Постанова 4803 № 173/342/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6179/23 Справа № 173/342/21 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т.М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 вересня 2023 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., за участю секретаря Лопакової А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , третя особа що не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Державний нотаріус Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровській області Новікова Лариса Володимирівна, третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 , про визнання права на земельну ділянку (пай) в порядку спадкування та за позовною заявою третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Верхньодніпровська міська рада Кам`янського району Дніпропетровської області і державний нотаріус Першої Кам`янської нотаріальної контори Новікова Лариса Володимирівна про визнання заповіту недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2023 року, - В С Т А Н О В И В: 24.02.2021 року до суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_4 , з позовом про визнання права на земельну ділянку (пай) в порядку спадкування до відповідача Верхньодніпровської міської ради і ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державний нотаріус Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровській області Новікова Л.В. третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 . Згідно заявлених позовних вимог за первісною позовною заявою позивач просить визнати за нею право в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку (пай), без визначення меж земельної ділянки в натурі, площею 4.41 умовних кадастрових гектарів на території Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, що належала ОСОБА_5 , на підставі сертифікату на право на земельну ділянку серія ДП № 0354356, про що в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) у КСП «Червоний партизан» зроблено запис за № 427 від 05.02.1997 року. В обґрунтування заявлених позовних вимог за первісною позовною заявою позивач посилається на наступне: ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка постійно проживала в АДРЕСА_1 . Останнє місце проживання на момент смерті ОСОБА_5 , було: АДРЕСА_2 . Після смерті ОСОБА_5 , залишилась спадщина у вигляді земельної ділянки (паю) площею 4.41 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Верхньодніпровської міської ради (раніше Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району) Дніпропетровської області. У листопаді 2018 року вона звернулась по своїм особистим справам до Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, де їй повідомили, що на її ім`я є заповіт від імені ОСОБА_5 . Про даний заповіт вона нічого не знала. Померла ОСОБА_5 ніколи не говорила їй, що склала на її ім`я заповіт. Після смерті ОСОБА_5 , у 2004 році, їй також нічого не було відомо про існування заповіту. Заповіт був посвідчений секретарем Мишуринрізької сільської ради Лапшик А.Г, 20 вересня 2001 року, реєстр № 386, складений у двох примірниках, один з яких зберігався у сільській раді, а інший на руках у ОСОБА_5 У листопаді 2018 року, коли їй повідомили про існування заповіту, вона звернулась до Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області щоб їй видали дублікат заповіту на її ім`я від імені ОСОБА_5 . Після того, як вона отримала дублікат заповіту вона звернулась 16.11.2018 року до державного нотаріуса Першої Кам`янської державної нотаріальної контори з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 . Однак, постановою державного нотаріуса від 16.11.2018 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з пропуском шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини. В зв`язку з чим вона звернулась до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області із позовною заявою про визначення їй додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини. Крім неї до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області із заявою про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом звернулась онука померлої ОСОБА_5 , - ОСОБА_2 . 15 жовтня 2020 року рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області її позовні вимоги були задоволені та її було визначено додатковий строк для прийняття спадщини, а ОСОБА_2 , було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку, що залишилась після смерті ОСОБА_5 . Дане рішення набрало законної сили. З рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2020 року вона звернулась до Державного нотаріуса Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Новікової Л.В., з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 4.41 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Верхньодніпровської міської ради (раніше Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району) Дніпропетровської області. Але нотаріус відмовила їй у вчиненні нотаріальної дії, тобто у видачі свідоцтва про право на спадщину. У постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 29 січня 2021 року № 144/02-31 дос/с 811/2018 нотаріус посилається на те, що вона надала Дублікат заповіту від 12.09.2001 року, посвідченого Лапшик А.Г., секретарем Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області за реєстровим №

386. На запит нотаріуса від 02.12.2020 року стосовно надання належним чином завіреної копії заповіту Мишуринрізька сільська рада ніякої інформації не надала, а згідно з матеріалами спадкової справи та інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 05 січня 2021 року за № 63107002 інформації стосовно видачі дублікату заповіту не значиться. Згідно п. 2.1.3 Положення про спадковий реєстр видача дублікату реєструється у спадковому реєстрі. Крім того, як зазначила нотаріус у постанові про відмову, до нотаріальної контори звернулись інші спадкоємці, отримали постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину і мають намір звертатися до суду. Зазначені обставини і стали підставою звернення до суду. 12.05.2021 року від ОСОБА_3 , надійшла позовна заява про визнання заповіту недійсним до відповідача ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Верхньодніпровська міська рада Кам`янського району Дніпропетровської області і державний нотаріус Першої Кам`янської нотаріальної контори Новікова Л.В. Згідно якої просить визнати недійсним заповіт від 12.09.2001 року за реєстровим номером 386, складений на ім`я ОСОБА_1 ,.. посвідчений ОСОБА_6 ,. секретарем виконавчого комітету Мишуринрізької міської ради народних депутатів Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. В обґрунтування позовних вимог за поданою позовною заявою ОСОБА_3 , посилається на наступне. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . 21.11.1995 року ОСОБА_5 , було складено заповіт за яким, все її майно, де б воно не було і з чого б не складалось і взагалі все те. що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, вона заповіла своїй донці ОСОБА_7 . Вказаний заповіт посвідчений ОСОБА_6 , секретарем виконавчого комітету Мишуринрізької сільської ради народних депутатів Верхньодніпровського району Дніпропетровської області та зареєстрований в реєстрі за №

153. На день її смерті залишилось спадкове майно: земельна ділянка (пай) розміром 4.41 в умовних кадастрових гектарах, Згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП № 0354356, виданого Верхньодніпровською районною державною адміністрацією 27 вересня 2001 року. 26 січня 2021 року Постановою державного нотаріуса першої Кам`янської державної нотаріальної контори Новікової Л.В., ОСОБА_2 , було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після бабусі ОСОБА_5 , у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 , звернулась до нотаріальної контори після спливу 6-ти місячного строку з дня смерті спадкодавця. 15 лютого 2021 року позивач звернувся до Першої кам`янської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки вказане майно він прийняв на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Проте постановою державного нотаріуса першої Кам`янської державної нотаріальної контори Новікової Л.В., від 15.02.2021 року р № 231/02-31 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. З постанови державного нотаріуса Позивачеві стало відомо, що існує ще один заповіт від 12.09.2001 року за реєстровим номером 386 посвідчений ОСОБА_6 , секретарем виконавчого комітету Мишуринрізької сільської ради народних депутатів Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, згідно якого ОСОБА_5 заповіла начебто ОСОБА_1 все своє майно, де б воно не було та з чого б не складалось, та взагалі все те, що буде належати їй на день смерті, та те, на що вона матиме право за законом, та ОСОБА_1 , 30.10.2020 року подала заяву про прийняття спадщини за заповітом. Вважає, що заповіт від 12.09.2001 року за реєстровим номером 386, був посвідчений з істотними порушеннями норм чинного на той час законодавства, а саме вимог щодо форми заповіту, порядку його складання і посвідчення. Крім того заповіт складений у той період, коли ОСОБА_5 , фактично проживала в місті Кам`янське, а отже не могла скласти його в селі Мишурин Ріг, як зазначено в заповіті, що свідчить про те, що спірний заповіт в дійсності не вчинявся. Крім того в заповіті не зазначено, що заповідач перебуває при здоровому розумі та ясній пам`яті, що усвідомлює значення своїх дій, що діє добровільно, що заповіт не містить зазначення заповідачем відомостей про те, що заповіт записаний посадовою особою виконавчого комітету зі слів заповідача, а його зміст і умови відповідають дійсним намірам заповідача, викликає сумніви, що даний заповіт відповідає волі заповідача. В тексті заповіту зазначено, що зміст ст. 535 ЦК України їй роз`яснено, але на час складання заповіту діяв ЦК УРСР від 1963 року, тобто існує посилання на кодекс, який на дату складання заповіту ще не було прийнято. Як вбачається з тексту посвідчувального напису, заповіт начебто посвідчувався на дому, але в заповіті не зазначено адреси, за якою він складався, а також не зазначені причини, з яких нотаріальна дія вчинялась поза межами приміщення Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Зі змісту вбачається, що заповіт, окрім того, що особисто заповідачем ОСОБА_5 , не підписувався, ще й не був нею прочитаний, при цьому в тексті заповіту не вказано ким саме заповіт був записаний та ким прочитаний ОСОБА_5 . Також заповіт, у тексті якого зазначено, що він прочитаний ОСОБА_8 , не містить жодної відмітки із зазначенням причин за якої цей заповіт був прочитаний заповідачеві. Крім того спірний заповіт та його дублікат не зареєстровані в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ. Заповіт складений на зовсім сторонню особу, що взагалі ставить під сумнів те, що він відповідав дійсній волі заповідача, яка раніше складала заповіт на користь своєї доньки. Ставить під сумнів дійсність заповіту і те, що він підписаний за ОСОБА_5 ,. іншою особою, начебто у зв`язку з хворобою ОСОБА_5 . Адже рівно через два місяці після складання спірного заповіту ОСОБА_5 , у нотаріальній конторі, а не на дому власноручно підписала договір відчуження належного їй житлового будинку від 21.11.2001 року. Всі зазначені обставини свідчать про наявність підстав для визнання спірного заповіту недійсним, оскільки позивач вважає, що оспорюваний заповіт суттєво впливає на його права та законні інтереси, як спадкоємця, що й стало підставою звернення до суду. Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13.05.2021 до участі в розгляді справи залучений ОСОБА_3 в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору та прийнята подана ним позовна заява і об`єднана в одне провадження з первісною позовною заявою. Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2023 року позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_4 до Верхньодніпровської міської ради Кам`янського району, Дніпропетровської області, і ОСОБА_2 , третя особа що не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Державний нотаріус Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровській області Новікова Лариса Володимирівна, третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 , про визнання права на земельну ділянку (пай) в порядку спадкування задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за заповітом право на земельну ділянку (пай), без визначення меж земельної ділянки в натурі, площею 4.41 умовних кадастрових гектарів, розташованої на території Верхньодніпровської міської ради (раніше Мишуринрізької сільської ради), що належала ОСОБА_5 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ДП № 0354356, про що в книзі сертифікатів на земельну частку (пай) у КСП «Червиний партизан», зроблений запис за номером 427, від 05 лютого 1997 року. У задоволенні позовних вимог за позовною заявою третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_3 , представник заявника, адвокат Пипа Альона Олегівна, до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Верхньодніпровська міська рада Кам`янського району Дніпропетровської області і державний нотаріус Першої Кам`янської нотаріальної контори Новікова Лариса Володимирівна про визнання недійсним заповіту від 12 вересня 2001 року за реєстровим номером № 386, складеного на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , посвідченого Лапшик А.Г., секретарем виконавчого комітету Мишуринрізької сільської ради народних депутатів Верхньодніпровського району Дніпропетровської області відмовлено. Понесені судові витрати по сплаті судового збору та за надання правової допомоги за первісною позовною заявою покласти на покласти на ОСОБА_1 . Понесені судові витрати по сплаті судового збору за позовною заявою третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору покласти на ОСОБА_3 . Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якому посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив, рішення суду 1 інстанції скасувати, і ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі (том 2 а.с.29-35). Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом 1 інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка постійно проживала в АДРЕСА_1 . Останнє місце на момент смерті ОСОБА_5 , було: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть. Після смерті ОСОБА_5 , відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки (паю) площею 4.41 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Також судом встановлено, що 12 вересня 2001 року ОСОБА_5 , склала заповіт згідно якого на випадок своєї смерті зробила заповітне розпорядження: все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалось і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що за законом вона буде мати право заповіла ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений Лапшик А.Г.. секретарем Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. В заповіті зазначено, що в зв`язку з хворобою ОСОБА_5 ,. за її проханням заповіт підписано в її (секретаря Мишуринрізької сільської ради) присутності ОСОБА_9 . Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , пояснила, що на час посвідчення заповіту від імені ОСОБА_5 , вона була секретарем Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. В той день до неї на робоче місце прийшла жінка і сказала, що бабуся бажає скласти заповіт, але за станом здоров`я не може з`явитись до сільської ради. Коли вона впоралась зі своїми службовими обов`язками, вона пішла за місцем проживання ОСОБА_5 . Коли прийшла в будинок в будинку перебувала лише бабуся і жінка, яка приходила до неї і дивилась за бабусею, більше нікого в будинку не було. ОСОБА_5 , була у похилому віці хвора, на час її приходу лежала на ліжку. Коли вона прийшла бабуся сказала, що бажає скласти заповіт на ОСОБА_1 . Прізвище та ім`я особи, на користь якої бажає скласти заповіт, ОСОБА_5 , сама чітко назвала. Вона склала текст заповіту, зачитала, бабуся підтвердила, що текст заповіту є правильним. Так як ОСОБА_5 , була слабенькою, вона попросила, щоб заповіт підписала жінка, яка була з нею. Ця жінка і підписала заповіт. Вона записала даний заповіт в книзі реєстрації заповітів, та алфавітній книзі, які були з нею. Поставила печатку, яку також брала із собою. Один примірник заповіту вона залишила бабусі. Інший забрала із собою. В книзі реєстрації заповітів розписувалась жінка, яка підписала заповіт. Щодо покладення на неї обов`язків про вчинення нотаріальних дій це питання розглядалось на сесії сільської ради. Було прийняте рішення про обрання її секретарем в тому числі виконкому сільської ради. Дані обов`язки вона виконувала з 1982 року по 2006 рік. Щодо видачі дублікату заповіту з цього приводу вона нічого пояснити не може так як в той час вже не працювала. Третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 , просить визнати даний заповіт недійсним виходячи з того, що даний заповіт посвідчений з істотними порушеннями чинного законодавства, не відповідає за формою та посвідчувальним написом чиному законодавству, посвідчений неповноважною особою. Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив із законності та обґрунтованості первісних позовних вимог, та відмовив у задоволені зустрічних позовних вимог у зв`язку з їх недоведеності та крім того зазначив, що ОСОБА_3 , є неналежним позивачем у справі, оскільки він не відноситься до кола спадкоємців за законом і ні наявність оскаржуваного заповіту, ні успадкування спадщини спадкоємцем за заповітом не порушує його прав. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Вирішуючи позовні вимоги про визнання за позивачкою права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом суд 1 інстанції зазначив, наступне. ОСОБА_1 , є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , за заповітом. Заповіт від 12.09.2001 року є чинним. За рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15.10.2020 року ОСОБА_1 ,. визначений додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом. Дане рішення набрало чинності. Позивачка ОСОБА_1 , звернулась до державного нотаріуса Першої Кам`янської державної нотаріальної контори із заявою про видачі с свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , але постановою державного нотаріуса Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Новікової Л.В., останній відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщини, в зв`язку з ненаданням нотаріусу належним чином завіреної копії заповіту, невнесення дублікату заповіту до спадкового реєстру, та в зв`язку із зверненням спадкоємців за законом, які отримали постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та мають наміри звернутись до суду, що підтверджується копією постанови. Відповідно до абз.2 п.4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України - Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Таким чином позовні вимоги про визнання за позивачкою права власності в порядку спадкування вирішуються судом за нормами ЦК України в редакції 2003 року, оскільки спадкодавець ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто після набрання чинності даним Кодексом. За нормами ст.ст. 1220, 1222 ЦК України право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті. Як вбачається із повідомлення відділу у Верхньодніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 15.11.2018 року № 263/103-18 на ім`я ОСОБА_5 , був виготовлений сертифікат на право на земельну частку (пай) площею 4.41 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), на території Мишуринрізької сільської ради верхньодніпровського району, серії ДП № 0354356, який зареєстрований у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) КСП «Червоний партизан» за № 427 від 05.02.1997 року. Вказаний сертифікат не був отриманий власником та знаходить на зберіганні у відділі. Таким чином до складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_5 входить і земельна ділянка (паю) 4.41 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області (на тепер це територія Верхньодніпровської міської ради Кам`ямського району), яка належала спадкодавцю за життя. Оскільки відповідно до п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720 від 08.08.1995 року - право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними. Право на земельну частку (пай) виникає в осіб, які на час видачі колективному сільськогосподарському підприємству державного акта на право колективної власності на землю були чи залишалися членами цього підприємства. Згідно з п. п. 3, 4, 7 вищевказаного Указу Президента України, вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства визначалася виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь за методикою грошової оцінки земель, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай). Розміри земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства. Розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними у підприємствах, кооперативах, товариствах з числа їх працівників. Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу, товариству окремо приймається районною державною адміністрацією. За правилами статей 20, 21, 24 Закону України "Про власність" (чинного на час видачі державного акта на право колективної власності на землю) суб`єктами права колективної власності на землю були колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. У майні, що належить кооперативу (колгоспу, радгоспу), визначалися частки членів цього кооперативу (колгоспу, радгоспу). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай). Відповідно до ч.1 ст. 2 вищевказаного Закону України основним документом, що посвідчує право на земельну частку /пай/ є сертифікат на право на земельну частку /пай/виданий районною /міською/ державною адміністрацією. Доводи представника третьої особи про те що сертифікат на земельну частку (пай) не був отриманий ОСОБА_5 , тому у неї не виникло право на вказану земельну ділянку суд вважає безпідставними. Оскільки підстави припинення права власності передбачені ст. 346, 378 ЦК України, ст. 140 ЗК України, але ці норми не містять таку правову підставу припинення права як не отримання правовстановлюючого документа . Так як за життя у ОСОБА_5 , виникло право на земельну частку (пай), зазначене право підтверджується виготовленим на її ім`я сертифікатом, тому дане право існувало, як на час смерті спадкодавця так і продовжує існувати на даний час. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті. Оцінюючи наведені вище докази судом встановлено, що позивач має право на успадкування земельної частки (паю), так як є спадкоємцем за заповітом і позивачці встановлений додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини. Згідно постанови нотаріуса від 29.01.2021 року встановлено, що позивачеві відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7 право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами ( зі збереженням її цільового призначення) при підтверджені цього права спадкодавця державним актом про право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. Відповідно до ч. 2, 3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7 - Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Оскільки позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_5 , суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог за первісною позовною заявою та визнання за позивачкою в порядку спадкування за заповітом право на земельну ділянку (пай), без визначення меж земельної ділянки в натурі, площею 4.41 умовних кадастрових гектарів, розташованої на території Верхньодніпровської міської ради (раніше Мишуринрізької сільської ради), що належала ОСОБА_5 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ДП № 0354356, про що в низі сертифікатів на земельну частку (пай) у КСП «Червиний партизан», зроблений запис за номером 427, від 05 лютого 1997 року. Щодо зустрічних позовних вимог, то як встановлено судом 1 інстанції, оспорюваний заповіт складений та посвідчений 12 вересня 2001 року тобто в період чинності Цивільного кодексу УРСР в ред. 1963 року. Відповідно до ст. 534 ЦК УРСР в ред. 1963 року - Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. Відповідно до ст . 541 ЦК УРСР в ред. 1963 року - Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. Відповідно до ст. 543 ЦК України в ред. 1963 року - Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених (стаття 542 цього Кодексу), заповіт може підписати інший громадянин. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено. Таким чином відповідно до дії закону в часі на заповіт, складений та посвідчений від імені ОСОБА_5 ,. поширюються норми ст. 543 ЦК УРСР в ред. 1963 року, якими не передбачено, що при підписанні заповіту іншою особою повинні бути присутні свідки. Щодо зазначення причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно, то в заповіті вказано, що в зв`язку з хворобою ОСОБА_5 , і за її проханням заповіт підписала ОСОБА_9 . Статтею 543 ЦК УРСР в ред. 1963 року не передбачено, що в заповіті, який підписується іншою особою, повинна бути вказана хвороба, якою хворів заповідач. Таким чином суд 1 інстанції правомірно зазначив щодо відсутності порушень ст. 543 ЦК УРСР в ред. 1963 року при підписанні та посвідчення заповіту від імені ОСОБА_5 ,. 12.09.2001 року. Оскільки в заповіті вказано з яких причин він підписується іншою особою і заповіт підписаний в присутності заповідача і секретаря Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, яка посвідчувала заповіт. Особа, яка підписала заповіт не є отримувачем майна за складеним заповітом(тобто спадкоємцем за заповітом) У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19) зазначено, що «аналіз абзацу 1 частини четвертої статті 207 ЦК України свідчить, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину». Посилання представника третьої особи на те, що в заповіті не вказана повна адреса, за якою він складався, тобто не зазначено вулиці, не є підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки в заповіті вказано, що заповіт складений в с. Мишурин Ріг, вказані також район, область, тобто ідентифіковане місце складання заповіту. Представник третьої особи вказуючи на недійсність заповіту посилається на і те, що на час посвідчення заповіту секретарем Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області Баштан Ф.М., вже не проживала на території Мишуринрізької сільської ради. За даною обставиною в судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_10 , і ОСОБА_11 , які пояснили, що ОСОБА_10 знає, що ОСОБА_5 , доглядала її дочка. ОСОБА_5 , ще літом забрали в місто. А вони купили в них хату. В цій хаті вони святкували її день народження в 2001 році, за будинок вони дали спочатку завдаток, а потім розрахувались повністю. При підписанні договору купівлі-продажу у нотаріуса ОСОБА_5 , була присутня, її привозив зять на машині. Її чоловік казав, що ОСОБА_12 на час складання договору сиділа в машині, потім до неї вийшли і вона розписалась в договорі. Свідок ОСОБА_11 , в судовому засіданні пояснила, що вона проживає в м. Кам`янське. У під`їзді її будинку проживала т. ОСОБА_13 зі своєю мамою. Вона була з ними в добрих відносинах. Мати т. Паші була старенькою, але виходила гуляти як до під`їзду, так і на балкон. Вона кожного дня бачила її, віталась, іноді розмовляла. Бабушка померла приблизно років через чотири після того як т. ОСОБА_13 забрала її до себе. Вона також часто бачила онука т. ОСОБА_14 , який бував у бабусі, ,допомагав їм, робив покупки, тощо. Оцінюючи показання даних свідків судом встановлено. Так свідок ОСОБА_11 , в своїх поясненнях точно не назвала рік та місяць, коли ОСОБА_5 , почала проживати по сусідству з нею в м. Кам`янське. Крім того свідок ОСОБА_10 , пояснювала, що ОСОБА_5 , потребувала догляду і її донька просила її та її чоловіка допомагати їй доглядати за матір`ю, коли донька відлучалась. Таким чином судом встановлено, що стан здоров`я ОСОБА_5 , був таким, що донька в подальшому побоялась залишити її одну в селі і забрала до себе. На час посвідчення заповіту за ОСОБА_5 ,. також здійснювала догляд ОСОБА_9 . Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_5 , на час посвідчення заповіту в силу віку та хвороби не могла самостійно підписати заповіт і просила це зробити іншу особу. Колегія суддів погоджується з оцінкою акту про фактичне проживання від 31.05.2021 року. Згідно якого зазначається, що за адресою: АДРЕСА_2 фактично проживала без реєстрації ОСОБА_5 , з червня 2001 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки даний акт складний за підписами сусідів, в тому числі і ОСОБА_15 , яка в судовому засіданні не назвала навіть рік, коли ОСОБА_5 ,. почала проживати за даною адресою. Крім того даний акт складений зі спливом тривалого часу після смерті ОСОБА_5 , більше 15 років, що вже ставить під сумнів, що особи, які підписали даний акт чітко пам`ятають, коли саме ОСОБА_5 , почала проживати за вказаною адресою. Акт складений вже після ухвалення судом рішення, яким позивачці визначений додатковий строк для прийняття спадщини. Крім того, відомості, зазначені в даному акті спростовуються наведеними вище доказами, в тому числі і письмовими, які за часом складені значно раніше даного акту. Доводи представника третьої особи, про те, що 21.11.1995 року був складений заповіт ОСОБА_5 , яка все свої майно заповіла своїй донці ОСОБА_7 , також не можуть свідчити про те, що заповіт від 12.09.2001 року був підроблений та не відповідав дійсній волі заповідача, оскільки відповідно до ч. 1, 2 ст. 544 ЦК УРСР в ред. 1963 року - Заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Тому заповідач наділена правом змінювати або скасовувати раніше складений заповіт. Відповідно склавши заповіт від 12.09.2001 року заповідач ОСОБА_5 ,. скасувала заповіт, складений нею попередньо в 1995 році. Безпідставними є посилання і представника третьої особи про те, що заповіт складений неповноважною особою, оскільки у Верхньодніпровському районі є як нотаріальна контора, так і приватні нотаріуси, тому не було підстав для посвідчення заповіту у сільській раді. Оскільки заповідач ОСОБА_5 , хоч і проживала на тертої Верхньодніпровського району, але проживала в чітко визначеному населеному пункті с. Мишурин Ріг, яке є віддаленим від районного центру, на його території не має ні державного, ні приватного нотаріуса, а згідно наданих копій рішень Мишуринрізької сільської ради на секретаря ради покладені обов`язки, що здійснення даного виду нотаріальних дій. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про нотаріат» -У сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти (крім секретних). Таким чином посвідчення заповіту здійснене повноважною особою. Посилання представника третьої особи на те, що в заповіті здійснене посилання на статтю кодексу, який на час посвідчення заповіту ще не був прийнятий також є безпідставними. Так в заповіті зазначено, що зміст ст. 535 Цивільного кодексу України мені роз`яснено. Представник третьої особи посилається на те, що на час посвідчення заповіту був чинним ЦК УРСР в ред. 1963 року, а ЦК України був введений в дію лише в 2004 році, і ст. 535 Цього кодексу зовсім не стосується спадкових правовідносин. Проте станом на вересень місяць 2001 року такої держави як Українська РСР вже не існувало, але продовжував бути чинним ЦК УРСР в ред. 1963 року, до прийняття нового цивільного кодексу України. Тому на той період ще не було чіткого розмежування на ЦК УРСР в ред. 1963 року і ЦК України. Тому до ЦК УРСР в ред. 1963 року застосовувалось назва ЦК України, виходячи з назви держави. Ст. 535 ЦК УРСР в ред. 1963 року регламентувала право на обов`язкову частку спадщини, тобто відносилась до спадкових правовідносин, і при посвідчення заповітів обов`язково повинна була роз`яснятись заповідачеві. Крім того в заповіті, складеному 21.11 1995 року також існує посилання на ст. 535 ЦК України, і третьою особою законність даного заповіту під сумнів не ставиться. Посилання представника третьої особи на те, що оспорюваний заповіт не внесений до Єдиного державного реєстру нотаріальних дій також не є підставою для визнання заповіту недійсним. Оскільки оспорюваний заповіт був посвідчений 12.09.2001 року, коли Єдиний державний реєстр нотаріальних дій фактично почав діяти з 2012 року. В судовому засіданні в оригіналі була досліджена алфавітна книга обліку заповітів по Мишурирізькій сільській раді Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в якій під номером 189 є запис про ОСОБА_5 , та дата посвідчення заповіту 12.09.2001 року. Послідовні записи про заповіти як передують даному записові так і слідують після нього з зазначенням послідовного, наступного порядкового номеру. Також досліджений в оригіналі Журнал для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Мишуринрізької сільської ради, де під номером 386 є запис від 12.09.2001 року про вчинення нотаріальної дії посвідчення заповіту від імені ОСОБА_5 . Під записами 387 і 388 здійснені записи про вчиненні в цей же день інших нотаріальних дії від імені ОСОБА_5 . В журналі зазначені паспортні дані ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , особи, яка підписала заповіт, та інших осіб, за участю яких здійснювались інші нотаріальні дії. Відповідно до статті 52 Закону України «Про нотаріат» про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається. Кожна нотаріальна дія реєструється під окремим порядковим номером. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована, зазначається на документі, що видається нотаріусом, чи в посвідчувальному написі. Запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії. Главою 11 Розділу I Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) встановлено порядок реєстрації нотаріальної дії та визнання її вчиненою. Пунктами 1-3 Глави 11 Розділу I Порядку визначено, що кожній нотаріальній дії присвоюється окремий реєстровий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи в посвідчувальних написах. Нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту внесення про це запису до реєстру для реєстрації нотаріальних дій. Запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії. Разом з тим, відповідно до пункту 1.7 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5 відомості про заповіти, у тому числі посвідчені посадовими службовими особами, зазначеними в статтях 1251 та 1252 ЦК України, спадкові договори та внесення змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину підлягають обов`язковому внесенню до Спадкового реєстру. Згідно із пунктом 2.9 Положення про Спадковий реєстр реєстратор вносить відомості до Спадкового реєстру у день вчинення відповідної нотаріальної дії. Внесення відомостей до Спадкового реєстру не залежить від волі спадкодавця, а є технічною дією, від якої не залежить зміст заповіту і дата та час його посвідчення. Чинні вимоги закону не встановлюють порушення термінів внесення інформації до Спадкового реєстру, у зв`язку з чим не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним. Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 25 січня 2023 року у справі № 754/3162/21. Таким чином невнесення оспорюваного заповіту до Спадкового реєстру, а тим паче невнесення дублікату заповіту до спадкового реєстру не має наслідком його недійсності. Оскільки в судому засіданні оглядався оригінал заповіту, який є в наявності і відомості про нього можуть бути внесені до Спадкового реєстру, як і відомості про виданий дублікат повноважною особою. А посилання представника третьої особи, що дані документи не можуть бути внесені до спадкового реєстру є лише припущеннями. Щодо відповідності змісту заповіту волевиявленню заповідача ОСОБА_5 , то свідок ОСОБА_6 , особа, яка складала та посвідчувала заповіт, в судовому засіданні пояснила, що вона зачитала складений заповіт заповідачу і остання підтвердила, що саме таке розпорядження заповідач робить на випадок своєї смерті. Той факт що заповіт складений на ім`я сторонньої особи, а не родича, не має наслідком того, що зміст заповіту не відповідає дійсній волі заповідача, так як заповідач наділений правом розпоряджатись своїм майном на користь будь-якої як фізичної так і юридичної особи, а також на користь держави. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 13 липня 2021 року, вказано, що «слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням.. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить». Оскільки Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, не є актом цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України, а тому в них не можуть міститися вимоги до змісту правочину. За таких обставин підстав для визнання недійсним заповіту в зв`язку з невідповідністю його змісту нормам вказаного Порядку немає. Аналогічна правова позиція викладені і в постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду України від 04 травня 2022 року у справі № 447/142/18 (провадження № 61-6341св21). Таким чином, висновок суду 1 інстанції є правомірним щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним і заповіт від 12.09.2001 року є чинним, а спадкоємцем майна померлої ОСОБА_5 , за даним заповітом є позивач за первісним позовом ОСОБА_1 . Крім того, як правильно зазначив суд 1 інстанції, подаючи позовну заяву третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_3 , не вказує до якої черги спадкоємців він відноситься. ОСОБА_3 , було додано довідку від 10.10.2019 року про те, що він на день смерті був зареєстрований та постійно проживав із ОСОБА_5 . Але в подальшому було встановлено, що зазначена довідка є фіктивною, оскільки відповідно до довідки від 06.08.2021 року Директора ТОВ «ПІДКОВА-ФЕСТ» вбачається, що на день смерті ОСОБА_5 , зареєстрованих з нею осіб не значилось. ОСОБА_3 , згідно договору дарування від 05.10.2001 року був власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , за даною адресою зареєстрований 01.10.2010 року та знятий з реєстрації 27.01.2014 року. Дані обставини підтверджуються і паспортними даними ОСОБА_3 . Показання свідка ОСОБА_11 , про те, що ОСОБА_3 , часто бував у бабусь, допомагав їм по господарству, не свідчить про те, що він проживав разом з ними однією сім`єю. Тому ОСОБА_3 , не відноситься до четвертої черги спадкоємців, передбачених ст. 1264 ЦК України, згідно якої У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, оскільки навіть сама ОСОБА_5 , прожила за вищевказаною адресою менше 5-ти років. Не відноситься ОСОБА_3 і до п`ятої черги спадкоємці, передбаченої ст. 1265 ЦК України, згідно якої у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Оскільки згідно ч. 2 ст. 1258 ЦК України Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу . Як встановлено в судовому засіданні на час розгляду справи є спадкоємець попередньої черги ОСОБА_2 , мати ОСОБА_3 , яка також претендувала на спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_5 , і зверталась до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, але постановою державного нотаріуса Першої Кам`янської державної нотаріальної контори від 26.01.2021 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини та наявності заповіту на ім`я ОСОБА_1 . Таким чином ОСОБА_3 , є неналежним позивачем у справі, оскільки він не відноситься до кола спадкоємців за законом і ні наявність оскаржуваного заповіту, ні успадкування спадщини спадкоємцем за заповітом не порушує його прав. Саме порушення окремих вимог закону при укладанні правочину (яким є і заповіт) не може бути підставою для визнання його недісним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним правочином порушене право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновленим шляхом визнання правочину недійсним. При вирішення позову про визнання опорюваного правочину недійсним підлягають застосуванню загальні приписи ст. 3, 15. 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. Такої правової позиції дійшов Верховний Суд в постанові від 29 липня 2020 року у справі № 143/1525/17-ц. Натомість у справі, яка переглядається, позивачем не доведено порушення його прав, оскільки ОСОБА_3 , не є спадкоємцем за законом, так як існує спадкоємець попередньої черги, яка не відмовилась у встановлений законом строк від спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_5 , а навпаки подала до нотаріуса заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину. На підставі вищевикладеного суд дійшов вірного, обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним заповіту від 12 вересня 2001 року за реєстровим номером № 386, складеного на ім`я ОСОБА_1 , посвідченого Лапшик А.Г., секретарем виконавчого комітету Мишуринрізької сільської ради народних депутатів Верхньодніпровського району Дніпропетровської області задоволенню не підлягають. Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, які відповідають вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи. Доводи, вказані в апеляційній скарзі про те, що суд неповно з`ясував обставини по справі, необґрунтовані та зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги дублюють доводи зустрічної позовної заяви, на які суд 1 інстанції діав обґрунтовані, розгорнуті відповіді та правомірно їх відхилив. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: