Постанова Волинський апеляційний суд № 161/20020/19

Справа № 161/20020/19 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М. Провадження № 22-ц/802/39/23 Доповідач: Киця С. I. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 вересня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Киці С. І., суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я., секретар судового засідання Черняк О. В., з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 липня 2022 року В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_3 29 листопада 2019 року звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування, в якому просила визнати недійними договір дарування житлового будинку від 19 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований в реєстрі за №926, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Н.А., та договір дарування земельної ділянки від 19 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований в реєстрі за №923, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Н.А. Позовні вимоги мотивовані тим, що за вищевказаними договорами позивачем відчужено на користь відповідача житловий будинок /літер А-2/ з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:31:076:0001, площею 0,0778 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вважає вказані правочини такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, грубо порушують її законні права та інтереси. При укладенні цих договорів вона не до кінця усвідомлювала характер вчинюваних нею дій та їх наслідки у вигляді переходу в особисту приватну власність відповідача належних на праві власності земельної ділянки та житлового будинку. На момент укладення оскаржуваних правочинів позивач протягом тривалого часу боролась із тяжким недугом, проходила довготривалі курси лікування та приймала препарати, що прямо впливали на її здатність розуміти значення своїх дій та їх правові наслідки. Саме в період довготривалого лікування вона підписала оскаржувані правочини та фактично не розуміючи цього, передала в особисту приватну власність ОСОБА_4 житловий будинок та земельну ділянку. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 липня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що справи про визнання правочину недійсним з підстав, що мотивовані позивачем, вирішуються із врахуванням як висновку судової-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Ухвала суду від 02 липня 2021 року про призначення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи залишена експертною установою без виконання у зв`язку із неявкою позивача (підекспертної) на засідання комісії та несплатою витрат за проведення експертизи. Позивач не надала суду докази на підтвердження того, що в момент вчинення нею оспорюваних правочинів вона перебувала в такому стані, коли не могла розуміти характеру своїх дій, керувати ними та усвідомлювати їх наслідки. Позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на зазначене рішення. Вважає його таким, що винесене з грубим порушенням норм процесуального права, законних прав та інтересів позивача, в тому числі й таких як участь у розгляді справи, подання заяв та клопотань, право на захист. Скарга обґрунтована тим, що ні позивач, а ні її представник не були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, матеріали справи містять виключно акти про направлення смс-повідомлень без будь якого підтвердження їх отримання. Позивач мала намір клопотати про призначення експертизи іншій експертній установі територіально наближеній до місця постійного проживання ОСОБА_3 , однак у реалізації такого права її було обмежено. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, заслухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов такого висновку. Позивач апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що вона не була належним чином повідомлена судом першої інстанції про час та місце розгляду справи. Справа судом першої інстанції призначалась до розгляду неодноразово, починаючи з дати відкриття провадження у справі 03 січня 2020 року. Так, справа призначалася до судового розгляду на 01 березня 2022 року, 11 квітня 2022 року, 25 травня 2022 року і представником позивача ОСОБА_1 подавалися клопотання про відкладення розгляду справи з різних причин. У матеріалах справи відсутні письмові розписки позивача ОСОБА_3 , її представника ОСОБА_1 про отримання судових повісток та повідомлення їх судом про судове засідання, яке призначались на 01 липня 2022 року. Відповідно до змісту ст. 128 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року №73 «Про реалізацію пілотного проекту щодо надсилання судами SMS-повідомлень учасникам судового процесу (кримінального провадження)» затверджено Порядок надсилання учасникам судового процесу (кримінального провадження) текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень. Відповідно до абз.1 п.2 цього Порядку, текст судової повістки може бути надісланий судом учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом роздруковування та заповнення учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Згідно з абз. 5 п. 2 Порядку, результат доставки SMS-повідомлення на номер мобільного телефону учасника (дата та час доставки або причина недоставки) автоматично розміщується у відповідному електронному реєстрі автоматизованої системи документообігу. Відповідно до абз. 6 п. 2 Порядку, відповідальний працівник апарату суду роздруковує таке повідомлення та долучає його до матеріалів справи. Повістки-повідомлення від 27 травня 2022 року з викликом позивача ОСОБА_3 та її представника, адвоката Андріяш Н.В., в судове засідання на 11 год 30 хв 01 липня 2022 року, які підлягали надсиланню шляхом SMS-сповіщення хоч і містять підтвердження про доставку одержувачам таких повідомлень (довідки), однак в матеріалах справ відсутні заяви таких учасників процесу про намір отримання судових повісток в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлень. Отже, за відсутності в матеріалах справи заяв позивача та його представника на отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлень, не можна вважати належним чином повідомленими про останнє судове засідання, призначене на 11 год 30 хв 01 липня 2022 року, шляхом направлення SMS-повідомлення на їх телефонні номери. Такі учасники також не повідомлялись будь-якими іншими способами, передбаченими ст.128 ЦПК України. Розгляд справи за відсутності учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням норм цивільно-процесуального законодавства. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Оскільки суд першої інстанції розглянув справу у відсутності позивача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_1 , які не були належним чином повідомлені про дату, час і місце засідання суду, не зважаючи на обов`язок позивача самостійно цікавитися ініційованим ним провадженням у справі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення, та ухвалення нового судового рішення у цій справі. Апеляційним судом встановлено, що 19 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Н.А., р.№926. За цим договором ОСОБА_3 (дарувальник) передала у власність ОСОБА_4 (обдарована) безоплатно в дар житловий будинок /літер А-2 / з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цього ж дня, 19 квітня 2016 року, між сторонами укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Н.А., р.№923. За цим договором ОСОБА_3 (дарувальник) передала у власність ОСОБА_4 (обдарована) безоплатно в дар земельну ділянку площею 0,0778 га (у тому числі за земельними угіддями: 0,0064 га - капітальна, 0,0166 га - капітальна, 0,0544 га - прибудинкова територія), кадастровий номер 0710100000:31:076:0001, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування житлового будинку. Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі відповідно до приписів ч. 2 ст. 719 ЦК України укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Позовні вимоги мотивовані тим, що на момент укладення оскаржуваних правочинів позивач не до кінця усвідомлювала характер вчинюваних нею дій та їх наслідки. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Згідно зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом за клопотанням однієї із сторін є обов`язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи. Судом першої інстанції ухвалами від 23 грудня 2020 року та від 13 травня 2021 року було призначено судові психолого-психіатричні експертизи саме за клопотаннями позивача та її представника, однак вони не були проведені. Причиною непроведення такої експертизи була неявка під експертної ОСОБА_3 на засідання комісії та несплата нею вартості проведення експертизи, що стверджується повідомленням Відділення амбулаторних судово-психіатричних експертиз КНП КОР № 134 від 03 грудня 2021 року. Причини неприбуття позивача на засідання комісії її представник в апеляційній скарзі пояснює тим, що вона має вкрай незадовільний стан здоров`я та є людиною похилого віку, тому її прибуття до м. Київ виявилось неможливим. Разом з тим, не надано доказів, які б підтверджували цю обставину. Крім того, згідно оспорюваних договорів, місце проживання і реєстрації позивача ОСОБА_3 знаходиться у м. Київ. Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції за клопотанням представника позивача ухвалою від 03 листопада 2022 року призначено судову психіатричну експертизу на вирішення якої були поставлені питання: чи були наявні у ОСОБА_3 , 1948 р. н., на момент укладення оспорюваних правочинів, 19 квітня 2016 року, розлади здоров`я, які могли б впливати на її здатність розуміти значення своїх дій та/або керувати ними; чи могла ОСОБА_3 , 1948 р. н., з урахуванням її стану здоров`я та прийому призначених їй медикаментів у повній мірі розуміти характер своїх дій, керувати ними та усвідомлювати їх наслідки станом на 19 квітня 2016 року. Як апеляційним судом, так і судово-експертною установою позивача і її представника було повідомлено про необхідність оплати вартості проведення такої експертизи, що підтверджується листами від 20 березня 2023 року та від 01 червня 2023 року, листами апеляційного суду від 30 березня 2023 року та від 21 червня 2023 року. Апеляційним судом вищевказані листи надсилалися як позивачу ОСОБА_3 на вказану у процесуальних документах адресу проживання поштовими відправленнями, так і на електронну пошту представника позивача ОСОБА_1 , адреса якої містилася на сайті Єдиного реєстру адвокатів України та у матеріалах справи (а. с. 36 т. І). Представник позивача ОСОБА_1 не повідомляла суд про зміну електронної пошти, а на даний час публічний доступ до даних Єдиного реєстру адвокатів України частково обмежений. Позивач зобов`язана цікавитися відомим їй судовим провадженням та ходом проведення експертизи, яка була призначена саме за її клопотанням. Позивачу було відомо, що на неї покладено обов`язок з оплати вартості такої експертизи, якій експертній установі доручено її проведення. Апеляційний суд та експертна установа двічі направляли клопотання про оплату, роз`яснювали наслідки несплати вартості експертизи, однак матеріали справи були повернуті експертною установою 28 липня 2023 року без виконання. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 19 вересня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 заявила клопотання про повторне направлення ухвали суду від 03 листопада 2022 року на виконання експертній установі з урахуванням проведеної позивачем оплати 08 серпня 2023 року. Подана квитанція не може бути прийнята колегією суддів до уваги, оскільки оплата вартості експертизи у строк, установлений експертною установою, позивачем здійснена не була. Підстав для прийняття цієї квитанції після повернення до суду матеріалів справи та ухвали суду без виконання немає. Обізнаність позивача та її представника із призначенням експертизи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, неприбуття на виклики експертної установи, неоплата позивачем вартості експертизи, призначеної за клопотаннями її представника, час, протягом якого матеріали цивільної справи перебували в експертних установах (ухвали апеляційного суду від 03 листопада 2022 року - з грудня 2022 року по липень 2023 року), свідчать про відсутність у позивача ОСОБА_3 зацікавленості у проведенні експертизи, небажання виконати обов`язок щодо доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог. Колегія суддів розцінює такі дії позивача як затягування розгляду справи і зловживання процесуальними правами, а тому не знаходить підстав для повторного направлення ухвали суду від 03 листопада 2022 року на виконання. У позовній заяві позивач зазначила, що вона не до кінця усвідомлювала характер вчинюваних нею дій та їх наслідки у вигляді переходу в особисту приватну власність відповідача належних їй на праві власності земельної ділянки та житлового будинку і вказала, що предметом доказування у цій справі є наявність факту її захворювання, його характер та тривалість; причинно-наслідковий зв`язок між препаратами, що застосовувались у ході лікування та їх вплив на можливість усвідомлення нею своїх дій та їх правових наслідків у період квітня 2016 року (дата укладення оскаржуваних договорів). Проте, колегія суддів вважає, що позивач повинна була довести свою абсолютну неспроможність у момент вчинення правочинів розуміти значення своїх дій та (або) неможливість керувати ними. Колегія суддів зауважує, що питання, яке ставилось позивачем на вирішення судовому експерту про те, чи наявні у ОСОБА_3 станом на квітень 2016 року розлади здоров`я, які могли б впливати на її здатність повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, у разі його вирішення, не встановлюватиме факту неусвідомлення значення своїх дій позивачем такого правочину саме у момент укладення спірних договорів. Факт приймання особою лікарських препаратів та наявність тяжкого захворювання, про що вказує представник позивача, але на підтвердження чого не надано будь-яких доказів, навіть за умови їх встановлення судовим експертом, не є прямою підставою для того, щоб вважати таку особу нездатною усвідомлювати значення своїх дій у момент укладення правочинів, що оспорюються. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2022 року у справі № 208/9102/15-ц (провадження № 61-21308св21) зазначено: «правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України). Правила статті 225 ЦК України поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними»; «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними». Аналогічні висновки містяться у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц. Абсолютна неспроможність особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, яка має психіатрично-психологічну природу, повинна бути доведена позивачем, що нею зроблено у судовому засіданні не було. Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» закріплено презумпцію психіатричного здоров`я, відповідно до змісту якої кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та у порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами. У справі, що переглядається, укладаючи оспорювані договори дарування, сторони у вступних частинах таких договорів ствердили, що вони уклали ці договори діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладені ними правочини. Докази, які б підтверджували наявність умови визнання договорів дарування недійсними, передбачену ч. 1 ст. 225 ЦК України, матеріали справи не містять. За таких обставин колегія суддів виходить із того, що при укладенні договорів дарування 19 квітня 2016 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, оскільки зібрані у справі докази не свідчать про те, що в момент укладення договорів дарування вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними. Клопотання представника позивача про призначення судової психіатричної експертизи з інших підстав, ніж ті, що були зазначені у клопотанні від 03 листопада 2022 року, до задоволення не підлягає, оскільки апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній доказами та доводами, що були предметом розгляду в суді першої інстанції. Підстави для призначення додаткової чи повторної судової експертизи, передбачені ст. 113 ЦПК України, відсутні. Позивач не була позбавлена права самостійно подати висновок експерта, підготовлений на її замовлення, враховуючи, що з часу укладення договорів до часу пред`явлення позову пройшло більше трьох років, а також час, який справа за її позовом перебувала у провадженні суду - з листопада 2019 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, колегія суддів виходить з того, що позивач не довела належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на недійсність правочину з підстав викладених у позовній заяві. У зв`язку з тим, що в задоволенні позовних вимог апеляційний суд відмовляє по суті виниклого спору, то не підлягає застосуванню позовна давність, про яку заявлено представником відповідача. Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.141 ЦПК України, у разі відмови в задоволенні позову витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, покладаються на позивача. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду від 01 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий - суддя Судді