Постанова Київський апеляційний суд № 357/10153/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №357/10153/22 Головуючий у І інстанції - Цуранов А.Ю. апеляційне провадження №22-ц/824/9716/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. за участю секретаря судового засідання Линок В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року у справі за заявою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Сетам», Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: Акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль», ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання електронних торгів з реалізації предмету іпотеки недійсними, скасування протоколу електронних торгів та акта про проведені електронні торги, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2022 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання електронних торгів з реалізації предмету іпотеки недійсними, скасування протоколу електронних торгів та акта про проведені електронні торги. У лютому 2023 року представник позивача ОСОБА_4 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на домоволодіння, що складається з житлового будинку загальною площею 55,7 кв.м, господарських та побутових споруд (будівель), земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:06:046:0021, загальною площею 0,0819 кв.м, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування заяви посилалася на те, що підставою для виникнення спору стало неправомірне відчуження належного на праві власності заявнику майна через проведення електронних торгів. Право власності на спірне майно набув ОСОБА_1 , однак після того, як у попередньому провадженні було знято арешт з домоволодіння, ОСОБА_1 відчужив його на ім`я ОСОБА_5 . На думку заявника, існує реальна загроза того, що новий власник домоволодіння може передати право власності на вказане домоволодіння іншим особам, тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року заяву задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на домоволодіння, що складається з житлового будинку загальною площею 55,7 кв.м, господарських та побутових споруд (будівель), земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:06:046:0021, загальною площею 0,0819 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Не погоджуючись з указаною ухвалою представник третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 02 травня 2023 року звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просить ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. У мотивування вимог зазначає, що позивач неодноразово зверталася до суду з аналогічним позовом до тих же самих відповідачів, з тих же причин, в межах судових справ №357/6497/20 та 357/174/22, де їй було відмовлено у повному обсязі. Вказує, що систематичне зловживання процесуальними правами позивачем призвело до процесуальних наслідків у вигляді непомірного втручання держави у реалізацію права власності законного набувача нерухомого майна, що було предметом іпотеки та реалізоване в законному порядку на електронних торгах, за результатами проведення яких переможцем став ОСОБА_1 . Також зауважує, що у разі задоволення заявлених позовних вимог належне виконання рішення суду не потребуватиме вчинення дій примусового характеру та відповідно передачі майна, щодо якого позивач просить накласти арешт. Отже, уважає, що відсутня потреба у застосуванні такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно, оскільки таке майно жодним чином не сприятиме виконанню вказаного рішення суду. Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд керувався статтями 150, 153 ЦПК України та виходив з того, що між учасниками справи дійсно існує спір щодо переходу права власності на будинок, господарські та побутові споруди (будівлі) та земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:06:046:0021, загальною площею 0,0819 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі проведених електронних торгів, при цьому переможцем торгів ОСОБА_1 вчинено дії щодо відчуження вказаного майна шляхом укладення договору дарування. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно зі статтею 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. За своєю правовою природою правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є реальним спір між сторонами, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову. Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує. Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України та мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору дарування від 20 березня 1995 року належав житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельна ділянка з кадастровим номером: 3210300000:06:046:0021, загальною площею 0,0819 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . 25 травня 2020 року Білоцерківським міським відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) проведено електронні торги з продажу вказаного домоволодіння, переможцем яких став ОСОБА_1 . Право власності на спірний будинок із земельною ділянкою зареєстровані на ОСОБА_1 на підставі свідоцтва приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області від 11 червня 2020 року, реєстровий номер 1090, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2097892032103, номер запису про право власності 36836483, рішення про державну реєстрацію з індексним номером 52608702 від 11 червня 2020 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 214439021 від 30 червня 2020 року. Наразі власником спірного майна є ОСОБА_5 , що вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 299110496 від 11 лютого 2022 року, номер запису про право власності 46405203, підстава для державної реєстрації: договір дарування земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком від 28 січня 2022 року, реєстровий номер 286, рішення про державну реєстрацію з індексним номером 63120965 від 28 січня 2022 року. Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, сторона позивача посилалась на те, що підставою для виникнення спору стало неправомірне відчуження належного на праві власності заявнику майна через проведення електронних торгів. Право власності на спірне майно набув ОСОБА_1 , однак після того, як у попередньому провадженні було знято арешт з домоволодіння, ОСОБА_1 відчужив його на ім`я ОСОБА_5 . Отже, викладені заявником обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно виник спір щодо переходу права власності на будинок, господарські та побутові споруди (будівлі) та земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:06:046:0021, загальною площею 0,0819 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі проведених електронних торгів, які у рамках цієї справи оспорюються ОСОБА_3 , при цьому переможцем торгів ОСОБА_1 вчинено дії щодо відчуження вказаного майна шляхом укладення договору дарування. Враховуючи предмет даного позову, наведені позивачем докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві щодо забезпечення позову, їх обґрунтованість, наявність зв`язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для забезпечення позову у спосіб, обраний заявником, шляхом накладення арешту на майно, що є предметом спору у даній справі. Зазначивши при цьому, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно з метою збереження існуючого становища до розгляду справи по суті (запобігання відчуженню майна добросовісним набувачам) відповідатиме меті застосування правового інституту забезпечення позову та позовним вимогам. Обраний заявником спосіб забезпечення позову не спричинить невідновлюваної шкоди власнику, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача. Забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно буде достатнім та дієвим для захисту прав та інтересів позивача та в свою чергу унеможливить відчуження нерухомого майна на час розгляду справи. З огляду на викладене, з`ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність забезпечення позову, який просить застосувати позивач заявленим позовним вимогам, оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду, а також ефективність способу захисту, про який просить сторона позивача, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, застосувавши обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом арешту даного об`єкту нерухомості, оскільки невжиття такого заходу забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення даного позову. При цьому, з апеляційною скаргою через свого представника звернулася третя особа ОСОБА_1 , який наразі не є власником спірного майна, а отже останнім не доведено порушення його прав накладенням арешту на майно, яке не є його власністю. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли особа буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки ухвалу суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін як такої, що є законною та обґрунтованою. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник