Постанова Одеський апеляційний суд № 491/330/23

Номер провадження: 22-ц/813/6512/23 Справа № 491/330/23 Головуючий у першій інстанції Тітової Т.П. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.09.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В., за участю секретаря судового засідання: Трофименко О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кожухар Володимира Андрійовича на рішення Балтського районного суду Одеської області від 05 червня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», за участю третьої особи: ОСОБА_2 про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: У березні 2023 року ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Кожухар В.А. звернувся до суду з позовом до Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», третя особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу, мотивуючи це тим, що відповідно до наказу КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 191-к/тр від 01.03.2023 року його звільнено з посади завідуючого відділом судово-медичної експертизи трупів з 01.03.2023 року за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Не заперечуючи проти того, що з 13.02.2023 року по 27.02.2023 року він був відсутній на робочому місці, позивач пояснював необхідністю догляду за матір`ю, яка є інвалідом ІІ групи, стан здоров`я якої різко погіршився, а в доповідній вказував на те, що він був відсутній на робочому місці з 20 по 27 лютого 2023 року, оскільки дізнався, що в табелі обліку робочого часу за лютий 2023 року, протабельований як соціальна відпустка. Також зауважив, що він відсторонений від роботи без зазначення строку відсторонення, тому може не знаходитись на збереженому за ним робочому місці. Повідомляв, що 13.02.2023 року він написав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 13.02.2023 року на 15 календарних днів. Натомість відповідач не прийняв обставини поважності причин відсутності на роботі і не прийняв відповідну доповідну з цього приводу. Непрофесіоналізм та некомпетентність роботодавця, зокрема в. о. генерального директора ОСОБА_2 , призвели до того, що його звільнено з посади завідувача, лікаря судово-медичного експерта відділу судово-медичної експертизи трупів КУ «ООБСМЕ» без законної підстави. Не погоджуючись з заявленим позовом КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» надало до суду першої інстанції відзив, в якому посилався на законність звільнення позивача з займаної посади з 01.03.2023 року за прогул на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з відсутністю поважних причин не виходу його на роботу у період з 13.02.2023 року по 27.02.2023 року та неузгодження відпустки без збереження заробітної плати з роботодавцем. Вимога про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, тому також задоволенню не підлягає. Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 05 червня 2023 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Кожухар Володимир Андрійович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Балтського районного суду Одеської області від 05 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Будучи повідомленими про дату, час та місце слухання справи, призначеної на 12.09.2023 року на 15 годину 30 хвилин (а.с.161-162), КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» та ОСОБА_2 до суду не з`явилися, причини неявки не повідомили, із заявами про відкладення розгляду справи не зверталися. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, де останній надаючи пояснення, просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Будучи присутніми на судовому засіданні 12.09.2023 року ОСОБА_3 та його адвокат Кожухар В.А. звертаючи увагу на розумні строки розгляду трудових спорів, просили розглянути справу за тою явкою, яка відбулася. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням того, що всі сторони належним чином повідомлені про розгляд справи, і ОСОБА_2 висловив свою позицію у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що: - ОСОБА_1 після винесення наказу від 09.02.2023 року № 14-ОД про його відсторонення від здійснення повноважень завідуючого відділу судово-медичної експертизи трупів виконання посадових обов`язків, не був звільнений від обов`язку дотримуватися правил трудового розпорядку та бути присутнім на роботі протягом робочого дня, а також не був обмежений у такий спосіб фізично потрапити на робоче місце; - неявка ОСОБА_1 на роботу в період часу з 13.02.2023 року по 27.02.2023 року не була обумовлена поважними причинами. Колегія суддів погоджується з висновками районного суду. Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що: - з 15 жовтня 2015 року ОСОБА_1 працював в КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», що підтверджується довідкою № 57 від 19 грудня 2022 року; - відповідно до витягу з наказу № 133-л від 19.05.2022 року ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача відділу лікаря судово-медичного експерта цього відділу; - згідно з копією наказу № 14-ОД від 09.02.2023 року ОСОБА_1 відсторонено від здійснення повноважень завідуючого відділу судово-медичної експертизи трупів з урахуванням його не бажання приступити до виконання обов`язків з 10.02.2023 року та у зв`язку з його відстороненням виконання обов`язків завідуючого відділом судово-медичної експертизи трупів покладено на т. в. о. завідуючого відділом чергових експертів Ющук К.М. з 10.02.2023 року; - 13.02.2023 року позивач надав до канцелярії КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» заяву про надання з 13 лютого 2023 року відпустки строком на 15 календарних днів без збереження заробітної плати у зв`язку з необхідністю догляду за матір`ю, інвалідом ІІ групи, датовану 13.02.2023 року. Заяву роботодавцем зареєстровано, про що свідчить відповідний відбиток штемпеля вхідної кореспонденції за № 302-01; - 16.02.2023 року у складі медичного директора, в.о. начальника відділу кадрового та юридичного забезпечення, інспекторів з кадрової роботи складено акт про те, що в період з 13 по 16 лютого 2023 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці; - 21.02.2023 року у складі медичного директора, в. о. зав. відділом, в. о. начальника відділу кадрового та юридичного забезпечення, інспекторів з кадрової роботи складено акт про те, що в період з 20 по 21 лютого 2023 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці; - 23.02.2023 року у складі в. о. генерального директора, медичного директора, в. о. заступника генерального директора з експертної роботи, в. о. начальника кадрового забезпечення, в. о. завідувача відділом судово-медичної експертизи трупів, лаборанта відділу судово-медичної експертизи трупів складено акт про те, що 22 лютого 2023 року на протязі всього робочого часу згідно графіку та 23.02.2023 року в період часу з 08:00 год до 11:50 год на робочому місці ОСОБА_1 був відсутній; - у відповідності до копії письмової доповідної позивача з приводу відсутності на робочому місці з 20 по 27лютого 2023 року, яке датоване 01.03.2023 року, він дізнався, що в табелі обліку робочого часу за лютий 2023 року він протабельований як соціальна відпустка. Крім того, посилався на те, що він відсторонений від роботи без вказаного строку відсторонення та збереження заробітку, отже міг не знаходитися на збереженому за ним робочому місці; - 01.03.2023 року в. о. генерального директора КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» Пастернак І.О. видано наказ № 191-к/тр, яким звільнено ОСОБА_1 з 01.03.2023 року з займаної посади за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, з яким він був ознайомлений 02.03.2023 року, про що свідчить його підпис та заперечення, в якому він висловив свою незгоду з наказом; - трудову книжку позивач отримав 15.03.2023 року; - зафіксовані у медичній довідці № 18 від 24.03.2023 року обставини вказують про наявність у матері позивача цукрового діабету, ІІ тип, середньої тяжкості. Діабетична сенсомоторна полінейропатія з больовим синдромом, порушенням тактильної, больової, вібраційної чутливості середньої тяжкості. Дисциркуляторно-дисметаболічна енцефалопатія 2 ст. з мікроознаками ураження ЦНС, стійким цефалічним, вираженим вертигінозним, астеноневротичним синдромами. Діабетична ангіопатія нижніх кінцівок, ХАН 1 ст. Потребує постійного медикаментозного лікування. Судова колегія виходить з такого. Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 757/55435/18-ц (провадження № 61-4050св22), зазначено, що «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (схожі висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц). Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника». Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Частиною першою статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. У статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Така процедура є однією з гарантій недопущення безпідставного притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Проте, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. При зверненні до суду ОСОБА_1 посилався на те, що звільнення його проведено незаконно, оскільки він не був на роботі з поважних причин, а саме у зв`язку з необхідністю догляду за хворою матір`ю, яка є інвалідом 2 групи, стан здоров`я якої раптово погіршився, про що він зазначив у поданій ним 13.02.2023 року заяві на ім`я керівника КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи». В обґрунтування позовних вимог працівником викладено обставини, що він перебував у трудових відносинах із роботодавцем з 15 жовтня 2015 року, а з 19.05.2022 року обіймав посаду завідувача відділом судово-медичної експертизи трупів, лікаря судово-медичного експерта. 26.01.2023 року наказом керівника експертної установи було призначено службове розслідування щодо перевірки наявності фактів неналежного виконання позивачем своїх функціональних обов`язків. 02.02.2023 року наказом КУ «ООБСМЕ» за № 41 позивача було звільнено з посади на підставі п.3 ст. 41 КЗпП України. 03.02.2023 року на профкому Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи розглядалась заява ОСОБА_1 щодо правомірності його звільнення на підставі п.3 ст. 41 КЗпП України, за результатами розгляду якої встановлено, що звільнення відбулося без додержання процедури встановленої законодавством і дана підстава звільнення не може бути застосована до завідуючого відділом судово-медичної експертизи трупів ОСОБА_1 , внаслідок чого генеральному директору КУ «ООБСМЕ» рекомендовано скасувати наказ про звільнення позивача з підстав п.3 ст. 41 КЗпП України. 08.02.2023 року в. о. генерального директора КУ «ООБСМЕ» наказом № 78-к/тр скасував наказ № 41 від 02.02.2023 року про звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України та наказів ОСОБА_1 стати до виконання обов`язків завідуючого відділом судово-медичної експертизи трупів з 10.02.2023 року. 09.02.2023 року наказом КУ «ООБСМЕ» № 14-ОД призначено проведення службового розслідування обгрунтованості вимог, викладених під час ознайомлення з наказом про поновлення на роботі та відсторонено ОСОБА_1 від здійснення повноважень завідуючого відділом судово-медичної експертизи трупів з 10.02.2023 року. 13.02.2023 року позивач подав до власника заяву про необхідність догляду за хворою матір`ю , яка є інвалідом 2-ї групи і стан здоров`я якої раптово погіршився. З 13.02.2023 року позивач здійснював догляд за своє матір`ю ОСОБА_4 1963 року народження. 17.02.2023 року до нього зателефонував працівник відділу кадрів КУ «ООБСМЕ» та попросив надіслати документи на підтвердження обставин, які викладені у заяві позивача про надання відпустки без збереження заробітної плати на 15 календарних днів у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за хворою матір`ю інвалідом. 20.02.2023 року ОСОБА_1 прибув до КУ «ООБСМЕ» та надав пояснення щодо термінів підготовки висновків експертиз експертами відділу, яким він керує та вжиті ним, як завідуючим, заходи. Того же дня позивач дізнався, що у табелі використання робочого часу за лютий 2023 року відносно нього проставляються відмітки «ДА», що означає «Додаткова відпустка» (соціальна, з дозволу адміністрації). 21.02.2023 року в. о. генерального директора КУ «ООБСМЕ» за наслідками службового розслідування, яке проводилося в межах наказу КУ «ООБСМЕ» № 14-ОД від 09.02.2023 року, видано наказ про грубе порушення ОСОБА_1 вимог чинного законодавства, наказу МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року та оголошено догану. 01.03.2023 року ОСОБА_1 будучи на роботі, подав керівництву доповідну, в якій зазначив про причину відсутності його на робочому місці з 20 по 27.02.2023 року догляд за матір`ю, яка є інвалідом 2-ї групи та послався на табель робочого часу за лютий 2023 року, в якому вказано, що він відсутній у зв`язку з соціальною відпусткою. 01.03.2023 року наказом № 191 к/тр ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Працівник не заперечує відсутність на робочому місці у період з 13.02.20023 року до 27.02.2023 року включно, однак вказує, що його відсутність обумовлена раптовим погіршенням здоров`я його матері, яка є інвалідом 2-ї групи, і тому має момент надання роботодавцю заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати 13.02.2023 року мав право на таку відпустку в обов`язковому порядку для догляду за матір`ю і тому був відсутнім на роботі з поважних причин. Крім того, працівник стверджує, що був відсутній на роботі з 13.02.20023 року до 27.02.2023 року включно, оскільки на підставі відповідного наказу власника був відстороненим від роботи, що на думку позивача, є тимчасовою забороною роботодавця на виконання працівником його трудових обов`язків. Тобто працівник стверджує, що його 01 березня 2023 року звільнено з роботи за прогул без поважних причин, що також є незаконним, звільнення проведене з порушенням чинного законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Спеціальним законодавством встановлено додаткові підстави для відсторонення окремих категорій працівників від роботи. Так, відповідно до Закону "Про державну службу" підставою для відсторонення державного службовця від ви­конання повноважень за посадою може бути і факт проведення щодо нього службового розслідування. Тривалість відсторонення державного службовця не повинна перевищувати строку такого службвого розслідування, але в будь-якому випадку не більше 2 місяців. Аналогічні пра­вила застосовуються і при відстороненні від роботи посадових осіб органів місцевого самоврядування. Як вбачається з матеріалів справи наказом КУ «ООБСМЕ» № 14-ОД призначено проведення службового розслідування обґрунтованості вимог, викладених під час ознайомлення з наказом про поновлення на роботі та відсторонено ОСОБА_1 від здійснення повноважень завідуючого відділом судово-медичної експертизи трупів з 10.02.2023 року. Наказом б/н від 21.02.2023 року в. о. генерального директора КУ «ООБСМЕ» за наслідками службового розслідування, яке проводилося в межах наказу КУ «ООБСМЕ» № 14-ОД від 09.02.2023 року, видано наказ про грубе порушення ОСОБА_1 вимог чинного законодавства, наказу МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року та оголошено догану. З наказом б/н від 21.02.2023 року про оголошення догани ОСОБА_1 ознайомлений 21.02.2023 року, про що письмово зазначив безпосередньо під текстом даного наказу, виклавши також про незгоду зі змістом наказу і застосуванням по відношенню до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани (а. с. 43-46). Таким чином, після завершення службового розслідування, відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 21.02.2023 року по 27.02.2023 року, не могла бути пов`язана з тимчасовою забороною роботодавця на виконання ним його трудових обов`язків. Що стосується іншої причини відсутності позивача на робочому місці у період з 13.02.2023 року до 27.02.2023 року у зв`язку з доглядом за матір`ю інвалідом 2-ї групи, стан здоров`я якої погіршився, то колегія суддів звертає увагу на наступне. Згідно з ст. 84 КЗпП України у випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік. Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів. Таким чином, подання працівником до роботодавця заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати з доданням медичного висновку, що певна особа потребує постійного стороннього догляду, а також документів, які підтверджують родинний зв`язок працівника з такою особою по крові або по шлюбу, є достатнім вважати причину відсутності працівника на роботі з поважних причин починаючи з дати подання до роботодавця відповідної заяви. У випадках передбачених ч.2 ст. 84 КЗпП України та ст. 26 Закону України «Про відпустки», зокрема, за сімейними обставинами та з інших причи, працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 13.02.2023 року було подано до роботодавця заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати 13.02.2023 року у зв`язку з необхідністю догляду за матір`ю, інвалідом 2-ї групи, стан здоров`я якої раптово погіршився. У заяві не міститься посилання на додатки, але до справи позивачем додано копію пенсійного посвідчення ОСОБА_4 та документи, які підтверджують кровний зв`язок позивача з ОСОБА_4 (син та мати). Також до справи надано медичну довідку № 18 від 24.03.2023 року про наявність у ОСОБА_4 цукрового діабету, ІІ типу, середньої тяжкості. Діабетична сенсомоторна полінейропатія з больовим синдромом, порушенням тактильної, больової, вібраційної чутливості середньої тяжкості. Дисциркуляторно-дисметаболічна енцефалопатія 2 ст. з мікроознаками ураження ЦНС, стійким цефалічним, вираженим вертигінозним, астеноневротичним синдромами. Діабетична ангіопатія нижніх кінцівок, ХАН 1 ст. Потребує постійного медикаментозного лікування. Дана довідка датована 24.03.2023 року тобто вже після звільнення позивача 01.03.2023 року за прогул з 13.02.2023 року до 27.02.2023 року і зміст даної довідки не надає підстав для висновку, що ОСОБА_4 потребує постійного стороннього догляду. Слід також звернути увагу, що законність наказів роботодавця про відсторонення працівника від здійснення повноважень завідуючого відділом судово-медичної експертизи трупів з 10.02.2023 року та про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани не була предметом позовних вимог ОСОБА_1 у справі, яка переглядається в апеляційному порядку. Судових рішень про визнання незаконними наказів роботодавця про відсторонення ОСОБА_1 від здійснення повноважень завідуючого відділом судово-медичної експертизи трупів з 10.02.2023 року та про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, позивач до суду першої інстанції не надав. Також позивач та його представник не посилались на те, що дані накази взагалі були оскаржені до суду. Само по собі відображення у табелі робочого часу, що позивач перебуває у соціальній відпустці з дозволу адміністрації, не може бути взятим до уваги, як достатній доказ, існування відповідного дозволу з боку власника, оскільки такий дозвіл роботодавця виходячи з ч.1 ст. 84 КЗпП України та ст. 25 Закону України «Про відпустку» та за дотриманні умов передбачених даними нормами з боку працівника, не є необхідним і крім того, працівник, яка попередньо складала такий табель, не була належним чином обізнана про дійсність причин відсутності позивача на робочому місці, а здійснювала табелювання виходячи з недостовірної інформації від колег позивача по роботі. Крім того, позивач не був позбавлений протягом строку своєї фактичної відсутності на роботі, передати належним чином оформлений висновок лікаря про потребу ОСОБА_4 у сторонньому догляді у вказаний період часу. З`ясувавши вказані обставини та не встановивши фактичного не допуску (здійснення перешкод) роботодавцем працівника ОСОБА_1 на робоче місце у період з 10.02.2023 року до 01.03.2023 року, суд першої інстанції набув обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про поновлення його на роботі на посаді завідувача, лікаря судово-медичного експерта відділу судово-медичної експертизи трупів КУ «ООБСМЕ». Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29). Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кожухар Володимира Андрійовича залишити без задоволення. Рішення Балтського районного суду Одеської області від 05 червня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 15.09.2023 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін О.В. Князюк