Постанова Волинський апеляційний суд № 570/4391/21

Справа № 570/4391/21 Головуючий у 1 інстанції: Штогун О. С. Провадження № 22-ц/802/740/23 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 вересня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Шевчук Л. Я., суддів Данилюк В. А., Киці С. І., секретар с/з Трикош Н. І., з участю: позивачки - ОСОБА_1 , представника позивачки - Мушкеєва В. В. відповідачки - ОСОБА_3 , представника відповідачки ОСОБА_3 - Троянчука Д. М. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями та договору дарування земельної ділянки недійсними, за апеляційною скаргою представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Троянчука Дмитра Миколайовича на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 31 січня 2023 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтувала тим, що з листопада 2002 року вона проживає однією сім?єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , що встановлено на підставі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 жовтня 2019 року. Позивачка також зазначала, що за час спільного проживання вони разом з відповідачем ОСОБА_5 за спільні кошти побудували житловий будинок на АДРЕСА_1 , де разом проживають на даний час. Проте 02 грудня 2005 року відповідач ОСОБА_5 без її згоди подарував житловий будинок та земельну ділянку, на якій він знаходиться, своїй дочці ОСОБА_3 . Про укладені договори дарування їй стало відомо лише 29 травня 2019 року, а тому позивачка вважає, що вона не пропустила строк позовної давності. Посилаючись на зазначені обставини, позивачка ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 02 грудня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С. Г. 02 грудня 2005 року та зареєстрований за № 2-1487 і договір дарування земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,22 га з кадастровим номером 5624683000020130071, укладений 02 грудня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С. Г. 02 грудня 2005 року та зареєстрований за № 2-1489, а також просила суд застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення сторін за спірними договорами дарування у попередній стан, а саме - припинити право власності ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними будівлями, припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку з кадастровим номером 5624683000020130071, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,22 га. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 31 січня 2023 року у цій справі позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 02 грудня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,22 га, укладений 02 грудня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Застосовано наслідки недійсності правочину шляхом повернення сторін договору у попередній стан. Припинено право власності ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Припинено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,22 га, набуте на підставі договору дарування, укладеного 02 грудня 2005 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 . Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 908 грн витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 908 грн витрат по сплаті судового збору. Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Троянчук Д. М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Троянчук Д. М. апеляційну скаргу підтримав, просив скаргу задовольнити, позивачка ОСОБА_1 , її представники - адвокати Романчук І. І., Мушкеєв В. В., відповідач ОСОБА_5 апеляційну скаргу заперечили, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Троянчука Д. М. слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові з таких підстав. Судом за матеріалами справи встановлено, що на підставі договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями, укладеного 02 грудня 2005 року між ОСОБА_5 (даруватель) і ОСОБА_3 (обдарована), даруватель подарував, а обдарована отримала у дар житловий будинок з надвірними будівлями, розташований в АДРЕСА_1 (а. с. 21), а на підставі договору дарування земельної ділянки, укладеного 02 грудня 2005 року між дарувателем ОСОБА_5 і обдарованою ОСОБА_3 , даруватель подарував, а обдарована прийняла у дар земельну ділянку площею 0,22 га, яка розташована на території села Городище Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області (а. с. 23). ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом про визнання недійсними зазначених договорів дарування нерухомого майна з тих підстав, що вона як співвласник нерухомого майна не давала своєї згоди на відчуження цього майна. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями і договору дарування земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладені договори слід визнати недійсними з підстав того, що дарувальником ОСОБА_5 не було надано письмової нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 , як другого з подружжя та співвласника нерухомого майна, на таке дарування спільного сумісного майна. Такі висновки суду зроблені з порушенням вимог закону. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За положеннями частини 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Відповідно до частини 2 статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Стаття 182 ЦК України передбачає необхідність державної реєстрації як прав на нерухомість, так і правочинів щодо нерухомості. Кожна особа, як передбачає частина 1 статті 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 ЦК України). З урахуванням зазначених норм закону, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси особи і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. При цьому позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню. У пункті 1 своєї постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України роз?яснив, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. З цього слідує, що при вирішенні позову про визнання недійсним договору дарування суди повинні виходити із відповідних норм Цивільного кодексу України, якими регулюється вчинення саме цього виду договорів. ОСОБА_1 у своїй позовній заяві зазначала, що вона з листопада 2002 року проживає однією сім?єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_5 і за час спільного проживання вони разом за спільні кошти побудували житловий будинок, а тому, на думку позивачки, цей будинок є спільною сумісною власністю подружжя, а оскільки вона як подружжя не давала своєї згоди на укладення договорів дарування житлового будинку і земельної ділянки, на якій він знаходиться, позивачка просила визнати недійсними договори дарування. При цьому позивачка посилалася на норми статті 74 СК України, за положеннями якої якщо жінка та чоловік проживають однією сім?єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Судом за матеріалами справи встановлено, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 жовтня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_5 , про встановлення факту, що має юридичне значення, ухвалено встановити факт проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_5 в період з листопада 2002 року по 24 жовтня 2019 року. Разом з тим Сімейний Кодекс України, на положення якого посилався суд постановляючи рішення у цій справі, набув чинності з 01 січня 2004 року. Відповідно до статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним з 07 лютого 1991 року по 20 червня 2007 року, майно придбане внаслідок спільної праці членів сім?ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об?єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. У пункті 20 своєї постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного Суду України роз?яснив, що під час застосування статті 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на частину майна за кожною із сторін. Верховний Суд у своїй постанові від 20 квітня 2021 року у справі № 185/8560/18 зробив висновок, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об?єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім?ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об?єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), інше не встановлено угодою між ними. Натомість ОСОБА_1 в судовому порядку оскаржує дійсність укладених між відповідачами ОСОБА_5 і ОСОБА_3 договорів дарування нерухомого майна з тих підстав, що вона як подружжя не надавала згоди ОСОБА_5 на укладення таких договорів. Проте позивачка ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування нерухомого майна не перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 . Також ОСОБА_1 не зверталася в суд з позовом про визнання спірного житлового будинку об?єктом права спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, і не просила суд визнати за нею право власності на це нерухоме майно. Крім того, укладаючи договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями (а. с. 21) і договір дарування земельної ділянки (а. с. 23), даруватель ОСОБА_5 стверджував, що треті особи не мають права на житловий будинок з надвірними будівлями і не мають прав на земельну ділянку. Апеляційним судом за матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_5 зареєстрував за собою право приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями 23 листопада 2005 року, про що було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а 02 грудня 2005 року, тобто через 8 днів після реєстрації права приватної власності на нерухоме майно подарував житловий будинок і земельну ділянку, на якій він розташований, своїй дочці ОСОБА_3 . Земельна ділянка належала відповідачу ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 11-РВ № 02075, виданим виконавчим комітетом Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області 23 березня 2001 року. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина 2 статті 719 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, за положеннями якої дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік мають право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Як було встановлено судом, позивачка ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_5 на час укладення оспорюваних договорів дарування не перебували і не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Колегія суддів вважає, що будь-які права позивачки ОСОБА_1 при укладенні договорів дарування нерухомого майна порушені не були, оскільки позивачка ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_5 на час укладення цих договорів не перебували в зареєстрованому шлюбі і, крім того, позивачка не довела, що зазначене нерухоме майно є об?єктом спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання недійсними договору дарування житлового будинку і договору дарування земельної ділянки з тих підстав, що позивачка ОСОБА_1 як подружжя не надавала нотаріально посвідченої згоди на укладення цих договорів. На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що із-за неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Керуючись статтями 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Троянчука Дмитра Миколайовича задовольнити. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 31 січня 2023 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями та договору дарування земельної ділянки недійсними відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді