Постанова КАС ВС № 540/7777/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2023 року м. Київ справа № 540/7777/21 адміністративне провадження № К/990/12972/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Рибачука А.І., суддів: Стеценка С.Г., Бучик А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 540/7777/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві), Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області (далі - ГУ ПФУ в Херсонській області) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Семенюка Г.В., суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І., ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 22.10.2021 № 965230195536/21305 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 »; зобов`язати ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 12.03.2020 у відсотковому відношенні до суддівської винагороди, зазначеної у довідці Верховного Суду України про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці від 23.09.2021 № 173/0/21-21, з урахуванням усіх складових суддівської винагороди та здійснити виплати з урахуванням фактично виплачених сум. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що він як суддя у відставці, якому з 01.03.2010 призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 % суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді Верховного Суду України, має право на його перерахунок у зв`язку із змінами у законодавстві та прийняттям Конституційним Судом України рішень від 04.12.2018 № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020, від 11.03.2020 № 4-р/2020, на підставі довідки від 23.09.2021 № 173/0/21-21 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, виданої Верховним Судом України та підписаної в.о. Голови цього Суду - Гуменюком В.І .

2. Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 30.12.2021 задовольнив позовні вимоги.

3. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 28.02.2023 скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове - про відмову у задоволенні позовних вимог. 4. 31.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючи на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023, а рішення Херсонського окружного адміністративного від 30.12.2021 у справі №540/7777/21 - залишити в силі.

5. Верховний Суд ухвалою від 01.05.2023 поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі №540/7777/21; відкрив касаційне провадження за вказаною вище касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. У справі, яка розглядається суди встановили, що постановою Верховної Ради України від 18.02.2010 № 1912-VI «Про звільнення суддів» у зв`язку з поданням заяви про відставку ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верховного Суду України. Позивач з 01.10.2011 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Херсонській області де отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, призначене відповідно до Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI). Довічне грошове утримання судді у відставці призначено позивачу у розмірі 90 % суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді Верховного Суду України. На підставі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ ) з подальшими змінами, рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018, рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, рішення Конституційного Суду України від 11.03.2020 № 4-р/2020 Верховним Судом України видано довідку від 23.09.2021 № 173/0/21-21 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 21.10.2021 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до якої долучив довідку Верховного Суду України від 23.09.2021 № 173/0/21-21 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 . Вказану заяву розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в м. Києві та 22.10.2021 прийнято рішення № 965230195536/21305 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено позивачу у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з підстави підписання довідки в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюком В.І. , який на думку територіального органу Пенсійного фонду України є неуповноваженою особою, оскільки належним представником Верховного Суду України як юридичної особи є лише голова ліквідаційної комісії Соловйова Л.В. або інша особа, яка діє за дорученням голови ліквідаційної комісії. Листом від 26.10.2021 № 2100-0305-8/52069 ГУ ПФУ в Херсонській області повідомило позивача про прийняте рішення про відмову у перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Вважаючи вказане рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що з 12.03.2020 у позивача виникло право на перерахунок розміру щорічного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки від 23.09.2021 № 173/0/21-21, підписаної в.о. голови Верховного Суду України Гуменюком В.І., тобто особою, яка згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є керівником Верховного Суду України, оскільки з 11.03.2020 змінився розмір посадового окладу судді Верховного Суду України, який є складовою суддівської винагороди.

8. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що суддя у відставці, який отримує щомісячне грошове утримання у розмірі обчисленому згідно з положеннями Закону № 2453-VI, має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII. Проте, враховуючи те, що довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 23.09.2021 № 173/0/21-21 підписана неуповноваженою особою, оскільки належним представником Верховного Суду України як юридичної особи є лише голова ліквідаційної комісії Соловйова Л.В. або інша особа, яка діє за дорученням голови ліквідаційної комісії, рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 22.10.2021 № 965230195536/21305 є законним та обґрунтованим. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

9. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована посиланням на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27.10.2022 у справі №640/10564/21. Скаржник зазначає, що він має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки настали умови для такого перерахунку, які визначені у частині четвертій статті 142 Закону № 1402-VIII, з огляду на те, що змінився розмір складових суддівської винагороди діючого судді. При цьому, скаржник вказує на те, що відмова у перерахунку з мотивів невирішення парламентом питання інституційного дуалізму Верховного Суду України та Верховного Суду, невиправдано покладає на нього непропорційний тягар наслідків невиконання саме державою своїх обов`язків із забезпечення прав людини, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція).

10. У відзиві на касаційну скаргу ГУ ПФУ у м. Києві вказує на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, у зв`язку із чим просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувану ним постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023 - без змін. V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341КАС України, колегія суддів виходить із такого.

12. Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

14. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

15. Спірні правовідносини виникли між позивачем - суддею Верховного Суду України у відставці і органом Пенсійного фонду України щодо перерахунку розміру щомісячного грошового утримання судді.

16. Відповідно до частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

17. Отже, усі судді у відставці, зокрема, судді Верховного Суду України, яким призначено щомісячне довічне грошове утримання, мають право на його перерахунок у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді. Право позивача на такий перерахунок у цій справі відповідач не заперечує. Однак спір виник щодо дотримання порядку реалізації цього права.

18. На підзаконному рівні конкретизовано механізм реалізації цього права. Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.01.2008 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1) заява про перерахунок щомісячного довічного утримання та довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 2) … подається до органів, що призначають щомісячне довічне утримання.

19. Відповідно до пункту 2 Розділу ІІІ Порядку № 3-1 до заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди. Форма довідки (додаток № 2) передбачає, що її підписують голова суду та головний бухгалтер.

20. У зв`язку з припиненням діяльності Верховного Суду України, у цій справі постало питання про те, хто саме має підписувати довідку суддям цього суду, що вийшли у відставку, і чи може бути відмовлено у такому перерахунку з мотивів підписання довідки неналежною особою.

21. Суди першої та апеляційної інстанції розійшлися в оцінках та дійшли протилежних висновків.

22. Вирішуючи питання, що постали у цій справі, Верховний Суд виходить з того, що 02.06.2016 Верховна Рада України прийняла Закон України № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - № 1401-VIII) та Закон № 1402-VІІІ. Було внесено зміни до статей 124-129, 130, 131, 147-148, 149, 151, 153 Конституції України щодо правосуддя. Зокрема, у статті 125 Конституції України у новій редакції визначено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

23. У першому реченні пункту 7 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VІІІ передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України … припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

24. На виконання вимог цього закону, наказом Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 № 560/90/ОД «Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів» Соловйову Л.В. призначено головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України. Вона ж залишалася головою ліквідаційної комісії на час, коли виник спір.

25. Конституційність окремих положень Закону № 1402-VIII перевірялася Конституційним Судом України за зверненням Верховного Суду України. 26. 18.02.2020 Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 2-р/2020, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII зі змінами, зокрема пункту 7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України.

27. Обґрунтовуючи це Рішення, Конституцій Суд України зазначив: «

7. Системний аналіз положень Конституції України «найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції» та «найвищий суд у системі судоустрою України» у взаємозв`язку з положеннями законів України з питань судоустрою та судочинства дає Конституційному Суду України підстави стверджувати, що вилучення слова «України» - власної назви держави - із словесної конструкції «Верховний Суд України» не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади. За своєю юридичною природою найвища інстанція судової гілки влади має забезпечувати єдність та сталість судової практики всіх судів, які входять до системи судоустрою України, а тому її конституційний статус полягає у безперервності здійснення повноважень від часу прийняття Основного Закону України. Законом № 1401-VIII не змінено конституційних функцій Верховного Суду України та його місця у системі судоустрою України. Крім того, Законом № 1401-VIII не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина, на чому наголошено у висновках Конституційного Суду України від 20.01.2016 № 1-в/2016, від 30.01.2016 № 2-в/2016. Таким чином, системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом № 1401-VIII, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова «України» - власної назви держави - із словесної конструкції «Верховний Суд України». Конституційний Суд України вважає, що Закон № 1401-VIII не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом № 1401-VIII продовжує діяти під назвою «Верховний Суд».

8. Конституційний Суд України розглядає положення пунктів 4, 8, 9, 11, 13 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII як такі, що прийняті з метою юридичного регулювання функціонування найвищого суду у системі судоустрою України, який після внесення змін до Конституції України Законом № 1401-VIII функціонує під назвою «Верховний Суд». (…).

13. Порівняльний аналіз положень Конституції України до та після внесення до неї змін Законом № 1401-VIII, приписів Закону № 2453-VI зі змінами та Закону № 1402-VIII дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду. Конституційний Суд України зауважує, що перейменування закріпленого в Конституції України органу - Верховного Суду України - не може відбуватися без переведення суддів Верховного Суду України на посади суддів Верховного Суду, оскільки немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду, а вилучення слова «України» - власної назви держави - з словесної конструкції «Верховний Суд України» не може бути підставою для звільнення всіх суддів Верховного Суду України або їх переведення до іншого суду, тим більше суду нижчої інстанції. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що судді Верховного Суду України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду. Відтак фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів. Закон № 1401-VIII не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом № 1401-VIII продовжує діяти під назвою «Верховний Суд»».

28. Згідно із частиною другою статті 152 Конституції України закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

29. Оскільки в Рішенні Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 не встановлено іншого, то норма пункту 7 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VІІІ у частині ліквідації Верховного Суду України з 18.02.2020 втратила чинність, тобто будь-яке юридичне значення. Вона не може застосовуватися як правове підґрунтя для жодних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, у тому числі й відповідача, у силу прямого припису Конституції України.

30. Зважаючи на юридичні позиції Конституційного Суду України про те, що: вилучення слова «України» - власної назви держави - із словесної конструкції «Верховний Суд України» не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади; Законом № 1401-VIII не змінено конституційних функцій Верховного Суду України; Закон № 1401-VIII не було спрямовано на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України; після набрання чинності Законом № 1401-VIII він продовжує діяти під назвою «Верховний Суд»; а також беручи до уваги пункт 5 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних і положень Закону № 1401-VIII про те, що Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі, зокрема, Верховного Суду України, Суд не може не брати до уваги, що Верховний Суд України не припинявся та не ліквідовувався Законом № 1401-VIII і продовжує діяти під назвою «Верховний Суд».

31. У пункті 5 резолютивної частини Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства України у відповідність до зазначеного Рішення. На час виникнення спору та розгляду справи судом касаційної інстанції Верховна Рада України зазначеною рекомендацією не скористалася.

32. У згаданому Рішенні (пункт 13) Конституційний Суд України висловив декілька юридичних позицій щодо статусу суддів Верховного Суду України. Зокрема: немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду; фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів. 33. 22.11.2021 набуло статусу остаточного рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Гуменюк та інші проти України» (заява № 11423/19). Розглядаючи скаргу суддів Верховного Суду України, ЄСПЛ зважив на висновки Конституційного Суду України, зроблені у Рішенні № 2-р/2020 від 18.02.2020 (пункт 98) та дійшов висновку, що у результаті прийняття змін до Закону № 1402-VIII порушено їх права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

34. Окрім того, ЄСПЛ звернув увагу на те, що «незважаючи на рішення Конституційного Суду України, станом на червень 2021 року питання відновлення виконання заявниками суддівських функцій все ще розглядалося Верховною Радою України. Протягом значного періоду часу була явно відсутня координація у вирішенні ситуації заявників, що серйозно підірвало правову визначеність та передбачуваність конституційних принципів незалежності суддів» (пункт 100).

35. Ця невизначеність триває на час розгляду справи Верховним Судом.

36. Обґрунтований Конституційним Судом України висновок про рівність правового статусу суддів Верховного Суду України та Верховного Суду є правовою основою для однакового захисту їх прав і після припинення повноважень, зокрема щодо розміру довічного грошового утримання та його перерахунку.

37. Однак, на відміну від суддів Верховного Суду, судді Верховного Суду України перебувають у полі певної правової невизначеності, що виникла у зв`язку з тим, що Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 через відповідні нормативно-правові та індивідуальні правові акти належним чином не імплементовано.

38. Зокрема, незважаючи на рекомендації Конституційного Суду України, Верховна Рада України не привела положення законодавства України у відповідність до зазначеного Рішення.

39. Гуменюк В.І. далі зазначений у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Реєстр) як керівник Верховного Суду України, поряд з ліквідатором Соловйовою Л.В. Запису про припинення Верховного Суду України як юридичної особи у Реєстрі немає. Жодних змін після згаданого рішення Конституційного Суду України не внесено.

40. Наказ Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 № 560/90/ОД «Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів», яким Соловйову Л.В. призначено головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України, є чинним. Формально її далі визнають представником Верховного Суду України (справа № 826/15959/18), повноваження якої не припинилися.

41. Верховний Суд у постанові від 24.06.2021 у справі № 826/15959/18 дійшов висновку, що питання інституційного дуалізму Верховного Суду України та Верховного Суду має бути вирішено парламентом шляхом прийняття відповідного закону.

42. За такої правової невизначеності, будь-яку довідку, видану судді Верховного Суду України, може бути поставлено під сумнів з мотивів неналежності її підписанта. Це призводить до непередбачуваності у правозастосуванні та невиправданих ускладнень під час реалізації прав суддів Верховного Суду України у відставці; покладає на них негативні наслідки неякісного правого регулювання, позбавляючи прав, які передбачено законом.

43. Відмова у перерахунку з мотивів невирішення парламентом питання інституційного дуалізму Верховного Суду України та Верховного Суду, невиправдано покладає на позивача непропорційний тягар наслідків невиконання саме державою своїх обов`язків із забезпечення прав людини, гарантованих Конвенцією.

44. Згідно з пунктом 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

45. За практикою ЄСПЛ пенсійні виплати охоплюються статтею 1 Першого протоколу і їх можна вважати «майном» у значенні цього положення (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014).

46. Обов`язок поважати право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу включає як негативні, так і позитивні зобов`язання. Невід`ємним елементом статті 1 Першого протоколу є захист особи від необґрунтованого втручання держави у мирне володіння своїм «майном» (негативні зобов`язання). Проте згідно зі статтею 1 Конвенції Договірна Сторона «гарантує кожному в межах своєї юрисдикції права і свободи, визначені в [Конвенції]». Виконання цього загального обов`язку може спричинити позитивні зобов`язання, пов`язані з забезпеченням ефективного здійснення прав, гарантованих Конвенцією. У контексті статті 1 Протоколу № 1 ці позитивні зобов`язання можуть вимагати від держави вжити заходів, необхідних для захисту права власності (рішення у справі «Броньовські проти Польщі» від 22.06.2004, заява № 31443/96, § 143; «Совтрансавто Холдинг проти України» від 25.07.2002, заява № 48553/99, § 96).

47. Справжня ефективна реалізація права, захищеного статтею 1 Протоколу № 1, не залежить тільки від обов`язку держави не втручатися, але може вимагати позитивних заходів захисту, особливо якщо існує прямий зв`язок між заходами, які заявник може законно очікувати від влади і його ефективного володіння своїм «майном» (рішення у справі «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18.06.2002, заява № 48939/99, § 134).

48. Межі між позитивними та негативними зобов`язаннями держави згідно зі статтею 1 Протоколу № 1 не піддаються чіткому розподілу. Проте відповідні принципи однакові. Незалежно від того, чи розглядається справа в контексті позитивного обов`язку держави або з точки зору втручання державного органу, який має бути обґрунтованим, критерії, що застосовуються, не відрізняються за змістом. В обох контекстах необхідно враховувати справедливий баланс між конкуруючими інтересами особи та суспільства у цілому (рішення у справі «Броньовські проти Польщі», § 144).

49. Відповідно, у багатьох справах, ураховуючи фактичні обставини, Суд не вважає за потрібне класифікувати розгляд справи чітко у межах визначення позитивних або негативних зобов`язань держав-відповідачів; навпаки, Суд встановлюватиме, чи було обґрунтовано поведінку держав-відповідачів - незалежно від того, чи може ця поведінка бути охарактеризована як втручання, або як бездіяльність, або комбінація обох - з урахуванням законності, легітимності мети і «справедливого балансу» (рішення у справі «Броньовські проти Польщі», § 146).

50. У справах, що стосуються позитивних зобов`язань, які випливають зі змісту статті 1 Протоколу № 1, Суд особливо наголосив на важливості принципу належного урядування. Цей принцип вимагає, щоб, коли виникало питання, що стосується загальних інтересів, особливо коли воно впливає на основні права людини, включаючи права власності, органи державної влади повинні діяти оперативно і, передусім, послідовно (рішення у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011, заява № 29979/04, § 71).

51. Це стосується як негативних, так і позитивних зобов`язань, які відповідно до статті 1 Протоколу № 1 накладено на державу.

52. В контексті обставин цієї справи, Суд звертає увагу, що саме держава Україна, а не позивач не виконує свої позитивні зобов`язання і тривалий час не приймає закону, покликаного усунути інституційний дуалізм верховних судів, хоча його рекомендував прийняти Конституційний Суд України невідкладно іще в лютому 2020 року. Позивач жодним чином не впливає і не може впливати на законотворчий процес, не може сприяти виконанню парламентом рекомендацій Конституційного Суду України. Натомість саме він, позивач, потерпає від бездіяльності держави.

53. Якщо держава (відповідні державні органи) зволікає з прийняттям законодавства й створює ситуацію формальної юридичної невизначеності у правовідносинах щодо нормативного визначення повноважень посадових осіб як представників Верховного Суду України, то така бездіяльність не може і не повинна мати негативні наслідки для позивача.

54. Суд бере до уваги, що право судді у відставці на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання визначено законом (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII). Умовою перерахунку є зміна розміру складових суддівської винагороди судді. Ці умови настали і відповідачем не заперечуються, а отже суддя Верховного Суду України у відставці ОСОБА_1 має право на такий перерахунок.

55. Довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення права на перерахунок. Суддівська винагорода визначається безпосередньо законом.

56. Відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді Верховного Суду становить 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу додатково застосовуються регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Розмір доплат за вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці теж визначений безпосередньо законом.

57. Відомості про суд, де працював суддя, вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці подаються до Пенсійного фонду під час призначення судді щомісячного довічного грошового утримання і зберігаються у матеріалах особової справи. Ці відомості залишаються незмінними.

58. Розмір суддівської винагороди, визначений статтею 135 Закону № 1402-VIII, і, відповідно, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, може змінитися лише у разі зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлюється законом України про бюджет на відповідний рік. Про ці зміни Пенсійний фонд знає безпосередньо з закону.

59. За таких обставин, довідка про суддівську винагороду має виключно інформаційний характер. Видаючи таку довідку, голова суду чи інша особа, що діє від його імені, лише інформує Пенсійний фонд про розмір та складові суддівської винагороди судді, що працює на відповідній посаді.

60. Суд також звертає увагу на юридичну позицію Конституційного Суду України, висловлену у Рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020 (частина шоста пункту 16) про «автоматичне» здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі збільшення розміру такої винагороди.

61. Положення пунктів 1, 3 Розділу ІІ та пункту 2 Розділу ІІІ Порядку № 3-1, які передбачають необхідність звернення судді та надання довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, не узгоджуються з принципом «автоматичності» перерахунку, про який йдеться у Рішенні Конституційного Суду України від 18.02.2020.

62. Рада суддів України теж неодноразово звертала увагу Пенсійного фонду України на необхідність запровадження «автоматичного» перерахунку та внесення змін до Порядку № 3-1. Зокрема, у рішеннях від 01.03.2019 № 12, від 09.04.2021 № 7.

63. Отже, незважаючи на чітку позицію Конституційного Суду України (частина шоста пункту 16 Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020) та необхідність її безумовного виконання, незважаючи на неодноразові звернення Ради суддів України, відповідні зміни в частині «автоматичного» перерахунку до Порядку № 3-1 Пенсійним фондом України не внесено.

64. Зважаючи на вищенаведене, Суд дійшов висновку, що до внесення змін до законодавства щодо статусу суддів Верховного Суду України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, Пенсійний фонд України та/або його органи повинен проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді Верховного Суду України у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді Верховного Суду, що працює на відповідній посаді, автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді.

65. Аналогічний правий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.10.2022 у справі №640/10564/21.

66. Застосовуючи ці загальні висновки в контексті обставин цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку, що відмовляючи судді у відставці ОСОБА_1 у перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання з підстави підписання довідки неуповноваженою особою, відповідач діяв протиправно.

67. Верховний Суд не надає докладний аналіз інших доводів касаційної скарги, оскільки на загальний висновок по суті справи вони не впливають.

68. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

69. Таким чином суд апеляційної інстанції неправильно застосував юридичні позиції, наведені у Рішенні Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-2020 під час застосування частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII, пунктів 1, 3 Розділу ІІ та пункту 2 Розділу ІІІ Порядку № 3-1, внаслідок чого дійшов помилкових висновків по суті справи, у зв`язку із чим його постанова підлягає скасуванню.

70. При цьому, суд першої інстанції, дійшовши вірного висновку про протиправність та скасування рішення ГУ ПФУ в м. Києві, яким позивачу було відмовлено у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, помилково зобов`язав ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити відповідний перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме на підставі довідки Верховного Суду України про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці від 23.09.2021 № 173/0/21-21, оскільки таке зобов`язання суб`єкта владних повноважень не узгоджується з висновком Верховного Суду про автоматичний перерахунок, який Пенсійний фонд повинен робити без заяви судді та без надання довідки Верховного Суду України.

71. Так, відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

72. Суддівська винагорода та умови перерахунку визначені безпосередньо законом, тому перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді ОСОБА_1 не передбачає права Пенсійного фонду діяти на власний розсуд.

73. Таким чином, позовну вимогу ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 12.03.2020 у відсотковому відношенні до суддівської винагороди, зазначеної у довідці Верховного Суду України про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 23.09.2021 № 173/0/21-21, з урахуванням усіх складових суддівської винагороди та здійснити виплати з урахуванням фактично виплачених сум, Верховний Суд вважає необхідним задовільнити у спосіб зобов`язання ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити судді у відставці ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді, з моменту виникнення такого права, з урахуванням раніше виплачених сум.

74. Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід задовольнити частково: постанову суду апеляційної інстанції - скасувати; рішення суду першої інстанції - скасувати в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 12.03.2020 у відсотковому відношенні до суддівської винагороди, зазначеної у довідці Верховного Суду України про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 23.09.2021 № 173/0/21-21, з урахуванням усіх складових суддівської винагороди та здійснити виплати з урахуванням фактично виплачених сум, ухвалити в цій частині нову постанову, якою зобов`язати ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити судді у відставці ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді, з моменту виникнення такого права, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

75. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат колегія суддів виходить із того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

76. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

77. Частиною шостою статті 139 КАС України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

78. Враховуючи результат розгляду скарги (задоволено одну вимогу повністю до ГУ ПФУ у м. Києві, а другу вимогу до ГУ ПФУ у Херсонській області - частково), за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в м. Києві та ГУ ПФУ в Херсонській області на користь позивача слід відшкодувати судові витрати виходячи із кількісного показника задоволених позовних вимог.

79. Судові витрати складаються з судового збору у розмірі 908, 00 грн за подання позовної заяви та 1 816, 00 грн за подання касаційної скарги; всього - 2724, 00 грн. Отже, відшкодуванню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в м. Києві підлягає - 1362, 00 грн та за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Херсонській області підлягає - 1362, 00 грн. Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі №540/7777/21. Скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30.12.2011 у справі №540/7777/21 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12.03.2020 у відсотковому відношенні до суддівської винагороди, зазначеної у довідці Верховного Суду України про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 23.09.2021 № 173/0/21-21, з урахуванням усіх складових суддівської винагороди та здійснити виплати з урахуванням фактично виплачених сум, ухвалити в цій частині нове рішення: зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області здійснити судді у відставці ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді з моменту виникнення такого права, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30.12.2011 у справі №540/7777/21 - залишити в силі. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України: 42098368, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1362, 00 грн (одна тисяча триста шістдесят дві гривні), сплачений за подання позовної заяви та за подання касаційної скарги. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. 28 Армії, буд. 6, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України: 21295057) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1362, 00 грн (одна тисяча триста шістдесят дві гривні), сплачений за подання позовної заяви та за подання касаційної скарги. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. СуддіА.І. Рибачук С.Г. Стеценко А.Ю. Бучик