Постанова Волинський апеляційний суд № 565/1372/21

Справа № 565/1372/21 Головуючий у 1 інстанції: Зейкан І. Ю. Провадження № 22-ц/802/844/23 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 вересня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К., з участю секретаря судового засідання Власюк О.С., прокурора Романішиної Т.Л., представника Головного управління Національної поліції в Рівненській області Верби В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Державної казначейської служби України на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 березня 2022 року, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - ГУ НП в Рівненській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури. Позовну заяву мотивував тим, що 25 квітня 2019 року вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області у справі № 565/1367/18 його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частинами першою, другою статті 307 КК України та виправдано через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення. 02 грудня 2020 року ухвалою Волинського апеляційного суду вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 25 квітня 2019 року щодо нього залишено без змін. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності він втратив заробіток та інші доходи від трудової діяльності, а саме: 18 травня 2018 року ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області стосовно нього обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло цілодобово до 18 липня 2018 року. 07 червня 2018 року генеральний директор відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» (далі - ВП «Рівненська АЕС») Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») листом № 072/5131 повідомив йому про анулювання його допуску до виконання особливих робіт наказом ВП «Рівненська АЕС» від 05 червня 2018 року №

495. Анулювання допуску до виконання особливих робіт внаслідок перебування позивача під слідством стало причиною втрати ним інших грошових доходів та доплат згідно з трудовою діяльністю. Наказами генерального директора ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» від 23 липня 2018 року № 2943-к, від 17 вересня 2018 року№ 3846-к, від 19 листопада 2018 року № 4670-к, у зв`язку із застосуванням до позивача запобіжних заходів та перебування його в статусі обвинуваченого на період з 23 липня 2018 року до 22 лютого 2021 року ОСОБА_1 визначено нормальні умови праці з відміною пільг та компенсацій, встановлених за умови праці, які він отримував до затримання у кримінальному провадженні, а саме відмінено: пільговий список на пенсію № 1; доплату за умови праці - 20 %; талони лікувально-профілактичного харчування; скорочений робочий тиждень - 36 год ; додаткову відпустку за умови праці. Таким чином, він втратив доходи у сумі: - 33 115,82 грн - заробітна плата через вимушене перебування під цілодобовим домашнім арештом з 18 травня 2017 року до 18 липня 2018 року; - 59 225,42 грн - неврахована двадцятивідсоткова доплата за умови праці, оскільки переведення на нормальні умови праці призвело до відміни доплати за умови праці у розмірі 20 %, а відновлення звичних умов праці після незаконного кримінального переслідування відбулось 22 лютого2021 року; - 3 877,09 грн - сума коштів, втрачених у зв`язку з ненарахуванням заробітної плати у дні засідання суду; - 45522,00 грн - сума компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості 40 днів, за період з 23 липня 2018 року до 02 грудня 2020 року. Також ним було втрачено 2 роки 9 місяців та 4 дні страхового стажу роботи, обчислення якого при виході на пенсію рахується за Списком №

1. Втрата страхового стажу за Списком № 1 на пенсію відбулась через позбавлення його можливості працювати взагалі з 18 травня 2018 року до 23 липня 2018 року та позбавлення його можливості виконувати роботу, на яку він вільно погодився і виконував до початку незаконного кримінального переслідування, з 23 липня 2018 року до 22 лютого 2021 року. Обґрунтовуючи втрати додаткової відпустки, позивач зазначив, що до зміни умов праці йому надавалась відпустка з розрахунку 28 календарних днів основної відпустки та 24 календарні дні додаткової відпустки. Після змін умов праці відпустка йому надавалась з розрахунку 28 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки. За період притягнення до кримінальної відповідальності йому надано 66 днів основної відпустки. З пропорції, що один період становить 28 днів, а йому надано 66 днів, тому таку відпустку йому надано за 2,357 періодів. Після цього, визначаючи кількість календарних днів додаткової відпустки, які мали бути надані позивачу, потрібно помножити 2,357 періодів на 24 дні відпустки, що дорівнює 56 днів додаткової відпустки, які він повинен був отримати за звичайних умов праці. Оскільки фактично він відбув 16 календарних днів відпустки, то вказує на те, що втратив 40 календарних днів додаткової відпустки. Визначаючи суму компенсації, посилається на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Вказує, що його доходза дванадцять місяців до дня звернення до суду, тобто у період з 01 вересня 2020 року до 01 вересня 2021 року, становив 402 869,34 грн, а середньоденна заробітна плата - 1 138,05 грн. Таким чином, сума компенсації за 40 днів додаткової відпустки становить 45 522,00 грн. Також вказує, що під час обшуку 18 травня 2018 року у квартирі його батьків було вилучено належний йому мобільний телефон марки Samsung ІМЕІ НОМЕР_1 із сім-картою. 14 грудня 2020 року він звернувся до начальника Вараського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Рівненській області із заявою, проте у зв`язку з виявленими пошкодженнями відмовився забирати телефон без належного фіксування пошкоджень та компенсації витрат на його відновлення. Матеріальний розмір грошової компенсації за завдані йому страждання (моральну шкоду) складає 180 мінімальних заробітних плат, що становить1 080 000,00 грн. З метою захисту у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018180050000059від 11 лютого 2018 року, він 25 травня 2018 року, 15 липня 2018 року, 12 липня 2019 року з адвокатом Костецьким О. С. уклав договори про надання правової допомоги відповідно у: СВ Вараського відділу поліції ГУ НП в Рівненській області; Кузнецовському міському суді Рівненської області; Рівненському апеляційному суді, Волинському апеляційному суді. Здійснення ним витрат за отриману правову допомогу від адвоката Костецького О. С. у сумі 15 000,00 грн підтверджується актами надання правової допомоги від 23 травня 2018 року, 15 липня 2018 року, 12 липня 2019 року, квитанціями до прибуткових касових ордерів від 23 травня2018 року № 3, від 15 липня 2018 року № 5, від 12 липня 2019 року № 6 та довідками адвоката Костецького О. С. З врахуванням наведеного просив суд стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти у загальній сумі 1 236 740,33 грн, а саме: - втрачену заробітну плату у сумі 33 115,82 грн; - втрачену двадцятивідсоткову доплату за умови праці у сумі 59 225,42 грн; - 45 522,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості 40 днів; - 3 877,09 грн компенсації втрат неврахованої заробітної плати у засіданнях суду у справі про притягнення до кримінальної відповідальності; - 1 080 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями СВ Вараського ВП ГУНП в Рівненській області, Вараським відділом Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області; - 15 000,00 грн витрат на юридичну допомогу; - 10253,50 грн витрат на проведення судової психологічної експертизи щодо відшкодування моральної шкоди; - 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області повернути ОСОБА_1 вилучений мобільний телефон Samsung ІМЕІ Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 березня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду в загальному розмірі 346 218 гривень 33 копійки (втрачена заробітна плата у сумі 33 115,82 грн, втрачена двадцяти відсоткова доплата за умови праці у сумі 59 225,42 грн., не нарахована заробітна плата у дні засідань суду у розмірі 3 877,09 грн., моральна шкода у сумі 250 000,00 грн ). У задоволенні решти вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу в якій останній доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду, через порушення судом норм матеріального та процесуального права. Не погоджуючись із рішенням суду, Рівненською обласною прокуратурою подано апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить рішення Кузнецовського міського суду змінити в частині стягнення моральної шкоди, - зменшивши суму стягнення моральної шкоди відповідно до мінімуму встановленого законом, в частині відшкодування 20-ти відсоткової доплати за умови праці та відшкодуванні витрат на правову допомогу відмовити повністю. Не погоджуючись із рішенням суду, представником Головного управління Національної поліції в Рівненській області подано апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просять скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Не погоджуючись із рішенням суду, представником Державної казначейської служби України подано апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків та недоведеність обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Рівненської обласної прокуратури, ГУ НП в Рівненській області, Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 березня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 45 522,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості 40 днів та коштів у сумі 15 000,00 грн як відшкодування витрат на правову допомогу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 45 522,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості 40 днів та кошти у сумі 15 000 грн, як відшкодування витрат на правову допомогу. Рішення суду в іншій частині змінено, викладено резолютивну частину в такій редакції: «Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втрачену заробітну плату у сумі 33 115,82 грн. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втрачену двадцяти відсоткову доплату за умови праці у сумі 59 225,42 грн. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 3 877,09 грн в рахунок компенсації втрат неврахованої заробітної плати у засіданнях суду у справі про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 250 000,00 грн у якості відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.». Постановою Верховного Суду від 15 березня 2023 року касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури задоволено частково. Скасовано постанову Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи постанову Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що вирішуючи цей спір, суди не врахували правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 та від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16, та допустили неповноту з`ясування фактичних обставин справи, необхідних для правильного її вирішення. Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч. 1 ст. 417 ЦПК України). Розпорядженням Рівненського апеляційного суду від 11 липня 2023 року цивільну справу № 565/1372/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, передано на розгляд Волинському апеляційному суду. Заслухавши пояснення прокурора та представника поліції, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Судом встановлено, що 18 травня 2018 року ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12018180200000059, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 11 лютого 2018 року, повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частинами першою, другою статті 307 КК України. Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 18 травня 2018 року, ОСОБА_1 затриманий у порядку, передбаченому статтею 208 КПК України, о 21 год. 03 хв. 17 травня 2018 року. Цього ж дня ухвалою слідчого судді Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18 травня 2018 року обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання цілодобово строком до 18 липня 2018 року. 05 червня 2018 року наказом тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора ВП «Рівненська АЕС» № 495 позивачу анульовано допуск до виконання особливих робіт як інженеру-дефектоскопісту СКМ. Наказ мотивований тим, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень та щодо нього обрано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту. 18 липня 2018 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною йому залишати житло у період часу з 21 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв., а також зобов`язано прибувати за кожною вимогою до суду, утримуватись від спілкування із особами, які є свідками у кримінальному провадженні, не відлучатись із м. Вараш Рівненської області без дозволу суду, не відвідувати приміщення ігрових залів, повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи. 23 липня 2018 року наказом генерального директора ВП «Рівненська АЕС» № 2943-к, на період дії ухвали Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18 липня 2018 року у справі № 565/1367/18, а саме з 23 липня 2018 року до 16 вересня 2018 року, визначено робоче місце для інженера-дефектоскопіста ОСОБА_1 в прим. № 2, № 3 будівлі Сховища р/а ізотопів № 2 на території відділу обладнання та на період роботи позивачу визначено нормальні умови праці з відміною пільг та компенсацій, встановлених за умовами праці: пільговий Список на пенсію № 1, доплата за умови праці - 20 %, талони ЛПХ, скорочений робочий тиждень - 36 год, додаткова відпустка за умови праці. Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 14 вересня 2018 року до обвинуваченого ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, а також зобов`язано прибувати за кожною вимогою до суду, утримуватись від спілкування із особами, які є свідкамиу кримінальному провадженні, не відлучатись із м. Вараш Рівненської області без дозволу суду, не відвідувати приміщення ігрових залів, повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи. Вказана ухвала в частині покладення на обвинуваченого обов`язків втратила свою чинність 13 листопада 2018 року. 17 вересня 2018 року наказом т.в.о. генерального директора ВП «Рівненська АЕС» № 3846-к на період перебування під слідством, а саме з 17 вересня 2018 року до 13 листопада 2018 року, визначено робоче місце для інженера-дефектоскопіста ВАДСК СКМ ОСОБА_1. в прим. № 2, № 3 будівлі Сховища р/а ізотопів № 2 на території відділу обладнання та на період роботи позивачу визначено нормальні умови праці з відміною пільг та компенсацій, встановлених за умовами праці: пільговий Список на пенсію № 1, доплатаза умови праці - 20 %, талони лікувально-профілактичного харчування, скорочений робочий тиждень - 36 год, додаткова відпустка за умови праці.19 листопада 2018 року наказом генерального директора ВП «Рівненська АЕС» № 4670-к з 14 листопада 2018 року до отримання допуску до виконання особливих робіт позивачу визначено робоче місце в приміщенні № 2, № 3 будівлі Сховища р/а ізотопів № 2 на території відділу обладнання та на період роботи позивачу визначено нормальні умови праці з відміною пільг та компенсацій, встановлених за умовами праці: пільговий список на пенсію № 1, доплата за умови праці - 20 %, талони лікувально-профілактичного харчування, скорочений робочий тиждень - 36 год, додаткова відпустка за умови праці. 25 квітня 2019 року Кузнецовським міським судом Рівненської області ухвалено вирок, за яким позивач ОСОБА_1 визнаний невинуватиму пред`явленому обвинуваченні за частинами першою, другою статті 307 КК України та виправданий через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишений без змін. Наказом тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора ВП «Рівненська АЕС» від 22 лютого 2021 року № 158 інженеру-дефектоскопісту ОСОБА_1 надано допуск до виконання особливих робіт, допущений до виконання особливих робіт 22 лютого 2021 року. При звернені до суду, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконного вжиття щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, необґрунтованого кримінального переслідування, йому завдано матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на підставі та у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Щодо вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон № 266/94 ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду(пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94 ВР). Положеннями статті 3 Закону № 266/94 ВР передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону № 266/94 ВР). Статтею 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20). Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановив, що позивач зазнав моральних втрат внаслідок незаконного перебування під слідством та судом протягом тривалого часу, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув у зв`язку з визнанням його невинуватим, на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України. При визначені суми, яка підлягає стягненню, враховано обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, застосовані до нього запобіжні заходи, перебування його під цілодобовим арештом, відсторонення від роботи, погіршення стану здоров`я та, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у сумі 250000 грн, тобто у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, з урахуванням конкретних обставин цієї справи. Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги апеляційної скарги щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів. Не заслуговують на увагу і посилання у апеляційній скарзі прокурора на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верхового Суду, оскільки оскаржуване судове рішення не суперечить викладеним у вказаному рішенні висновкам й, відповідно, не свідчать про порушення судом норм матеріально та процесуального права. Разом із тим, колегія суддів частково приймає доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України щодо відшкодування шкоди державою. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Верховний Суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Відповідний правовий висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 461/5201/19 (провадження № 61-2271св22). У постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 07 грудня 2022 року у справі № 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку». З врахуванням наведеного моральна шкода в розмірі 250000 підлягає стягненню саме з Державного бюджету України, а не з Державної казначейської служби. Щодо вирішення вимог про відшкодування суми, сплаченої у зв`язку з наданням юридичної допомоги в межах кримінального провадження Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94 7ВРу наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Порядок застосування зазначеного Закону встановлений Положенням про застосування ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури, Міністерства фінансів України від 04 березня1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення). Абзацом третім пункту 10 Положення передбачено, що до сум, які підлягають поверненню громадянинові на підставі пункту 4 статті 3 Закону, відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції. Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження. До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах. Апеляційний суд приходить до висновку, що задовольняючи позовні вимоги та стягуючи на користь позивача 15 000,00 грн, що відшкодуванню підлягають всі понесені позивачем витрати на юридичну допомогу у кримінальному провадженні. Надання цих послуг підтверджується договорами про надання правової допомоги, що охоплювали період досудового розслідування та судового розгляду. Понесені позивачем витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги підлягають відшкодуванню у повному обсязі, що згідно з актами надання правової допомоги, довідками про отримання гонорару та квитанціями становить 15 000,00 грн. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Відповідні правові висновки викладені у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21). При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Законодавство передбачає відшкодування шкоди (витрат), понесених громадянином у зв`язку із поданням йому юридичної допомоги, у повному обсязі. Визначаючи розмір відшкодування витрат, понесених ОСОБА_1 у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги, необхідно враховувати, що кримінальне провадження відносно нього тривало з 18.05.2018 року по 02.12.2020 рік. 25 травня 2018 року, 15 липня 2018 року, 12 липня 2019 року з адвокатом Костецьким О.С. укладено договори про надання правової допомоги, що охоплювали період досудового розслідування та судового розгляду. Також в додатках до вказаних договорів узгоджена сума винагороди у розмірі 5000 гривень, яка сплачується наперед та «підзахисному» не повертається. Здійснення проплат за договорами підтверджується відповідними актами надання правової допомоги, довідками про отримання гонорару та квитанціями. З копії вироку Кузнецовського міського суду Рівненської області від 25 квітня 2019 року та ухвали Волинського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року вбачається, що захисником позивача був Костецький О.С . Саме наявність кримінального провадження спонукала позивача до укладення угод про надання правової допомоги та оплату витрат на правничу допомогу. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Відповідно до викладеного колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення на користь позивача 15 000 грн. за надання юридичної допомоги, оскільки такий розмір є обґрунтованим відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) та розумності. Отже, ураховуючи той факт, що суду надані докази, які об`єктивно та документально підтверджують факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленому ним розмірі, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність правових підстав для відшкодування витрат, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги в межах кримінального провадження, у сумі 15000 грн. При цьому суд враховує тривалість та обсяг наданих адвокатом юридичних послуг при досудовому слідстві та у судах всіх інстанцій (першої, апеляційної та касаційної інстанцій). Щодо втраченого заробітку. Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України № 266/94-ВР розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт. Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється в порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» (підпункт 1 пункту 9 Положення). Зазначені правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Судуу постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 та від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16. Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідноз графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Відповідно до підпунктів «б», «е» пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) та компенсаційні виплати, а також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (абзац 19 пункту 4 Порядку № 100). В обґрунтування позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди позивач посилався на те, що він, перебуваючи під цілодобовим домашнім арештом відповідно до ухвали Кузнецовського міського суду від 18 січня 2018 року у справі № 565/1367/18, втратив належну йому заробітну плату у розмірі 33 115,82 грн, що підтверджується довідкою ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» від 12 травня 2021 року № 2472 (т. 1, а.с.90). Визначаючи розмір втраченого позивачем заробітку, у зв`язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи, суд виходив саме із суми ненарахованої заробітної плати, зазначеної у довідці ВП «Рівненської АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» від 12 травня 2021 року № 2472, проте не застосував алгоритму нарахування суми втраченого заробітку, за яким розмір такого відшкодування визначається виходячи із середньомісячної заробітної плати позивача. Суд неправильно виходив із заробітної плати позивача за травень-серпень 2018 року у розмірі 33 115,82 грн, а не за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Не перевірили, з яких нарахувань складається зазначена у довідці сума заробітної плати. Як встановлено апеляційним судом ОСОБА_1 перебував під цілодобовим домашнім арештом з 18 травня 2018 року по 18 липня 2018 року (включно). Таким чином колегія суддів вважає, що цей період необхідно вважати фактично відстороненням від роботи, що є обов`язковою передумовою відповідно до ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», для відшкодування державою втраченого заробітку. При цьому судом встановлено, що ні органами досудового розслідування, ні роботодавцем не приймалось відповідних рішень про відсторонення ОСОБА_1 від роботи ( посади). Наявність цілодобового арешту та ті обмеження, які пов`язані з цим запобіжним заходом не дозволяли ОСОБА_1 виконувати свої трудові обов`язки та отримувати заробітну плату, яку він отримував до арешту. Середньоденна заробітна плата відповідно до довідки відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» від 26.05.2023 року за два останніх місця перед арештом ОСОБА_1 становила 892, 30 гривень ( а.с. 205 Т 3). Кількість робочих днів за цей період становить 42 дні. Таким чином втрачена заробітна плата становить 37518, 60 гривень = 892, 30 грн ( середньоденна заробітна плата) * 42 (робочих дні з 18.05.2018 по 18.07.2018 року), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача. Також підлягає стягненню 3877, 09 гривень заробітної плати за час участі ОСОБА_1 у судових засіданнях, оскільки за цей період заробітна плата позивачу не нараховувалась, що підтверджується довідкою про не нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за дні засідання суду згідно табелів використання робочого часу роботодавця, яка міститься в матеріалах справи ( а.с. 86, Т-1). Вказані суми підлягають стягненню з Державного бюджету України. В частині інших вимог позовної заяви необхідно відмовити за їх безпідставністю та бездоказовістю. ОСОБА_1 не спростовано, що до суми середньомісячного заробітку, які відображені у довідці відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» не включені усі виплати, які мав позивач до його арешту зокрема: двадцяти відсоткову доплату за умови праці. Вимоги позивача про стягнення компенсації за втрачену додаткову відпустку, колегія суддів вважає безпідставними. Статтею 2 ЗУ «Про відпустки» передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» до щорічних відпусток включено додаткову відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці. Виплату грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки передбачено у статті 24 Закону України «Про відпустки». За змістом цієї норми невикористані дні додаткової відпустки можуть бути компенсовані роботодавцем при звільненні працівника. Беручи до уваги наведені норми закону, колегія суддів вказує, що спеціальним законом передбачено за яких обставин може бути виплачена компенсація за не використану додаткову відпустку . Таким чином ОСОБА_1 у зв`язку з кримінальним провадженням, яке було порушено щодо нього , не втратив права на додаткову відпустку, а відтак продовжуючи трудові відносини з роботодавцем, не позбавлений можливості її використати, а бо ж саме перед роботодавцем ініціювати питання про її компенсацію в грошовому еквіваленті. Необґрунтованими та бездоказовими є твердження ОСОБА_1 про втрату права на 40 днів додаткової відпустки, оскільки судом встановлено, що окремих рішень про відсторонення позивача від роботи (посади) компетентними органами не приймалось. Вказана компенсація, не є тієї шкодою, яку має виплачувати держава відповідно до ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Не підлягають до задоволення вимоги щодо повернення мобільного телефону Samsung ІМЕІ НОМЕР_1 , що вилучений у ОСОБА_1 під час проведення обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 відмовився від його отримання з підстав його пошкодження сторонніми особами після вилучення. Вимог про стягнення матеріальної шкоди у зв`язку з пошкодженням майна позивач не заявляв. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права, то це рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України У Х В А Л И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 березня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втрачену заробітну плату у сумі 37518 гривень 60 копійок. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 3 877 гривень 09 копійок заробітної плати за час участі в судових засіданнях. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 250 000 гривень у якості відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15 000 гривень, як відшкодування сум коштів, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий-суддя: Судді: