Постанова 4821 № 712/3145/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1207/23Головуючий по 1 інстанції Справа № 712/3145/23 Категорія: 311020000 Марцішевська О.М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2023 рокум. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Новікова О.М., Фетісової Т.Л. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради»; особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; розглянувши у порядку письмового позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 червня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» про стягнення заробітної плати, в с т а н о в и в: 31 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» про стягнення заробітної плати. В обґрунтування позову зазначив, що з 2005 року був прийнятий на роботу водієм в КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради». З 25.02.2022 по мобілізації проходить службу у Черкаському зональному відділі ВСП. З лютого 2022 року по липень 2022 року позивач отримував середній заробіток як вид соціальних гарантій для працівників, які приєдналися до лав Збройних Сил України відповідно до ст. 119 КЗпП України, в редакції, що діяла на момент мобілізації. З липня 2022 року виплати середнього заробітку з боку КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» припинилися. 05.03.2023 ним направлена заява до відповідача з вимогою: «Нарахувати та виплати середній заробіток за період з липня 2022 по даний час включно». У відповіді від 14.03.2023 відповідач зазначив, що з 19 липня 2022 року законодавство не передбачає збереження мобілізованим працівникам середнього заробітку. Підставою для припинення нараховування мобілізованому працівникові середнього заробітку є відповідний наказ, виданий керівником підприємства про внесення змін до наказу, яким працівника увільнили на час військової служби і в якому встановлено, що потрібно зберігати за ним середній заробіток. Просив суд стягнути з КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» середній заробіток, починаючи з 19 липня 2022 року до закінчення терміну дії призову за мобілізацією у Збройних Силах України. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 червня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказ КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» від 19.07.2022 № 124 «Про зупинення увільненим працівникам нарахування середнього заробітку» не оскаржувався та є чинним. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки з моменту набрання чинності Законом України № 2352-ІХ не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 червня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Зміст апеляційної скарги аналогічний обставинам, викладеним у позовній заяві ОСОБА_1 . Крім того, скаржник в обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не врахував положення ч. 1 ст. 119 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України, яка була чинною на час призову позивача на військову службу під час мобілізації, а також висновки, викладені у рішеннях Конституційного суду України щодо застосування нормативно-правових актів у часі. Зазначає, що зміни у правовому регулюванні трудових відносин за участі працівників, які проходять військову службу, не поширюються на спірні трудові правовідносини сторін цієї справи. Вважає, що оскільки на момент його призову до Збройних Сил України нормами чинного законодавства, а саме, ст. 119 КЗпП України, було передбачено і гарантовано йому збереження середнього заробітку при проходженні ним служби, а Конституція України закріплює принцип незворотності дії закону у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, припинення нарахування та виплат йому середнього заробітку відповідачем незаконне, необґрунтоване та таке, що суперечить законодавству та Конституції України. Зауважує, що на момент його мобілізації до лав Збройних Сил України діяла норма закону ч. 4 ст. 119 КЗпП України в редакції від 10.06.2021, яка гарантувала військовослужбовцям збереження при проходженні військової служби не лише місця роботи і посади, але і збереження середнього заробітку та має зберігатися до закінчення демобілізації працівника. КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» подало відзив на апеляційну скаргу та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Судом першої інстанції встановлено, що 25.02.2022 наказом № 39-ОС КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» увільнено від роботи: 1) ОСОБА_1 , водія автотранспортних засобів адміністративно-господарчого персоналу, з 26.02.2022 в зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням на цей час місця роботи, посади та виплачувати середньомісячну заробітну плату, згідно до ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; 2) ОСОБА_1 , внутрішнього сумісника водія автотранспортних засобів адміністративно-господарчого персоналу, з 26.02.2022 в зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, зі збереженням на цей час місця роботи, посади та виплачувати середньомісячну заробітну плату, згідно ст. 119 КЗпП України та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом від 19.07.2022 № 124 КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» «Про зупинення увільненим працівникам нарахування середнього заробітку» у зв`язку з набранням чинності Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», яким передбачено зупинення нарахування середнього заробітку працівникам, які увільнення від роботи на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України зупинено нарахування та виплата середнього заробітку зі збереженням місця роботи і посади на період проходження військової служби за призивом під час мобілізації увільненому працівнику ОСОБА_1 05 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» із заявою про виплату середнього заробітку за період з липня 2022 року по даний час включно. 14 березня 2023 року КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» надано відповідь про те, що з 19 липня 2022 року законодавство не передбачає збереження мобілізованим працівникам середнього заробітку. Так, статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами. Відповідно до частин першоїтретьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин. КЗпП України надано визначення трудового договору. Так, трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Глава VII Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації. Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту». Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Законом України № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Колегія суддів зауважує, що із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади. Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічні положення закріплені в статті 21 КЗпП України, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату за виконану ним роботу, визначену трудовою угодою. Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі. Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби. Таким чином, колегія суддів вважає, що КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», зупинивши нарахування та виплату середнього заробітку зі збереженням місця роботи і посади на період проходження військової служби за призивом під час мобілізації увільненому працівнику ОСОБА_1 , діяло відповідно до вимог чинного законодавства. Враховуючи наведене та з огляду на те, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX відсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 753/12209/22 (провадження № 61-5606св23), від 14 серпня 2023 року у справі № 349/1607/22 (провадження № 61-7739св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 332/1195/23 (провадження № 61-11828св23). Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судом першої інстанції правильно застосовані. При цьому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що припинення збереження (виплати) середнього заробітку не узгоджується з принципами верховенства права та правової визначеності відповідними діючими правовими нормами, оскільки з часу набрання чинності Законом № 2352-ІХ раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права. Крім того, згідно частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту, тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року. Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ. Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та призводить до погіршення становища внаслідок застосування положень Закону № 2352-ІХ, є необґрунтованими. Крім того, судом першої інстанції вірно враховано, що наказ КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» від 19.07.2022 № 124 «Про зупинення увільненим працівникам нарахування середнього заробітку» не оскаржувався та є чинним. Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. З урахуванням наведеного, підстав для скасування або зміни ухваленого судом першої інстанції рішення колегія суддів не знаходить. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 червня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України. Судді