Постанова 4876 № 908/1880/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.09.2023 року м.Дніпро Справа № 908/1880/23 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), суддів: Дарміна М.О., Верхогляд Т.А., при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г. представники сторін: від позивача: Аксьонова А.С., адвокат (поза межами суду); від відповідача: не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 17.07.2023 (суддя Мірошниченко М.В., м. Запоріжжя, повний текст якої підписаний 19.07.2023) у справі № 908/1880/23 за позовом: Акціонерного товариства ОТП БАНК м. Київ до відповідача-1: Командитного товариства Желєв С.С. і компанія Комиш-Зорянського елеватора Запорізька область, Пологівський район смт. Комиш-Зоря до відповідача-2: ОСОБА_2 Запорізька область, м. Мелітополь до відповідача-3: ОСОБА_1 , Запорізька область, м.Мелітополь про стягнення 5 650 782,20 грн., ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.07.2023 у справі №908/1880/23 задоволено заяву Акціонерного товариства ОТП БАНК про забезпечення позову у справі №908/1880/23. Накладено арешт в межах ціни позову 5 650 782,20 грн.: - на квартиру, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 загальною площею 121,3 кв.м., житловою площею 70,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 751182780000; - на квартиру, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 загальною площею 29,3 кв.м., житловою площею 14,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1531588880000; - на нерухоме майно: цех ТНС літ. Д-2, що належить на праві власності ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна: 25145998; - на частку ОСОБА_1 в розмірі 100 000,00 грн., що становить 100% статутного капіталу ТОВ АГРО БАР ОІЛ (23021, Вінницька область, Барський район, село Ялтушків, вул. Залізнична, буд. 4, код ЄДРПОУ 42853976); - на грошові Командитного товариства Желєв С.С. і компанія Комиш-Зорянського елеватора, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунках, відкритих у банківських установах України, що будуть виявлені під час виконання ухвали. Не погодившись із зазначеною ухвалою, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_1 , в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині накладення арешту в межах ціни позову 5 650 782,20 грн.: - на квартиру, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 загальною площею 121,3 кв.м., житловою площею 70,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 751182780000; - на квартиру, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 загальною площею 29,3 кв.м., житловою площею 14,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1531588880000; - на нерухоме майно: цех ТНС літ. Д-2, що належить на праві власності ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна: 25145998; - на частку ОСОБА_1 в розмірі 100000,00 грн., що становить 100% статутного капіталу ТОВ АГРО БАР ОІЛ (23021, Вінницька область, Барський район, село Ялтушків, вул. Залізнична, буд. 4, код ЄДРПОУ 42853976). При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом не взято до уваги той факт, що дії Відповідача-1 направленні виключно на добросовісне виконання умов Кредитного договору, а причиною його порушення стали виключно дії форс-мажорних обставин, а не пряма воля, умисел Відповідача-1. Будь-яких доказів Позивачем на підтвердження обставин, які підтверджують, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову надано не було. АТ «ОТП Банк» є іпотекодержателем об`єктів, які знаходяться у власності Відповідача-1. Додатково у заставі Позивача знаходиться товар Відповідача-1, що дає підстави стверджувати про можливість виконати рішення суду за рахунок лише рухомого та нерухомого майна саме КТ «Желєв С.С. і компанія» Комиш-Зорянського елеватора», а не поручителів. Судом в порушення статей 236, 238 ГПК України без будь-якого обґрунтування на норми чинного законодавства зроблено висновок, про те, що «надані відповідачами 2,3 звіти про оцінку даного майна не засвідчені належним чином», що свідчить про не обґрунтованість та не вмотивованість оскаржуваної ухвали. Зауважує, що строк виконання основного зобов`язання у Відповідача-1 виник 01.09.2022. Будь-яких дій щодо майна відповідачами вчинено не було, воно не зникло, не зменшилось, на момент звернення із цією скаргою воно знаходиться на праві власності відповідачів, що свідчить про їх чесність та добросовісність та наміри в майбутньому співпрацювати із позивачем. Отже, Позивачем до Господарського суду Запорізької області будь-яких доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів надано не було, що підтверджується відсутністю посилання на них судом в оскаржуваній ухвалі. Тобто, позиція сформована виключно па припущеннях, а не обґрунтованих фактичних обставинах. Вартість майна Відповідачів 2, 3 в рази перевищує вартість предмета позову, що свідчить про відсутність балансу між інтересами сторін. Суд обтяжив права Відповідача-1 та Відповідачів 2,3 в частині арешту рахунків, додатково обмежив право власності Відповідачів 2,3 на об`єкти нерухомого майна, вартість яких в рази перевищує ціну позову, що свідчить про порушення судом ст. 137 ГПК України, судової практики Верховного Суду в частині співмірності застосування заходів забезпечення позову. Позивач, Акціонерне товариство ОТП БАНК, у відзиві на апеляційну скаргу щодо її задоволення заперечив, зазначив, що постановлена Господарським судом Запорізької області ухвала від 17.07.2023 у справі №908/1880/23 в частині вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту в межах ціни позову - 5 650 782,20 грн. відповідає принципу співмірності, оскільки накладення судом арешту на майно не позбавляє Відповідачів права користуватись цим майном, а лише тимчасово обмежує їх можливість розпоряджатися таким майном. Тоді як у випадку відмови у забезпеченні позову, Відповідачі отримають можливість відчужити (вивести грошові кошти) таке майно, що буде мати наслідком неможливість виконання рішення суду. Тобто, для АТ «ОТП Банк» настають негативні наслідки внаслідок невжиття заходів забезпечення, тоді як для Відповідачів вжиття заходів забезпечення позову не несе негативних наслідків. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Орєшкіна Е.В., Дармін М.О. З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи/оскарження на час надходження скарги, ухвалою суду від 27.07.2023 здійснено запит матеріалів оскарження ухвали по справі №908/1880/23 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції. 09.08.2023 матеріали оскарження по справі №908/1880/23 надійшли до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.08.2023 (колегія суддів у складі: головуючий Іванов О.Г. (доповідач), Дармін М.О., Орєшкіна Е.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 17.07.2023 у справі № 908/1880/23; судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 12.09.2023 на 09:30. 11.09.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/1880/23 у зв`язку з відставкою судді Орєшкіної Е.В. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2023, справу №908/1880/23 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Верхогляд Т.А., якою справу прийнято до свого провадження. В судове засідання, призначене на 12.09.2023 на 09:30 годину представники відповідачів не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, будь-яких клопотань з цього приводу на момент проведення судового засідання не заявили. Згідно ч. 11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Відповідно до ч.12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що: - відповідачі належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання (відповідачі 1, 2, 3 шляхом отримання ухвали про призначення судового засідання їх представником адвокатом Біленьким М.В. в його електронний кабінет, яким навіть надано відповідь на відзив на апеляційну скаргу; а також шляхом розміщення повідомлення на офіційному веб-сайті суду); - відповідачі на момент проведення судового засідання жодних клопотань з приводу неможливості явки в судове засідання своїх представників не заявляли; - наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представників відповідачів. Подані новим представником відповідачів 1, 2, 3 адвокатом Бестаєвим І.Л. в електронному виді клопотання про відкладення розгляду справи, які сформовані в системі «Електронний суд», колегія суддів не мала можливості розглянути по суті та надати їм оцінку, оскільки вони надійшли на адресу суду вже після закінчення судового засідання у період з 9:55 до 10:05 години 12.09.2023. При цьому колегія суддів констатує, що адвокат Бестаєв І.Л. був обізнаний про день та час судового засідання у цій справі, що додатково підтверджуються наданими ним додатковими поясненнями у справі, також надісланими на адресу суду в електронному виді через систему системі «Електронний суд» за день до судового засідання. В судовому засіданні 12.09.2023 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи. До Господарського суду Запорізької області звернулося Акціонерне товариство ОТП БАНК з позовом, в якому просить: - стягнути солідарно з Командитного товариства Желєв С.С. і компанія Комиш-Зорянського елеватора (відповідача-1) та ОСОБА_2 (відповідача-2) заборгованість у розмірі 5 650 782,20 грн., з яких 4 933 000,00 грн. заборгованість за кредитом, 717 782,20 грн. заборгованість за процентами; - стягнути солідарно з Командитного товариства Желєв С.С. і компанія Комиш-Зорянського елеватора (відповідача-1) та ОСОБА_1 (відповідача-3) заборгованість у розмірі 5 650 782,20 грн., з яких 4933000,00 грн. заборгованість за кредитом, 717 782,20 грн. заборгованість за процентами. Позов обґрунтовано порушенням відповідачем-1 зобов`язань за договором про надання банківських послуг №CR 21-168/200-2 від 16.03.2021 щодо своєчасної сплати кредиту та процентів, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка є предметом стягнення за позовом. Позовні вимоги до відповідача-2 також ґрунтуються на договорі поруки №SR 21-226/200 від 16.03.2021, а до відповідача-3 на договорі поруки №SR 21-227/200 від 16.03.2021, за якими відповідачі 2, 3 поручилися солідарно відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань за договором про надання банківських послуг №CR 21-168/200-2 від 16.03.2021. 16.06.2023 до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить: - накласти арешт на квартиру, що належить на праві приватної власності відповідачу-2 загальною площею 121,3 кв.м., житловою площею 70,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 751182780000; - накласти арешт на квартиру, що належить на праві приватної власності відповідачу-3 загальною площею 29,3 кв.м., житловою площею 14,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1531588880000; - накласти арешт на нерухоме майно: цех ТНС літ. Д-2, що належить на праві власності відповідачу-3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна: 25145998; - накласти арешт на частку відповідача-3 в розмірі 100000,00 грн., що становить 100% статутного капіталу ТОВ АГРО БАР ОІЛ (23021, Вінницька область, Барський район, село Ялтушків, вул. Залізнична, буд. 4, код ЄДРПОУ 42853976); - накласти арешт на грошові відповідачів 1, 2, 3, що знаходяться на рахунках, відкритих у банківських установах України, що будуть виявлені під час виконання ухвали, у межах ціни позову 5650782,20 грн. В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що відповідачі не мають достатньої суми грошових коштів на рахунках, відкритих в АТ ОТП Банк, а встановити наявність грошових коштів у відповідачів на рахунках в інших банках наразі є неможливим; розмір стягуваної заборгованості є значним і в разі відсутності забезпечення цих вимог виконання рішення суду про стягнення заборгованості може бути об`єктивно ускладнено. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що розмір стягуваної заборгованості є значним і в разі відсутності забезпечення цих вимог виконання рішення суду про стягнення заборгованості може бути об`єктивно ускладнено. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)). Іншими словами ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18). Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Отже, накладення арешту в межах ціни позову на грошові кошти відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності. Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника(близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20). Предметом позову в даній справі є стягнення з відповідачів солідарно грошових коштів у сумі 5 650 782,20 грн., які є заборгованістю за наданим банком кредитом та процентами за договором про надання банківських послуг №CR 21-168/200-2 від 16.03.2021. За твердженням позивача відповідачі не мають достатньої суми грошових коштів на рахунках, відкритих в АТ ОТП Банк, а встановити наявність грошових коштів у відповідачів на рахунках в інших банках наразі є неможливим. Таким чином, наявність значної простроченої заборгованості Командитного товариства Желєв С.С. і компанія Комиш-Зорянського елеватора дає підстави вважати, що при задоволенні позовних вимог у зазначеній судовій справі, можуть виникнути обставини, які істотно ускладнять виконання судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог позивача. При цьому відсутність у відповідача-1 зареєстрованого на праві приватної власності нерухомого майна дає вагомі підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання майбутнього рішення суду. Враховуючи вищевказане, цілком обґрунтовано можна стверджувати, про неналежне виконання відповідачем-1 договірних зобов`язань, та наявності боргів, що в свою чергу дає підстави прогнозувати ускладнення виконання рішення у цій справі. Щодо заходів забезпечення позову відносно відповідачів 2,

3. Належність відповідачам 2, 3 нерухомого майна, зазначеного у заяві про забезпечення позову, підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно. Належність відповідачу-3 частки в розмірі 100000,00 грн., що становить 100% статутного капіталу ТОВ АГРО БАР ОІЛ, код ЄДРПОУ 42853976, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо даного товариства. Можливість накладення арешту одночасно на грошові кошти та майно відповідачів в межах ціни позову узгоджується з правовою позицією, викладеною в п. 24 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, згідно з якою виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18. До вжиття заходів забезпечення позову у відповідачів було нічим не обмежене право розпоряджатись належними їм коштами на рахунках та майном, що само по собі є доказом необхідності забезпечення позову з майновими вимогами. Можливість відповідачів у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у їх власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. Колегія суддів приймає до уваги правові висновки Верховного Суду щодо необхідності забезпечення позову про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно боржників. Так, у постанові від 09.06.2023 у справі № 37з-23 Верховний Суд зазначив: «Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22)». До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22). Отже, у разі пред`явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду. Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти та майно. Наявність такого необмеженого права боржника розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову кредитора в межах ціни цього позову. У постанові від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 Верховний Суд зазначив: «Посилання скаржника на те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про намагання відповідача продати заставлене майно, знищити чи передати без згоди заставодержателя іншим особам, а також доказів, які б свідчили про нецільове використання відповідачем коштів, чи його намір взагалі не здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором колегією суддів відхиляються, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення». У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 суд виснував наступне: «Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача-2 та Відповідача-3, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача щодо того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.» Отже, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, тому Відповідачі можуть в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення Позивачем доказами такого його права і такої можливості не вимагається. Бездіяльність відповідачів, яка виражається у невиконанні взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, по суті є формою ухилення від виконання зобов`язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останніх від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог Позивача. Вищенаведеним спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про те, що Позивачем до суду будь-яких доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів надано не було, що підтверджується відсутністю посилання на них судом в оскаржуваній ухвалі; позиція суду сформована виключно па припущеннях, а не обґрунтованих фактичних обставинах. Щодо доводів заявника апеляційної скарги про те, що вартість майна відповідачів значно перевищує суму забезпечення, колегія суддів зазначає, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21). Позивач просить накласти арешт на грошові кошти та майно відповідачів в межах ціни позову 5 650 782,20 грн., що є співмірним заявленим позовним вимогам. Накладення арешту на майно відповідачів 2, 3 в межах ціни позову не суперечить законодавству та не обмежує відповідачів у праві володіння та користування даним майном, використання його у господарський діяльності. Також колегія суддів не погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що дії Командитного товариства «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора» спрямовані на добросовісне виконання Кредитного договору, оскільки відповідно до позовної заяви прострочення грошового зобов`язання Відповідача-1 за Кредитним договором відбулось 01.09.2022. В той же час, за період з дати початку прострочення заборгованості по дату відкриття провадження у цій справі відповідачі жодного разу не виявляли намір виконання своїх зобов`язань. Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі здійснювали погашення простроченої кредитної заборгованості, намагалися реструктурувати заборгованість, що спростовує доводи Апелянта про добросовісне виконання Відповідачами Кредитного договору. Посилання заявника апеляційної скарги на наявність форс-мажорних обставин, які нібито звільняють Відповідача-1 від виконання зобов`язань за Кредитним договором, суперечать нормам законодавства. За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Тобто, обставини непереборної сили можуть звільняти особу від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від виконання самого зобов`язання. Натомість, АТ «ОТП Банк» у позові просить стягнути з Відповідачів основну суму заборгованості та проценти за користування кредитом, які входять до складу основного зобов`язання за Кредитним договором. Стягнення штрафних санкцій за порушення зобов`язання Позивачем не заявлялось. Окрім того, відповідно до пункту 12 Кредитного договору (права та обов`язки Позичальника) Відповідач-1 зобов`язаний негайно (протягом одного банківського дня), як тільки Відповідачу-1 стане відомо про будь-яку інформацію, факт чи подію, що може вплинути на виконання ним боргових зобов`язань, що може мати наслідком настання випадку невиконання умов Договору та/або настання випадку невиконання умов Документів забезпечення та/або може вплинути на виконання зобов`язань, повідомити Банк у письмовому вигляді про таку інформацію, факт чи подію. Таке ж зобов`язання Відповідача-2 та Відповідача-3 щодо повідомлення Банку про настання факту чи події, що може вплинути на невиконання договорів забезпечення, міститься у Договорах поруки (пункт 14 «Обов`язки поручителя»). В той же час, матеріали справи не містять доказів того, що Відповідачі повідомляли Позивача у встановленому Договорами порядку про наявність форс-мажорних обставин. Лише після подання позову АТ «ОТП Банк», відкриття провадження у цій справі (12.06.2023) та прийняття судом до розгляду заяви про забезпечення позову (19.06.2023), Командитне товариство «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора» направило Позивачу листа від 10.07.2023, що у зв`язку з неможливістю здійснювати господарську діяльність через окупацію території місцезнаходження Відповідача-1, останній не може виконувати свої обов`язки за кредитним договором через форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс- мажор) (наведений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21). Доводи апеляційної скарги про те, що іпотечного майна та заставного майна Відповідача-1 буде достатньо для забезпечення виконання рішення суду без необхідності арешту майна поручителів, не відповідають дійсності та обставинам цієї справи, що обґрунтовується наступним. По-перше, Кредитний договір, стягнення заборгованості за яким є предметом цієї справи, не забезпечувався іпотекою. Так, відповідно до п. 19 вищевказаного Кредитного договору, укладеного між АТ «ОТП Банк» та КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора» вбачається, що виконання зобов`язань Відповідачем-1 забезпечується: - Договорами поруки від двох поручителів - Відповідача 2 та 3; - Договором застави товарів в обороті (насіння соняшника та/або соняшникова олія та/або шрот та/або злакові та зернові культури), згідно з Договором застави №РЬ 21 -222/200 від 16.03.2021, який укладений між АТ «ОТП Банк» та КТ «Желєв С.С. і компанія «Мелітопольського елеватора». Тобто, цей Кредитний договір не забезпечується іпотекою. У свою чергу, посилання в апеляційній скарзі на об`єкти нерухомого майна, що перебувають в іпотеці АТ «ОТП Банк», не можуть братися до уваги, оскільки спрямовані на забезпечення виконання іншого зобов`язання за іншим Договором про надання банківських послуг №СR-14-582/300-4 від 27.11.2014, який не є предметом розгляду в межах справи №908/1880/23. Вказане підтверджується доданою апелянтом до апеляційної скарги інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 07.07.2023 №338427366, з якої вбачається, що іпотека, на яку посилається Апелянт, укладена у 2016 році в забезпечення Договору про надання банківських послуг №СR-14-582/300-4 від 27.11.2014, а тому ніякого відношення до Кредитного договору, укладеного у 2021 році, який є предметом розгляду в межах цієї справи №908/1880/23, не має. По-друге, звернення Банком стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за цим Кредитним договором наразі є неможливим, з огляду на наступне. Відповідно до змін №3 від 17.11.2021 до Договору застави №PL 21-222/200 від 16.03.2021, укладеного між АТ «ОТП Банк» та КТ «Желєв С.С. і компанія «Мелітопольського елеватора» предмет застави знаходиться у місті Мелітополь Запорізької області. В той же час, згідно з Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 місто Мелітополь Запорізької області з 25.02.2022 перебуває під окупацією Російської Федерації. У зв`язку з цим, доступ до цього заставного майна наразі відсутній, що у майбутньому унеможливлює виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог. Також відповідно до пункту 10-2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» забороняється у період дії воєнного стану в Україні відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку). За таких обставин, у разі задоволення судом позову про стягнення з Відповідачів простроченої заборгованості, виконання такого рішення суду буде можливим лише у випадку списання коштів з їх рахунків (у разі їх наявності) або звернення стягнення на майно, що розташоване виключно на підконтрольній Україні території. Судом першої інстанції правомірно не взято до уваги звіти про оцінку нерухомого майна, що належать на праві приватної власності Відповідачам 2 та 3, оскільки останніми було долучено до матеріалів справи звіти про оцінку майна не у повному обсязі. Представник долучив до заперечень проти заяви про забезпечення позову лише висновок, складений за результатами оцінки майна. Натомість, дослідницької (описової) частини цього висновку при розгляді судом першої інстанції заяви про забезпечення позову не було. Крім того, надані Відповідачами 2,3 частини звітів про оцінку майна до суду першої інстанції не були посвідчені належним чином. Як вбачається з матеріалів справи, надані звіти про оцінку майна від 04.07.2023 щодо двох квартир за замовленням Відповідача 2 та 3 (далі - звіти про оцінку майна) складені у паперовому вигляді, з яких зроблена електронна копія. Відповідно до ч. 7, 4, 5 ст. 91 ГПК України, документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв`язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. В той же час, надані Відповідачами 2, 3 копії звітів про оцінку майна не містять запису відповідності копій оригіналу цих звітів про оцінку майна. Також разом із поданням копій документів не було зазначено особу, у якої наявні оригінали. Необхідність належного засвідчення доказів, що подаються учасниками справи, підтверджується також судовою практикою. Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №916/2024/20 викладена позиція, що: «частиною 4 статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Отже, Господарським процесуальним кодексом України, як процесуальним законом, не встановлено порядку засвідчення копій документів, як письмових доказів, а норма частини 4 статті 91 Господарського процесуального кодексу України є відсильною та зумовлює необхідність урахування учасниками процесу стандартів оформлення документів, визначених національним стандартом як нормативним документом відповідно до статей 1, 23 Закону України "Про стандартизацію». Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 №55. Пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003) визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "згідно з оригіналом ", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису. Підпис відповідальної особи засвідчують на документі відбитком печатки організації, який ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ. Зазначеним способом повинна засвідчуватись кожна сторінка документа, поданого у копії». Таким чином, з огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, зважаючи на значну суму позову (5 650 782,20 грн.), встановивши безпосередній зв`язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, господарський суд правомірно задовольнив клопотання Позивача, наклавши арешт на грошові кошти та майно відповідачів в межах суми позовних вимог. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, розглядаючи заяву, дав оцінку наданим сторонами доказам, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін. Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають. Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 17.07.2023 у справі № 908/1880/23 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 17.07.2023 у справі №908/1880/23 залишити без змін. Судові витрати ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги на ухвалу суду покласти на заявника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.09.2023. Головуючий суддя О.Г. Іванов Суддя М.О. Дармін Суддя Т.А. Верхогляд