Постанова Волинський апеляційний суд № 158/1671/22

Справа № 158/1671/22 Головуючий у 1 інстанції: Польова М. М. Провадження № 22-ц/802/863/23 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 серпня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К., з участю секретаря судового засідання Ганжи М.І., позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 червня 2023 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачів ОСОБА_7 , після смерті якої залишилось спадкове майно, що складалося із половини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачів ОСОБА_8 .. За життя ОСОБА_7 зробила заповітне розпорядження, відповідно до якого половину будинку та надвірних будівель, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заповіла своїм дочкам ОСОБА_4 та ОСОБА_9 в рівних частках кожній. Позивачі з 1985 року по даний час проживають у вказаному будинку, обробляли (садили та збирали урожай) на присадибній земельній ділянці. Про наявність заповіту вони дізнались з довідки Цуманської селищної ради від 14.09.2021 №688, а дублікат заповіту вони отримали лише 08.10.2021. З метою оформлення права на спадщину ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері, однак їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на ім`я спадкодавця. У зв`язку з цим позивачі просять у судовому порядку визнати за ними право власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_7 . Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 червня 2023 року позов задоволено. Ухвалено визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_4 , ОСОБА_1 відмовити. Заслухавши позивача та його представника, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Судом першої інстанції встановлено, що 27.09.1956 року ОСОБА_10 та ОСОБА_8 уклали шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Любомльського районного управління юстиції Волинської області, актовий запис №39, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя №00032504785 від 09.09.2021 (т. 1 а.с.24). Під час перебування у шлюбі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був побудований житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.25-30, 37). Вказана обставина учасниками справи не заперечувалась та не спростовувалась. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивачів ОСОБА_7 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 02.09.2021 (т. 1 а.с.18). Як вбачається із заповіту, посвідченого 29.03.1988 Цуманською селищною радою Ківерцівського району Волинської області за реєстровим №27, оригінал якого оглянуто у судовому засіданні, ОСОБА_7 розпорядилася належною їй половиною будинку і надвірних будівель, що заходиться в АДРЕСА_1 , на користь дочок: ОСОБА_4 та ОСОБА_11 в рівних частинах кожній. Заповіт не змінено та не скасовано (т. 1 а.с.178). Факт родинних відносин позивачів із ОСОБА_7 підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 16.10.1967; свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 22.09.1965; свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 06.06.1987; витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00038389800 від 06.02.2023 та №00038343616 від 02.02.2023 (т.1 а.с.20-22, 186-187). ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько позивачів ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 09.09.2021 (т. 1 а.с.19). Відповідно до спадкової справи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулися до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_7 (т. 1 а.с.64-84). Постановою від 02.02.2022 №131/02-31 державний нотаріус Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області відмовила спадкоємцям у видачі свідоцтв про право на спадщину через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на ім`я спадкодавця (т. 1 а.с.43). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст.4 ЦПК України). Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. До спадкових відносин, у тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом застосовуються норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини. У даному випадку застосуванню підлягають норми ЦК УРСР в редакції 1963 року. Спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом ( ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР) Статтями 525 ЦК України УРСР передбачено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР) Згідно з положеннями статей 548, 549, 554 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Отже, прийняття спадщини є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Судом першої інстанції на підставі досліджених доказів було встановлено, що прийняття спадщини позивачами підтверджується: копією будинкової книги для прописки громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_1 , з якої слідує, що ОСОБА_4 була зареєстрована у вказаному будинку, зокрема у період з 04.02.1985 по 05.07.1990 (т. 1 а.с.194-203); показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які підтвердили, що після смерті ОСОБА_7 позивачі проживали у вказаному будинку, доглядали за ним, а також обробляли, садили та збирали врожай на земельній ділянці біля будинку. Та обставина, що ОСОБА_1 в період з 1984 року по 1991 рік навчалась у м. Києві, не є беззаперечним доказом неможливості прийняття нею спадщини , що залишилась після смерті матері при наявності в матеріалах справи доказів про фактичний вступ спадкоємця в успадковане майно Твердження представника відповідача про те, що житловий будинок не перебував у спільній сумісній власності подружжя, а належав ОСОБА_15 на праві особистої приватної власності є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми матеріального права (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України ( станом на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу ( ч. 1 ст. 28 КпШС України). Аналогічне правове положення закріплене в статті 60, 70 Сімейного Кодексу України. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності. При цьому, тягар доказування, що майно не належить до спільної сумісної власності, покладається на особу, яка заперечує факт набуття майна у спільну сумісну власність. Частиною 1 ст. 28 Кодексу про сім`ю та шлюб України встановлено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Оскільки земельна ділянка для будівництва індивідуального житлового будинку та розташований на ній житловий будинок набуті ОСОБА_8 під час перебування у шлюбі, тому дане майно є спільною сумісною власністю подружжя в силу закону та кожному із подружжя відповідно належало по 1/2 частини спірного майна. Суду не надано жодних доказів того, що вказане майно набуте ОСОБА_8 до одруження, а також того, що воно отримане ним під час шлюбу в дар та/або в порядку спадкування, або придбане за особисті кошти . Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами і не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування. Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення. Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 червня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - суддя: Судді: