Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/24371/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/24371/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 19 вересня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати з 01.04.2022 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; - зобов`язати відповідача з 01.04.2022 нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановлених на 01 січня календарного року щомісяця. Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач є пенсіонером, має статус потерпілого внаслідок ЧАЕС, що підтверджується копією посвідчення. Відповідно до копії паспорта позивача НОМЕР_1 останній запис на сторінці "місце проживання" знято з реєстрації в населеному пункті Харківської області з 25.07.2022. Відповідачем визнається, що позивачу не нараховувалось та не виплачувалось підвищення, як непрацюючому пенсіонеру. Листом відповідач повідомив позивача про те, що частина 2 ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (відновлена за рішенням КСУ) не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Предметом спору у даній справи наявність у позивача права на виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні радіоактивного забруднення з 01.04.2022. При вирішенні даної справи судом враховується правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена у зразковій справі №240/4937/18 (номер провадження №Пз/9901/55/18). Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796) Стаття 39 Закону №796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена наступним чином:

1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України". Встановлено, що 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та

45. Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18 (номер провадження №Пз/9901/55/18), з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ. Таким чином, визначальним у даній справі є підтвердження факту проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з 01.04.2022. Обґрунтовуючи позовні вимоги про зобов`язання нарахування та виплату з 01.04.2022 доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру у розмірі, встановленому ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач посилається на те, що проживає у населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Разом з тим, на підтвердження вказаних обставин позивачем надано довідку Білокоровицької сільської ради Коростенського району від 28.09.2022 про те, що ОСОБА_1 дійсно з 25.07.2022 по даний час постійно проживає та зареєстрована в смт.Нові Білокоровичі Коростенського району, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Тобто, у вказаній довідці сільська рада вказує на те, що позивач зареєстрував своє місце проживання з 25.07.2022 у смт. Нові Білокоровичі. Відповідно до ч.3,4 ст.90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд звертає увагу, що механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлення форми необхідних для цього документів визначено Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265 (далі - Порядок №265), що набув чинності з 14.03.2022. Декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради. Відповідно до п.45 Порядку посадова особа органу реєстрації в день звернення особи або її законного представника (представника) чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або даних від органу соціального захисту населення: приймає рішення про реєстрацію місця проживання (перебування) або про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) особи; вносить відомості про реєстрацію місця проживання (перебування) до реєстру територіальної громади відповідно до Порядку створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265; формує інформацію про реєстрацію місця проживання (перебування) особи для її передачі до відомчої інформаційної системи ДМС з подальшою передачею інформації до Єдиного державного демографічного реєстру відповідно до Порядку електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами та передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265; за зверненням особи, що декларує/реєструє/знімає задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування), або її законного представника (представника) видає витяг з реєстру територіальної громади. Так, декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади. В той час як реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи. Отже, належним доказом підтвердження факту декларування/реєстрації місця проживання є також витяг з реєстру територіальної громади. Таким чином, довідка Білокоровицької сільської ради Коростенського району від 28.09.2022 про те, що ОСОБА_1 дійсно з 25.07.2022 по даний час постійно проживає та зареєстрована в смт.Нові Білокоровичі Коростенського району, не є належним доказом на підтвердження вказаних у ній відомостей та суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265. Тоді як, відповідно до копії паспорта позивача НОМЕР_1 останній запис на сторінці "місце проживання" знято з реєстрації в населеному пункті Харківської області з 25.07.2022. Також, позивачем надано витяг з реєстру Білокоровицької територіальної громади про декларування/реєстрацію місця проживання у смт.Нові Білокоровичі з 25.07.2022 року. Однак судом було перевірено вказаний витяг на офіційному сайті Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, однак відповідно до відомостей, вказаний витяг являється недійсним. З огляду на те, що згідно останнього запису на 11 сторінці копії паспорта позивача знято з реєстрації за місцем проживання у Харківській області, витяг з реєстру територіальної громади про декларування/реєстрацію місця проживання у зоні радіоактивного забруднення являється не дійсним, суд не бере до уваги довідку Білокоровицької сільської ради Коростенського району, оскільки вона не є належним доказом, що підтверджує факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення. Таким чином, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, позивач не має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру як установлено статтею 39 Закону №796, оскільки він не надав належних доказів проживання на території радіоактивного забруднення, а тому дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу вказаного підвищення не є протиправними, з огляду на що, позов не підлягає задоволенню. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.