Постанова 4856 № 120/4024/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/4024/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 25 вересня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : в травні 2022 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідача), в якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 березня 2019 року по 26 квітня 2022 року в розмірі 845072 гривні. Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 14.11.2022 позовну заяву ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 березня 2019 року по 26 квітня 2022 року включно. Стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 березня 2019 року по 26 квітня 2022 року в розмірі 77959 (сімдесят сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) гривень. В іншій частині позовних вимог відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовуються, а тому відсутні підстави стверджувати, що позивач має право на отримання компенсації середнього заробітку за затримку виплати остаточного розрахунку при звільненні. Відповідач вважає свої дії правомірними, оскільки на нього поширюються норми лише спеціального законодавства, яке такого виду стягнення не передбачають. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 07 березня 2019 року № 103 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас. На реалізацію вказаного наказу командиром військової частини НОМЕР_2 20 березня 2020 року видано наказ № 54, яким позивача з 22 березня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, у зв`язку із чим останній звернувся з позовною заявою до суду. Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі № 120/8404/21-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року з врахуванням проведеного розрахунку. На виконання згадуваного рішення військовою частиною НОМЕР_1 26 квітня 2022 року виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення в сумі 77935,19 гривень. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов`язані з обов`язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби). Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17) Крім того, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд першої інстанції застосував принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Також суд першої інстанції враховував, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем при виключенні ОСОБА_1 22 березня 2019 року із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення не виплачено всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення, оскільки такі суми виплачено на виконання судового рішення лише 26 квітня 2022 року. Довідкою-розрахунком військової частини вих. № 399 від 01 липня 2022 року підтверджується те, що у січні та у лютому 2019 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини) йому нараховано по 26546 гривень за кожен місяць. З урахуванням приписів пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 899,86 гривень (26546 гривень + 26546 гривень / 59 календарних днів у січні 2019 року та у лютому 2019 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 1017741,66 гривень (899,86*1131 календарних днів за період з 23 березня 2019 року по 26 квітня 2022 року). Однак, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті ОСОБА_1 , у порівнянні із виплаченими сумами індексації грошового забезпечення в розмірі 77935,19 гривень не можна вважати співмірними, оскільки вони значно перевищують суму таких виплат. За обставин цієї справи суд першої інстанції вважав за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та вважав, що для належного захисту порушеного права позивача, із врахуванням ст.9 КАС України, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 77959 гривень (899,86 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,0766 (істотність частки) х 1131 (кількість календарних днів за період з 23 березня 2019 року по 26 квітня 2022 року). Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 березня 2019 року по 26 квітня 2022 року в розмірі 77959 гривень, а не в сумі 845072 гривень як на тому наполягає позивач. Слід також зазначити, що суд першої інстанції своєю ухвалою від 14 червня 2022 року витребував у військової частини НОМЕР_1 інформацію про середньоденний розмір заробітку ОСОБА_1 у січні 2019 року та у лютому 2019 року, інформацію щодо його грошового забезпечення у січні 2019 року та у лютому 2019 року, а також інформацію про суму виплат та їх складові, які були здійсненні позивачу станом на день його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а також докази проведення інших виплат позивачу (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після виключення позивача зі списків особового складу військової частини (виплати індексації грошового забезпечення, компенсації за додаткову відпустку, тощо). Разом з тим, в матеріалах справи наявна довідка згідно якої встановлено, що у зв`язку із введенням воєнного стану, зробити довідку про нарахування, виплати та їх складові ОСОБА_1 на момент звільнення неможливо, оскільки відомості по грошовому забезпеченню за період з 01.01.2016 по 31.12.2021 передані в Львівський ТАВ Галузевого державного архіву МОУ. З ініціативи суду апеляційної інстанції витребувано від Львівського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву МОУ (вул. Генерала Грекова, 5, м. Львів, 79007) докази про належним чином засвідчені копії розрахункових відомостей про всі належні ОСОБА_1 виплати на день звільнення з військової служби. З інформації архівного відділу від 19.07.2023 встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 було передано на тимчасове зберігання пакування з документами в опечатаному вигляду, доступу до них архівний відділ не має. Зазначена обставина унеможливила суд апеляційної інстанції перевірити правомірність визначення розміру середнього заробітку судом першої інстанції у відповідності до постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.