Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/143/22

Головуючий І інстанції: Сліденко А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2023 р. Справа № 520/143/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2023, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/143/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, скасування рішення, спонукання до призначення пенсії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 , (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просила суд: - визнати протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області, щодо ухвалення рішення №2001 від 04.06.2021 про відмову в оформленні дострокової пенсії за віком для ОСОБА_1 , яка звернулась на адресу ГУ ПФУ в Харківській області в травні 2021 року в порядку ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із відповідною заявою; - скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області №2001 від 04.06.2021 про відмову в оформленні дострокової пенсії за віком для ОСОБА_1 , в частині неприйняття до уваги відомостей про те, що дитина позивачки ОСОБА_2 15.09.1994 є інвалідом з дитинства; - зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області прийняти до уваги документи, надані ОСОБА_1 , а саме серед інших - довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №130721, яка видана Харківською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією від березня 2016 року, а також висновок ВКК №171 від вересня 2021 виданий лікарями Стахановської центральної міської багатопрофільної дитячої лікарні з печаткою "ЛНР", копію із журналу ВККУ видачі медичних висновків інвалідності із дитинства із записом №53 від 1997 про ОСОБА_2 з печаткою "ЛНР" як такі, що підтверджують той факт, що вона є матір`ю особи з інвалідністю з дитинства, яку виховувала до зазначеного віку та врахувати вказані документи серед інших при розгляді заяви позивачки про призначення їй дострокової пенсії на підставі положень ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсію з моменту звернення - травня 2021. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона звернулась до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення пенсії відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", однак рішенням від 04.06.2021 №2001, позивачці було відмовлено в призначення пенсії, як підставу відмови зазначено: відсутність висновку лікарсько- консультативної комісії про можливе настання інвалідності до досягнення шестирічного віку дитини. Вважає, що ГУ ПФУ в Харківській області без належних на те правових підстав відмовив у призначенні пенсії, оскільки нею були подані усі необхідні документи, а саме: паспорт, ідентифікаційний номер, трудову книжку, свідоцтво про народження дитини, довідку МСЕК, свідоцтво про шлюб, чим порушив право позивачки на належне соціальне забезпечення. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суд від 02.05.2023 залучено до справи другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 відмовлено в задоволенні адміністративного позову. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 по справі № 520/142/22 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивачка зазначила, що до ГУ ПФУ у Донецькій області не має жодних вимог, так як відмова була надана саме ГУ ПФУ в Харківській області. Відповідачі правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Учасниками по даній справі було отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2023 про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. відповідачами отримано копії апеляційної скарги позивачки, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних документів через підсистему "Електронного суду" та повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 142). Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА за №130721, ОСОБА_2 має третю групу інвалідності з 01.03.2016; причиною інвалідності вказано - інвалід з дитинства; строк інвалідності - безстроково (а.с. 143). Згідно із записами у копії трудової книжки у період 01.09.1988-21.08.1990 ОСОБА_1 працювала палатною санітаркою-прибиральницею гастроентерологічного відділення Центральної міської лікарні м. Стаханова, у період 02.08.1990-22.01.1990 навчалась на педіатричному факультеті Ворошиловградського медінституту, у період 12.03.1992-03.07.1992 працювала санітаркою палатною Стаханівського пологового будинку, у період 01.10.1992-05.08.1993 працювала палатною санітаркою-прибиральницею нервового відділення Центральної міської лікарні м. Стаханова, у період 01.09.1993-30.06.1995 навчалась у Стаханівському медучилищі, у період 15.05.1997 -27.08.2014 працювала палатною медсестрею неврологічного відділення Центральної міської лікарні м. Стаханова. 31.05.2021, після досягнення 50-річного віку, позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Звернення позивачки за правилом екстериторіальності було передано для вирішення по суті до ГУ ПФУ в Донецькій області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.06.2021р. №2001 у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - відмовлено. Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області обґрунтовано відсутністю висновку лікарсько-консультативної комісії про настання інвалідності дитини заявника до досягнення шестирічного віку дитини. При цьому, визнаний ГУ ПФУ в Донецькій області показник страхового стажу заявника складає 24р. 4м. 6д. (а.с. 140). У подальшому після завершення ГУ ПФУ в Донецькій області процедури вирішення звернення від 31.05.2021р. заявником було отримано низку нових документів, а саме: висновок ЛКК №171 від вересня 2021р., виданий установою "Стахановська центральна міська багатопрофільна дитяча лікарня" та копію із журналу засідань ВККУ видачі медичних висновків інвалідності з дитинства із записом за №57 від 1997р. про дитину позивача - ОСОБА_2 . Доказів подання саме цих документів до відповідного тероргану системи ПФУ у складі звернення від 31.05.2021р. матеріали справи не містять. Доказів прийняття ГУ ПФУ в Харківській області за зверненням заявника від 31.05.2021р. будь-якого рішення або вчинення будь-якого діяння матеріали справи не містять. Однак, стверджуючи саме про незаконність рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 04.06.2021р. №2001 та саме про протиправність дій ГУ ПФУ в Харківській області з приводу відмови у призначенні пенсії за зверненням від 31.05.2021р. та наполягаючи на повторному розгляді звернення від 31.05.2021р. з урахуванням нових документів (котрі були первинно відсутні), позивачка звернулась до суду із вказаним позовом. Ухвалюючи рішення відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних відносинах ГУ ПФУ в Донецькій області не порушив прав позивачки, позаяк розглянув питання з приводу призначення заявникові пенсії у порядку п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі матеріалів звернення заявника від 31.05.2021, де був відсутній висновок лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, який набрав чинності 01 січня 2004 року (надалі - Закон № 1058-IV). Спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості відмови органу Пенсійного фонду України у призначенні позивачці пенсії на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058- IV. Пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому, до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали осіб з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу). За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю. Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі - Порядок №22-1). Відповідно до абзацу сьомого підпункту 6 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі змінами) документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку,- документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю. Пунктом 2.17 Порядку 22-1 встановлено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. Згідно з пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності). Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю установлюється статтею 2 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (Закон №875-ХІІ), а також статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-ІV Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон №2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону №2961-ІV дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність. Згідно з частиною дванадцятою статті 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року №917, передбачено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Такий висновок ЛКК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV. Встановлення органами медико-соціальної експертної комісії інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а підтримала правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 року у справі №21-133а14 щодо дострокового призначення пенсії за віком, згідно з яким мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку ЛКК, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну інвалід з дитинства не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю. При цьому, за змістом абзацу другого пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку. За висновком Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до шести років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем. Велика Палата Верховного Суду вказала на недоцільність висновку Касаційного адміністративного суду про тлумачення поняття інвалід з дитинства як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років; при вирішенні питання про наявність права на призначення дострокової пенсії матері враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності. Верховний Суд від зазначеного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не відступав (наприклад, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі №336/2781/17-а). Отже, виховання дитини до шестирічного віку з показаннями для визнання її особою з інвалідністю у віці до шести років є підставою для призначення матері особи з інвалідністю з дитинства дострокової пенсії за віком. У розглядуваній справі позивачці відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-ІV у зв`язку з ненаданням документів передбачених пунктом 2.18 Порядку 22-1. Відповідно до п. 2.18. Порядку № 22-1, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарської консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності). Судовим розглядом встановлено, що 31.05.2021 позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До вказаної заяви позивачкою додано: - виписку з акту огляду МСЕК про встановлення, зняття або зміну групи інвалідності; - довідку із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000 по день звернення; - довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; -довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; - заяву про спосіб виплати пенсії; -паспорт; -свідоцтво про народження дитини; - свідоцтво про шлюб; - трудову книжку. Із довідки МСЕК, яку позивачка додала в якості підтвердження виховання нею дитини з інвалідністю до шести років вбачається, що ОСОБА_2 має третю групу інвалідності з 01.03.2016; причиною інвалідності вказано - інвалід з дитинства; строк інвалідності безстроково. Колегія суддів зазначає, що у обсязі документів звернення позивачки від 31.05.2021 був відсутній як висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, так і висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності). Верховний Суду у постанові від 18.01.2022 по справі №448/1650/17 вказав, зокрема, що особа, котра не надала висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, не має права на призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства. При цьому, документи з питання стану здоров`я дитини до 6-річного віку були отримані заявником вже після настання події звернення за призначенням пенсії 31.05.2021р. і до органів системи ПФУ не подавались взагалі, попри те, що саме ці документи здатні опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Натомість, подія отримання згаданого документу є визначеною законодавством підставою для подачі заявником нового звернення установленого формуляра з приводу призначення пенсії у порядку п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із включенням до складу такого звернення усіх необхідних документів, у тому числі і висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Також колегія суддів зазначає, що ухвалене судом рішення не позбавляє позивача права повторно звернутись до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком як матері інваліда з дитинства (особою з інвалідністю з дитинства), надавши, при цьому, висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її інвалідом з дитинства до досягнення шестирічного віку. Отже, виходячи із зазначеного, підстави для визнання протиправним рішення ГУ ПФУ №2001 від 04.06.2021 про відмову в оформленні дострокової пенсії за віком для ОСОБА_1 , відсутні, оскільки в заяві з додатками від 31.05.2021 (на підставі, якої приймалось оскаржуване рішення) відсутні підтвердження наявності визнання лікарсько-консультаційною комісією її сина особою з інвалідністю до 6 річного віку. Доказів подання позивачкою чи доказів не прийняття відповідачем інших документів щодо підтвердження встановлення інвалідності ОСОБА_2 до шестирічного віку, матеріали справи не містять. Доводи позивачки про те, що рішення про відмову у призначенні пенсії №2001 від 04.06.2021 прийнято саме ГУ ПФУ в Харківській області, а не ГУ ПФУ в Донецькій області колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. ОСОБА_1 31.05.2023 звернулась до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення пенсії відповідно до ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (із змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1) з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсії. Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Як свідчать матеріали справи, оскаржуване рішення №2001 від 04.06.2021 містить печатку з реквізитами ГУ ПФУ в Донецькій області. Також, підписант зазначеного рішення ОСОБА_3 виконувала функції працівника ГУ ПФУ в Донецькій області, що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Отже, ОСОБА_1 звернулась із заявою від 31.05.2021 до ГУ ПФУ в Харківській області, вказану заяву було прийнято ГУ ПФУ в Харківській області та за принципом екстериторіальності було опрацьовано ГУ ПФУ в Донецькій області. Будь-якого рішення за зверненням заявника від 31.05.2021р. відповідачем - ГУ ПФУ в Харківській області не приймалось, будь-якого владного управлінського діяння не вчинялось, позаяк повноваження на вирішення по суті цього звернення у силу ст.ст.44 і 45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та абз.2 п.4.2 Порядку №22-1 було передано у відання іншого самостійного і незалежного тероргану системи ПФУ - ГУ ПФУ в Донецькій області. Тому оскарженого заявником рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 04.06.2021р. №2001 не існує як речі матеріального світу - правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень. За наведених вище підстав позов не підлягає задоволенню і в частині визнання протиправним вчинення відповідачем - ГУ ПФУ в Харківській області за зверненням заявника від 31.05.2021р. управлінського волевиявлення у формі дій з відмови у призначенні пенсії, позаяк ані таких дій, ані такої відмови цим суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах не вчинялось через відсутність компетенції. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 по справі № 520/143/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий