Постанова 4805 № 295/7992/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/7992/22 Головуючий у 1-й інст. Єригіна І.М. Категорія 44 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників у м. Житомирі цивільну справу № 295/7992/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної та матеріальної шкоди, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Савіцької Анни Олегівни та представника ОСОБА_2 - адвоката Ляхова Олександра Валерійовича на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 червня 2023 року та додаткове рішення того ж суду від 26 червня 2023 року, ухвалені під головуванням судді Єригіної І.М. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом та після його уточнення остаточно просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у сумі 1937,69 грн(витрати на лікування) та 75 000,00 грн моральної шкоди і вирішити питання судових витрат. Позов мотивував тим, що 15.04.2019 близько 16.00 години ОСОБА_2 заподіяв йому тілесні ушкодження, у зв`язку із чим відносно останнього було відкрито кримінальне провадження за ч.2 ст. 125 КК України. За наслідками розгляду кримінальної справи ухвалою Житомирського апеляційного суду від 06.06.2022 кримінальне провадження відносно відповідача було закрито за п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України і звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 КПК України. Вважав, що вчиненим кримінальним правопорушенням ОСОБА_2 завдав йому матеріальну та моральну шкоду. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 червня 2023 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 1937,60 грн та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат. Додатковим рішення того ж суду від 26 червня 2023 року стягнуто із позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу розмірі 10 500,00 грн. Не погодившись з основним рішенням та додатковим рішенням суду, адвокат Савіцька А.О. в інтересах ОСОБА_1 та адвокат Ляхов О.В. в інтересах ОСОБА_2 подали апеляційні скарги. Савіцька А.О. просить рішення місцевого суду від 14.06.2023 змінити в частині стягнення моральної шкоди та стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 75 000 грн, а додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними і необґрунтованими, прийняті з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а висновки районного суду, що стали підставою для часткового задоволення позовних вимог - безпідставними. Апелянт вважає абсолютно безпідставним і недоведеним рішення суду в частині задоволення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн, вважаючи, що розмір відшкодування, який визначений судом першої інстанції, не відповідає ступеню моральних страждань потерпілого, а також засадам розумності та справедливості. Крім того, при ухваленні додаткового рішення суд не врахував принцип пропорційності, а також не взяв до уваги непропорційність суми таких витрат розміру задоволених вимог, не врахував майновий стан Позивача, що є особою пенсійного віку. Ляхов О.В. просить рішення від 14.06.2023 змінити, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн, у задоволенні стягнення витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Додаткове рішення від 26.06.2023 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 10500,00 грн змінити, і стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 17374,00 грн таких витрат, а також стягнути витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Апеляційну скаргу мотивує тим, що Відповідач в суді першої інстанції виходячи з характеру, обсягу та глибини заподіяних позивачу моральних страждань та їх негативних наслідків, які виразилися в спричиненні йому легких тілесних ушкоджень, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, погоджувався на стягнення моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн. Суд першої інстанції визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн не врахував поведінку Позивача, його намір ввести суд в оману щодо дійсного розміру матеріальних збитків, надання Позивачем неналежних доказів. Отже, позивач належним чином не обґрунтував розмір моральної шкоди, а суд безпідставно визначив його в розмірі 10 000,00 грн. Позивачем було заявлено 90888,57 грн (15888,57 матеріальної шкоди, 75000,00 грн. моральної шкоди), судом ухвалено рішення про стягнення 11937,60 грн (1937,60 грн. матеріальної шкоди, 10 000,00 моральної шкоди, що становить 13,13%. Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції повинен був пропорційно зменшити розмір витрат на правову допомогу, а не задовольняти їх в повному обсязі. Суд повинен був ухвалити рішення про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1378,65 грн (10500,00*13,13%). Звертає увагу, що Договір про надання правової допомоги від 11.01.2023 укладений між адвокатом Савіцькою А.О. та ОСОБА_1 не містить умов щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру). Позивачем на зазначено попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, а також того, що між адвокатом Савіцькою А.О. та Корбутом А.В. не було погоджено розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару в Договорі про надання правової допомоги від 11.01.2023, то суд першої інстанції повинен був взагалі відмовити в повному обсязі в задоволенні клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_1 . Вважає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму з 20 000,00 грн до 10 500,00 грн, оскільки відповідно до п. 3 ч.2 ст.141 ЦПК України повинен був зменшити дану суду до 86,87% від заявленої, тобто до 17374,00 грн (20000,00*86,87%). Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 19.07.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду. У поданому відзиві адвокат Ляхов О.В. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 за безпідставністю та стягнути на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 8 500,00 грн. Адвокат Савіцька А.О. у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Ляхова О.В. в інтересах ОСОБА_2 за безпідставністю та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 11 000,00 грн. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги представників сторін підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Установлено, що ухвалою Житомирського апеляційного суду від 06.06.2022 кримінальне провадження відносно відповідача було закрито за п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України (справа №295/9636/19). Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому матеріальної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України). Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Юридичною підставою позадоговірної відповідальності (делікту) є склад цивільного правопорушення, необхідними елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань встановлено статтею 1166 ЦК України. Згідно з положеннями статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір, оскільки у деліктних зобов`язаннях діє презумпція вини, а відповідач не довів свою невинуватість. Відповідно до статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Зі змісту цієї норми вбачається, що шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, складається з втраченого заробітку (доходу), додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Тобто будь-які витрати, які стягуються на користь потерпілого на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язані з лікуванням та заходами, спрямованими на відновлення здоров`я. Специфіка шкоди, яка завдана здоров`ю, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому еквіваленті. Саме тому об`єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить:а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Однак цей перелік є орієнтовним і у випадку, коли потерпілий має ще й інші втрати, які пов`язані з відповідним ушкодженням здоров`я, то він має право вимагати і їх відшкодування. Відповідне тлумачення викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 року у справі № 311/2467/16-ц, провадження № 61-30575св18. При цьому, пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість. Частиною першою статті 1177 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 (абз. 5) постанови від 23.12.2005 №12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені Кримінальним Кодексом. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності не означає декриміналізації діяння, а звільняє конкретних осіб від відповідальності за злочин, що ними було вчинено. Відтак звільнення від кримінальної відповідальності не означає виправдання особи чи визнання її невинуватою. Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно з п. 1 та п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із ушкодженням здоров`я, а також знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З огляду на викладене, враховуючи факт встановлення протиправних винних дій ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов висновку про доведеність позивачем наявності моральної шкоди, що виразилася у його душевному хвилюванні та стражданнях, причинного зв`язку між протиправними діями відповідача та наслідками. А тому колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди і при визначенні її розміру враховує наступне. У постанові Об`єднаної Палати Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, яка в силу частини 4 статті 263 ЦПК України є обов`язковою для застосування судами вказано, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. В деяких випадках в законодавстві визначено мінімальний розмір моральної шкоди. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц). Характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань підлягає встановленню та доказуванню в судовому порядку на загальних засадах змагальності сторін та доказування в цивільному процесі, виходячи із їх характеру та тривалості, стану здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин у справі, наслідків, що наступили, оскільки сума компенсації за спричинення моральної шкоди не встановлена законом. Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції не в повній мірі врахував конкретні обставини справи, характер, обсяг і тривалість моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок вчинення злочину, фінансове становище, суб`єктивне відношення до вчиненого відповідача. Зокрема, як убачається із матеріалів справи, заподіявши умисно позивачу тілесні ушкодження, відповідач із моменту їх спричинення до ухвалення судового рішення будь-яким чином не відшкодував понесені витрати ОСОБА_1 на лікування. ОСОБА_1 є особою похилого віку, 1939 року народження, пенсіонером. Протягом чотирьох років він змушений у різних судових інстанціях захищати своє право на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача. Відтак, приймаючи до уваги вказані обставини, виходячи із засад розумності, виваженості й справедливості, колегія суддів дійшла висновку про необхідність збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Згідно вимог п. п. 1, 3, 4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди слід змінити, збільшивши суму стягнутої моральної шкоди з 10 000,00 грн до 35 000,00 грн. Визначений судом першої інстанції розмір матеріальної шкоди сторонами не оскаржується, а тому підстав для перегляду в цій частині судового рішення немає. Також підлягає зміні основне та додаткове рішення в частині судових витрат з огляду на таке. Відповідно до положень частини першої ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст.141 ЦПК України). З урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України та враховуючи те, що позивач звільнений від справи судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 476,35 грн за подання позовної заяви та 774,07 грн за подання апеляційної скарги. Крім того, 774,07 грн за подачу апеляційної скарги за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України слід компенсувати ОСОБА_2 , оскільки позивач звільнений від їх сплати. Згідно із ч. 1 ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Враховуючи категорію і складність даної справи, зміст заявлених позивачем позовних вимог, обсяг робіт, виконаних адвокатом з огляду на те, що позивач та відповідач понесли судові витрати на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги, в суді першої інстанції, суд вважає, що вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню і стягує з відповідача на користь позивача 14 400,00 грн понесених ним витрат на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції. Відповідно наявні підстави для зменшення стягнення судових витрат, визначених додатковим рішенням на користь відповідача до 5000,00 грн. Встановлено, що адвокат Ляхов О.В. у ході апеляційного розгляду подавав клопотання та відзив на апеляційну скаргу. Його апеляційна скарга була задоволена частково, але не на користь його довірителя. Тому підстав для стягнення витрат на правову допомогу із позивача на користь відповідача немає. Адвокат Савіцька А.О. у ході апеляційного розгляду подавала відзив на апеляційну скаргу. Її апеляційна скарга була задоволена частково. З урахуванням викладеного, враховуючи складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, часом витраченим на їх виконання, колегія суддів дійшла висновку, що заява представника позивача підлягає до часткового задоволення, шляхом стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн понесених витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Савіцької Анни Олегівни та представника ОСОБА_2 - адвоката Ляхова Олександра Валерійовича задовольнити частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 червня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди і витрат на правничу допомогу та судового збору в дохід держави - змінити. Збільшити розмір стягнення моральної шкоди із 10 000,00 грн до 35 000,00 грн; витрати на правничу допомогу з 10 500,00 грн до 14 400,00 грн; розмір судового збору з 154,02 грн до 476,35 грн. Додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 червня 2023 року змінити. Зменшити розмір стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу з 10 500,00 грн до 5 000,00 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн понесених витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 774,07 грн за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 . Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 774,07 грн судового збору за подання його апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді