Постанова ККС ВС № 199/6365/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2023 року м. Київ справа № 199/6365/19 провадження № 51-3198 км 21 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , в режимі відеоконференції захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , котра брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року, та касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000183, за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Тейково Іванівської області Російської Федерації, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2020 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів. Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 27 лютого 2019 року приблизно о 4:51, керуючи технічно справним автомобілем марки «SubaruOutback»,державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Маршала Малиновського з боку мосту №2 в напрямку Мерефо-Херсонського мосту у м. Дніпрі, порушив вимоги п. п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), 12.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, проявив неуважність до дорожньої обстановки, яка склалася, не стежив за нею та відповідно не реагував на її зміну, створив загрозу безпеці дорожнього руху, не обрав безпечну швидкість руху, внаслідок чого, втратив контроль над керуванням автомобіля та здійснив виїзд на праве узбіччя, де допустив зіткнення. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Subaru Outback», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження. 25 січня 2023 року Дніпровський апеляційний суд змінив вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання та призначив йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через м`якість, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що з огляду на всі обставини справи, дані про особу винного, а також посткримінальну поведінку ОСОБА_8 після правопорушення, апеляційний суд безпідставно призначив менше за розміром покарання ОСОБА_8 ніж були призначено місцевим судом, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину. Крім того, прокурор стверджує, що всупереч ч. 2 ст. 439 КПК суд апеляційної інстанції проігнорував вказівки суду касаційної інстанції, надані ним після скасування попередньої ухвали апеляційного суду, та залишив наведені доводи поза увагою, чим також істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що в свою чергу призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_8 та призначити новий розгляд кримінального провадження у місцевому суді. Вказує, що за відсутності достатніх та допустимих доказів суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно дійшли висновку про перебування ОСОБА_8 у стані алкогольного сп`яніння. Зазначає, що покази свідків щодо вживання ОСОБА_8 алкогольних напоїв, є суперечливими, непослідовними та надуманими, відтак не можуть братись до уваги судом, а будь-яких інших доказів стану алкогольного сп`яніння останнього матеріали кримінального провадження не містять. Вказане призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме: незастосування до ОСОБА_10 положень ст. 75 КК. Позиції інших учасників судового провадження У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора ОСОБА_7 . Прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 та просила залишити її без задоволення, та підтримувала доводи касаційної скарги прокурора ОСОБА_7 . Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків. Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість вказані обставини належать до предмету перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг. Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 - є безпідставними. Так, захисник вказує на відсутність достатніх та допустимих доказів для доведення перебування ОСОБА_8 у стані алкогольного сп`яніння. Вказані вимоги касаційної скарги були предметом розгляду як суду першої інстанції, так й апеляційного суду, з висновками яких погоджується й колегія суддів. Відповідно до вимог ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Згідно з приписами статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень. Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили. Так, апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою ОСОБА_8 , перевірив доводи, що були наведені у скарзі, встановлені судом першої інстанції обставини, проаналізував докази, надав їм оцінку на предмет належності та допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, зокрема й тим на які вказує захисник у своїй касаційній скарзі. При цьому суд апеляційної інстанції належним чином обґрунтувавши рішення, дійшов правильного висновку, що досліджені судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК та покладені в основу вироку докази у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який вчинено у стані алкогольного сп`яніння. Такий висновок суду апеляційної інстанції, з яким погоджується й колегія суддів, достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які апеляційний суд належним чином перевірив та змістовно навів в ухвалі. Порушень вимог кримінального процесуального закону, які би в контексті приписів статей 85, 86, 87 КПК свідчили про необхідність визнання доказів недопустимими або неналежними, судом апеляційної інстанції не встановлено. Одночасно надана ОСОБА_8 власна версія подій була ретельно перевірена як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, та визнана такою, що не підтверджена належними і допустимими доказами. Під час розгляду кримінального провадження місцевим та апеляційним судами встановлено, що заперечення ОСОБА_8 факту вживання ним алкогольних напоїв спростовуються встановленими судом обставинами та матеріалами кримінального провадження. Зокрема, показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які були безпосередніми очевидцями подій та перебували в автомобілі під час ДТП, свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , а також даними протоколів слідчих дій, які суд обґрунтовано поклав в основу вироку. Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтвердили, що 27 лютого 2019 року у вечірній час, вони разом з ОСОБА_8 та потерпілим ОСОБА_9 вживали горілку та пиво у кафе «Мафія». Свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які на момент події були працівниками кафе «Мафія», також підтвердили факт вживання ОСОБА_8 разом з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_9 алкогольних напоїв. При цьому вони бачили як ОСОБА_8 сідав за кермо автомобіля марки «Subaru Outback». Показання згаданих свідків є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, а тому не викликають сумнівів у їх достовірності. З огляду на це, є необґрунтованими доводи, вказані у касаційній скарзі захисника щодо недоведеності факту вчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому злочину у стані алкогольного сп`яніння. Крім того, судом було встановлено, що ОСОБА_8 після вчинення ДТП залишив місце вчинення злочину, а ініціювання органами досудового розслідування обстеження останнього на стан алкогольного сп`яніння не проводилося у зв`язку зі сплином значного проміжку часу. З приводу доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_6 щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме: незастосування відносно ОСОБА_8 положень ст. 75 КК, та касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції при перегляді в апеляційному порядку вироку місцевого суду, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через м`якість, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Окрім цього, за правилами ч. 1 ст. 75 КК (в редакції Закону на момент вчинення злочину) у разі якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК, а також вирішуючи питання про можливість звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, із встановленням іспитового строку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який за приписами ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, обставину, що його обтяжує - скоєння злочину у стані алкогольного сп`яніння, а також дані про особу винуватого, та призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Переглядаючи вирок стосовно ОСОБА_8 за доводами апеляційної скарги сторони захисту щодо суворості призначеного засудженому місцевим судом покарання та безпідставного незастосування інституту звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд своєю ухвалою від 25 березня 2021 року змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та на підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК. Зазначена вище ухвала апеляційного суду була скасована касаційним судом з підстав, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК у зв`язку з відсутністю підстав для звільнення ОСОБА_8 відповідно до положень ст. 75 КК від відбування основного покарання, призначеного йому за ч. 2 ст. 286 КК. Крім того, увага апеляційного суду зверталась на те, що за умови підтвердження під час нового апеляційного розгляду такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особу винного, застосування щодо ОСОБА_8 положень ст. 75 КК слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне м`якість призначеного покарання. У ході касаційного перегляду встановлено, що під час нового апеляційного розгляду апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 , дотримався вимог статей 370, 419, 439 КПК та постановив законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення. Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Таким вимогам повинна відповідати й ухвала апеляційного суду, а крім того, відповідно до ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При цьому, якщо суд апеляційної інстанції переглядає вирок місцевого суду після скасування судом касаційної інстанції попереднього рішення апеляційного суду, то за приписами ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді. Вказаним правилом законодавець створює додаткові процесуальні засоби усунення порушень матеріального чи процесуального закону, допущених судами першої та апеляційної інстанцій у випадках, коли за наслідками касаційного розгляду судом касаційної інстанції не ухвалюється кінцеве рішення у кримінальному провадженні. А тому, дотримання цього правила має важливе значення не лише як гарантія дієвості судового контролю, що здійснюється вищою судовою інстанцією, за законністю та обґрунтованістю рішень судів першої та апеляційної інстанцій, але й щодо забезпечення єдності судової практики в цілому. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, змінюючи вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2020 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного йому покарання та обираючи останньому міру примусу, апеляційний суд вірно зазначив у своєму рішенні, що без належної уваги місцевого суду залишились конкретні обставини справи, характер протиправних дій винуватого, а саме те, що ОСОБА_8 вчинив необережний злочин, врахував дані про особу винуватого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має позитивну характеристику, на утриманні неповнолітню дитину, а також повне відшкодування шкоди потерпілому, та призначив ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке є мінімальним у межах санкції вказаної норми, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Разом з цим, апеляційний суд взявши до уваги конкретні обставини справи, а також вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2021 року, дійшов вмотивованого висновку про відсутність підстав для застосування щодо ОСОБА_8 положень ст. 75 КК, враховуючи поведінку останнього, котрий після скоєного зник з місця події, вину не визнав, щиро не розкаявся, а також вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння. З огляду на такі обставини у їх поєднанні, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням суперечить загальним засадам покарання і не забезпечить досягнення його мети. Із наведеними апеляційним судом мотивами погоджується і колегія суддів та зазначає, що у кримінальному праві виправлення засудженого є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення. При цьому доводи касаційної скарги прокурора про недотримання апеляційним судом вимог закону, а саме призначення ОСОБА_8 покарання, яке за своїм розміром не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а також суперечить вказівці суду касаційної інстанції є безпідставними, з огляду на вищенаведене. На думку колегії суддів, у даному конкретному випадку покарання призначене ОСОБА_8 відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість або ж м`якість немає. Таким чином, підстави, передбачені ст. 438 КПК, для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні, а тому колегія суддів вважає, що у задоволенні касаційних скарг захисника ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_7 необхідно відмовити. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3