Постанова 4856 № 120/248/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/248/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 19 вересня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. , за участю: секретаря судового засідання: Мокрак С.А., позивача: ОСОБА_1 , представника відповідача: Савелової М.М., представника відповідача: Тушевської Л.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Управління Держпраці у Вінницькій області, Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Вінницькій області, Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління Держпраці у Вінницькій області, Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу Управління Держпраці у Вінницькій області №264-к від 12.12.2022 "Про звільнення ОСОБА_2 ". Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.05.2023 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Держпраці у Вінницькій області від 12.12.2022 №264-к "Про звільнення ОСОБА_2 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області, з 12.12.2022. Стягнуто з Управління Держпраці у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.12.2022 по 10.05.2023 року у сумі 57732,92 (п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять дві гривні 92 копійки), з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідачі звернулися з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційних скарг вказують, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В судовому засіданні позивача заперечував проти задоволення апеляційних скарг та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представники відповідачів підтримали доводи апеляційних скарг та просили суд задовольнити їх. Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні икарга не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працював на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області, що підтверджується наказом №8-к від 06.07.2015. Наказом Державної служби з питань праці від 05.12.2022 № 235, Управлінням Держпраці у Вінницькій області з 06.12.2022 припинено здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах, та Погоджено Центрально-Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці з 06.12.2022 виконання повноважень та функцій визначених Положенням про Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, яке затверджено наказом Державної служби з питань праці від 23.09.2022 №171 та іншими нормативно-правовими актами. Згідно наказу управління № 61 від 24.01.2022 «Про попередження працівників про заплановане вивільнення у зв`язку з ліквідацією» ОСОБА_1 було вручено письмове попередження 28.01.2022, під підпис. Наказом №264-к від 12.12.2022 ОСОБА_1 звільнено 12.12.2022 з посади головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області на підставі п. 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Вінницькій області та підписано головою комісії з ліквідації. Позивач не погоджуючись з наказом відповідача від 12.12.2022 №264-к та з метою його скасування звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що фактично, мала місце не ліквідація, а реорганізація органів служби з питань праці зі створенням нових міжрегіональних управлінь служби з питань праці, що передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Суд зазначив, що на момент звільнення позивача вже був ухвалений Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" № 1285-ІХ від 23.02.2021, яким внесені зміни до Закону України "Про державну службу", зокрема, частину третю статті 87 Закону № 889-VIII викладено в такій редакції: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду". При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «пропонує», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець на розсуд суб`єкта призначення не залишив. У порушення наведеної норми відповідач-1 жодної посади, як рівнозначної так і нижчої, позивачеві не пропонував. Таким чином, суд дійшов висновку про недотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача, тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування оскарженого наказу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Враховуючи скасування наказу про звільнення позивача, та те, що Управління Держпраці у Вінницькій області станом на день вирішення справи не припинено, суд дійшов висновку, що позовна вимога про поновлення його на посаді підлягає задоволенню шляхом поновлення на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області, що свідчитиме про ефективний спосіб захисту порушеного права позивача. При цьому, на думку суду, позивач підлягає поновленю на роботі з 12.12.2022. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.12.2022 (наступний день за днем звільнення) по 10.05.2023 (день ухвалення судом рішення про поновлення на посаді), тому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.12.2022 по 10.05.2023 (дата постановлення судового рішення), враховуючи середньоденний заробіток 539,56 грн та кількість робочих днів - 107, дорівнює 57732,92 грн, який підлягає стягненню на користь позивача та з якого відповідачем мають бути відраховані податки та обов`язкові платежі." Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені у статях 2, 5-1 Кодексу законів про працю України. При вирішені спору суд виходить із того, що спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII). Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII, державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення. Згідно із частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції на момент надіслання позивачеві попередження про наступне звільнення), суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Судом встановлено, що спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача наказом №264-к від 12.12.2022 року відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Вінницькій області, з припиненням державної служби. Підставою для прийняття рішення про звільнення позивача, реалізованого спірним наказом, слугувала постанова КМ України № 14 від 12.01.2022 року, якою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, у тому числі - Управління Держпраці у Вінницькій області. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" (далі - Постанова КМУ № 14) постановлено ліквідувати, у тому числі, й відповідача. В подальшому, наказом Державної служби України з питань праці від 05.12.2022 № 235 Управлінню Держпраці у Житомирській області, Управлінню Держпраці у Хмельницькій області, та Управлінню Держпраці у Вінницькій області наказано припинити з 06.12.2022 року здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI) міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 3166-VI територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України. За змістом частини четвертої статті 13 Закону № 3166-VI територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи та припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення. Постановою КМ України від 20 жовтня 2011 року № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів. Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади -- до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України. Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу. Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. Суд вказує, що ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі. Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції (постанова Верховного Суду у від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270). Верховний Суд в аналогічних спорах вже вирішував питання публічного правонаступництва для цілей визначення обставин припинення юридичної особи, які фактично відбулися у межах спірних правовідносин: ліквідація чи реорганізація (наприклад, постанови від 22 квітня 2021 року у справі № 440/395/20, від 17 червня 2021 року у справі № 240/455/20). Відповідаючи на це питання, Верховний Суд виходив з того, що особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган. Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади. Підґрунттям такого підходу є правова позиція Верховного Суду України, сформована у постановах від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справа №21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі №810/1783/13-а, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Ця позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 826/25887/15, від 17 липня 2019 року у справі № 820/2932/16, від 26 травня 2021 року у справі № 140/90/20 та інш. У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 2а-15057/09/2670 Верховний Суд указав, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому, обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У цьому разі, при реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівниками. Такий підхід ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність. Судом встановлено, що у Постанові Кабінету Міністрів України №14 від 12.01.2022 року «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Державної служби з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей). Як вже зазначено вище, Пунктом 3 вказаної Постанови серед іншого визначено, що територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій При цьому, як визначено Положенням про Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженого наказом Державної служби з питань праці від 23.09.2022 року № 141 так і Положенням про управління Держпраці у Вінницькій області, затвердженого наказом Державної служби з питань праці від 03.08.2018 року № 84, основними завданнями цих управлінь є: реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Таким чином, завдання і функції відповідача були передані новоутвореному міжрегіональному територіальному органу. Суд зауважує, що у Постанові КМУ №14 як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Державної служби з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей). За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що фактично, мала місце не ліквідація, а реорганізація органів служби з питань праці зі створенням нових міжрегіональних управлінь служби з питань праці, що передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, вжите у ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII слово "пропонує", означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець на розсуд суб`єкта призначення не залишив. У порушення наведеної норми відповідач жодної посади, як рівнозначної так і нижчої, позивачеві не пропонував, докази протилежного в матеріалах справи відсутні. Такий обов`язок у відповідача наявний в силу прямої вказівки закону і не ставиться в залежність від того, чи висловлює працівник будь-які заперечення після отримання повідомлення про наступне вивільнення, чи ні. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про недотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача, тому першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування оскарженого наказу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Положеннями ч. 1 ст. 235 Кодексу Законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Судом встановлено, що Управління Держпраці у Вінницькій області перебуває у стані припинення, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1001741100013277 від 19.01.2022. Отже, враховуючи скасування наказу про звільнення позивача, та те, що Управління Держпраці у Вінницькій області станом на день вирішення справи не припинено, суд дійшов висновку, що позовна вимога про поновлення його на посаді підлягає задоволенню шляхом поновлення позивача з 12.12.2022 на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області, що свідчитиме про ефективний спосіб захисту порушеного права позивача. Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то слід зазначити таке. Приписами ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно з п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100). Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відтак підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.12.2022 (наступний день за днем звільнення) по 10.05.2023 (день ухвалення судом рішення про поновлення на посаді). Довідкою Управління Держпраці у Вінницькій області вих. №ВН/2/2005-22 від 15.12.2022 про суму заробітної плати ОСОБА_1 підтверджується те, що у жовтні 2022 року та у листопаді 2022 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача) йому нараховано 12996 гривні та 10250,20 гривні відповідно. Позивача звільнено з 12.12.2022 року, а рішення суду про поновлення його на посаді ухвалюється 10.05.2023 року. Таким чином, період вимушеного прогулу позивача з 13.12.2022 року по 10.05.2023 року включно, що складає 107 робочих днів. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.12.2022 по 10.05.2023, враховуючи середньоденний заробіток 539,56 грн та кількість робочих днів - 107, дорівнює 57732,92 грн, який підлягає стягненню на користь позивача та з якого відповідачем мають бути відраховані податки та обов`язкові платежі. Окрім того, з урахуванням положень п. 2 та 3 ст. 371 КАС України, рішення в частині поновлення позивача на посаді, а також в частині стягнення з Управління Держпраці у Вінницькій області на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця слід допустити до негайного виконання. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційних скарг встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги Управління Держпраці у Вінницькій області, Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 травня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 21 вересня 2023 року. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.