Ухвала КАС ВС № 760/16588/22

УХВАЛА 20 вересня 2023 року м. Київ справа №760/16588/22 адміністративне провадження № К/990/30855/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коновал Олена Василівна, на рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 03 травня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2023 року у справі №760/16588/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Солом`янського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови. Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 03 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коновал О.В., звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII. Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Статтями 280, 281, 287, 288 КАС України передбачено особливості провадження у справах за адміністративними позовами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення перешкод та заборону втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України. З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у правовідносинах з приводу рішень держаного виконавця. За такого правового регулювання та обставин справи оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Оскаржуючи судові рішення у справі щодо скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, особливості провадження якої регулюються статтею 287 КАС України, заявник касаційної скарги не наводить належних доводів та обґрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Скаржник мотивує свою касаційну скаргу тим, що судові рішення ухвалені у даній справі на підставі неповного та без всебічного з`ясування обставин. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано. В обґрунтування права на касаційне оскарження судових рішень у цій справі скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано пункт 5 частини третьої статті 2, статтю 14, пункт 4 частини 3 статті 2, частину четверту статті 78 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 750/11948/17, від 17 лютого 2020 року у справі № 820/1961/18, від 30 листопада 2020 року у справі № 826/9145/18. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Так, у справі № 826/9145/18 спірні правовідносини стосувалися протиправної бездіяльності Голови Державної прикордонної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо порушення прав позивача в частині невнесення у послужний список особової справи позивача періодів проходження військової служби. При цьому, Верховний Суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах постанова Солом`янського районного суду міста Києва від 15 грудня 2014 року у справі № 760/24929/14-а не є обов`язковою для виконання відповідачами у справі № 826/9145/18 (Адміністрація Державної прикордонної служби України та Голова Державної прикордонної служби України ОСОБА_2), оскільки зазначене рішення є обов`язковим для виконання Військовою частиною № НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, яка є відповідачем у справі № 760/24929/14-а. Натомість у цій справі предметом оскарження є постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із повним фактичним виконанням рішення суду. Отже, підстави, предмет позову та нормативне регулювання справи № 826/9145/18 є відмінним від тієї, що маємо у цій справі. Тому наведена скаржником постанова ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у справах № 826/9145/18 є безпідставними. У справі № 750/11948/17, на яку посилається скаржник, предметом оскарження були протиправні дії органу ДВС по закінченню виконавчого провадження та зобов`язання орган ДВС скасувати постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» і поновити виконавче провадження по вказаним справам. При цьому, судом касаційної інстанції було встановлено, що державний виконавець дійшов передчасного висновку про наявність підстав для закінчення виконавчих проваджень згідно зі спірними постановами, та погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо їх скасування, оскільки відсутні докази, які би підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. У справі № 820/1961/18 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для вжиття всіх передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування обставин справи, оскільки суд касаційної інстанції не може вийти за межі позовних вимог і визнати протиправною постанову про закінчення виконавчого провадження, винесену на підставі пункту 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, Суд зауважив, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт вжиття державним виконавцем вичерпних заходів з його виконання. Натомість у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що на вимогу державного виконавця про надання документів, що підтверджують виконання рішення суду у справі №760/24929/14-а, військовою частиною НОМЕР_1 направлено лист, відповідно до якого остання повідомляє про повне виконання судового рішення, про що надано відповідні докази, а саме: особисту картку грошового забезпечення та висновок про перевірку та встановлення стажу для виплати процентної надбавки за вислугу років від 23 січня 2015 року. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до вказаного висновку строк навчання ОСОБА_1 з 14 липня 2000 року по 15 червня 2002 року та з 29 серпня 2002 року по 13 серпня 2006 року зараховано до загального строку військової служби. Отже, на думку судів попередніх інстанцій, підтверджується фактичне виконання військовою частиною виконавчого листа №760/24929/14-а виданого 15 серпня 2018 року. З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах № 750/11948/17, № 820/1961/18 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Водночас аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Керуючись статтями 248, 287, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коновал Олена Василівна, на рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 03 травня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2023 року у справі №760/16588/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Солом`янського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов