Постанова 4851 № 480/8562/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2023 р. Справа № 480/8562/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2023, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, по справі № 480/8562/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.05.2021 по 22.12.2022 включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню за період з 15.05.2021 по 22.12.2022 включно. В обґрунтування позову зазначив, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 по справі № 480/5140/22 відповідачем 23.12.2022 здійснено перерахунок та виплату йому грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 14.05.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021 на загальну суму 113599,48 грн. Оскільки позивача було звільнено 14.05.2021, а виплату відповідачем здійснено 23.12.2022, то відповідачем затримано розрахунок з 15.05.2021 по 22.12.2022 на 587 днів. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.23 позов задоволено частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 в рахунок середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.05.2021 по 22.12.2022 у розмірі 10 % від суми належної до сплати за цей період. У задоволенні інших вимог - відмовлено. Позивач, не погоджуючись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив змінити рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2023 року у справі № 480/8562/22 шляхом зміни розміру відсотку від суми належної до сплати з «10%» на «26,38%». В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано правову позицію Верховного Суду у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, в якій наведено єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямопропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. . Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося у заниженому розмірі, а саме: у період з 30.01.2020 по 14.05.2021 позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються виходячи з грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020). Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.12.2022 № 480/5140/22 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 14.05.2021 року, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 14.05.2021 року, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.12.2022 у справі № 480/5140/22 відповідачем 23.12.2022 здійснено перерахунок та виплату на користь позивача грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 14.05.2021, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021 на загальну суму 113599,48 грн. Позивач вважає, що при здійсненні остаточного розрахунку, відповідачем мало бути виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку. Оскільки відповідачем його самостійно не було виплачено, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача, тривалість періоду затримки розрахунку, самостійне виконання відповідачем рішення суду. З урахуванням чого, сумою середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, яка буде співмірною з урахуванням усіх обставин справи, є сума, що дорівнює 10 % від суми належної до сплати. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Згідно з ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Судовим розглядом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні, оскільки відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, а саме 23.12.2022 , а не в день звільнення 14.05.2021. Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.04.2021 по справі № 120/3857/19-а. Так, в день звільнення позивача зі служби 14.05.2021 року, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні. Враховуючи вказане вище, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 15.05.2021 по 22.12.2022 р. Оскільки апелянтом оспорюється рішення суду першої інстанції тільки в частині визначення відсоткової частки суми належної до сплати, колегія суддів вважає за необхідне здійснити відповідний розрахунок належної до виплати суми. Так, Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Абзацом 1 п. 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно з наказом від 14.05.2021 №204-ОС позивача з 14.05.2021оку було звільнено з військової служби. При цьому, остаточний розрахунок із позивачем проведений проведено 23.12.2022, тобто із затримкою у 587 календарних днів. Разом з тим, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні. Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 тощо. Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що право на звернення до суду щодо отримання компенсації за додаткову відпустку позивач реалізував лише у грудні 2022 року, подавши позов, тобто через півтора року після звільнення. Судом не встановлено, що позивач не знав про це його право або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право. Також, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 430 683,31 грн., сума невиплаченого грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги - 113 599,48 грн., що складає 26,38 % від загальної суми належної позивачу при звільненні. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 26,38 % від суми належної до сплати за цей період. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та ( або) резолютивної частини. Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, встановлюючи право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак невірно визначив розмір відсоткової частки від суми належної до сплати, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зміни резолютивної частини рішення, в частині визначення розміру відсотку від суми належної до сплати з «10%» на «26,38%». Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2023 по справі № 480/8562/22 - змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 в рахунок середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.05.2021 по 22.12.2022 у розмірі 26,38 % від суми належної до сплати за цей період. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова В.Б. Русанова