Постанова Одеський апеляційний суд № 521/14529/21

Номер провадження: 22-ц/813/3658/23 Справа № 521/14529/21 Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.09.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю секретаря Триколіч І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2022 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Каптітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви. ТОВ «Вердикт Капітал» звернулось до суду із вищевказаним позовом, в якому просило солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 11083249000 від 23.11.2006 року у розмірі 13 311,66 дол.США.; вирішити питання про присудження судового збору. В обґрунтування своїх вимог ТОВ послалось на те, що 23.11.2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладений договір про надання споживчого кредиту №11083249000. За договором банк надав останньому кредитні кошти в розмірі 108 000 дол.США зі сплатою 12,2% річних. Виконання зобов`язань позичальника було забезпечено договорам поруки із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 23.11.2006 року №64517, №64518. Умови кредитного договору, договорів поруки відповідачами не виконані. Станом на 16 липня 2021 року заборгованість за кредитним договором становить 256 762,64 дол.США. Позивач стверджував, що отримавши право вимоги за спірним кредитним договором відповідно до договору про відступлення права вимоги від 30.07.2020 року, має право на стягнення 3% річних в порядку статті 625 ЦК України (13 311,66 дол.США, що еквівалентно 363 281,86 грн.). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2022 року в позові відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Вердикт Капітал» звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що станом на момент звернення до суду із позовною заявою відповідач не повернув отримані від позивача кредитні кошти, отримані на підставі кредитного договору. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 23 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладений договір про надання споживчого кредиту №11083249000. За договором банк надав останньому кредитні кошти в розмірі 108 000 дол.США зі сплатою 12,2% річних. Виконання зобов`язань позичальника забезпечено договорам поруки із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 23.11.2006 року №64517, №64518. 23 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_3 , як майновим поручителем позичальника, укладений іпотечний договір № 4144 та посвідчено нотаріально. Предметом договору стали нежилі підвальні приміщення, загальною площею 72,40 кв.м. за адресою : АДРЕСА_1 . За п.1.9. Іпотечного договору вартість предмету іпотеки становить 416 857,00 грн. Обтяження нерухомого майна іпотекою зареєстровано банком в порядку, передбаченому законом у єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та у державному реєстрі іпотек. 13 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладена додаткова угода №1 до кредитного договору №11083249000 від 23.11.2006 року, за умовами якого сторони домовились, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладенні, а саме № 11083249000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме №11083249001, а також дійшли згоди: про зміну схеми погашення кредиту, зміну кінцевого терміну повернення кредиту за договором (а саме кінцевий термін повернення кредиту змінений з 23.11.2017 року на 23.02.2021 року), зміну графіка погашення кредиту. 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк», як правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за спірними договорами кредиту та поруки. 30.07.2020 року ПАТ «Дельта Банк» відступив право вимоги по вищевказаних договорах позивачу ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (договір №2298/К). За рішенням Приморського районного суду міста Одеси по справі №522/31106/13-ц від 25 листопада 2014 року в рахунок заборгованості за кредитним договором в розмірі 147 772 дол. США 37 центів звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі цього майна у власність ПАТ «Дельта Банк», визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, право власності ОСОБА_3 на нежилі підвальні приміщення - припинено. Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно із статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (Стаття 1049 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Якщо зобов`язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а, навпаки, на особу, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, у тому числі ті, що передбачені статтею 625 ЦК України. За умовами статей 625 та 1049 ЦК України після закінчення строку дії договору, на підставі якого виникло грошове зобов`язання, на існуючий борг нараховуються проценти та застосовується цивільна відповідальність за порушення умов договору. За наданим позивачем розрахунком станом на 16 липня 2021 року 3% річних за користування грошовими коштами становить 13 0311,66 дол.США, які розраховані від суми заборгованості (147 772 дол.США 37 центів), встановленої рішення суду від 25.11.2014 року. Разом із тим, як вбачається з додатку №1 до договору №2298/К від 30.07.2020 року про відступлення прав вимоги заборгованість по основній сумі кредиту становить 88 886,04 дол.США, заборгованість за відсотками 154 699,40 дол.США. Така заборгованість по основній сумі кредиту підтверджується також випискою/розрахунком банка за кредитним договором № 0011083249000, позичальник ОСОБА_1 , за період з 23.02.2009 року по 19.12.2011 року станом на 22.12.2011 року. За рішенням суду від 25 листопада 2014 року у справі №522/31106/13-ц, звернено стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості за спірним кредитом в розмірі 147 772 дол.США 37 центів станом на 26.06.2013 року За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 288780019 від 07.12.2021 року предмет іпотеки - нежилі підвальні приміщення, загальною площею 72,40 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення суду з 23.08.2018 року зареєстрований за ПАТ «Дельта Банк». На час вирішення спору предмет іпотеки реалізований ПАТ «Дельта Банк» третім особам. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2022 року у сторін по справі витребувані докази, зокрема, на підтвердження звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням часу та вартості реалізованого майна. За інформацією позивача про витребувані судом докази йому не відомо. Разом з тим, особа, яка бажає набути прав вимоги за оплатним договором про відступлення права вимоги не позбавлена права отримати від первісного стягувача, з відкритих джерел, через портал судової влади, ЄДРСР, систему виконавчих проваджень АСВП актуальні відомості про наявність судових рішень по відповідному кредитному договору, тобто заздалегідь пересвідчитись у перспективності подальшого задоволення своїх вимог. На час розгляду справи витребувані докази сторонами суду не надані, від виконання процесуального обов`язку по виконанню ухвали суду сторони ухилились. Виходячи з наявних доказів, суд першої інстанції правильно вважав, що сума заборгованості за спірним кредитним договором №11083249001 станом на 22.12.2011 року в розмірі 88 886,04 дол.США, яка відповідно договору №2298/К про відступлення прав вимоги перейшла до ТОВ «Вердикт Капітал» увійшла до складу заборгованості, що склалася станом на 26.06.2013 року, стягнута за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2014 року, предмет іпотеки реалізований стягувачам ПАТ «Дельта Банк». Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 496/3676/17 (провадження № 61-12728св21) зазначено, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що: «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 263/8216/20 (провадження № 61-9100св21) вказано, що: «цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Базою для нарахування 3% річних, згідно із ст. 625 ЦК України, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями. У розрахунку заборгованості (т. 1, а.с. 48) позивачем зазначена сума заборгованості 147 772,37 доларів США. Однак у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2014 року у справі №522/31106/13-ц вказано, що заборгованість за кредитом 19 046,03 дол. США. Крім того, основне зобов`язання, на яке підлягає застосуванню ст. 625 ЦК України, погашене шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2014 року у справі №522/31106/13-ц. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 288780019 від 07.12.2021 року предмет іпотеки - нежилі підвальні приміщення, загальною площею 72,40 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення суду з 23.08.2018 року зареєстрований за ПАТ «Дельта Банк». Таким чином, апеляційний суд рахує, що основна заборгованість погашена шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і перереєстрації права власності за кредитором у спірних зобов`язаннях. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2022 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 25 вересня 2023 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк