Постанова 4873 № 910/11898/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" вересня 2023 р. м.Київ Справа№ 910/11898/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Станіка С.Р. суддів: Шаптали Є.Ю. Тищенко О.В. за участю секретаря судового засідання Щербини А.В. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 07.09.2023 від позивача: Вовчук О.Ю. (в режимі відеоконференції); від відповідача: Ільмухіна Т.Ф. (в залі суду); розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 (повний текст складено 23.01.2023) у справі № 910/11898/22 (суддя В.О. Демидов) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання додаткової угоди укладеною ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі-відповідач) про визнання додаткової угоди укладеною в редакції, викладеній позиваче у позові. Позовна заява мотивована тим. що 19.10.2021 між сторонами було укладено договір постачання природного газу №5621-НГТ-4. У зв`язку із закінченням в червні 2022 року обумовленого в п. 2.1.1 договору періоду постачання природного газу і його обсягу (об`єму), позивач 30.08.2022 направив відповідачу цінним листом два примірника додаткової угоди, проте не отримав від відповідача підписаний примірник додаткової угоди або заперечень проти її укладання. З огляду на вказане просить визнати укладеною додаткову угоду від 30.08.2022 до договору постачання природного газу №5621-НГТ-4, укладеного 19.10.2021 між ТОВ "Газопостачальна компанія "Навтогаз Трейдинг" і ТОВ "Дніпрогаз Теплоінвест" в редакції, наведеній в прохальній частині позовної заяви. Короткий зміст заперечень проти позову Відповідач у задоволенні позову просив відмовити повністю посилаючись на те, що прямий законодавчо встановлений обов`язок для відповідача з укладення такої додаткової угоди до договору відсутній, тому її укладення повинно відбуватися на загальних підставах, з урахуванням принципу свободи договору. Оскільки позивачем не доведено необхідність внесення змін до договору у судовому порядку, як на підставі ст. 187 ГК України, так і на підставі ст. ст. 651-652 ЦК України, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, постачання природного газу ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" виробникам теплової енергії у рамках виконання спеціального обов`язку можливе лише шляхом укладення нового договору, з дотриманням усіх необхідних умов, а не внесенням змін (які не відповідають Положенню про ПСО) до вже існуючого договору. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11898/22 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання додаткової угоди укладеною відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивовано тим, що позивачем не обґрунтовано необхідність змін умов договору, а також не вказано жодних підстав, передбачених ст. ст. 651-653 Цивільного кодексу України чи ст. 187 Господарського кодексу України. Крім того, суд першої інстанції врахував, що 07.11.2022 позивач звертався до відповідача з пропозицією (лист №07/11/22-1) укласти саме новий договір, як передбачає Положення про ПСО, на що відповідач листом від 23.12.2022 №125/3/2-5770 повідомив, що розгляне можливість укладення договору постачання природного газу після отримання від заявника усіх документів та укладення договору про договірне списання. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" (13.02.2023 згідно даних накладної поштової установи на конверті, з яким направлено апеляційну скаргу) звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не були враховані доводи позивача про те, що наявні всі необхідні складові для застосування статті 651 Цивільного кодексу України, зокрема зміни умов договору за рішенням суду (частина 2 наведеної статті), оскільки невиконання відповідачем обов`язку з постачання газу в обсягах, зазначених позивачем у додаткових угодах, є істотним порушенням договору, що і створило відповідні підстави для зміни умов договору. Крім того, скаржник наголошував, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин принцип contra proferentem (слова договору повинні тлумачитись проти того, хто їх написав), оскільки зі змісту договору можна зробити висновок, що його складав відповідач, а пунктом 2.1.2 договору відповідач обумовив його змістом, що замовлення обсягів постачання природного газу на період з червня 2022 до червня 2023 року та на період з червня 2023 до червня 2024 має бути оформлено у формі додаткової угоди. Також, на переконання скаржника суд припустився порушень ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України. Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу 04.05.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи відповідача у відзиві зводяться до того, що: - чинне законодавство України не встановлює обов`язок для відповідача укласти з позивачем додаткову угоду, а отже, при вирішенні спору слід керуватися принципом вільного волевиявлення сторін на укладення такої додаткової угоди та визначення її умов; - відсутня істотна зміна обставин та, відповідно, підстави для внесення змін до договору відповідно до ч. 1 ст. 651, ч. 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України - відсутні. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 15.02.2023, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11898/22, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів:Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11898/22. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11898/22. 01.03.2023 на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи №" 910/11898/22. В свою чергу, головуючий суддя Станік С.Р. з 01.03.2023 по 03.03.2023 включно, з 06.03.2023 по 10.03.2023 включно, перебував у відпустці і вирішення питання стосовно поданої апеляційної скарги здійснюється після виходу судді з відпустки. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду м. Києва від 13.03.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11898/22 - залишено без руху. Протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, скаржнику надано право усунути недоліки. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/11898/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 18.05.2023. 18.05.2023 розгляд апеляційної скарги не відбувся, у зв`язку з перебуванням з 17.05.2023 по 21.05.2023, з 22.05.2023 по 02.06.2023 включно у відрядженні судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем. В свою чергу, суддя Шаптала Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, з 06.06.2023 перебував на лікарняному і призначення справи до розгляду здійснюється після виходу судді з лікарняного. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 призначено до розгляду в судовому засіданні 06.07.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11898/22. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" про участь у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції (поза межами приміщення суду) по справі № 910/11898/22 - задоволено. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 оголошено перерву в судовому засіданні на 07.09.2023. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга). Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану. Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав. Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання В судове засідання 07.09.2023 з`явився представник скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест", який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, і який підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. Представник відповідача в судовому засіданні 07.09.2023 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено до дотриманням норм матеріального та процесуального права. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 19.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - відповідач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" (далі - споживач, позивач) укладено договір постачання природного газу №5621-НГТ-4 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Відповідно до п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з червня 2021 року до червня 2024 року, а саме: з червня 2021 року до червня 2022 року у кількості 348,500 тис. куб. метрів. За умовами п.2.1.2 договору, на період з червня 2022 року до червня 2023 року та на період з червня 2023 року до червня 2024 року замовлені обсяги визначаються сторонами окремими додатковими угодами до цього договору. У випадку, якщо сторони не узгодили замовлені обсяги газу на зазначені періоди та не підписали відповідні додаткові угоди, постачальник має право розірвати договір в односторонньому порядку. У такому випадку постачальник надсилає рекомендованим листом відповідне письмове повідомлення споживачу про розірвання цього договору, при цьому договір буде вважатися розірваним з дати, визначеної постачальником у такому повідомленні. Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум обсягів природного газу, замовлених споживачем за весь період дії договору (п.2.1.3 договору). Пунктом 2.4 договору визначено, що перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватись шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду, з урахуванням умов п. 2.2 договору щодо порядку визначення та коригування обсягу І (фіксованого). Споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати коригування замовлених обсягів за цим договором. Ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором визначено у п. 4.1 договору. Сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору, усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у пунктах 13.5 та 13.6 цього договору (п. 13.4 договору). Даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє до 30.06.2024 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1 договору). Позивач в обгрунтування позову посилається на те, що відповідач ухиляється від підписання додаткової угоди до договору, необхідність укладення якої передбачена п. 5 Положення від 19.07.2022 №812 "Про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам" та ст. 187 Господарського кодексу України. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частинами 1 - 4 ст. 179 Господарського кодексу України встановлюється, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Договором є домовленість сторін двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України). Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється ст. 187 Господарського кодексу України та ст. 648 Цивільного кодексу України. Частиною 1 статті 187 Господарського кодексу України визначено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. Отже, переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому, передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського від 25.05.2018 у справі № 61/341. Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, суд вправі задовольнити позов про зобов`язання укласти договір лише у разі, якщо встановить наявність правовідносин, зважаючи на які, сторони зобов`язані укласти договір, але одна зі сторін ухилилася від цього. При цьому, має бути доведено і наявність прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору з позивачем. Враховуючи вищевикладене, в контексті спірних правовідносин та існуючого між сторонами спору слід з`ясувати питання, чи є укладення договору у даному випадку обов`язковим для сторін в силу прямої вказівки закону. Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" встановлено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Норми Закону України "Про ринок природного газу" не передбачають визначення суб`єктів господарювання - виконавців державного замовлення, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов`язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Отже, оскільки постачання природного газу здійснюється за договором, який не ґрунтується на державному замовленні, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки прямий законодавчо встановлений обов`язок для відповідача з укладення такої додаткової угоди до договору - відсутній, а отже, її укладення повинно відбуватися на загальних підставах, з урахуванням принципу свободи договору. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішнні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі. Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо). Разом з тим законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін. Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України). За змістом частин першої та другої статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Аналіз статті 652 Цивільного кодексу України свідчить про те, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.07.2018 у справі №905/3332/15, від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15. З огляду на вищенаведене, оцінивши наявні у справі доводи сторін в сукупності з наявними у справі доказами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не обґрунтовано необхідність внесення змін щодо умов договору, а також не вказано жодних підстав, передбачених ст. ст. 651-653 Цивільного кодексу України та ст. 187 Господарського кодексу України, для необхідності внесення таких змін в судовому порядку, що в сукупності свідчить про відсутність правових підстав для укладення відповідної угоди в судовому порядку, на визначених позивачем умовах. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі. Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин принцип contra proferentem (слова договору повинні тлумачитись проти того, хто їх написав), оскільки зі змісту договору можна зробити висновок, що його складав відповідач, а пунктом 2.1.2 договору відповідач обумовив його змістом, що замовлення обсягів постачання природного газу на період з червня 2022 до червня 2023 року та на період з червня 2023 до червня 2024 має бути оформлено у формі додаткової угоди - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зміст вказаного принципу полягає у тому, що особа, яка включила ту або іншу умову в договір, має нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки у випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою (про відповідне трактування вказується, зокрема у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №753/11000/14-ц від 18 квітня 2018 року. Тобто, вказаний принцип застосовується щодо спірної умови договору, щодо якої у сторін існує неясність, і, відповідно, в контексті спірних правовідносин у даній справі, вказаний принцип не може бути підставою для визнання укладеною додаткової угоди в редакції, викладеній позивачем у позові, адже дійсно, пунктом 2.1.2 договору відповідач обумовив його змістом, що замовлення обсягів постачання природного газу на період з червня 2022 до червня 2023 року та на період з червня 2023 до червня 2024 має бути оформлено у формі додаткової угоди, проте, укладення такої угоди має бути саме внаслідок наявності обумовлених законом підстав. Проте, як зазначалось вище, позивачем не обґрунтовано необхідність внесення змін щодо умов договору, а також не вказано жодних підстав, передбачених ст. ст. 651-653 Цивільного кодексу України та ст. 187 Господарського кодексу України, для необхідності внесення таких змін в судовому порядку. Крім того, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 №812 затверджено "Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам" (далі - Положення про ПСО). Разом з тим, спірний договір укладено сторонами 19.10.2021 шляхом вільного волевиявлення та на підставі положень законодавства, чинного на час укладення договору. В свою чергу, відповідно до п. 5 Положення про ПСО, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" постачає з 1 вересня 2022 р. по 31 березня 2023 р. (включно) природний газ виробникам теплової енергії на підставі договору за цінами та на умовах згідно з додатком. У разі коли відповідно до цього пункту договір постачання природного газу не був укладений виробником теплової енергії або ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" було припинено постачання природного газу згідно з укладеним відповідно до цього пункту договором, вважається, що в такого споживача відсутній постачальник із спеціальними обов`язками, на якого Кабінетом Міністрів України в установленому порядку покладені обов`язки постачати природний газ. Додатком до Положення про ПСО визначені ціни та умови постачання природного газу виробникам теплової енергії ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" у рамках виконання спеціального обов`язку. Постачання природного газу виробнику теплової енергії на умовах Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам та цього додатка здійснюється у разі, коли виробник теплової енергії уклав у визначений строк договір/додаткову угоду (додатковий договір) про договірне списання з поточних банківських рахунків, на які надходять кошти у вигляді плати за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, строком дії до повного виконання зобов`язань виробника теплової енергії за всіма договорами, укладеними з ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", яким повинно бути передбачено, що в разі одночасного надходження до банку кількох документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунка виробника теплової енергії. Як вірно встановив суд першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інтанції, 07.11.2022 позивач звертався до відповідача з пропозицією (лист №07/11/22-1) укласти саме новий договір, як передбачає Положення про ПСО, на що відповідач листом від 23.12.2022 №125/3/2-5770 повідомив, що розгляне можливість укладення договору постачання природного газу після отримання від заявника усіх документів та укладення договору про договірне списання. Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції в цій частині припустився порушень ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України - судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані, оскільки суд першої інстанції в цйі частині у відповідності до вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також у відповідності до ст. ст. 2, 236 Господарського процесуального кодексу України ухвалив відповідне судове рішення, надавши оцінку спірним правовідносинам. Крім того, суд апеляційної інстанції також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, та і у їх сукупності, дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання додаткової угоди укладеною в редакції, викладеній позивачем у позові - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволенню не підлягають. Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11898/22, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги. Розподіл судових витрат Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрогаз Теплоінвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11898/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/11898/22 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 910/11898/22 повернути Господарському суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови підписано: 18.09.2023. Головуючий суддя С.Р. Станік Судді Є.Ю. Шаптала О.В. Тищенко