Постанова 4824 № 761/29679/18

Справа № 761/29679/18 № апеляційного провадження: 22-ц/824/12781/2023 Головуючий у суді першої інстанції: Волошин В.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2023 року Київським апеляційним судом в складі колегії суддів: судді-доповідача Крижанівської Г.В., суддів Матвієнко Ю.О., Шебуєвої В.А., при секретарі Шпирук Ю.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги адвоката Шнайдера Сергія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Волошина В.О., у справі №761/29679/18 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю та за зустрічним позовом Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , треті особи: Київська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (відділ опіки та піклування), про виселення, без надання іншого жилого приміщення,- ВСТАНОВИВ: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю. Зазначала, що вона працювала на посаді двірника в ЖЕК 1001 КП «Житлово-експлуатаційна контора «Михайлівська», і у зв`язку з відсутністю в неї та членів її сім`ї житла, за усним розпорядженням начальника ЖЕК 1001 Мошковського О.А. у листопаді 2005 році вона вселилася до квартири АДРЕСА_1 , в якій проживає по теперішній час. Враховуючи, що з 2005 року вона добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується вказаною квартирою, утримує її, просила суд визнати за нею право власності на спірну квартиру на підставі ст. 344 ЦК України. В жовтні 2018 року Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , треті особи: Київська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (відділ опіки та піклування), про виселення, без надання іншого жилого приміщення. Зазначав, що він є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 , який визнаний аварійним, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, і оскільки відповідачі за зустрічним позовом самоправно зайняли квартиру АДРЕСА_3 в цьому будинку, то вони підлягають відселенню без надання іншого приміщення, на підставі ст. 116 ЖК України. З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) просив виселити ОСОБА_1 , малолітнього ОСОБА_3 , 2006 року народження, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , малолітніх ОСОБА_7 , 2008 року народження, ОСОБА_8 , 2013 року народження, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які безпідставно вселилися та проживають в квартирі АДРЕСА_1 , без надання іншого житла. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 та зустрічного Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, адвокат Шнайдер С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що ОСОБА_1 вселилася до квартири АДРЕСА_1 на підставі розпорядження начальника ЖЕКу №1001 Мошковського О.А., а відтак, добросовісно заволоділа вказаною квартирою. При вселені до спірної квартири ОСОБА_1 та її сім`я були впевнені, що законно заволоділи квартирою, сумлінно виконували свої обов`язки щодо утримання майна, покращення його благоустрою. Крім того, у законності їх проживання у спірній квартирі їх запевняв і начальник ЖЕКу №1001 Мошковський О.А . Звертає увагу на те, що на момент заселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 , ані будинок в цілому, ані вказана квартира не були зареєстровані на праві власності ні за громадою м. Києва, ні за інвесторами, тобто власник вказаного майна був відсутній. Лише з 16 квітня 2018 року право власності на багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 було зареєстроване за територіальною громадою м. Києва. Також зазначає, що протягом 15 років жодних вимог про виселення ОСОБА_1 з її сім`єю зі спірної квартири територіальна громада м. Києва не заявляла. Вважає, що посилання суду на те, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради затверджено акти, якими визнано будинок АДРЕСА_2 непридатним для проживання (аварійним) не може бути підставою для відмови у визнанні права власності за набувальною давністю, оскільки факт аварійності будинку не виводить майно з цивільного обороту. Суду надано достатньо доказів на підтвердження відкритого, безперервного та добросовісного володіння квартирою. А відтак, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Також, з апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року звернулася ОСОБА_2 , яка діє в інтересах Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Просила рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити зустрічний позов в повному обсязі. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що ОСОБА_1 разом зі своєю родиною вселилася до квартири АДРЕСА_1 , на підставі усної домовленості з начальником ЖЕКу №1001 Мошковським О.А., тобто без належної правової підстави. Будинок АДРЕСА_2 є пам`яткою історії та архітектури національного значення (міські садиби О. Мурашка). Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 23 серпня 2018 року № 1541 затверджено акти про непридатність для проживання (аварійність) в тому числі й вказаного будинку. Проте, територіальна громада м. Києва, як власник будівлі, не може скористатися своїми правами на виконання будівельних робіт з метою збереження будівлі, яка є пам`яткою історії та архітектури національного значення, через перебування в будівлі людей, що перешкоджає виконанню будь-яких будівельних робіт. Таким чином, Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), як балансоутримувач будинку № 12А по вул. Мала Житомирська в м. Києві потребує судового захисту своїх прав та інтересів шляхом виселення ОСОБА_1 та членів її родини із вказаного приміщення. Також Сербул І.А., яка діє в інтересах Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яку просила залишити без задоволення. Заперечує проти доводів позивачки, вважає їх необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Адвокат Шнайдер С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав відзив на апеляційну скаргу Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), яку просив залишити без задоволення. Заперечує проти доводів відповідача, вважає їх необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню. В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представники адвокат Мозговий О.О. та адвокат Шнайдер С.В., який також діє від імені та в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримали, просили її задовольнити з наведених у ній підстав, проти доводів апеляційної скарги Сербул І.А., яка діє в інтересах Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), заперечували. Бабенко А.О., яка діє в інтересах Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Сербул І.А., яка діє в інтересах Київської міської ради, апеляційну скаргу Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) підтримали, просили її задовольнити з наведених у ній підстав, проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечували. Представник Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (відділ опіки та піклування) в судове засідання не з`явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності. Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з листопада 2005 року ОСОБА_1 вселилась до квартири АДРЕСА_1 , на підставі усного розпорядження начальника ЖЕКу №1001 Мошковського О.А., як працівник зазначеної установи, та проживає у вказаній квартирі на теперішній час. 16 квітня 2018 року будинок АДРЕСА_2 зареєстрований на праві власності за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради (т.4, а.с. 209). Зазначена будівля № 12 в літері «А», виступала предметом інвестиційного договору, укладеного 01 червня 2007 року між Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ТОВ «Пантеон-Інвест». Крім того, право власності на зазначену будівлю було зареєстровано за ТОВ «Вестіга» на підставі договору купівлі - продажу від 30 вересня 2010 року. Допитана в судовому засіданні, в якості свідка ОСОБА_1 показала, що вона з листопада 2005 року вселилася до спірної квартири АДРЕСА_1 , за усним розпорядженням її безпосереднього керівника ЖЕК №1001 Мошковського О.А. , який зазначив, що всі документи їй будуть надані після того, як вона відпрацює на посаді двірника не менше 10 років. Після вселення до квартири, власними силами позивачки та членів її сім`ї було здійснено оздоблювальний ремонт. У зв`язку з відсутністю належних документів, постачальники житлово-комунальних послуг відмовляються укласти з нею відповідні договори, водопостачання здійснюється безперебійно, а енергопостачання їй надає сусід, який проживає та зареєстрований в цьому будинку. Прибирання прибудинкової території здійснюється мешканцями цього будинку самостійно. Допитана в судовому засіданні, свідок ОСОБА_12 показала, що вона працювала разом з ОСОБА_1 , також обіймала посаду двірника, та проживала в сусідній квартирі в будинку АДРЕСА_2 з 2003 року по 2005 рік. Вона була безпосереднім свідком вселення ОСОБА_1 та членів її сім`ї до квартири АДРЕСА_3 в цьому будинку в листопаді 2005 року. Начальник ЖЕК №1001 Мошковський О.А. спочатку пропонував заселити ОСОБА_1 з сім`єю до її квартири, на що вона не погодилась, тому ОСОБА_1 з сім`єю була заселена до сусідньої квартири АДРЕСА_1 . Майже всі працівники цього ЖЕКу проживали в будинку на підставі усного розпорядження начальника ЖЕКу №1001 Мошковського О.А., так як письмових документів нікому не видавали. Також ОСОБА_12 підтвердила факт постійного та безперервного проживання ОСОБА_1 з сім?єю в спірній квартирі з 2005 року по теперішній час. Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні також підтвердив факт заселення ОСОБА_1 з членами її сім`ї до спірної квартири АДРЕСА_1 в листопаді 2005 року на підставі усного розпорядження начальника ЖЕКу №1001 Мошковського О.А., про що йому стало відомо зі слів начальника цього ЖЕКу №1001, а також факт безперервного проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі з 2005 року по теперішній час. З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, допитавши свідків, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю та відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про виселення із вказаної квартири ОСОБА_1 та членів її родини. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Відповідно роз`яснень, що містяться в п.13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року №5 можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, доказуванню підлягають, зокрема, такі обставини: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Відповідно до постанови Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі №153/608/17 за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Заявляючи вимоги про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона з листопада 2005 року добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується вказаною квартирою, утримує її. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що власником будинку АДРЕСА_2 є територіальна громада м. Києва, яка безпосередньо або через органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб не відмовилась від права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, що виключає можливість набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю. Колегія суддів враховує також і те, що сам по собі факт користування ОСОБА_1 спірним житлом не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю. Крім того, як зазначила сама позивачка, вона вселилася та проживала в квартирі АДРЕСА_1 на підставі усного дозволу начальника ЖЕК № 1001 Мошковського О.А., без відповідних документів. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру за набувальною власністю. Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). Статтею 310 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (ч. 4 ст. 311 ЦК України). У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02 грудня 2010 року. У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995р., п. 63). Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Як було встановлено судом, ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 з листопада 2005 року на підставі дозволу начальника ЖЕКу №1001 Мошковського О.А., як працівник ЖЕКу. Відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_10 в спірній квартирі не проживають. Доказів проживання в спірній квартирі інших відповідачів за зустрічним позовом, крім відповідачки ОСОБА_1 стороною позивача за зустрічним позовом до суду надано не було. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). Доводи апеляційних скарг не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 375 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційних скарг без задоволення. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги адвоката Шнайдера Сергія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , та Сербул Інни Артурівни, яка діє в інтересах Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 18 вересня 2023 року. Суддя-доповідач Судді