Постанова 4854 № 420/7712/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/7712/23 Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С. Дата і місце ухвалення 11.05.2023р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1 в розмірі 3025,49 грн; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати пенсію за віком ОСОБА_1 з часу призначення, тобто з грудня 2019 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1 без застосування коефіцієнту стажу 0,42167 з 23.12.2019 року та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосування коефіцієнту стажу 0,42167 з 23.12.2019 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подали апеляційні скарги, посилалась на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що згідно ч.1 ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІУ для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Апелянт вказував на те, що з метою врахування найбільш вигідного періоду - найбільшої заробітної плати ним були додані довідки за період з 01.09.1988 по 31.08.1993 роки, які призводять до збільшення заробітної плати під час обчислення пенсії, але не були взагалі взяті до уваги під час первинного розрахунку пенсії. Позивач зазначив, що він розпочав трудову діяльність з 01 вересня 1977 року і на той час умовами для призначення чоловіку трудової пенсії за віком була наявність 25-річного трудового стажу та 60-річний вік. Апелянт вказав на те, що на час набрання чинності Законом №1058-ІУ (1 січня 2004 р.) він вже мав необхідний для призначення пенсії трудовий стаж у 25 років. Позивач вказав на те, що він продовжив працювати після 2004 року та сплачувати ще майже 20 років страхові внески, чим зменшив для себе пенсію. Позивач вважає вказане несправедливим і вважає, що він має право на розрахунок пенсії за законодавством, що діяло до 2004 року. Стосовно особистого коефіцієнту заробітку за грудень 1991 р. та за січень 1993р. позивач посилався на те, що закон не має зворотної дії у часі, і вказав на те, що у період 1991-1993 років обмежень коефіцієнту в розмірі 5,6 не було. Апелянт вважає, що дані обмеження з`явилися після набрання чинності законом №1058-ІУ (1 січня 2004 р.), тому , на думку апелянта, застосуванню підлягає реальний коефіцієнт. З огляду на зазначене позивач просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 року по справі № 420/7712/23 у частині незадоволених вимог та зобов`язати відповідача перерахувати пенсію за віком ОСОБА_1 з 23.12.2019 року (з часу призначення). Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області також подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на неврахування судом першої інстанції доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, а також наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі ст. 238 КАС України, оскільки в даному випадку наявне судове рішення у справі № 420/6281/22 з того самого предмету і між тими самими сторонами. Апелянт вказував на те, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушених прав шляхом подання нового позову до головного управління Пенсійного фонду України, тоді як спірне питання підлягає вирішенню шляхом звернення позивача у порядку ст. 383 КАС України у справі № 420/6281/22. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції при вирішенні справи вийшов за межі завдань адміністративного судочинства та втрутився в дискреційні повноваження Головного управління ПФУ в Одеській області. З огляду на викладене апелянт просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справу розглянуто у порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного: Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ в Одеській області та з 23.12.2019 року йому призначено пенсію за віком на підставі Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Судом також встановлено, що відповідно до рішення від 24.02.2022 року №156050005535 пенсію позивачу було встановлено в загальному розмірі 2000,00 грн (з надбавками), з яких розмір пенсії за віком - 1141,31 грн, доплата до прожиткового мінімуму - 496,69 грн, надбавка на індексацію 362,00 грн. Пенсію розраховано, виходячи із страхового стажу 35 років 6 місяців 9 днів (426 місяців), коефіцієнту стажу з урахуванням кратності 0,35500 та середньомісячного заробітку для обчислення 3214,96 грн. У зв`язку з уточненням даних в ЕПС рішенням від 26.06.2020 року позивачу перераховано пенсію, виходячи із середньомісячного заробітку для обчислення 9031,28 грн. Після перерахунку розмір пенсії позивача становив 3206,10 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року у справі №420/6281/22 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій відповідача щодо не включення до страхового стажу ОСОБА_1 періоду з 03.08.1999 року до 01.01.2001 року та періоду з 01 січня 2004 року по 30.06.2010 року, зобов`язання включити зазначений період страхового стажу під час підприємницької діяльності в повному обсязі, визнання протиправними дій відповідача щодо ненадання розрахунку розміру пенсії та не обрання найкращого періоду та зобов`язання відповідача перерахувати пенсію за період з 01.09.1988 року по 31.08.1993 року з врахуванням повного страхового стажу задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не включення до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 03.08.1999 року до 01.01.2001 року та періоду з 01 січня 2004 року по 30.06.2010 року повністю. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області включити до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.08.1999 року до 01.01.2001 року та період з 01 січня 2004 року по 30.06.2010 року повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не надання ОСОБА_1 розрахунку його пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надати ОСОБА_1 розрахунок його пенсії. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року по справі № 420/6281/22, яке набрало законної сили 04.10.2022 року, Головним управлінням було проведено перерахунок пенсії позивача з 04.10.2022 року, що підтверджується рішенням від 04.10.2022 року №156050005535. Після здійснення відповідачем на виконання судового рішення перерахунку пенсії позивача, страховий стаж ОСОБА_1 склав 42 роки 2 місяці 22 дні (506 місяців), коефіцієнт стажу з урахуванням кратності склав 0,42167. Судом встановлено, що пенсію позивача обраховано із середньомісячного заробітку 6903,71 грн та визначено у розмірі 3260,75 грн, з яких: розмір пенсії за віком - 2911,09 грн, доплата за понаднормовий стаж - 114,66 грн, надбавка на індексацію 135,00 грн, доплата до пенсії - 100,00 грн. Не погоджуючись із здійсненим відповідачем розрахунком пенсії, ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Так, у поданому позові позивач вказував на те, що він не згоден з визначенням Головним управлінням ПФУ в Одеській області особистим коефіцієнтом заробітку, особистим коефіцієнтом стажу, особистим середнім заробітком для розрахунку пенсії, а також вважає, що відповідачем було допущено помилки в розрахунку коефіцієнта заробітку за грудень 1991 року та за січень 1993 року, у зв`язку з чим річний коефіцієнт є зменшеним. Таким чином позивач не погодився із розміром встановленої пенсії. Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції визнав необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 , які стосувались невірного врахування при перерахунку пенсії коефіцієнтів складових, які використовуються при перерахунку пенсії, однак дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1 без застосування коефіцієнту стажу 0,42167 з 23.12.2019 року та зобов`язання здійснити відповідний перерахунок пенсії із застосування коефіцієнту стажу 0,42167 з 23.12.2019 року. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне: Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV). Частиною 2 статті 5 Закону №1058-IV передбачено, що виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. За приписами п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; коефіцієнт страхового стажу - величина, що визначається відповідно до цього Закону для обрахування страхового стажу при обчисленні розміру пенсії у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Статтею 24 Закону № 1058-IV також визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до ст. 25 Закону № 1058-IV коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п`яти знаків після коми за формулою: Кс - коефіцієнт страхового стажу; См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%. Згідно зі ст. 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону. За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону. При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом. Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону. Відповідно до ст. 40 Закону № 1058-IV (в редакції, що діяла на момент звернення позивача за призначенням пенсії) для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж. За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8, 9 і 14 статті 11 цього Закону. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців. Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи. Коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу, який враховується при обчисленні пенсії, визначається за формулою: Кз = Зв : Зс, де: Кз - коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи; Зв - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу); Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу), а в разі одноразової сплати єдиного внеску відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - за місяць, в якому укладено договір про добровільну участь. Сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу), визначається за формулою: Зв = З + Зд, де: Зв - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу); З - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої фактично сплачено страхові внески згідно з цим Законом за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу). У разі якщо сума страхових внесків, сплачена виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), для обчислення пенсії враховується розмір мінімальної заробітної плати; Зд - сума заробітної плати (доходу) або з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, застрахованої особи, розрахована виходячи із передбаченої частиною третьою статті 24 цього Закону доплати, за місяць, за який визначається коефіцієнт заробітної плати (доходу) або з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, і яка визначається за формулою: Д - сума доплати, здійснена відповідно до частини третьої статті 24 цього Закону, або додаткових сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати; Т - розмір страхового внеску до солідарної системи у відповідному місяці. У разі подання застрахованою особою для обчислення розміру пенсії даних про заробітну плату (дохід) за період до 1 січня 1992 року при визначенні коефіцієнта заробітної плати (доходу) середня заробітна плата за рік (квартал) у відповідному періоді вважається щомісячною середньою заробітною платою (доходом) в Україні, з якої сплачено страхові внески, відповідного року (кварталу). У разі відсутності на момент призначення пенсії даних про щомісячну середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за попередні місяці для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) враховується щомісячна середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за наявний попередній місяць з наступним перерахунком коефіцієнта заробітної плати (доходу) після отримання даних про щомісячну середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за місяць (місяці), що передує зверненню за призначенням пенсії. Звертаючись з позовом до суду першої інстанції, позивач вказував на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області під час перерахунку пенсії був невірно визначений коефіцієнт стажу, зокрема, такий коефіцієнт встановлений у розмірі 0,355, тоді як із врахуванням його стажу, який підтверджений судовим рішенням, такий коефіцієнт повинен складати 0,42167. Судом першої інстанції вірно зазначено, що згідно розрахунку пенсії позивача з 23.12.2019 року, з моменту її призначення, пенсійним органом був врахований стаж позивача 35 років 6 місяців 9 днів, а тому коефіцієнт стажу становив 0,35500 ((426/100*12)*1). В свою чергу після здійсненого Головним управлінням 04.10.2022 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року у справі № 420/6281/22 перерахунку пенсії, стаж позивача, який враховується при визначенні розміру пенсії, склав 42 роки 2 місяці 22 дні (506 місяців), що підтверджується наданими відповідачем відомостями про перерахунок пенсії позивача з 04.10.2022 року (рішення № 156050005535 від 04.10.2022 року) (а.с. 131). При цьому з наданого рішення про перерахунок пенсії від 04.10.2022 року вбачається, що коефіцієнт стажу з урахуванням кратності склав 0,42167 і вказаний показник застосовувався при розрахунку пенсії позивача з 04.10.2022 року (а.с. 131). В свою чергу, судовим рішенням у справі № 420/6281/22 підтверджено право позивача на врахування страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.08.1999 року до 01.01.2001 року та період з 01 січня 2004 року по 30.06.2010 року повністю. При цьому вказаний страховий стаж повинен був бути врахований органом пенсійного фонду при призначенні пенсії, тобто станом на 23.12.2019 року. З огляду на зазначене суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач, включивши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.08.1999 року до 01.01.2001 року та період з 01.01.2004 року по 30.06.2010 року, неправомірно здійснив перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнту 0,42167 з 04.10.2022 року, тобто з дати набрання рішенням суду від 01.09.2022 року у справі № 420/6281/22 законної сили, тоді як повинен був здійснити такий перерахунок (із застосуванням коефіцієнту 0,42167) саме з дати призначення пенсії позивачу, тобто з 23.12.2019 року. Зважаючи на зазначене обґрунтованим є висновок суду першої інстанції стосовно наявності підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнту стажу 0,42167 з 23.12.2019 року. Також позивач посилався на те, що при визначенні розміру пенсії відповідачем не враховані ті роки, які позивач вважає найвигіднішими з точки зору заробітку, а саме, позивач вказував на те, що відповідачем розрахунок розміру його заробітку здійснювався не за період з 01.09.1988 року по 31.08.1993 року, а з урахуванням заробітної плати за період з 2004 року по 2019 рік. Однак, вказані доводи позивача є безпідставними, з огляду на наступне: В ході розгляду даної справи судом було встановлено, що при призначенні пенсії, дійсно, відповідачем не була врахована заробітна плата позивача за період з 01.09.1988 року по 31.08.1993 року, однак, як вбачається з матеріалів справи 26.06.2020 року Головним управлінням ПФУ в Одеській області був здійснений перерахунок пенсії позивача із врахуванням відповідного заробітку та коефіцієнтів заробітку позивача за вказаний вище період (а.с. 80-85). При цьому, як вбачається з наявного в матеріалах справи рішення про перерахунок пенсії позивача від 26.06.2020 року (а.с. 80 зворот), пенсію позивачу з урахуванням заробітної плати за період з 01.09.1988 року по 31.08.1993 року визначено призначити з 23.12.2019 року, тобто з моменту призначення позивачеві пенсії за віком. З огляду на викладене твердження позивача про неврахування при призначенні пенсії заробітку за період з 01.09.1988 року по 31.08.1993 року, викладені у позові та в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи. Що стосується посилань позивача на невірне визначення відповідачем коефіцієнту його заробітної плати за грудень 1991 року та за січень 1993 року, колегія суддів зазначає наступне: Так, позивач вважає, що коефіцієнт його заробітку за грудень повинен складати 6,50909 замість вказаного відповідачем 5,60000, а коефіцієнт заробітку за січень 1993 року 6,43262 замість 5,59997. Судом встановлено, що відповідно до розрахунку коефіцієнт заробітку за грудень 1991 року відповідачем вказано 5,6, за січень 1993 року 5,6. Відповідно до ст. 41 Закону №1058-IV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: 1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону; 2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум. Для осіб, які у період до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, термін виконання якої перевищував календарний місяць, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися і до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні, у розрахунку на кожний місяць виконання роботи. Перелік таких осіб, а також порядок визначення для них заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії встановлюється Кабінетом Міністрів України. 3) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої частиною третьою статті 24 цього Закону. Отже, чинне законодавство встановлює обмеження щодо врахування при обчисленні розміру пенсії доходів, отриманих за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися страхові внески - такі виплати враховуються в розмірі, який не перевищує 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум. З огляду на зазначене, при розрахунку розміру пенсії позивачу, відповідач правомірно застосував коефіцієнт обмеження заробітної плати 5,6, що відповідає положенням пункту 2 статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказана правова позиція висловлена у постановах від 17 січня 2023 року у справі №211/1910/17 (2-а/211/16/18), від 6 лютого 2020 року (справа №348/2381/16-а), 08 вересня 2020 року (справа №350/1607/16-а) та згідно ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судами при вирішенні даної адміністративної справи. Посилання позивача у поданій апеляційній скарзі на те, що він має право на розрахунок пенсії за законодавством, що діяло до 2004 року (до прийняття Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») в частині, що стосується застосування коефіцієнтів заробітної плати у реальному розмірі, а не обмеженому колегія суддів вважає необґрунтованими. Так, з моменту прийняття Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат. При цьому дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ст. 5 Закону №1058-IV). Нормами Закону №1058-IV, який був чинним на момент звернення позивача за пенсією та її призначенням органом пенсійного фонду, чітко передбачено обмеження щодо врахування при обчисленні розміру пенсії доходів, отриманих за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися страхові внески. Колегія суддів звертає увагу на те, що у рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року у справі №1-7/99 № 1-рп/99 вказано, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення). Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що оскільки пенсійні правовідносини в даному випадку виникли з 23.12.2019 року (з дати призначення позивачеві пенсії), тобто коли порядок обчислення пенсії врегульовувався саме ст. 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», то відповідачем вірно обчислювалась пенсія з урахуванням вимог цього Закону. Щодо посилань позивача на те, що його коефіцієнт заробітку за період з 01.09.1989 року по 31.08.1993 року становить 2,81022, а також на незгоду із застосуванням для розрахунку пенсії коефіцієнта заробітку за усі роки 0,88929, колегія суддів зазначає наступне: За положеннями статті 40 Закону № 1058-IV коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу, який враховується при обчисленні пенсії, визначається за формулою: Кз = Зв : Зс, де: Кз - коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи; Зв - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу); Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу), а в разі одноразової сплати єдиного внеску відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - за місяць, в якому укладено договір про добровільну участь. В подальшому, для визначення заробітної плати (доходу), який враховується для обчислення пенсії використовується показник Ск - суми коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ), який ділиться на К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи, і отримана сума множиться на Зс - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні за три календарні роки. Встановлено, що показник Ск поділений на показник К у позивача за визначений ним період (з 01.09.1989 року по 31.08.1993 року) становить (7,87500 + 33,55504 + 31,29437 + 35,92727 + 21,28171+34,88036)/60місяців = 2,74689, оскільки при визначенні коефіцієнта заробітної плати за грудень 1991 року та січень 1993 року застосовуються обмеження, визначені ст. 41 Закону № 1058-IV (коефіцієнт складає 5,6). Щодо посилань на неправомірне застосування відповідачем для розрахунку пенсії коефіцієнта заробітку за усі роки 0,88929, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень ст. 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року і за бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. З наданих до суду розрахунків вбачається, що з урахуванням цієї норми Закону пенсійним органом розраховано коефіцієнт заробітної плати позивача за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року та з урахуванням побажання позивача до розрахунку також була включена його заробітна плата за період до 2000 року, а саме за період з 01.09.1989 року по 31.08.1993 року. Після проведених розрахунків індивідуальний коефіцієнт заробітної плати позивача склав 0,74164 до оптимізації, та після оптимізації збільшився до 0,88929. Таким чином порушення норм чинного законодавства при розрахунку індивідуального коефіцієнта заробітної плати позивача судом не встановлено. Враховуючи все вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необґрунтованості доводів позивача, викладених у позові, в частині невірного розрахунку Головним управлінням ПФУ в Одеській області коефіцієнтів, які враховуються при призначенні пенсії. У поданій апеляційній скарзі Головне управління ПФУ в Одеській області посилалось на порушення позивачем строків звернення до суду з позовом. Апелянт вказував на те, що позивач із даним позовом звернувся 10.04.2023 року, тоді як позовні вимоги стосуються зобов`язання Головного управління здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнту стажу 0,42167 з 23.12.2019 року, що виходить за межі шестимісячного строку. В ході розгляду справи судом було встановлено, що пенсія позивачеві призначалась Управлінням Пенсійного фонду у лютому 2020 року та призначено її з 23.12.2019 року. При цьому встановлено, що однією з підстав звернення позивача до суду у справі № 420/6281/22 були неправомірні дії Головного управління ПФУ в Одеській області щодо ненадання йому розрахунку пенсії. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року у справі № 420/6281/22 були визнані протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо ненадання ОСОБА_1 в Одеській області ОСОБА_1 розрахунку його пенсії та зобов`язано відповідача надати ОСОБА_1 розрахунок його пенсії. Вказане судове рішення набрало законної сили 04.10.2022 року. Вказаним судовим рішенням підтверджено факт того, що позивач після призначення йому пенсії не був ознайомлений із розрахунком його пенсії, що унеможливлювало оскарження ним дій пенсійного органу по розрахунку пенсії. При цьому відповідний розрахунок пенсії був направлений позивачеві лише листом від 05.10.2022 року. Також в матеріалах справи наявні запити представника позивача щодо надання протоколу призначення пенсії за віком від 18.11.2022 року, відповідь на який було надано відповідачем лише 02.12.2022 року На виконання судового рішення відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача 04.10.2022 року із врахуванням висновків суду щодо зарахування стажу роботи позивача, який не був врахований при призначенні пенсії. З огляду на викладене, враховуючи встановлену судовим рішенням протиправній дій відповідача щодо надання йому розрахунку його пенсії, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для висновку про пропуск позивачем встановленого ст. 122 КАС України строку звернення до суду. Також пенсійний орган посилався на те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушених прав шляхом подання нового позову про визнання протиправними дій Головного управління ПФУ в Одеській області, що були вчинені на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року по справі № 420/6281/22. Апелянт вважає, що позивач мав звертатись до суду в порядку ст. 383 КАС України. Також відповідач зазначив, що рішення суду у справі № 420/6281/22 прийнято з того самого предмету спору і між тими самими сторонами, що і в даній справі, а тому провадження у справі № 420/7712/23 підлягає закриттю. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне: Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним шляхом. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалене за результатами розгляду тотожного позову, в якому збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 11-257заі18, тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав. Тобто, достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України є одночасна сукупність наступних умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили. В даному випадку предметом спору у справі № 420/6281/22 було право позивача на включення до страхового стажу періоду з 03.08.1999 року до 01.01.2000 року та періоду з 01.01.2004 року по 30.06.2010 року, тоді як предметом розгляду у даній справі є правильність здійсненного пенсійним органом розрахунку пенсії позивача, а підставою звернення позивача до суду у даній справі стала незгода із розрахунком коефіцієнтів заробітної плати та стажу, які враховуюсь при призначенні пенсії. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що в даному випадку предмети спору у справі № 420/6281/22 та у даній адміністративній справі не є тотожними, а тому відсутні підстави для закриття провадження на підставі ст. 238 КАС України Що стосується посилань відповідача не те, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушених прав шляхом подання нового позову до головного управління Пенсійного фонду України, тоді як спірне питання підлягає вирішенню шляхом звернення позивача у порядку ст. 383 КАС України у справі № 420/6281/22, колегія суддів зазначає, що правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо розрахунку пенсії позивача не була предметом розгляду у справі № 420/6281/22 та судом не перевірялась правильність визначення відповідачем того чи іншого показника, який застосовується для визначення розміру пенсії. Резолютивна частина судового рішення у згаданій вище справі не містить зобов`язання Головного управління ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок пенсії, а тому безпідставними є доводи відповідача про те, що у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими ст. 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Також не знайшли свого підтвердження посилання апелянта на втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, з огляду на те, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог. Відповідно до пунктів 4, 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Спірні у цій справі правовідносини свідчать про те, що варіант поведінки відповідача прямо передбачений Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а дії відповідача з призначення та перерахунку пенсії у разі звернення особи до суду підлягають перевірці їх на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто рішення, дії чи бездіяльність органу пенсійного фонду з приводу призначення та перерахунку пенсій особам можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що обрана судом першої інстанції форма захисту порушених прав позивача у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Також необґрунтованими є твердження відповідача про те, що стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління на користь позивача судових витрат суперечить нормам чинного законодавства. Колегія суддів звертає увагу на те, що безпосередньо нормами ст. 139 КАС України врегульовано питання стягнення судових витрат на користь сторони у справі, яка не є суб`єктом владних повноважень у разі задоволення чи часткового задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень. Вказаною статтею передбачено, що у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. З огляду на зазначене суд першої інстанції у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства вирішив питання щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України за рахунок його бюджетних асигнувань судового збору на користь позивача. При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на положення Бюджетного кодексу України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки вказані нормативно-правові акти не регулюють питання стягнення судових витрат; спеціальними нормами, які регулюють це питання є Кодекс адміністративного судочинства України та Закон України «Про судовий збір», якими і керувався суд при вирішення питання щодо стягнення з відповідача судових витрат. Таким чином доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Частиною 1статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.328 КАС України. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик Суддя: О.А. Шевчук