Постанова Чернівецький апеляційний суд № 725/4350/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 жовтня 2023 року м. Чернівці Справа № 725/4350/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю., секретар: Собчук І.Ю., позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач: акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу: Козлова Наталія Володимирівна, при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 червня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Войтуна О.Б., дата складання повного тексту рішення не зазначена, - В С Т А Н О В И В: У липні 2021 року через свого представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до АТ «Альфа-Банк» (перейменовано в АТ «Сенс Банк»), в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 57782699 від 21.04.2021 року, прийняте приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н.В. про реєстрацію права власності на квартиру по АДРЕСА_1 , загальною площею 47,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2343128273101 за АТ «Альфа-Банк» (т.2 а.с.3-16). Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 26.05.2021 року звернувшись з листом до АТ «Альфа-Банк» про обов`язкову реструктуризацію виконання зобов`язань за кредитним договором у відповідності до вимог ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13.04.2021 року №1381-ІХ, у відповідь отримав від Банку вимогу про добровільне виселення та листа, яким повідомлено, що Банк в порядку ст.37 ЗУ «Про іпотеку» задовольнив вимоги Іпотекодержателя та оформив на себе право власності на належну позивачам квартиру. Провадження №22-ц/822/700/23 Вказували, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.06.2021 року позивачам стало відомо, що приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Козлова Н.В. 21.04.2021 року прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57782699 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 47,3 кв.м., житловою 25,4 кв.м. за акціонерним товариством «Альфа-Банк» на підставі договору іпотеки №4316 від 16.05.2008 року. Вважали, що зазначеними діями АТ «Альфа-Банк» та приватного нотаріуса порушено їх право власності на квартиру та дії державного реєстратора є протиправними, оскільки реєстрація права власності на квартиру за АТ «Альфа-Банк» суперечить вимогам ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», так як позивачем було отримано кредит в іноземній валюті, а спірна квартира є єдиним житлом позивачів та за площею квартира підпадає під дію закону про мораторій, а також згоди на звернення стягнення на майно позивачі не надавали. Окрім того позивачам не було надіслано письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання у відповідності до вимог ст.35 ЗУ «Про іпотеку» та умов договору іпотеки, не проведено оцінки майна, а договір Іпотеки не може бути підставою для виникнення права власності на нерухоме майно, оскільки відсутній окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідне застереження в іпотечному договорі не є відповідним застереження в розумінні поняття про «застереження», а обрання позасудового способу врегулювання заборгованості є примусовим стягненням. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 червня 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із наведеним рішенням суду першої інстанції сторона позивача оскаржила його в апеляційному порядку. На думку апелянта, оскаржуване судове рішення є незаконним і необґрунтованим, адже є винесеним за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також в результаті неправильно встановлених обставин внаслідок неправильного дослідження доказів і хибної їх оцінки, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Сторона позивача зазначає, що їм не було направлено письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання у відповідності до вимог ЗУ «Про іпотеку», банком не було проведено належну оцінку майна, договір іпотеки не може бути підставою для виникнення права власності на нерухоме майно. Стверджує, що банк не має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, а тим більше звертати стягнення на предмет іпотеки. Крім того наголошує, що іпотекодержатель знаючи про продовження дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», скористався зазначеним та подав заяву 21.04.2021 року про державну реєстрацію права власності на спірне майно. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах їх обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до наступних висновків. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні вимог суд першої інстанції мотивував його тим, що стороною позивача не доведеним є порушення діючого законодавства при зверненні стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку та не спростовано отримання позивачами повідомлення про порушення зобов`язання за кредитним договором й можливе звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку не усунення цих порушень. Також вказав, що звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до іпотечного застереження за існування відповідних обставин, зокрема невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, що призвело до існування простроченої заборгованості, дотримання процедури примусового звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у період, коли не діяв ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є правомірним, не свідчить про порушення іпотекодержателем принципів справедливості, добросовісності та розумності. Колегія суддів погоджується з викладеними висновками суду, виходячи з наступного. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 06.05.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено рамкову угоду №SMERS01007, згідно якої сторони домовилися, що загальний розмір кредитних продуктів за договорами (угодами) в межах цієї угоди не повинна перевищувати 30 000 дол. США (т.2 а.с.124). 06.05.2008 року між вказаними сторонами було укладено договір про надання траншу №SME0012548, згідно якого кредитор в межах умов рамкової угоди надав позичальнику кредит в сумі 26 000 дол. США на строк користування 72 міс зі сплатою процентів в розмірі 17% річних (т.2 а.с.125-127). 08.06.2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору про надання траншу №SME0012548 від 06.05.2008 року у відповідності до якої було обумовлено зміну процентної ставки за користування кредитом, а саме з 08.06.2010 року становлено 12% річних, а з 08.01.2011 року 18,5% річних (т.2 а.с.128). У забезпечення виконання зобов`язань за рамковою угодою та договору про надання траншу між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» 06.05.2008 року було укладено договір іпотеки №SMERS01007/1, згідно якого Іпотекодавці передали Іпотекодержателю квартиру по АДРЕСА_1 , яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею 47,30 кв.м, житловою площею 25,40 кв.м, яка належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 07.12.2007 року виданого ДЖКГ Чернівецької міської ради (п.3.1.-3.2. ст.3 Договору іпотеки). Вартість предмета іпотеки була обумовлена сторонами в розмірі 40 124,95 дол. США (п.3.3. ст.3 Договору іпотеки). У ст.6 Договору іпотеки обумовлено звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатедь набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у будь-якому з наступних випадків: у випадку невиконання основного зобов`язання; у випадку невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем умов цього Договору; у інших випадках, передбачених законодавством України (п.6.1. ст.6). Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено Іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріус а або згідно із договором про задоволення вимог Іпотекодержателя (позасудове врегулювання), яким вважатиметься застереження, що міститься у п.6.3. цього Договору (п.6.2. ст.6) У п.6.3. ст.6 Договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку позасудового врегулювання може здійснюватися одним із зазначених нижче способів: шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання. У цьому випадку право власності на предмет іпотеки переходить від Іпотекодавця до Іпотекодержателя з дня, наступного за останнім днем строку, визначеного для виконання порушеного основного зобов`язання та/або умов цього Договору у вимозі про усунення порушень, яка буде надіслана Іпотекодержателем згідно зі статтею 35 ЗУ «Про іпотеку»; при цьому, у разі прийняття Іпотекодержателем рішення про звернення стягнення у спосіб, зазначений у цьому пункті, у вимозі про усунення порушень Іпотекодержателем зазначається дата переходу права власності на предмет іпотеки. Після переходу до .Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки будь-які наступні вимоги Іпотекодержателя щодо виконання Іпотекодавцем основного зобов`язання у межах суми, передбаченої у пункті 2.2. статті 2 цього Договору, є недійсними (п.6.3.1.); шляхом продажу Іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на у підставі договору купівлі-продажу відповідно до ст.38 ЗУ «Про іпотеку». На виконання зазначеного в абз.1 цього пункту Іпотекодавець доручає Іпотекожержателю подавати, оформлювати, отримувати від імені Іпотекодавця довідки та документи, необхідні для підготовки предмета іпотеки до продажу (витяг з реєстру обтяжень, технічна документація, що надається БТІ, витяг з реєстру прав власності для відчуження предмета іпотеки та інше), виконувати всі необхідні платежі, підписувати договір купівлі-продажу предмету іпотеки, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з продажем предмета іпотеки. У випадку здійснення продажу предмету іпотеки відповідно до вимог цього пункту Іпотекодавець доручає Іпотекодержателю отримати грошові кошти, виручені від продажу, та направити їх на відшкодування витрат Іпотекодержателя на організацію продажу предмету іпотеки, погашення заборгованості за основним зобов`язанням. Сторони погодились, що це доручення надає Іпотекодержателю повний обсяг прав, необхідний для здійснення продажу предмета іпотеки відповідно до ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» (п.6.3.2.). Пункт 6.4. ст.6 Договору іпотеки передбачає, що право вибору способу звернення стягнення на предмет іпотеки з числа передбачених у цьому договорі та у законодавстві України належить Іпотекодавцю. Крім того, у п.6.6. ст.6 Договору іпотеки сторони погодилися з тим, що прийняття у власність або продаж предмету іпотеки відповідно до умов п.6.3.1 та 6.3.2 відбувається за ціною, яка буде визначатися на момент здійснення такого продажу чи прийняття у власність на підставі експертної оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, що буде визначений згідно з п.6.5. цього Договору (т.2. а.с.17-20). 09.10.2020 року АТ «Альфа-Банк» направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Вказаним листом банк вимагав усунути порушення, а саме сплатити борг за кредитним договором, розмір якого станом на 09.10.2020 року складав 20 519,72 дол. США. Також, банк зазначив про намір в порядку ст.35, 36 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання вимоги протягом 30 денного строку звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку ст.37 зазначеного Закону (т.2 а.с.131). Направлення повідомлення підтверджується реєстром кур`єрської доставки №416, довідкою згрупованих відправлень Укрпошти та опису вкладення (т.2 а.с.132-134). Згідно копій рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26.10.2020 року отримали вказане вище повідомлення банку (т.2 а.с.135-136). Згідно висновку про вартість майна ТОВ «Незалежна експертна компанія» від 20.04.2021 року вартість об`єкта оцінки, а саме квартири по АДРЕСА_1 , становить 870 500 грн (т.2 а.с.138). З позицією банку, станом на 21.04.2021 року загальна заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Альфа-Банк» складала 84 929,22 дол. США, що також обґрунтовувалась розрахунком заборгованості (т.2 а.с.137, 140-141). 21.04.2021 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н.В. проведено державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки - квартиру по АДРЕСА_1 , яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею 47,30 кв.м, житловою площею 25,40 кв.м, на підставі договору іпотеки від 06.05.2008 року (т.2 а.с.21-22). 15.06.2021 року АТ «Альфа-Банк» направило ОСОБА_1 вимогу про добровільне виселення, де, крім іншого, банк повідомив, що відповідно до ст.37 ЗУ «Про іпотеку» задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (т.2 а.с.42). Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст.546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою). У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст.572 ЦК України). За змістом ч.1 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Частиною 1 ст.1 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Відповідно до статей 12, 33 ЗУ «Про іпотеку» одним із способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону. Відповідно до ч.1 ст.35 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Згідно з частинами 1 та 3 ст.36 ЗУ «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Відповідно до ч.1 ст.37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення ЗУ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з п.57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 року №1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, подається, зокрема, документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Відповідно до п. 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами); 3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації; 4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк. У наведених правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Вказаний висновок висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №306/1224/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі №306/2053/16-ц. У пункті п.6.2. ст.6 Договору іпотеки сторони обумовили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено Іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріус а або згідно із договором про задоволення вимог Іпотекодержателя (позасудове врегулювання), яким вважатиметься застереження, що міститься у п.6.3. цього Договору. Наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18). Що стосується письмової вимоги про усунення порушень та належного надіслання іпотекодержателем такої вимоги іпотекодавцям, колегія суддів зазначає наступне. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі №715/1788/19 зазначено, що: «в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 ЗУ «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання». Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №522/19144/19. Згідно з пунктом 7.7. Договору іпотеки №SMERS01007/1 від 06.05.2008 року будь-які повідомлення, попередження, згоди та інший обмін інформацією між сторонами, що стосуються цього договору, незалежно від того, передбачені вони цим договором або ні, мають юридичну силу, якщо вони викладені письмово і направлені іншій стороні на її поштову адресу рекомендованим або цінним листом (телеграмою) або доведені до відома іншої сторони кур`єром під розписку. Поштовою адресою кожної зі сторін вважається поштова адреса, зазначена у п.8 цього договору або письмово повідомлена нею іншій стороні відповідно до п.7.4. цього договору. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено свобода договору. Разом із тим, відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі №757/13243/17 зазначено, що умови договору іпотеки та вимоги ч.1 ст.35 ЗУ «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №

270. Системний аналіз пункту 7.7. Договору іпотеки у взаємному зв`язку з положеннями ст.627 ЦК України дає підстави для висновку, що сторони у договорі за взаємною домовленістю встановили порядок надсилання повідомлень за цим договором, зокрема вимоги, передбаченої ч.1 ст.35 ЗУ «Про іпотеку», та визначили, що такі мають юридичну силу, якщо викладені письмово і направлені іншій стороні на її поштову адресу рекомендованим або цінним листом (телеграмою) або доведені до відома іншої сторони кур`єром під розписку. Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №206/6043/19. Також, колегія суддів відзначає, що відповідно до частин 2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Отже, якщо іпотекодавець узгодив з іпотекодержателем процедуру надсилання повідомлень, які необхідні будуть при виконанні умов договору іпотеки, він повинен діяти добросовісно, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Будь-яка зміна сторонами адреси листування має бути здійснена у спосіб направлення письмового повідомлення іншій стороні. Так, 09.10.2020 року Банком на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, за адресою АДРЕСА_1 (вказана адреса обумовлена в п.8.2., 8.3. договору іпотеки) (т.2 а.с.20, 131). Зазначене вище також підтверджується реєстром цінних поштових відправлень (т.2 а.с.132, ), реєстром згрупованих поштових відправлень (т.2 а.с.133) та копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.135-136). Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень. У пункті 99 Правил зазначено: рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім`ї за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв`язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу. Оформлення цих поштових операцій визначено у пункті 105 Правил: для одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом одержувач повинен заповнити бланк повідомлення із зазначенням даних пред`явленого документа, що посвідчує особу (назва, серія, номер, дата видачі, найменування органу, який видав), дати одержання поштового відправлення, поштового переказу та розписатись. У разі одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, адресованих до запитання, на абонементну скриньку або за місцем роботи, а також коли адреса, зазначена на поштовому відправленні, поштовому переказі, не відповідає адресі місця реєстрації одержувача, крім даних про документ, що посвідчує особу, зазначається також адреса, за якою фактично проживає одержувач. У пункті 106 Правил передбачено: під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто», внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» одержувач розписується та зазначає прізвище. Відповідні дані на бланку повідомлення про вручення також зазначаються про особу, уповноважену на одержання внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», адресованого юридичній особі або фізичній особі за місцем роботи. Бланк повідомлення про вручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» повертається за зворотною адресою у першочерговому порядку. З наведених норм можна дійти висновку, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвища. Цей запис вносить працівник поштового зв`язку. Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано. Аналогічне тлумачення зазначених правових норм міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 (справа № 222/1402/16). Таким чином, іпотекодержателем було дотримано процедуру належного надсилання іпотекодавцям вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки таку було вручено ОСОБА_1 із зазначенням їх прізвища, що заповнено працівником поштового зв`язку і не вимагало підпису одержувача. Крім того, підтверджує вищевикладене й обставина встановлена в постанові Чернівецького апеляційного суду від 24.03.2022 року, де вказано «…Проте, як вбачається з матеріалів справи та змісту апеляційної скарги АТ «Альфа-Банк», останній визнав ту обставину, що у вищевказаному рекомендованому повідомленні відсутній підпис позивача та стверджує, що відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку у такому повідомленні не повинно бути підпису позивача…». Зазначене вище вказує на те, що в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. Таким чином, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині її доводів з приводу неналежного вручення позивачам письмової вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки. Що стосується доводів про не проведення оцінки іпотечного майна, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, а саме, що сторонами укладеного Договору іпотеки було погоджено право АТ «Альфа-Банк» самостійно замовляти проведення відповідної оцінки та самостійно обирати суб`єкта оціночної діяльності, що проводитиме оцінку (п.6.5. Договору) та відповідно до висновку про вартість майна виконаного ТОВ «Незалежна експертна компанія» від 20.04.2021 року оцінка спірної квартири була проведена із визначенням її вартості у розмірі 870 500 грн. Обов`язок Іпотекодержателя повідомляти Іпотекодавців про проведену оцінку майна в укладеному між ними Договору іпотеки обумовлено не було. Щодо спірності розміру заборгованості, а саме доводів з приводу того, що сума боргу є невідомою, то колегія суддів вказує наступне. Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі №752/24748/18 вказав, що при здійсненні державної реєстрації безспірність заборгованості не перевіряється. Таке передбачено у разі вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису, а не здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Крім того, за змістом частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Колегія суддів вважає, що повідомлення із зазначенням розміру заборгованості можуть бути визнані як докази (із наданням їм відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору), зокрема щодо стягнення заборгованості чи звернення стягнення на предмет іпотеки, тощо, при вирішенні яких суд зобов`язаний дати оцінку щодо правильності нарахування такого боргу. Визначений банком розмір заборгованості у вимозі про усунення порушень основного зобов`язання не встановлює для боржника обов`язку сплати саме такого її розміру та у разі незгоди з ним, боржник вправі захищати свої права, у тому числі, у відповідній цивільній справі. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 21 червня 2023 року у справі №715/1572/21. Щодо правомірності дій державного реєстратора при здійсненні реєстрації права власності на предмет іпотеки. Позивачами не доведено ту обставину, що іпотекодержателем не було подано державному реєстратору всіх обов`язкових для подання документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Зокрема, позивачі посилаються на те, що відповідні документи відсутні у витребуваній судом першої інстанції реєстраційній справі. В матеріалах справи наявні копії рекомендованих поштових відправлень, які підтверджують надсилалися письмового повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, які отримані стороною позивача та в якому вимагалося сплатити борг по кредиту станом на 09.10.2020 року. Згідно з третім абзацом частини 2 статті 17 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, №1952-IV документи, подані заявником для проведення реєстраційних дій в паперовій формі, підлягають поверненню такому заявнику. Заява, подана в паперовій формі, документ про сплату адміністративного збору, запити державного реєстратора в паперовій формі та документи, отримані із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року, за результатом проведення реєстраційних дій заявнику не повертаються та зберігаються державним реєстратором, яким проведено реєстраційну дію, протягом трьох років. Відповідно до ч.2 ст.18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно з п.14 ч.1 ст.27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Пунктом 1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 визначено, що цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Відповідно до пункту 7 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком. Згідно п. 61 вказаного Порядку (в редакції станом на 21.04.2021 року) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотеко держателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату ; 3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації; 4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк. Отже, з огляду на обов`язок державного реєстратора повернути заявникові документи, подані для державної реєстрації прав у паперовій формі, витребувана судом першої інстанції реєстраційна справа може не містити всіх паперових документів, на підставі яких проводилась державна реєстрація права власності на предмет іпотеки. Таким чином, державному реєстратору були надані всі необхідні документи, які визначені чинним законодавством, а саме: повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, докази його надіслання й отримання, довідку про розмір заборгованості та висновок про вартість спірного майна. Що стосується застосування положень ЗУ «Про мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд апеляційної інстанції вказує таке. Згідно із підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; - таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку. Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедури банкрутства (у редакції Закону України від 16 вересня 2020 року № 895-IX) Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через вісімнадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу, тобто 21 квітня 2021 року. Враховуючи, що протягом 21 та 22 квітня 2021 року ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не діяв, за обставин прийняття 13 квітня 2021 року Верховного Радою України законів N 1381-IX та N 1382-IX, які опубліковані 22 квітня 2021 року та набрали чинності 23 квітня 2021 року, іпотекодержатель мав право на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку без згоди іпотекодавця, адже Закон N 1381-IX не містить застереження про те, що його положення застосовуються до правовідносин не раніше дня його офіційного опублікування, а тому підстав для застосування норм ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» станом на 21 квітня 2021 року не було. 13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла ЗУ № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», відповідно до пункту 2 розділу ІІ якого Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом. Також 13 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла ЗУ № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб», яким внесла зміни до Кодексу України з процедур банкрутства у розділі «Прикінцеві та перехідні положення» та абзац четвертий пункту 2 виклала в такій редакції: «Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через двадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу». Закони № 1381-IX та № 1382-IX Президент України 21 квітня 2021 року підписав, та 22 квітня 2021 року їх опубліковано в офіційному друкованому виданні - газеті «Голос України». ЗУ від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» та № 1382-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» набрали чинності 23 квітня 2021 року. Відповідно до цих законів ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (який втратив чинність 21 квітня 2021 року) поновлює свою дію на п`ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-IX, тобто діє з 23 квітня 2021 року до 23 вересня 2021 року. В оцінці правомірності дій іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки 21 квітня 2021 року потрібно враховувати, що ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність 21 квітня 2021 року та поновив свою дію лише 23 квітня 2021 року. Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. За правилами ч.1 та ч.3 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, зумовлює у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене в результаті прийняття пізніше іншого закону чи інакшого нормативно-правового акта. У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У Рішенні від 12 липня 2019 року №5-р (I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). З урахуванням наведених приписів Закону та Рішення Конституційного Суду України є підстави для висновку, що іпотекодержатель, звертаючись до державного реєстратора з метою позасудового врегулювання спору, мав керуватися тією нормою права, яка сформульована саме у законі, яка була чинною на момент вчинення ним відповідної реєстраційної дії, зокрема й звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього за іпотекодержателем. За умови дотримання вимог позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, чинних на момент вчинення такої дії, рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем є правомірним та не підлягає скасуванню судом. Враховуючи, що станом на 21 квітня 2021 року ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність та поновлено його дію було лише 23 квітня 2021 року, тому висновки суду першої інстанції про те, що на момент звернення стягнення на предмет іпотеки мораторій не діяв, є обґрунтованими. Та обставина, що Президент України підписав закони № 1381-IX та № 1382-IX 21 квітня 2021 року, та 22 квітня 2021 року їх опубліковано в офіційному друкованому виданні - газеті «Голос України», не підтверджує, що ці закони набрали законної сили та були обов`язковими для іпотекодержателя (у цій справі) у день їх опублікування. Новий закон України, який набрав чинності, за загальним правилом, застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини є тривалими і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, тоді нове правове регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. У Законі № 1381-IX, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого продовжено дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не міститься застереження про те, що його положення застосовуються до правовідносин не раніше дня його офіційного опублікування, а тому підстав для застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у справі, що переглядається, не встановлено. Відповідно у іпотекодержателя не було законних перешкод для звернення до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - реєстрацію 21 квітня 2021 року права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження у примусовому порядку без згоди іпотекодавця: іпотекодержатель надав державному реєстратору усі необхідні документи, що встановлено судом, заборон на вчинення таких дій на момент звернення іпотекодержателя до державного реєстратора законодавцем встановлено не було, відповідно оспорюване рішення державного реєстратора є правомірним та не підлягає скасуванню. Вимога іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є правомірною та пов`язана з невиконанням/неналежним виконанням позичальником основного кредитного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до іпотечного застереження за існування відповідних обставин, зокрема невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, що призвело до існування простроченої заборгованості, у період, коли не діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (21 та 22 квітня 2021 року) та за обставин прийняття 13 квітня 2021 року Верховного Радою України законів № 1381-IX та № 1382-IX, які опубліковані 22 квітня 2021 року та набрали чинності 23 квітня 2021 року, не свідчить про порушення іпотекодержателем принципу справедливості, добросовісності та розумності. Банк, звертаючись до державного реєстратора, діяв відкрито, у межах, не заборонених договором або актами цивільного законодавства, реалізуючи своє правомірне право на погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок предмета іпотеки. Обмеження іпотекодержателя у такому праві, з урахуванням існування усіх необхідних для цього умов, буде неправомірним та призведе до надання переваги одному із учасників спірних правовідносин та порушення принципу рівності сторін у правовідносинах. Інтерес банку був правомірним, банк задовольнив його з метою отримання виконання за чинним зобов`язанням. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення вимог кредитора. При цьому до прийняття ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від факту невиконання боржником умов кредитного договору. Крім того, не заслуговують на увагу доводи позивачів про те, що саме звернувшись до банку з листом про реструктуризацію виконання зобов`язань за кредитним договором (боргу), такі отримали від кредитора вимогу про виселення, так як звернення до банку датоване 26.05.2021 року, отримане банком 27.05.2021 року і надано відповідь про те, що АТ «Альфа-Банк» не може задовольнити вимогу божника у зв`язку із задоволенням вимоги іпотекодержателя на підставі ст.37 ЗУ «Про іпотеку», при тому, що вже з 21.04.2021 року банк став власником спірного майна шляхом позасудового звернення на предмет іпотеки. Відносно твердження апелянта, що банк не мав право вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суд відзначає наступне. В постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року по справі 760/16916/14-ц зроблено висновок про те, що:«...сплив строку позовної давності звернення до суду та наявність судового рішення про відмову у задоволенні позову з підстави пропущення позовної давності, не припинило невиконане зобов`язання та договір іпотеки, яким таке зобов`язання забезпечене, не припинило суб`єктивного права кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання без використання судового примусу, зокрема в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі - на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Посилання у касаційній скарзі позивача на порушення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким було встановлено заборону кредитору вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, вбачаються необґрунтованими, оскільки вказана норма не передбачала заборони та не обмежувала іпотекодержателя реалізувати у визначений договором іпотеки спосіб своє право на задоволення вимог щодо невиконаного зобов`язання за рахунок іпотечного майна…». У постанові ВП ВС у справі №310/11024/15-ц від 29.05.2019 року зробила висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним застереженням через визнання за собою права власності - це спосіб самозахисту (ст.19 ЦК України). Звідси й наслідок, що для самозахисту не застосовуються строки позовної давності. Таким чином доводи апелянта є неспроможними. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, оскільки були предметом розгляду і повно, і всебічно досліджено судом першої інстанції. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залишити без задовлення. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 червня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Лисак І.Н. Судді: Одинак О.О. Половінкіна Н.Ю.