Постанова 4857 № 460/46362/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/46362/22 пров. № А/857/9813/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Сеника Р.П., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року (головуючий суддя Дуляницька С.М., м. Рівне) у справі №460/46362/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №172050003858 від 24.08.2022 щодо відмови в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити їй з 31.07.2022 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Обґрунтовує позов тим, що відповідач протиправно відмовив їй у призначенні пенсії, оскільки вона станом на 01.01.1993 проживала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого 3 категорії, відтак має право на зниження пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на 6 років. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не дотримано умов щодо визначення права на призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначеного ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Вказує, що позивач навчалась у період з 01.09.1985 по 25.06.1990 у Рівненському державному педагогічному інституті в м. Рівне, яке не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, а тому у позивача відсутнє право на застосування початкової величини зменшення пенсійного віку на 3 роки та період проживання такої станом на 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення становить менше трьох років. Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). 16 серпня 2022 року позивач подала заяву про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області 24 серпня 2022 року прийняло рішення №1172050003858 про відмову у призначенні пенсії на підставі відсутності необхідної кількості років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (станом на 01.01.1993 проживала у зоні 2 роки 6 місяців 5 днів). Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулася з позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявний страховий стаж, вона досягнула віку, визначеного статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з врахуванням зменшення, а тому має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII). Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі Закон № 796-ХІІ) пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Абзацом п`ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ передбачено, що особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Системний аналіз наведених вище правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Аналогічні висновки щодо застосування наведених вище правових норм викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року справі № 556/1153/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 565/1829/17. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач проживала в зоні гарантованого добровільного відселення (с. Зелене Вараського району) з 26.04.1986 по вересень 1990 року, що підтверджується довідкою Володимирецької селищної ради від 14.07.2022 №139 (а.с.14). Також, в період з 27.09.1990 по даний час ОСОБА_1 проживає в с. Хиночі Вараського району. Дана обставина підтверджується довідкою Володимирецької селищної ради від 26.07.2022 №781 (а.с.13). Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, с. Зелене та с. Хиночі Рівненської області відносяться до зони гарантованого добровільного відселення. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 65 Закону № 796 учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та потерпілим від катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Відповідно до ст. 15 Закону № 796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях. Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України. Як встановлено з матеріалів справи, позивачу видане посвідчення уповноваженим на те державним органом (Рівненська ОДА) серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (а.с.12). Крім того, позивач надала органу Пенсійного фонду України довідки органу місцевого самоврядування про період (періоди) проживання (роботи) на території гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по даний час. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на 01.01.1993 позивач проживала у даній зоні не менше трьох років і це дає їй право на зменшення пенсійного віку на 6 років (3 роки - початкова величина зниження пенсійного віку та додатково 1 рік за 2 роки проживання, але не більше 6 років). При цьому, обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796 є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Таким чином, на момент досягнення необхідного віку, а саме станом на 2022 рік, страховий стаж позивача повинен становити не менше 23 років (29 років мінус 6 років). В оскаржуваному рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 34 роки 04 місяці 12 днів, а отже у позивача наявний страховий стаж та вона досягнула віку, визначеного статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з врахуванням зменшення, а тому має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Щодо доводів апелянта про те, що період навчання позивача з 01.09.1985 по 25.06.1990 у Рівненському державному педагогічному інституті в м. Рівне, яке не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, не можна включати до періоду проживання у зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, то такі є необгрунтованими, оскільки дані щодо навчання в іншому місті не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджується довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого серії НОМЕР_1 . Виходячи з системного аналізу правових норм та обставин даної справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 24.08.2022 №172050003858 є протиправним та підлягає скасуванню. Також колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вірно обрано спосіб відновлення порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати з 31.07.2022 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі №460/46362/22 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді Р. П. Сеник Т. І. Шинкар