Постанова 4824 № 369/2869/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 вересня 2023 року місто Київ. Справа № 369/2869/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11851/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В. за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року (ухвалено в складі судді Дубас Т.В., повний текст складено 08 червня 2023 року) у справі за позовом Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Клавдієвське лісове господарство», ОСОБА_3 , про усунення перешкод в користуванні майном, скасування наказу, рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки ВСТАНОВИВ У лютому 2022 року Керівник Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Київська лісова науково-дослідна станція», про усунення перешкод в користуванні майном, скасування наказу, рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки. Позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га, яка розташована на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на час звернення з позовом - Бучанського району Київської області) шляхом визнання недійсним наказу Головного управління Держземагентства у Київській області № КИ/3222482400:03:006/00012425 від 17.01.2014 про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , загальною площею 0,1050 га (кадастровий номер 3222482400:03:006:5062) для ведення садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на час звернення з позовом - Бучанського району); усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду площею 0,1050 га, яка розташована в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району (на час звернення з позовом - Бучанського району) шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.08.2020 за індексним номером 53810670 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га для індивідуального садівництва, розташовану на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на час звернення з позовом - Бучанського району); усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 шляхом її повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 ; стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір. Заявлені позовні вимоги обґрунтував тим, що Бучанською окружною прокуратурою Київської області під час опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді, виявлено факти порушення вимог земельного та лісового законодавства, допущених під час відведення земельної ділянки, яка знаходиться в межах Горенської сільської ради, у приватну власність фізичної особи за рахунок земель лісового фонду. Так, наказом Головного управління Держземагентства у Київській області (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 5 від 14.01.2015 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» Головне управління Держгеокадастру у Київській області - є правонаступником Головного управління Держземагентства у Київській області) № КИ/3222482400:03:006/00012425 від 17.01.2014 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , загальною площею 0,1050 га (кадастровий номер 3222482400:03:006:5062) для ведення садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на час звернення з позовом - Бучанського району), нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 4 491,44 грн. Державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області Лещук А.О. прийнято рішення від 03.02.2014 № 10599036 про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га, для ведення індивідуального садівництва (номер об`єкта нерухомого майна 284576932224). В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 640 від 04.03.2014 ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га для індивідуального садівництва на користь ОСОБА_4 . Крім того, в подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2430 від 24.12.2014 ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га для індивідуального садівництва на користь ОСОБА_5 . ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1164 від 04.05.2016 в свою чергу відчужила оспорювану земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 на користь ОСОБА_3 . В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 859 від 28.08.2020 ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 на користь ОСОБА_1 , який і є останнім власником. Відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Збирит О.В. від 28.08.2020 № 53810670 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 загальною площею 0,1050 га, що розташована на території Горенської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області, для ведення індивідуального садівництва (номер запису про право власності: 37948188, дата державної реєстрації: 28.08.2020). Як вказано позивачем, наказ Головного управління Держземагентства у Київській області № КИ/3222482400:03:006/00012425 від 17.01.2014 та подальша реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 прийняті з порушеннями земельного та лісового законодавства, оскільки остання відноситься до земель лісового фонду, у зв`язку з чим, наказ органу виконавчої влади підлягає визнанню недійсним, рішення про державну реєстрацію - скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню у державну власність. Так, за інформацією Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» № 186 від 18.07.2019 та № 130 від 14.06.2021, № 240 від 06.10.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062, загальною площею 0,1050 га розташована на землях лісогосподарського призначення в кварталі 53, виділ 16 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, виділ 14 за матеріалами лісовпорядкування 2003 року Першотравневого лісництва ДП «Київська ЛНДС» згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Як вказано в позовній заяві, факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування: проектом організації і розвитку лісового господарства 1993 року, 2003 року, 2014 року, в тому числі пояснювальною запискою, протоколом другої лісовпорядної наради та викопіюванням з планшету № 1, 2003 та 2014 років. Окрім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 05.12.2019 № 701 та від 20.10.2021 № 890 та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу № 53 і його таксаційних відділів Першотравневого лісництва ДП «Київська ЛНДС», що також підтверджує факт віднесення вказаної земельної ділянки до земель державного лісового фонду. Аналізуючи правові норми, позивач вказав, що вилучення земельних лісових ділянок із постійного користування спеціалізованих лісогосподарських підприємств для нелісогосподарських потреб відносилось до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Згідно листа Кабінету Міністрів України від 06.05.2021 № 14698/0/2-21 вбачається, що рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із державної власності та передачі у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 загальною площею 0,1050 га останніми не приймалися. Також позивачем вказано, що під час реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 порушено порядок зміни цільового призначення, оскільки проект землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки відсутній, погодження на зміну цільового призначення Державним агентством лісових ресурсів України та Кабінетом Міністрів України не надавалось, що підтверджується листами № 12-12/5822-21 від 27.07.2021 та № 14698/0/2-2106.05.2021. Тобто, на думку позивача, наказ Головного управління Дерземагентства у Київській області за № КИ/3222482400:03:006/00012425 від 17.01.2014 про передачу у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки виданий всупереч ст. ст. 20, 56, 84, 122, 142, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. ст. 45, 47, 48, 54, 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), у зв`язку з чим останній підлягає визнанню судом недійсним. Зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави та титульного володільця. У такому разі, на думку прокурора, позовну вимогу про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду. Враховуючи, що на думку позивача, передача спірної земельної ділянки відбулась незаконно, то рішення державного реєстратора від 28.08.2020 за індексним номером 53810670 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1050 га з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 має бути скасовано в судовому порядку з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на оспорювану земельну ділянку відповідно до ст. ст. 16, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 152 ЗК України, ст. ст. 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зазначено, що на час звернення прокурора до суду з даним позовом, власником спірної земельної ділянки є держава в особі Київської обласної державної адміністрації, оскільки земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, а саме: с. Мощун Бучанського району Київської області, що підтверджується інформацією Гостомельської селищної ради № 03-02/4429 від 08.10.2021. Київська обласна державна адміністрація листом від 16.07.2021 за № 443 повідомила прокуратуру про те, що заходи щодо повернення оспорюваної земельної ділянки державною адміністрацією не вживалися. Позивачем зазначено, що сам факт не звернення до суду Київської обласної державної адміністрації з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісового фонду, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації та для звернення до суду з позовом, що відповідає нормам цивільного законодавства і практиці Європейського суду з прав людини. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року в задоволенні позовної заяви відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації 20 червня 2023 року, згідно поштової відмітки, подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Аргументуючи апеляційну скаргу, вказує, що приймаючи вказане рішення суд першої інстанції не надав оцінку законності відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Мощун Бучанського району Київської області у приватну власність фізичної особи за рахунок земель лісогосподарського призначення. Натомість, обґрунтовуючи обраний спосіб захисту порушених прав держави (усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення), прокурор виходив з положень ч. 1 ст. 15, ст. ст. 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України. Вказує, що згідно з положеннями законодавства, зайняття земельних лісових ділянок лісогосподарського призначення, які відведено у приватну власність фізичних осіб з порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади з позбавленням правомочності володіння, слід розглядати як порушення права власності держави, не пов`язане з позбавленням титульного володіння. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа. Вказує, що фактичні обставини справи № 369/2869/22, підтверджені належними доказами, безумовно вказують на неможливість виникнення у відповідача права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарськогопризначення, оскільки вона відноситься до земель лісогосподарськогопризначення, що перебуває у постійному користуванні державноголісогосподарського підприємства. Крім того, спірна земельна ділянка не являє собою замкнену земельну лісову ділянку до 5 га у складі угідь, селянських, фермерських таінших господарств, а також самозалісненою чи створеною шляхомлісорозведення, здійсненого громадянами чи приватними юридичнимиособами, а саме з цими ознаками законодавець пов`язує можливість набуттятаких земельних ділянок у приватну власність відповідно до ст. 56 Земельного Кодексу України та ст.12 Лісового Кодексу України. З огляду на викладене, порушене право держави у справі № 369/2869/22 має бути захищено у спосіб, визначений ст. 391 цього Кодексу та ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки, а не шляхом її витребування на підставі ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, як про це вказав суд першої інстанції. Така позиція не тільки не суперечить, а і узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. Як висновок, прокурором обрано належний спосіб захисту порушеного права держави шляхом звернення з негаторним позовом. 23 серпня 2023 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_1 , який він просить врахувати при винесення рішення. Відповідач-3 погоджується із тим, що держава обрала неналежні способи захисту, і це є самостійною підставою відмови у задоволенні позову та, відповідно, категорично не погоджується із апеляційною скаргою прокурора. Вказує, що прокурор не довів допустимими доказами, що держава в особі Київської ОДА є власником ділянки, а ОСОБА_1 чинить перешкоди, а обраний ним захист є неефективний. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 30 серпня 2023 року, згідно поштової відмітки, подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить оскаржуване рішення змінити в мотивувальній частині. Відповідач-3 погоджується із тим, що держава обрала неналежні способи захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Однак Відповідач-3 вважає безпідставним висновок суду, що розмежування віндикаційного та негаторного позовів залежить саме від цільового призначення земельної ділянки. Зазначає, що оскільки на момент звернення із позовом є чинним рішення, яким держава віднесла Ділянку до земель сільськогосподарського призначення, а офіційні відомості ДЗК містять аналогічні відомості про категорію земель, відповідач довів правовий статус Ділянки як землі «сільськогосподарського призначення». Вказує, що суд першої інстанції не зазначив на якій правовій підставі він проігнорував факт затвердження державою документації із землеустрою та віднесення Ділянки до земель с/г призначення, офіційні відомості ДЗК про категорію земель. Відсутність мотивування відхилення таких доказів свідчить про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (належне мотивування), ч. З ст. 89 ЦПК, а також ст.ст. 20, 186 ЗК, ст.ст. 15,20, 21 Закону України «Про ДЗК». Зазначає, що прокурор просив повернути до державної власності ділянку «лісового фонду», хоча він не довів, що держава коли-небудь формувала земельні ділянки в межах ділянки, розробляла документацію із землеустрою, відносила ділянку до визначеної категорії земель та вносила відомості про це до земельного кадастр. Звертає увагу, що згідно законодавства, невиконання державою своїх зобов`язань перед державними підприємствами не може бути підставою позбавлення права власності добросовісних набувачів, які покладаються на законність поведінки агентів держави та достовірність офіційних відомостей публічних реєстрів. Посилаючись на рішення ЄСПЛ Гаврілова та Інші проти Росії від 04.03.2021 року, вказує, що держава не зареєструвала право власності на земельні ділянки та не внесла відомості про категорію «землі лісогосподарського призначення» в земельний кадастр, що призвело до самої можливості приватизації. Стверджує, що Київська ОДА - не є органом, який держава уповноважила захищати її інтереси у спірних відносинах, оскільки вона має право лише розпоряджатись землями для певних потреб та вказує, що таким органом є Держгеокадастр. В судовому засіданні прокурор Недвига Н.О., яка діє в інтересах позивача, доводи апеляційної скарги підтримала, заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, підтримував доводи своєї апеляційної скарги. ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Головне управління Держгеокадастру у Київській області були належно повідомлені про розгляд справи, в судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління Держземагентства у Київській області (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 5 від 14.01.2015 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» Головне управління Держгеокадастру у Київській області - є правонаступником Головного управління Держземагентства у Київській області) № КИ/3222482400:03:006/00012425 від 17.01.2014 затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області», надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,1050 га (кадастровий номер 3222482400:03:006:5062) для ведення садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області Лещук А.О. прийнято рішення від 03.02.2014 № 10599036 про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га, для ведення індивідуального садівництва (номер об`єкта нерухомого майна 284576932224). В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 640 від 04.03.2014, ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га для індивідуального садівництва на користь ОСОБА_4 . Крім того, в подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2430 від 24.12.2014 ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га для індивідуального садівництва на користь ОСОБА_5 . ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1164 від 04.05.2016 в свою чергу відчужила оспорювану земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 на користь ОСОБА_3 . В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 859 від 28.08.2020 ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 на користь ОСОБА_1 , який і є останнім власником. Відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Збирит О.В. від 28.08.2020 № 53810670 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 загальною площею 0,1050 га, що розташована на території Горенської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області, для ведення індивідуального садівництва (номер запису про право власності: 37948188, дата державної реєстрації: 28.08.2020). Судом також було встановлено, що спірна земельна ділянка до надання її у власність фізичній особі ОСОБА_2 , відповідно до наданих суду картографічних матеріалів відносилась до земель лісового фонду. За інформацією Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» № 186 від 18.07.2019 та № 130 від 14.06.2021, № 240 від 06.10.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062, загальною площею 0,1050 га розташована на землях лісогосподарського призначення в кварталі 53, виділ 16 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, виділ 14 за матеріалами лісовпорядкування 2003 року Першотравневого лісництва ДП «Київська ЛНДС» згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування: проектом організації і розвитку лісового господарства 1993 року, 2003 року, 2014 року, в тому числі пояснювальною запискою, протоколом другої лісовпорядної наради та викопіюванням з планшету № 1, 2003 та 2014 років. Окрім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 05.12.2019 № 701 та від 20.10.2021 № 890 та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу № 53 і його таксаційних відділів Першотравневого лісництва ДП «Київська ЛНДС», що також підтверджує факт віднесення вказаної земельної ділянки до земель державного лісового фонду. Вилучення земельних лісових ділянок із постійного користування спеціалізованих лісогосподарських підприємств для нелісогосподарських потреб відносилось до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Згідно листа Кабінету Міністрів України від 06.05.2021 № 14698/0/2-21 вбачається, що рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із державної власності та передачі у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 загальною площею 0,1050 га останніми не приймалися. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того що прокурор в даній справі обрав неналежний спосіб захисту прав позивача, що є смостійною підставою для відмови в задоволені позову. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158 гс18). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України): 1) якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) якщо майно було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) на яку посилається прокурор зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)). У справі, яка переглядається встановлено, що на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 5 від 14.01.2015 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» Головне управління Держгеокадастру у Київській області - є правонаступником Головного управління Держземагентства у Київській області) № КИ/3222482400:03:006/00012425 від 17.01.2014 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , загальною площею 0,1050 га (кадастровий номер 3222482400:03:006:5062) для ведення садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на час звернення з позовом - Бучанського району). У подальшому спірна земельня ділянка, отримана фізичною особою у власність, кілька разів була перепродана до того, як вона потрапила у володіння останнього набувача. На час ухвалення оскарженого рішення власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 , право власності якого зареєстровано в установленому законом порядку, відповідно він є останнім набувачем спірного нерухомого майна та фактичним володільцем земельної ділянки. Судом встановлено, що спірна земельна ділянка повністю накладається на землі лісового фонду. За таких обставинах, на думку колегії суддів, належним способом захисту порушених прав є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння осіб, за якими воно зареєстроване на праві власності. Враховуючи викладене, заявлені в цій справі Керівником Бучанської окружної прокуратури Київської області позовні вимоги про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагентства у Київській області № КИ/3222482400:03:006/00012425 від 17.01.2014 про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , загальною площею 0,1050 га (кадастровий номер 3222482400:03:006:5062) для ведення садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на час звернення з позовом - Бучанського району); скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.08.2020 за індексним номером 53810670 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482400:03:006:5062 площею 0,1050 га для індивідуального садівництва, розташовану на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на час звернення з позовом - Бучанського району); повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 , не відповідають належному способу захисту. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий правовий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) (пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) (пункт 76). Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області через неефективність обраного позивачем способу захисту. Посилання прокуратури на те, що спірна земельна ділянка не могла бути передана у власність фізичних осіб, а тому належним способом захисту прав держави є звернення з негаторним позовом колегія суддів не приймає з огляду на те, що за наявними в справі доказами встановлено, що земельна ділянка в державних реєстрах була відображена з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, відповідно фізичні особи, які укладали договори купівлі-продажу не мали змоги встановити, що спірна земельна ділянка раніше відносилась до земель лісового фонду. Також в судовому засіданні прокурор визнала, що спірна земельна ділянка не засаджена деревами, відповідно і за зовнішніми ознаками фізичні особи не могли встановити, що купують землю лісового фонду, а не землю сільськогосподарського призначення. За таких обставин, звернення прокурора з негаторним позовом є нічим іншим як способом позбавити громадян, які мають право розраховувати на правомірність дій державних органів, щодо відображення цільового призначення землі, механізму захисту прав добросовісного набувача передбаченого ст.ст. 387, 388 ЦК України. Крім того, звертаючись з негаторним позовом, позивач не просить та не зазначає, які перешкоди йому потрібно усунути, не просить звільнити земельну ділянку, а просить скасувати реєстрацію переходу права власності, що відповідно відновлюється саме внаслідок задоволення віндикаційного позову про витребування майна. Посилання в апеляційній скарзі прокуратури на практику Верховного Суду в постановах від 16 лютого 2022 року № 363/669/17, від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18, від 08 червня 2022 року справа № 307/3155/19, від 22.06.2022 справа № 367/4140/16, від 07 вересня 2022 справа № 697/2434/16, від 21.09.2022 справа № 367/4128/16 колегія суддів не приймає з огляду на те, що обставини встановлені в даній справі відрізняються від обставин встановлених в тих справах , які наводить прокурор, як в частині часткового , а не повного накладення земельної ділянки на землі лісового фонду так і в частині інших обставин, що встановлені в межах розгляду даної справи. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про недоведеність прокурором, що спірна земельна ділянка належить до лісового фонду є безпідставними з огляду на наступне. Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), на яку посилається прокурор у касаційній скарзі зазначено, що: «42. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14)». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/15-ц (провадження № 61-274св18), на яку посилається прокурор у касаційній скарзі зазначено, що: «Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. В матеріалах справи наявні письмові докази, а саме належні картографічні матеріали, які свідчать про те , що спірна земельна ділянка відносилась до земель лісового фонду і перебувала в користуванні в державного підприємства з відповідним цільовим призначенням. Та обставина, що після введення в дію кадастрів держава в особі державного підприємства не зареєструвала своє право на спірну земельну ділянку з відповідним призначенням землі не свідчить про те, що цільове призначення спірної земельної ділянки було змінено в установленому законом порядку з дозволу відповідних державних органів. За відсутності доказів правомірності зміни цільового призначення, суд дійшов вірного висновку, що право держави було порушено, разом з тим вірно зазначив, щодо неефективного способу захисту порушеного права. Посилання відповідача на те, що на спірній земельній ділянці відсутні лісові насадження, що свідчить про те, що така ділянка не може бути віднесеною до земель лісогосподарського призначення, не відповідає положенням статті 55 ЗК України, відповідно до якої до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Доводи скаржника про те, що Київська обласна державна адміністрація не є уповноваженою особою, відхиляється колегією суддів з огляду на наступне. відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні Кодексу. державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Крім того, згідно п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України 1 дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). Отже, розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб на даний час покладено на Київську обласну державну адміністрацію, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України. Інші доводи апеляційних скарг висновки суду не спростовують. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційних скарг для його скасування чи зміни не встановлено. Враховуючи, те що апеляційні скарги залишаються без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційних скарг слід покласти на осіб, які їх подали. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389ЦПК України. Повний текст постанови складено 02.10.2023 року. Головуючий О.В. Желепа Судді О.Ф. Мазурик О.В. Немировська