеті в Єдиній судовій інформаційній-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», яким внесено зміни до ЦПК України, ГПК України та КАС України, та на «якість закону», фізична особа (за виключенням адвокатів та інших, передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб) при зверненні до суду має чітко розуміти, що в неї є можливість через підсистему «Електронний суд» створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи, проте реєстрація офіційної електронної адреси для фізичної особи в ЄСІТС є добровільною, а кваліфікований електронний підпис має презумпцію його відповідності власноручному підпису, тому у такому випадку звернення до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є аналогічним безпосередньому зверненню до суду. Тому, суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що представник відповідача використав спосіб звернення до суду із зустрічним позовом, який не передбачений процесуальним законодавством. Хоча помилковий висновок суду першої інстанції в наведеній частині не вплинув на правильність вирішення питання щодо відмови у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини в цілому, вказане у відповідності до вимог ч. 4 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни судового рішення шляхом зміни його мотивувальної частини та виключення з мотивувальної частини ухвали Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 червня 2023 року посилання суду на порушення порядку подання зустрічного позову щодо його підписання електронним цифровим підписом. В іншій частині ухвала суду як постановлена з дотриманням норм процесуального права у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 376 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 червня 2023 року змінити. Виключити з мотивувальної частини ухвали Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 червня 2023 року посилання суду на порушення порядку подання зустрічного позову щодо його підписання електронним цифровим підписом. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 03 жовтня 2023 року. Головуючий М.В. Назарова Судді: В.В. Кострицький Ю.П. Лозко