Постанова 4812 № 487/5198/23

25.09.23 22-ц/812/1044/23 Єдиний унікальний номер судової справи: № 487/5198/23 Провадження № 22-ц/812/1044/2023 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 25 вересня 2023 року м. Миколаїв Справа № 487/5198/23 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 серпня 2023 року постановлену суддею Сухаревич З.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії, встановив: 15 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз», який обґрунтовував наступним. Він є власником житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . До 24 лютого 2022 року позивач використовував вказаний будинок, як для проживання, так і як дачний будинок. Після 24 лютого 2022 року у зв`язку зі збройною агресією російської федерації вимушений був виїхати з міста Миколаєва. Через деякий час позивач повернувся та від сусідів отримав акт на відключення газового обладнання від 04 листопада 2022 року на підставі пункту 5.7 Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №285 від 15 травня 2015 року, а саме наявність витоку на різьбовому з`єднанні ввідного крану. 05 грудня 2022 року при зверненні в абонентський відділ Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (далі АТ «ОГС «Миколаївгаз») позивачу повідомили, що для поновлення газопостачання йому необхідно сплатити борг за розподіл (доставку) природного газу та здійснити заміну газового лічильника. Після сплати боргу та заміни газового лічильника ОСОБА_1 знову звернувся до АТ «ОГС «Миколаївгаз» із заявою про поновлення газопостачання до житлового будинку та отримав листа, в якому відповідач відмовився поновлювати газопостачання. За фактом незаконного відключення від газопостачання ОСОБА_1 звернувся до поліції. Згодом, 16 січня 2023 року позивач знову звернувся до відповідача з проханням поновити газопостачання, де йому повідомили, що для цього необхідно: 1) підписати відповідний договір та сплатити 774,01 грн боргу; 2) оплатити поточну заборгованість за розподіл (доставку) газу; 3) сплатити за перевірку димоходів; 4) укласти договір на подальше обслуговування газових приладів. Також зазначав, що весною при зверненні до клієнтського простору 104ua йому повідомили, що відключення його будинку від газопостачання відбулося не із-за витоку газу по різьбовому з`єднанні ввідного крану, а у зв`язку із аварією на трубопроводі. Вважаючи дії відповідача по відключенню його будинку від газопостачання незаконними, ОСОБА_1 просив суд визнати дії незаконними, зобов`язати АТ «ОГС «Миколаївгаз» безкоштовно здійснити дії по відновленню газопостачання (розподілу природного газу) до житлового будинку та стягнути 5000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 серпня 2023 року позовну заяву передано за підсудністю до Центрального районного суду м. Миколаєва. Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спір виник з приводу нерухомого майна, відповідно до нього поширюється виключна підсудність. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, та направити справу для розгляду до Заводського районного суду м. Миколаєва для вирішення питання про відкриття провадження у справі. На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що в даних правовідносинах позивач є споживачем. Відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння чи виконання договору. Враховуючи те, що ОСОБА_1 проживає в Заводському районі м. Миколаєва позов був поданий до Заводського районного суду м. Миколаєва. Позивач вказував, що висновок суду про те, що у даній справі предметом спору є припинення/надання послуг з утримання нерухомого майна, відповідно на нього поширюється виключна підсудність є помилковим. Спір в даному випадку виник не з приводу утримання будинку, а з приводу незаконного відключення будинку від газопостачання та спричинення у зв`язку з цим моральної шкоди. Відзиву на апеляційну скаргу на час розгляду справи відповідачем не подано. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції передачі справи на розгляд іншого суду. Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на нижчевикладене. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції). Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що звертаючись з позовом саме до Заводського районного суду м. Миколаєва він виходив із зареєстрованого у встановленому законом порядку свого місця проживання як споживача послуг АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз», та керувався положеннями ч. 5 ст. 28 ЦПК України. Постановляючи оскаржувану ухвалу про передачу справи на розгляд Центрального районного суду м. Миколаєва, суд першої інстанції виходив з того, що предметом даного спору є припинення/надання послуг з утримання нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а тому на нього поширюється виключна підсудність. Оскільки відповідно до адміністративного поділу міста Миколаєва мікрорайон Матвіївка є складовою частиною Центрального району міста, тому матеріали позову слід передати за підсудністю до Центрального районного суду м. Миколаєва. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. За правилом, встановленим ч. 1 ст. 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Згідно з роз`ясненнями, які викладені у пунктах 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності. Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Таким чином, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно. Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 09 вересня 2020 року у справі N 910/6644/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном. Аналогічний висновок викладений у постанові №911/2390/18 від 16 лютого 2021 року Великої Палати Верховного Суду. Позиція Великої Палати Верховного Суду ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових. У разі конкуренції правил підсудності (статті 27 та 30 ЦПК України) мають застосовуватися правила виключної підсудності. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17, провадження № 61-30812св18. Тому на спори, предметом яких є, зокрема, права користування та отримання житлово-комунальних послуг, поширюються норми ч. 1 ст. 30 ЦПК України. Як вбачається з матеріалів позову ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Правовідносини між споживачем та постачальником газу врегульовані Кодексом газорозподільних систем, затверджених постановою НКРЕ від 30 вересня 2015 року №2494, затвердженим в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за №1379/27824, положеннями ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», Законом України «Про захист прав споживачів». Оскільки між сторонами виник спір з приводу дій АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз», а саме щодо відключення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 від газопостачання та зобов`язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» безкоштовно здійснити дії по відновленню газопостачання до будинку та стягнення моральної шкоди, то Заводський районний суд м. Миколаєва в оскаржуваній ухвалі дійшов вірного висновку, що справа підсудна саме Центральному районному суду м. Миколаєва, оскільки вказане житлове приміщення, в яке позивачу надавались послуги з газопостачання, розташоване на території Центрального району міста Миколаєва. Виходячи із викладеного висновки суду першої інстанції про передачу матеріалів позову ОСОБА_1 за підсудністю до Центрального районного суду м. Миколаєва є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону. З огляду на викладене, відповідно до статті 375 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: В.В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 25 вересня 2023 року