Постанова 4851 № 520/27058/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Спірідонов М.О. 05 вересня 2023 р.Справа № 520/27058/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В с т а н о в и в: 16.12.2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті йому компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати за період з 29.08.2018 року по 30.11.2021 року; - зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба здійснити нарахування та виплату компенсації за період з 29.08.2018 року по 30.11.2021 року; - зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 29.08.2018 року по 30.11.2021 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач порушує вимоги Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III) та вимоги Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі Порядок № 159). Крім вказаної «компенсаторної» виплати, яку відповідач не здійснив, йому не нарахований середній заробіток за час неповного розрахунку при звільнені, який передбачений нормами ст. 116, 117 КЗпП. Відповідач Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба правом надати відзив на позов не скористався. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 року задоволено вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 . Так, судовим рішення визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, яка полягає в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 , компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати за період з 29.08.2018 року по 30.11.2021 року. Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати за період з 29.08.2018 року по 30.11.2021 року. Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 29.08.2018 року по 30.11.2021 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 2724 грн. Судове рішення вмотивоване тим, що Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Крім того, суд зазначив, що усі виплати при звільненні належать до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст. 116 КЗпП України та застосування передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі нездійснення фактичного розрахунку на день звільнення. Суму індексації грошового забезпечення виплачено позивачеві 30.11.2021 року, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України. Не погодившись із судовим рішенням, Харківським національним університетом Повітряних Сил імені Івана Кожедуба подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає його безпідставним, та просить скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до фонду оплати праці та не є складовою заробітної плати. Виплата середнього заробітку носить компенсаторний характер. Відповідно до п. 3.9 п. 3 «Інші виплати, що не входять до фонду оплати праці» Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 року № 5, нараховані працівникам суми за час затримки розрахунку при звільненні не входять до фонду оплати праці. Приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП не поширюються на правовідносини у військовій сфері, оскільки всі без включення питання проходження військової служби та звільнення з неї врегульовано нормами спеціального законодавства у військовій сфері. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надійшов, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 317 КАС України слід змінити, з наступних підстав. Судом встановлено, що 29.08.2018 року позивача ОСОБА_1 , на підставі наказу Командуючого ПС ЗС України № 439 від 15.08.2018 року, звільнено з Лав Збройних Сил та виключено із списків особового складу Харківського національного університету Повітряних Сил наказом начальника університету № 223 від 29.08.2018 року. У зв`язку з невиплатою відповідачем індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2021 року по справі № 520/6312/2021, що набрало законної сили 10.08.2021 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року. Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року. 30.11.2021 року Харківським національним університетом Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, на виконання рішення суду від 07.07.2021 року по справі № 520/6312/2021, позивачу здійснено виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року в розмірі 42930,55 грн. В позовній заяві позивачем зазначено, що відповідачем, не виплачено разом з індексацією грошового забезпечення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати за період з 29.08.2018 року по 30.1.2021 року та не здійснено нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з 29.08.2018 року по 30.1.2021 року. Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся до суду. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII). Згідно з ч. 2 ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Абзацом 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до п.1 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (далі Порядок № 260), грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади. Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Вищевказаний висновком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 21.10.2021 року по справі № 640/14764/20. З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 року по справі № 480/2577/20, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахуванням у спірних правовідносинах по даній справі, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби. За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові № 620/1982/19 від 22.01.2020 року. Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Також суд зазначає, що відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, що спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. Насамперед, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації. Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 року по справі № 240/11439/19 дійшов висновку, що індексація є складовою заробітної плати. Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судовим розглядом встановлено, що в день звільнення позивача 29.08.2018 року, відповідачем не виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2021 року у справі № 520/6312/2021, зокрема, зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року. Суму індексації грошового забезпечення виплачено позивачеві 30.11.2021 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Таким чином, загальна кількість календарних днів затримки розрахунку за період з 29.08.2018 року по 30.11.2021 року (згідно зі статтею 117 КЗпП України - по день фактичного розрахунку) становить 1188 днів (серпень 2018 року 2 к.д.; вересень 2018 року 30 к.д.; жовтень 2018 року 31 к.д.; листопад 2018 року 30 к.д.; грудень 2018 року 31 к.д.; січень 2019 року 31 к.д.; лютий 2019 року 28 к.д.; березень 2019 року 31 к.д.; квітень 2019 року 30 к.д.; травень 2019 року 31 к.д., червень 2019 року 30 к.д., липень 2019 року 31 к.д.; серпень 2019 року - 31 к.д.; вересень 2019 року - 30 к.д.; жовтень 2019 року - 31 к.д.; листопад 2019 року - 30 к.д.; грудень 2019 року - 31 к.д.; січень 2020 року 31 к.д.; лютий 2020 року 29 к.д.; березень 2020 року 31 к.д.; квітень 2020 року 30 к.д.; травень 2020 року 31 к.д., червень 2020 року 30 к.д., липень 2020 року 31 к.д.; серпень 2020 року - 31 к.д.; вересень 2020 року - 30 к.д.; жовтень 2020 року - 31 к.д.; листопад 2020 року - 30 к.д.; грудень 2020 року - 31 к.д.; січень 2021 року 31 к.д.; лютий 2021 року 28 к.д.; березень 2021 року 31 к.д.; квітень 2021 року 30 к.д.; травень 2021 року 31 к.д., червень 2021 року 30 к.д., липень 2021 року 31 к.д.; серпень 2021 року - 31 к.д.; вересень 2021 року - 30 к.д.; жовтень 2021 року - 31 к.д.; листопад 2021 року - 29 к.д.). За таких обставин суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір індексації) був спірним. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про допущену Харківським національним університетом Повітряних Сил імені Івана Кожедуба протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2018 року по 30.11.2021 року. З приводу доводів відповідача про те, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, колегія суддів зазначає наступне. За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого у роботодавця є обов`язок сплатити, передбачену ст. 117 КЗпП України, компенсацію. Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року в справі № 821/1083/17. Також у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України. Отже, немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 08.04.2010 року у справі «Меньшакова проти України»] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів ст. 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 року провадження № 21-1765а15). Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів відхиляє вищенаведені твердження відповідача про те, що стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у спірних правовідносинах в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП є безпідставним. Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач має право на отримання компенсації відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України за період з моменту звільнення і до проведення з ним фактичного розрахунку. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100), відповідно до підпункту "л" пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. У відповідності до п. 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Відповідно до п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Відповідно до абз 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця необхідно виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. Оскільки звільнення позивача відбулось 29.08.2018 року, його середня заробітна плата повинна обчислюватися з виплат за попередні два місяці роботи. Згідно з довідкою про доходи від 22.08.2023 року № 350/176/100-712/1208 про грошове забезпечення ОСОБА_1 : заробітна плата за червень 2018 року складала 19 189,50 грн., за липень 2018 року 19 189,50 грн.; 61 календарних дні (загальна кількість календарних днів: у червні 2018 року - 30 календарних дні, у липні 2018 року - 31 календарний день), середньоденний заробіток складає 629,16 грн. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 747 442,08 грн. (1188 дні х 629,16 грн. (середньоденне грошове забезпечення). Питання можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом. Зокрема, 26.06.2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову в справі № 761/9584/15-ц, у якій відступила від частини висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27.04.2016 року в справі за провадженням № 6-113цс16. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Разом із тим, установлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівникові при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.02.2020 року в справі № 821/1083/17, яка містить посилання на висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року в справі № 761/9584/15-ц, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Застосовуючи вказаний підхід Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року в справі № 480/3105/19 сформував чіткий порядок (формулу) застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, зазначивши, що синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 КЗпП України дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум із урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, проте за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Дослідивши обставини можливості зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, та застосовуючи принцип співмірності, колегія суддів дійшла висновку про зменшення позивачеві розміру середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні з урахуванням установлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 761/9584/15-ц критеріїв і порядку розрахунку, визначеного у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року в справі № 480/3105/19, до розміру 87 824,44 грн., з огляду на таке. У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат повинен складати: 365 355,43 грн (100%), з яких індексація грошового забезпечення 42 930,55 грн, (11,75 %). Виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 87 824,44 грн. (11,75 % від суми 747 442,08 грн.), як компенсаційна виплата - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2018 року по 30.11.2021 року, з урахуванням обов`язкових податків та зборів. За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, . Надаючи правову оцінку задоволенню судом першої інстанції вимог позову в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст.1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 Закону № 2050-III вказано, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Статтею 6 Закону № 2050-III визначено, що компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. Приписами ст. 7 Закону України № 2050-III зазначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структуру заробітної плати визначено ст. 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено наявність основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року за № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. У постанові від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14 Верховний Суд України зазначив, що «компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення». Така ж правова позиція викладена Верховним Судом і у постанові від 23.02.2021 року у справі № 803/1423/17. У постановах від 10.04.2019 року у справі № 686/13725/17, від 19.02.2020 року у справі № 826/12938/16 Верховний Суд зазначив, що правове значення при виплаті компенсації має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Як вбачається із матеріалів справи і не заперечується сторонами, 28.12.2021 року відповідачем на виконання судового рішення у справі № 520/10542/2020 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року. Враховуючи наявність факту виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з порушенням строків, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 04.04.2018 року у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 року у справі № 822/1731/16, від 13.03.2020 року у справі № 803/1565/17, від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19. Враховуючи, що несвоєчасне нарахування сум індексації грошового забезпечення відбулось у зв`язку з неправомірними діями відповідача, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу за несвоєчасну індексацію грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків її виплати та ухвалив рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак не визначив розмір такого відшкодування, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині розміру відшкодування, що підлягає стягненню на користь позивача. В іншій частині рішення доводи апеляційної скарги висновків суду, з наведених вище підстав, не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року по справі № 520/27058/21 - змінити, виклавши абзац 4 резолютивної частини рішення в такій редакції: Зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 29 серпня 2018 року по 30 листопада 2021 року у розмірі 87 824 (вісімдесят сім тисяч вісімсот двадцять чотири) гривні 44 копійки. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року по справі № 520/27058/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц Постанова у повному обсязі складена і підписана 14 вересня 2023 року.