Постанова 4857 № 380/14982/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/14982/22 пров. № А/857/2582/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Гудима Л.Я., Довгополова О.М. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 січня 2023 року (суддя Костецький Н.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення м.Львів, дата складання повного тексту 04.01.2023), в адміністративній справі №380/14982/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України, про визнання протиправним і скасування рішення, встановив: У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, від 16 вересня 2022 року, прийняте заступником начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби з персоналу відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_3 старшим лейтенантом ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3 (Позивача) ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи, що не підлягають до задоволення, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.01.2023 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, від 16 вересня 2022 року ОСОБА_1 , прийняте заступником начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби з персоналу відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_3 старшим лейтенантом ОСОБА_2 . З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що в ході перевірки документів було встановлено відсутність документів, які підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57 у редакції, на час виникнення спірних відносин (далі Правила №57). Що стосується надання відповідачем інформації щодо конкретного переліку документів для виїзду за кордон, окремо звертає увагу суду на те, що статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Відповідач не уповноважений визначати конкретний і вичерпний перелік документів для перетину державного кордону. Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють лише перевірку документів наданих для перетину державного кордону. Оскаржуваним рішенням позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як позивач не зміг надати на паспортний контроль відповідні документи. Вказує апелянт, що станом на час виникнення спірних у цій справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишання території України обмежувалось законодавством. Водночас законом передбачена і відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається призовникам, зокрема - здобувачам професійної (професійно-технічної), фахової перед вищої та вищої освіти, асистентам-стажистам, аспірантам та докторантам, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти. Проте, право на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації та право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану під час мобілізації є різними за своєю правовою природою та законодавчими нормами, якими такі регулюються, органами, що їх визначають. Наявність у позивача права на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому беззаперечного права на перетинання державного кордону для виїзду з України, оскільки в силу положень пункту 2-6 Правил №57 таким правом позивач в умовах воєнного стану не наділений. Надані позивачем 16.09.2022 року документи не дали змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пункті пропуску через державний кордон України, прийняти рішення про надання дозволу позивачу на перетин державного кордону України, тому рішення прийняте відносно ОСОБА_1 є правомірним, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, у задоволені яких слід відмовити в повному обсязі. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 04.01.2023 року та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що відповідач не довів правомірності власного рішення. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишивши без змін оскаржуване рішення суду. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що посвідчується паспортом громадянина України (а.с. 8, 21). Згідно підтвердження про навчання від 23.05.2022 року, виданого Празьким лінгвістичним інститутом (м. Прага, Чеська Республіка), ОСОБА_3 зареєстрований на очне навчання за програмою магістратури Економічного факультету Празького лінгвістичного інституту. Повний термін навчання складає 2 роки з 01.09.2022 по 31.08.2024 (а.с. 15, 16). Відповідно до посвідчення про приписку до призовної дільниці №О/2000-2 від 01.02.2017, копія якого міститься в матеріалах справи, позивач як призовник перебуває на обліку у Центрально-Чечелівському ОРТЦК та СП м. Дніпра (а.с. 24). Згідно змісту довідки Центрально-Чечелівському ОРТЦК та СП м. Дніпра від 30.08.2022 №103, ОСОБА_1 відповідно до пункту 9 статті 17 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу має право на відстрочку від призову на строкову військову службу. При цьому, заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном немає (а.с. 23). 16.09.2022 р. позивач прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення Шегині з метою здійснити перетинання державного кордону на виїзд з України. Рішенням, прийнятим 16.09.2022 року заступником начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби з персоналу відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_3 старшим лейтенантом ОСОБА_2 , відмовлено у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, ОСОБА_4 у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану та ненаданням на паспортний контроль відповідних документів (а.с. 25). Позивач не погоджується з рішенням про відмову у перетинанні державного кордону України, оскільки вважає, що має право на перетин державного кордону України під час воєнного стану. Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся із цим позовом до адміністративного суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач 16.09.2022 р. мав право на перетин державного кордону України як студент Празького лінгвістичного інституту (м. Прага, Чеська Республіка) очної форми навчання, який навчається за кордоном, а тому визнав оскаржуване рішення відповідача прийнятим не на підставі, не у межах та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, є протиправним та підлягає скасуванню. Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таке рішення суду підлягає скасуванню, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Наведене кореспондується також з положеннями ст.1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21.01.94 №3857-XII (далі Закон №3857-XII). При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Воєнний стан в розумінні положень ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст.2 Закону №389-VIII). Приписами частини 1 статті 8 Закону №389-VIII передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів (п.6 ч.1 ст.8 Закону №389-VIII); забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби (п.16 ч.1 ст.8 Закону №389-VIII). Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX. Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". У подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України, зокрема, Указом Президента України, затвердженими Законами України, від 14 березня 2022 року №133/2022 з 05:30 години 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 з 05:30 години 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 з 05:30 години 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 з 05:30 години 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 з 05:30 години 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Із вищевказаного слідує, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством. У відповідності до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на військову службу за призовом під час мобілізації можуть бути призвані громадяни призовного віку від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 15, 22). Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі Закон №3543-XII). Так, статтею 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Статтею 22 Закону №3543-XII визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, серед іншого з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних, визначення їх призначення на особливий період. Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин. Громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи іншої посадової особи, визначеної у частині третій статті

22. В частині першій статті 23 Закону №3543-XII перелічено категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. В абзаці другому частини третьої статті 23 Закону №3543-XII визначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти. Згідно із п.8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (далі - Порядок №1455, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв`язання спорів у цій сфері визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" (далі Закон №3857-XII). Статтею 6 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) визначено, що перетинання особами державного кордону здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України. Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України. Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Відповідно до статті 14 частини 1 Закону №1710-VI, іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт. Частиною 2 статті 3 Закону №3857-XII встановлено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України. Правила перетинання державного кордону громадянами України були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (далі Правила №57 у редакції на час виникнення спірних правовідносин). Пунктом 1 Правил №57 визначено, що ці Правила визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону. Як зазначено у пункті 2 Правил №57, у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон (п.12 Правил №57). Згідно із пунктом 2-6 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Отже, законодавством встановлено загальна умова для всіх громадян України, яка передбачає, що для перетинання державного кордону громадяни України крім паспортних документів в передбачених законодавством України випадках повинні мати також підтверджуючі документи. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, а саме право вільно залишати територію України громадянами призовного віку, з урахуванням обмежень, які встановлюються законом. Водночас законом передбачена і відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається громадянам призовного віку, зокрема, - здобувачам професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистентам-стажистам, аспірантам та докторантам, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти. Під час судового розгляду встановлено, що станом на час виникнення спірних правовідносин на території Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільний виїзд з України обмежувалось законодавством. Матеріалами справи підтверджується, що позивач є студентом Празького лінгвістичного інституту (м. Прага, Чеська Республіка) очної форми навчання. Згідно довідки Центрально-Чечелівського ОРТЦК та СП м. Дніпра, про відстрочку від призову на строкову військову службу, позивач мав право на відстрочку від призову на військову службу як здобувач фахової вищої освіти, який навчається за кордоном та не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Отже, відповідно до абз.2 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач має право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Однак, беручи до уваги пряме застереження, яке міститься у п.2-6 Правил №57, із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України №383 від 29.03.2022, №399 від 01.04.2022, здобувачам професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистентам-стажистам, аспірантам та докторантам, які навчаються за денною або дуальною формами, не надано право на перетин державного кордону в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану. На переконання апеляційного суду, системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що станом на 16.09.2022 діяли обмеження та заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі території України громадян України чоловічої статті віком від 18 до 60 років, відповідно до Правил №57, а саме пункту 2-6, який не надає дозволу на перетин державного кордону України здобувачам професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистентам-стажистам, аспірантам та докторантам, які навчаються за денною або дуальною формами. Відповідно, колегія суддів погоджується із апелянтом у тому, що надані ОСОБА_1 представнику Державної прикордонної служби України документи не давали підстав для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на перетин державного кордону України уповноваженими посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України. Тобто, незважаючи на те, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 2 ч.3 ст.23 Закону №3543-XII, що підтверджується відповідною довідкою, він не має права на перетин державного кордону на виїзд з території України в умовах воєнного стану, оскільки пунктом 2-6 Правил №57 встановлено обмеження щодо виїзду за межі території України особам, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період у відповідності до абзаців 2-8 ч.3 ст.23 Закону №3543-XII. Суд першої інстанції покликається на той факт, що згідно з довідкою Центрально-Чечелівського ОРТЦК та СП м. Дніпра про відстрочку від призову на строкову військову службу позивач має право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову службу). Однак, колегія суддів звертає увагу, що процедури надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами. Отже, оскаржуване рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону України є законним і підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст.317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (незастосування правового акта, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову з вищевикладених мотивів. В силу вимог статті 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України задоволити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 січня 2023 року в адміністративній справі №380/14982/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправним і скасування рішення скасувати та прийняти нову постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов