Постанова 4857 № 140/7992/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/7992/22 пров. № А/857/3787/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Гудима Л.Я., Довгополова О.М. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року (суддя Смокович В.І., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення м.Луцьк, дата складання повного тексту не зазначено), в адміністративній справі №140/7992/22 за позовом ОСОБА_1 до Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, встановив: У грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08 лютого 1995 року за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 19.06.2020 по день фактичного розрахунку 04.11.2022. Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні. Стягнуто з Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 80354,64 грн. з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 932,86 грн.. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що з врахуванням дати проведення фактичного розрахунку з позивачем (04.11.2022) до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 - 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ. А відтак, із відповідача може бути стягнуто середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку розрахунку при звільненні терміном 185 календарних дня (з 19.06.2020 року по 20.12.2020 року). Крім того, за обставин даної справи вважає апелянт за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, який може становити згідно розрахунку 23441,37 грн.. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 14.02.2023 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Судом встановлено наступні фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Кінологічному навчальному центрі Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_1 ) (а.с. 11). Наказом начальника Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України від 18.06.2020 №132-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби з 18 червня 2020 року та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 10). На момент звільнення зі служби відповідач не провів з ОСОБА_1 повного розрахунку, зокрема, не виплатив індексацію грошового забезпечення, у зв`язку з чим останній звернувся до суду з відповідним позовом, за яким Волинським окружним адміністративним судом було відкрито провадження у справі №140/7002/22. Після відкриття провадження у справі №140/7002, в/ч НОМЕР_1 добровільно проведено перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно та 04 листопада 2022 року на особовий рахунок позивача перераховано 79142,00 грн належної до виплати індексації грошового забезпечення, що підтверджується випискою з АТ КБ "Приватбанк" від 04.11.2022 року та відповіддю в/ч НОМЕР_1 №11/3730-22 від 14 листопада 2022 року на адвокатський запит, а також заявою про закриття провадження у справі №140/7002/22 (а.с. 15, 18, 20). При цьому нарахована сума індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 без урахуванням податків та зборів становила 80347,21 грн., що підтверджується довідкою-розрахунком (а.с. 22). Позивач вважає, що у нього наявне право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку із чим звернувся з цим позовом до адміністративного суду. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.91 (далі - Закон №2011-XII). Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон України №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону України №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу (в редакції на час виключення позивача зі списків), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України. Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Матеріалами справи підтверджується, що наказом начальника Кінологічного навчального центру Держприкордонслужби від 18.06.2020 №132-ОС ОСОБА_1 з 18 червня 2020 року був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Відповідачем добровільно проведено перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно та 04 листопада 2022 року на особовий рахунок позивача перераховано 79142,00 грн належної до виплати індексації грошового забезпечення. За приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі №806/2473/18 від 30.10.2019, у справі №П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі №524/8023/16-а від 11.06.2019. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Колегія суддів звертає увагу, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги. Як правильно встановив окружний суд, оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку і тому, відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, позивач має право на виплату середнього заробітку (грошового забезпечення), починаючи з 19.06.2020 (наступного після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 184 календарні дні. Відповідачем проведено остаточний розрахунок з позивачем при звільненні лише 04.11.2022. Водночас відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17. При вирішення питання щодо визначення розміру спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд першої інстанції положеннями постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995, згідно із п.2 якої обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року, визначено, що розрахунковою величиною для визначення середньоденного розміру грошового забезпечення є календарний день. Відповідно до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 (а.с. 13-зв.) грошове забезпечення позивача за два останні повні місяці перед звільненням (квітень-травень 2020 року) становило 14630,26 грн. за квітень 2020 року та 13709,75 грн. за травень 2020 року. Середньоденна заробітна плата становить 464,59 грн. (28340,01 грн/61, де 61 - кількість календарних днів у квітні-травні 2020 року). Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 85484,56 грн (464,59 грн. х 184 календарних дні). У порівнянні із несвоєчасно виплаченою відповідачем індексації грошового забезпечення у розмірі 79142,00 грн. (нарахованої у розмірі 80347,21 грн), суму 85484,56 грн. не можна вважати співмірною. З урахуванням встановленого, зумовлюється висновок про необхідність застосування до даних правовідносин принципу справедливості та співмірності, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а. Зокрема, істотність частки суми грошової компенсації за неотримане речове майно в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 94% (80347,21 грн. (несвоєчасно виплачена індексація)/85484,56 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100%). При цьому для обрахунку взято до уваги нараховані суми грошового забезпечення без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. Сума, яка підлягає відшкодуванню відповідно до ст.117 КЗпП України становить: 80354,64 грн (436,71 грн. х 184 дні, де 436,71 грн. - сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (464,59 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 94%). Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, колегія суддів вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а саме, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (індексації грошового забезпечення) становить 80354,64 гривень, що не спростовано доводами апеляційної скарги. Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог, сторонами не оскаржене, а тому не являється предметом апеляційної перевірки. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року в адміністративній справі №140/7992/22 за позовом ОСОБА_1 до Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов