Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/4294/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/4294/23 пров. № А/857/15118/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Мікули О.І., Пліша М.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року в справі №460/4294/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - суддя в 1-й інстанції Дорошенко Н.О., час ухвалення рішення 27.07.2023 року, місце ухвалення рішення м.Рівне, дата складання повного тексту рішення 27.07.2023 року, ВСТАНОВИВ: У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати з 06.02.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII) та зобов`язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, з 06.02.2023. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з 06.02.2023 позивач зареєстрована та проживає в с.Білятичі Сарненського району Рівненської області, територія якого відноситься до 3 категорії - зони гарантованого добровільного відселення. Зазначена обставина підтверджується актом обстеження та довідкою Сарненської міської ради, які, на переконання позивача, безпідставно не враховано судом першої інстанції. Відтак вважає, що обставина проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, що зумовлює отримання підвищення до пенсії за ст.39 Закону №796-XII від 28.02.1991, підтверджена належними та допустимими доказами. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду, та отримує пенсію за віком. Згідно відомостей трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 17.12.2022 не працює. Також відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 4). Також суд встановив, що позивач до позовної заяви долучила примірник заяви, датованої 30.01.2023, адресованої до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в тексті якої зазначено про зміну її місця проживання з АДРЕСА_1 . За результатами розгляду вказаної заяви, відповідач, згідно листа за № 9591-6559/Д-02/8-1700/23 від 22.03.2023, повідомив ОСОБА_1 про відсутність законних підстав та відповідних повноважень для нарахування спірної доплати до пенсії (а.с.20). Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернулася з цим позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами судової справи не підтверджується факт повідомлення позивачем у встановленому порядку органу Пенсійного фонду про зміну місця проживання з 06.02.2023 з м. Сарни на іншу адресу в населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення. Докази зміни реєстрації місця проживання також відсутні. За встановлених обставин суд враховує доводи відповідача про те, що позивач станом на 30.03.2023 не зверталася до відповідача із заявою про зміну місця проживання та не надавала підтверджуючих документів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України №1058-IV від 09 липня 2003 року Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Згідно зі ст.4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України Про недержавне пенсійне забезпечення, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796-XII). Відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України». У подальшому, 28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та

45. Крім того, 04 лютого 2016 року прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ (у редакціях, чинних до внесення змін) Законом №76-VIII, однак застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить. Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. З огляду на вказане, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII. Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. Разом з тим, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ. Таким чином, з дня прийняття Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом №987-VIII, тому стаття 39 вказаного Закону №796-XII із 17 липня 2018 року має такий зміст: «громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати». У іншій частині стаття 39 Закону № 796-XII діє у редакції Закону №987-VIII від 04 лютого 2016 року. У той же час, надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України. Вказаний підхід був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18. При цьому, колегія суддів враховує, що Закон №796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 №791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а). Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено ст.2 Закону № 791а. Відповідно до ч.2, 3 ст.2 Закону №791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України. Пунктом 2 розділу І Закону №76-VІІІ у статтю 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п`ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено, а тому з 1 січня 2015 року стаття 2 Закону №791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період. Тобто, з 1 січня 2015 року лише зона посиленого радіоекологічного контролю була виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ. Апеляційний суд зазначає, що чинна на момент звернення до суду редакція статті 2 Закону № 791а не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною. Отже визначальним в справі, що розглядається є встановлення, зокрема, факту проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, що і є підставою апеляційного оскарження. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серія НОМЕР_2 (а.с.9). Зі змісту витягу з Реєстру територіальної громади від 28.08.2023 № 2023/006774846 ОСОБА_1 з 06.02.2023 проживає в населеному пункті с. Білятичі, Сарненського району Рівненської області, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.9). Зазначене також підтверджується довідкою, виданою виконавчим комітетом Сарненської міської ради Рівненської області від 06.02.2023 № 13/11-79, в якій встановлено факт проживання ОСОБА_1 в селі Білятичі Сарненського району Рівненської області з 06.02.2023. Підстава для видачі будинкова книга №7 с.Білятичі за 2015 -2023 роки (а.с.15). В даному контексті колегія суддів зазначає, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"); Отже, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення може засвідчувати довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі № 569/7589/17 (№ 14-560цс18), від 10.04.2019 у справі № 162/760/17 (№ 14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 381/3359/17 (№ 61-16015св18). Варто зауважити про те, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 місцезнаходження якої було зазначено за адресою АДРЕСА_1 , що узгоджується із зміною місця проживання позивача. При цьому згідно інформації з фіскальних чеків АТ «Укрпошта» підтверджується надсилання позивачем пенсійному органу заяви від 06.02.2023 року, в якій, зокрема, повідомляється про зміну місця проживання з АДРЕСА_1 , що спростовує висновки про неповідомлення відповідача про зазначену зміну. З переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106а вбачається, що с. Білятичі Сарненського району Рівненської області, де проживає позивач, віднесено до зони гарантованого (добровільного) відселення. Таким чином, враховуючи наведене вище, колегією суддів встановлено, що станом на день звернення в суд із цим позовом ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у с. Білятичі Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до території радіоактивного забруднення, тому ОСОБА_1 є особою, яка проживає на такій території та має право на таку доплату, а отримання позивачем посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серії НОМЕР_2 , де зазначено про проживання на території посиленого радіоекологічного контролю, не спростовує факту проживання її на території с. Білятичі Сарненського району Рівненської області на час звернення до суду. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи №580/2371/20 від 31 березня 2021 року. Також згідно відомостей трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 17.12.2022 не працює. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.2 ст.65 Закону №796-XII, посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015. З системного аналізу наведеного вище можна дійти висновку, що положеннями ст.39 Закону №796-XII гарантується право на отримання підвищення до пенсії (1) непрацюючим (2) пенсіонерам, які (3) проживають на територіях радіоактивного забруднення. При цьому визначальним є обставина набуття особою статусу потерпілої (постраждалої) від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про визнання протиправною бездіяльності, оскільки, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ, позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленому ст.39 Закону №796-ХІІ (із урахуванням строків звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів), оскільки проживає на території гарантованого добровільного відселення, є непрацюючим пенсіонером, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, починаючи з 06 лютого 2023 року. Доводи апеляційної скарги є підставними та обґрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову. Відповідно ч.6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, на користь позивача слід стягнути суму сплаченого судового збору при поданні позову в розмірі 1073,60 грн. та при поданні апеляційної скарги 1610,40 грн. Керуючись ст.ст.308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року в справі №460/4294/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 06 лютого 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вулиця Борисенка Олександра, 7, місто Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, починаючи з 06 лютого 2023 року. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вулиця Борисенка Олександра, 7, місто Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн. 40 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 14 вересня 2023 року.