Постанова 4851 № 480/8098/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2023 р. Справа № 480/8098/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.02.2023, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Діска, м. Суми, повний текст складено 03.02.23 по справі № 480/8098/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 з 01.11.2011 пенсії по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, визначеної постановою Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.03.2011 по справі №2-а-220/11 та Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.12.2016 (заява № 69256/12 (№49993/13 від 01.08.2013); зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити нарахування та виплату заборгованості по пенсії ОСОБА_1 у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.01.2011 по момент нарахування та виплати заборгованості; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.11.2011. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, йому встановлена ІІ група інвалідності, перебуває на обліку відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII. Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.03.2011 по справі № 2-а-220/11 зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Недригайлівському районі Сумської області провести перерахунок та виплату на користь позивача пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 01.07.2010. На виконання рішення суду такий перерахунок було проведено, доплата за період з 01.07.2010 по 30.04.2011 у сумі 44007,65 грн виплачена позивачу у травні 2011 року, але пенсія у призначеному судом розмірі виплачувалась лише до листопада 2011 року. За твердженням позивача, з листопада 2011 року нарахування та виплата позивачу пенсії відповідачем протиправно здійснюється у розмірі меншому, ніж визначено рішенням суду, що набрало законної сили у розмірах, передбачених положеннями постановами Кабінету Міністрів України. Крім того, позивач вказує, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач не мав права не виплачувати позивачу пенсію у розмірі, визначеному постановою Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.03.2011 по справі № 2-а-220/11, оскільки з 01.01.2014 Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 №719-VІІ не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених ст. 50, 54 Закону №796-ХІІ. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.02.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 у відповідності зі статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі восьми мінімальних пенсій та додаткової пенсії у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком з 01.01.2014 по 02.08.2014. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області провести з 01.01.2014 по 02.08.2014 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у відповідності зі статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі восьми мінімальних пенсій та додаткової пенсії у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні інших вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, прийняття його з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.02.2023 року в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги; вирішити питання про розподіл судових витрат. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що Держава України, на виконання рішення Європейського суду з прав людини, зобов`язана була безумовно і безапеляційно виконати постанову Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.03.2011 року по справі №2-а-220/11 і виплачувати позивачу додаткову пенсію саме в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком - незалежно від зміни правового регулювання виплати позивачу пенсії. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував індивідуальне для позивача рішення Європейського суду з прав людини від 03.12.2016 року, у тексті якого 24 березня 2016 року було внесено зміни відповідно до Правила 81 Регламенту. Наголошує, що суд першої інстанції не звернув уваги, що Уряд України, не заважаючи на внесені зміни до пенсійного законодавства, взяв на себе зобов`язання виплачувати саме ОСОБА_1 пенсію у розмірі, визначеному постановою Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.03.2011 по справі №2-а-220/11 (незалежно від будь-яких подальших змін; Декларація Уряду України не містила будь-яких умов, застережень чи уточнень). Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення та довідками про доставку електронних листів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області з 2001 року та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Постановою Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.03.2011 по справі №2-а-220/11 зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Недригайлівському районі Сумської області провести перерахунок та виплату на користь позивача пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 01.07.2010. На виконання рішення суду позивачу з 01.07.2010 було перераховано пенсію (а.с. 56). Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, в жовтні 2011 року пенсія позивача з урахуванням рішення суду та додаткової пенсії (75% від мінімальної пенсії за віком) складала 6926,1 грн. (а.с. 58). З листопада 2011 року було встановлено обмеження періоду виконання постанови суду від 09.03.2011 по справі №2-а-220/11 та припинено виплату пенсії відповідно до ст. 50, ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку з чим позивачу виплачувалась пенсія в розмірі 2379,09 грн, з урахуванням 156,8 грн додаткової пенсії (а.с. 59). Позивач звернувся до відповідача із зверненням щодо перерахунку та виплати пенсії з 01.11.2011 року на підставі вищевказаного рішення суду. 16.11.2022 листом №3817-7158/Г-02/8-1800/22 Головне управління в Сумській області повідомило позивача, що для нарахування пенсії у розмірах, визначених рішенням суду підстави відсутні (а.с. 15). Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії позивачу з 01.11.2011, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно відмовлено у перерахунку та виплаті пенсії позивача у відповідності зі статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі восьми мінімальних пенсій та додаткової пенсії у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком з 01.01.2014 по 02.08.2014. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача провести з 01.01.2014 по 02.08.2014 перерахунок та виплату пенсії позивача у відповідності зі статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі восьми мінімальних пенсій та додаткової пенсії у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням раніше виплачених сум. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Відповідно до ст.49 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі по тексту - Закон №796-XII) пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Згідно з п.4 ст.54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 року та рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком. Частиною 1 ст.50 Закону №796-XII (станом до 01.01.2015, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008) передбачено, що особам, віднесеним до І категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірах: інвалідам ІІ групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком. Одночасно, вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 04.06.2011 №3491-VI, який набрав чинності 19.06.2011, зокрема пунктом 7 частиною 1 зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частиною 3 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Одночасно колегія суддів враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними. Так, на виконання пункту 7 Закону №3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» (далі по тексту - постанова №745), яка набрала чинності з 23.07.2011, пунктами 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою. Таким чином, враховуючи, що 23 липня 2011 року набрала чинності постанова №745, якою встановлено інші розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, то положення статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ підлягають застосуванню лише до 23 липня 2011 року, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону №2857-VI та постанови №745. Надалі, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України №4282-VI від 22.12.2011 «Про Державний бюджет України на 2012 рік» та пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України № 5515-VII від 06.12.2012 «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що відповідно у 2012 та 2013 році норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2012 та 2013 рік. Тобто, визначення порядку та розмірів виплат указаним категоріям громадян на 2012 і 2013 рік делеговано Кабінету Міністрів України. Мінімальні розміри основної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлено постановою Кабміну України від 22.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Так, рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Тобто, положення пункту 3 Прикінцевих положень Закону №4282-VI та пункту 4 Прикінцевих положень Закону №5515-VII діяли протягом бюджетного року та закінчилися відповідно 31 грудня 2012 та 31 грудня 2013 року. Тому відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності пенсійного органу щодо невиплати позивачу державної та додаткової пенсій у розмірах, встановлених Законом №796-XII та відповідно для зобов`язання органу, що призначає пенсію здійснити перерахунок пенсії за період з 01.11.2011 по 31.12.2013. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014, який набрав чинності 03.08.2014, доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 67, згідно із яким, норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Уряду №1210. 28.12.2014 прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також, Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2011, 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України. У той же час, Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (в редакції, чинній до 3 серпня 2014 року) не передбачалось обмежень щодо застосування статей 50, 54 Закону №796-XII. Надалі, Законом України від 31.07.2014 №1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності з 03.08.2014 року, надані повноваження Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри виплат державної та додаткової пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету. Отже, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 Кабінету Міністрів України не було надане право змінювати розміри пенсії, які визначені Законом №796-XII. За цим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правовідносини щодо виплати основної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 регулювалися Законом №796-XII, а з 03.08.2014 - Законом №1622-VII та постановою Кабміну №1210. Враховуючи вищевикладене, виплачуючи позивачу з липня 2011 по 31 грудня 2013 року та з 03 серпня 2014 року пенсію та доплати у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України №1210, пенсійний орган діяв правомірно. Висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.02.2022 у справі №160/3387/19, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи. Таким чином, враховуючи вищевикладене та відповідні зміни законодавства, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для проведення перерахунку пенсії позивачу за спірний період, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Стосовно доводів позивача щодо звуження його права на пенсію, розмір якої встановлено судовим рішенням, колегія суддів зазначає наступне. Так, у позовній заяві та апеляційній скарзі позивач не заперечує, що постанова Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.03.2011 по справі №2-а-220/11 належним чином виконувалась до листопада 2011 року. Проте, позивач вважає, що пенсія мала виплачуватись позивачу у розмірі визначеному судом і після 1 листопада 2011 року. Колегія суддів враховує, що постанова Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.03.2011 по справі №2-а-220/11 прийнята судом, виходячи із норм чинного на той час законодавства, яке регулювало спірні правовідносини. Законом України від 14.06.2011 №3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнені Прикінцеві положення пункту 4, якими установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. На виконання положень вказаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 6 липня 2011 року №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23.07.2011. У зв`язку із прийняттям зазначеного нормативно-правового акта, терміни застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 23 липня 2011 року здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним законом, а з 23 липня 2011 року у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнані такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними. Із аналізу наведених норм випливає, що регулювання пенсійних виплат змінилося у 2011 році, визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України. На виконання вищевказаних вимог законів постановою Кабінету Міністрів України №745 від 6 липня 2011 року та постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23 листопада 2011 року були визначені розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. У 2014 році були внесені зміни до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка була викладена у новій редакції. Таким чином, починаючи з 23 липня 2011 року в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого позивачу здійснювалась виплата пенсії та інші соціальні виплати згідно з судовим рішенням. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини від 3 червня 2014 року у справі №43331/12 «Великода проти України» викладена правова позиція щодо правовідносин між державою та особою, яка отримувала пенсійні виплати у випадку зміни їх розміру у зв`язку із змінами пенсійного законодавства. Зокрема, у даному рішенні зазначається, що заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким управління Пенсійного фонду України зобов`язано здійснити перерахунок та виплачувати їй пенсію з 1 грудня 2008 року. Суд визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтованою та дійшов висновку, що подальша дія такого судового рішення закінчилася, коли до законодавства, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. При цьому суд зазначив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватись, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Водночас суд зазначив, що не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції; а зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансовими труднощами, з якими зіткнулась держава. Крім того, суд констатував, що за відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю. Підсумовуючи наведене, припинення з 1 листопада 2011 року пенсійним органом виконання постанови Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.03.2011 по справі №2-а-220/11 та призначення нового розміру пенсії з часу змін у законодавстві є правомірним, оскільки у позивача з цього часу виникають інші (нові) правовідносини. При цьому, відсутність у постанові Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.03.2011 по справі №2-а-220/11 кінцевої дати виплати пенсії з урахуванням перерахунку не породжує у боржника обов`язок довічно здійснювати виплату позивачу пенсії, та додаткової пенсії у розмірах, встановлених вказаним судовим рішенням. Такий обов`язок у боржника припиняється у разі зміни правового регулювання виплати зазначених соціальних виплат. Правова позиція щодо застосування норм пенсійного законодавства після 23.07.2011 року в аналогічних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі №806/2221/16. Так, постановою Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.03.2011 по справі № 2-а-220/11 Управління Пенсійного фонду України в Недригайлівському районі Сумської області зобов`язано провести перерахунок та виплату на користь позивача пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 01.07.2010. Це означає, що відповідач був зобов`язаний виплачувати суми пенсії, визначені у судовому рішенні, до того часу, поки не зміниться відповідне законодавство, на підставі якого суд прийняв своє рішення. Отже, після вказаних змін у законодавстві, рішення суду у справі №2-а-220/11 не поширюється на питання визначення розміру пенсії позивача. Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 15.09.2020 у справі №308/2897/18. Щодо посилання позивача на правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 03.12.2016 року у справі «Стрєлка та інші проти України», то колегія суддів її враховує, проте зазначає, що зазначене рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не суперечить їй. Таким чином, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в оскаржуваній позивачем частині. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.02.2023 по справі № 480/8098/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.О. Бегунц