Постанова 4851 № 480/7581/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2023 р. Справа № 480/7581/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2023, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 по справі № 480/7581/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому з просив: - визнати протиправною бездіяльність начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області пов`язаної з ненаданням частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 11.02.2020 по 10.02.2021 тривалістю 1 календарний день з 07.11.2022 з виплатою грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати начальнику Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області надати частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 11.02.2020 по 10.02.2021 тривалістю 1 календарний день з 07.11.2022 з виплатою грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати, нарахувати і виплатити заробітну плату за період відпустки, а саме заробітну плату за 1 календарний день і грошову допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати начальнику Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області ОСОБА_1 у відносинах публічної служби в сумі 14 270,45 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області у частині не розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.10.2022 щодо надання частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 11.02.2020 по 10.02.2021 тривалістю 1 календарний день з 07.11.2022 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, 1, код ЄДРПОУ 21108013) розглянути по суті заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 21.10.2022 про надання частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 11.02.2020 по 10.02.2021 тривалістю 1 календарний день з 07.11.2022 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. У задоволенні інших вимог - відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2023 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 № 5 "Деякі питання реорганізації територіальних органів Пенсійного фонду України Сумської області" Охтирське об`єднане УПФУ Сумської області 29.08.2018 реорганізоване шляхом злиття в Південне об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області. На момент повторного поновлення позивача на посаді начальника Охтирського об`єднаного УПФУ Сумської області Охтирське об`єднане УПФУ Сумської області було припинено, посада начальника Охтирського об`єднаного УПФУ Сумської області була скорочена. Відмітив, що штатний розпис ГУ ПФУ в Сумській області не містить посади "начальник Охтирського об`єднаного УПФУ Сумської області", а тому позивач не перебуває у трудових відносинах з ГУ ПФУ в Сумській області, а у відповідача не виникає жодних обов`язків з виплати заробітної плати позивачу. Відтак, вважає, що оскільки Охтирське об`єднане УПФУ Сумської області було припинено 29.08.2018, а тому відсутні підстави для нарахування та виплати йому заробітної плати та грошову допомогу. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволення позовних вимог. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що наказом Пенсійного фонду України від 25.07.2019 №332-о позивача поновлено на посаді начальника Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області з 18.04.2019. Позивач звернувся до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 21.10.2022, у якій просив надати частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 11.02.2020 по 10.02.2021 тривалістю 1 календарний день з 07.11.2022 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Станом на 26.01.2023 відповіді від Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на заяву позивача від 21.10.2022 щодо надання частини щорічної основної оплачуваної відпустки матеріали справи не містять. Не погодившись із протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з урахування ст. 9 КАС України виходив протиправної бездіяльності відповідача у частині не розгляду заяви позивача від 21.10.2022 про надання частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 11.02.2020 по 10.02.2021 тривалістю 1 календарний день з 07.11.2022 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати та зобов`язання відповідача розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 21.10.2022 про надання частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 11.02.2020 по 10.02.2021 тривалістю 1 календарний день з 07.11.2022 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 45 Конституції України визначено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Таким законом у сфері проходження державної служби, що регулює відносини державного органу та державного службовця є Закон України «Про державну службу», а спеціальними законами у сфері тривалості та порядку надання відпусток є норми Кодексу закону про працю України та норми Закону України «Про відпустки». Відповідно до вимог ст. 57 Закону України «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. За кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів ст. 58 вищенаведеного Закону. У відповідності до вимог ст. 59 Закону України «Про державну службу» щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю. Згідно ст. 79 Кодексу Законів про працю України щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Аналогічні норми містяться і у статтях 10, 11 та 12 Закону України «Про відпустки». Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що державний службовець наділений правом ініціювання надання йому щорічної невикористаної відпустки у будь-який час відповідного робочого року у порядку черговості надання відпусток, яка визначається графіком, який узгоджується між працівником та уповноваженим органом, який зобов`язаний повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну. Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач поштовим зв`язком звернувся до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 21.10.2022, у якій просив надати частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 11.02.2020 по 10.02.2021 тривалістю 1 календарний день з 07.11.2022 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Вказана заява 29.10.2022 була отримана відповідачем, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання вказаної заяви відповідачем, які наявні у матеріалах справи. Представником відповідача не було надано суду першої та апеляційної інстанції жодних доказів, які б свідчили про розгляд вказаної заяви позивача від 21.10.2022 про надання відпустки, не надано доказів відмови у наданні позивачеві відпустки з 07.11.2022 із зазначенням причин неможливості надання цієї відпустки, не надано доказів повідомлення позивача про дату початку відпустки або про причини її не надання, що передбачено ст. 79 КЗпП України, ст.ст. 10, 12 Закону України «Про відпустки», фактично заява позивача взагалі залишилася нерозглянутою відповідачем. Отже, не вжиття відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, заходів щодо розгляду заяви позивача від 21.10.2022 є бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Бездіяльність суб`єкта владних повноважень це пасивна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Таким чином, із наведеного аналізу норм вищенаведеного чинного законодавства та встановлених судовим розглядом обставин у цій справі, колегія суддів дійшла висновку, що, не розглянувши заяву позивача від 21.10.2022 про надання позивачеві частини щорічної невикористаної відпустки за його заявою, не повідомивши позивача про причини не розгляду наведеної заяви, відповідач вчинив протиправну бездіяльність. Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача. Представник відповідача не навів підстав та не надав жодних доказів правомірності вчинення бездіяльності відповідачем, яка полягає у не розгляді заяви позивача від 21.10.2022 про надання позивачеві відпустки з 07.11.2022 та не повідомлення про результати розгляду вказаної заяви. Колегія суддів зазначає, що правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є неналежний розгляд заяви позивача про надання частини основної оплачуваної відпустки. Відповідно питання щодо зобов`язання відповідача надати частину щорічної основної оплачуваної відпустки з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасно заявлені. У зв`язку із викладеним, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Судова колегія наголошує, що надання щорічної основної оплачуваної відпустки з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, є виключно дискреційними повноваженнями Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області при розгляді відповідної заяви, а в разі відмови надати відпустку на відповідача покладено обов`язок зазначити причини неможливості надання такої відпустки. Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з урахування ст. 9 КАС України шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача у частині не розгляду заяви позивача від 21.10.2022 про надання частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 11.02.2020 по 10.02.2021 тривалістю 1 календарний день з 07.11.2022 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати та зобов`язання відповідача розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 21.10.2022 про надання частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 11.02.2020 по 10.02.2021 тривалістю 1 календарний день з 07.11.2022 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Доводи апеляційної скарги майже дублюють відзив на адміністративний позов, були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2023 по справі №480/7581/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич Я.В. П`янова