Постанова 4824 № 757/31319/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №757/31319/21 Головуючий у І інстанції - Вовк С.В. апеляційне провадження №22-ц/824/3940/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року та на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних, - установив: У червні 2021 року ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32»звернулося до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу №3666 від 10 червня 2011 року. Відповідач користується комунальними послугами, отримує в повному обсязі послуги з утримання будинку та прибудинкової території, які йому надаються. Позивач стверджує, що відповідач оплату за спожиті послуги не здійснював, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 21286,04 грн. Просило суд, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість на суму 21286,04 грн., інфляційні втрати у розмірі 4706,10 грн. та 3% річних у розмірі 2040,49 грн., а всього - 28032,63 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року, вищезазначений позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» суму заборгованості у розмірі 28032,63 грн. та судовий збір в сумі 2270 грн. Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» судові витрати на правничу допомогу в розмірі 9600 грн. Не погоджуючись із основним та додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу на основне рішення обґрунтовував тим, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити за які саме комунальні послуги відповідач повинен сплачувати та в якому розмірі, з чого складається заборгованість нарахована позивачем, за який період вона нарахована, яким чином та за яким тарифом була нарахована. Звертає увагу на те, що позовна заява та додані докази не містять визначення об`єму спожитих послуг відповідачем за кожний місяць зазначеного періоду часу, від якого залежить визначення розміру оплати за ці послуги, а відтак зміст розрахунку є припущенням. Крім того, у своїй позовній заяві позивач стверджує, що саме його підприємство надає комунальні послуги безпосередньо до квартир будинків, що також перебувають на обслуговуванні ТОВ «ЖЕП «ЩОРСА, 32», що на переконання відповідача не відповідає дійсності, оскільки наразі єдиним постачальником комунальних послуг за вказаною адресою є ОСББ «Печерська мрія». Відповідач ніколи не був зареєстрований та вже тривалий час не проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Інформація щодо зареєстрованого місця проживання відповідача в матеріалах справи відсутня, а процесуальні документи направлялися за місцем знаходження майна відповідача. Просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року посилався на те, що позивачем подано Акт про обсяг наданої правничої допомоги від 17 серпня 2021 року з пропуском процесуального строку, оскільки в матеріалах справи відсутня відповідна заява позивача щодо подання доказів, які підтверджують судові витрати протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Крім цього, відповідно до оскаржуваного рішення судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9600 грн стороною позивача надано до суду: - Договір про надання правничої допомоги; - Акт про обсяг наданої правничої допомоги від 17 серпня 2021 року по Договору про надання правничої допомоги; - Ордер адвоката Зарубіної Т.М.; - Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 29 грудня 1998 року. Проте, згідно з предметом Договору про надання правничої допомоги від 03 січня 2021 року, виконавець на підставі ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» надає клієнту професійну правничу допомогу по стягненню кредиторської заборгованості з ОСОБА_2 , власника квартири АДРЕСА_3 . Вказаний договір не містить умов щодо надання позивачу професійної правничої допомоги по стягненні кредиторської заборгованості з відповідача ОСОБА_1 . Крім того, п. 5.1 договору передбачено, що розмір винагороди виконавця за надання правничої допомоги, відповідно до п. 1.1 даного договору становить 1200 грн. за одну годину надання правничої допомоги. З викладеного слідує, що цей договір регулює відносини сторін виключно щодо надання правничої допомоги по стягненню кредиторської заборгованості з ОСОБА_2 . Просив скасувати додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року. На вказані апеляційні скарги від ТОВ «ЖЕП «ЩОРСА, 32» надійшов відзив, обґрунтований тим, що предметом спору в даній справі є стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з грудня 2013 року по червень 2018 року включно по квартирі АДРЕСА_1 з власника квартири - відповідача у справі ОСОБА_1 . Відповідач систематично користувався житлово-комунальними послугами, що надавались позивачем, однак не розраховувався в повному обсязі. Вказана заборгованість відповідача за отримані житлово-комунальні послуги виникла у період з грудня 2013 року по 30 червня 2018 року, що вбачається з належних письмових доказів у справі, а саме: Журналу ордеру і відомості по рахунку №36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» за період з 01 грудня 2013 року по 31 жовтня 2018 року та Карткою рахунком: 36 Контрагент 87 (32-Г) за період з 01 грудня 2013 року по 31 серпня 2018 року. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правомірно встановив, що позивач надавав послуги з утримання будинку АДРЕСА_4 та прибудинкової території, нараховував та збирав квартирну плату з мешканців на обслуговуваній території й збір з власників квартир за відшкодування експлуатаційних втрат на утримання будинку та прибудинкової території за спірний період. Вищевказані документи є письмовими доказами та офіційними бухгалтерськими документами ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32», які містять інформацію щодо предмета доказування - наявності заборгованості за отримані житлово-комунальні послуги за періоди їх надання, вартість вказаних послуг помісячну, та оплату споживачем наданих послуг. Позивач також не погоджується з твердженням відповідача про те, що стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги на користь ТОВ «ЖЕП «ЩОРСА, 32» є незаконним, оскільки в будинку створене ОСББ «Печерська мрія». Звертає увагу на те, що заборгованість відповідача за отримані житлово-комунальні послуги виникла у період з грудня 2013 року по 30 червня 2018 року. 29 вересня 2017 року мешканцями будинків АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 було створено ОСББ «Печерська мрія» Рішенням №2 Загальних зборів ОСББ «Печерська мрія», оформленого протоколом №1 від 30 травня 2018 року, ОСББ «Печерська мрія» прийняло рішення про самостійне управління будинками АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 з 01 липня 2018 року. Враховуючи викладене, до 01 липня 2018 року позивач надавав відповідачу послуги утримання вказаного будинку та прибудинкової території, нараховував та збирав квартирну плату з мешканців на обслуговуючій території й збір з власників квартир за відшкодування експлуатаційних втрат утримання будинку та прибудинкової території. Судом першої інстанції правомірно було встановлено, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу №3666 від 10 червня 2011 року, а отже, як власник та споживач житлово-комунальних послуг, відповідач зобов`язаний не тільки брати участь у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території, а й своєчасно і в повному обсязі вносити плату за отримані комунальні послуги. Таким чином, заборгованість відповідача за отримані ним житлово-комунальні послуги у період з грудня 2013 року по 30 червня 2018 року є доведеною позивачем на підставі належних доказів у справі, а тому рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та законним. В обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року, зазначило, що безпідставним є твердження апелянта про те, що Акт про обсяг наданої правничої допомоги від 17 серпня 2021 року був поданий з пропуском процесуального строку, так як в матеріалах справи відсутня відповідна заява позивача щодо подання доказів, які підтверджують судові витрати протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що сторона може подати докази до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення. Позивач скористався своїм правом та подав заяву про ухвалення додаткового рішення ще 25 жовтня 2021 року (тобто до винесення рішення у справі) та яка обґрунтовувалась тим, що сторона позивача понесла витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 9600 грн., які він бажає стягнути з відповідача. В позовні заяві позивач вказував, що орієнтовний попередній розмір судових витрат на правничу допомогу становить 24600 грн. До позовної заяви позивачем було додано на підтвердження витрат на правничу допомогу копію Договору про надання правничої допомоги від 03 січня 2021 року, укладеного між АО «Міжнародна адвокатська група» та позивачем, та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Зарубіної Т.М. В подальшому до заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу від 25 жовтня 2021 року позивач додав до справи Акт про обсяг наданої правничої допомоги від 17 серпня 2021 року. Щодо обставин відсутності в Договорі про надання правничої допомоги від 03 січня 2021 року посилання на надання правничої допомоги за заборгованістю ОСОБА_1 , а міститься посилання щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , то вказане пояснює тим, що договір між позивачем та АО «Міжнародна адвокатська група» від 03 січня 2021 року був дійсно підписаний з метою надання позивачу правничої допомоги щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_1 .. Однак, у зв`язку з недоліками оформлення позовної заяви до позову помилково був поданий неналежний примірник договору про надання правничої допомоги. Водночас, допущені недоліки не можуть бути підставою для відмови у стягненні фактично понесених витрат на правничу допомогу. Приймаючи додаткове рішення суд першої інстанції правомірно встановив реальність надання правничої допомоги та фактичне понесення позивачем витрат на правничу допомогу, обґрунтованість розміру понесених витрат на правничу допомогу. Просило, апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року залишити без змін. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу №3666 від 10 червня 2011 року. Отже, як власник та споживач житлово-комунальних послуг, відповідач зобов`язаний не тільки брати участь у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території, а й своєчасно і в повному обсязі вносити плату за отримані комунальні послуги. Позивач надає послуги утримання вказаного будинку та прибудинкової території, нараховує та збирає квартирну плату з мешканців на обслуговуючій території й збір з власників квартир за відшкодування експлуатаційних втрат утримання будинку та прибудинкової території. Згідно з розрахунком позивача, відповідач не сплачує за надані йому житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість, що становить 28032,63 грн., та складається з: основного боргу - 21286,04 грн., інфляційних втрат - 4706,10 грн. та 3% річних - 2040,49 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що належними та допустимими доказами встановлений факт порушення прав позивача, що виразились в наявності у відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги. Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9600 грн, суд першої інстанції виходи з того, що стороною позивача надано належні та допустимі докази понесення вказаних витрат на зазначену суму, тоді як стороною відповідача не надано будь-яких заперечень щодо їх не співмірності. З висновками викладеними у основному та додатковому рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Так, правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються як нормами Цивільного кодексу України, так і Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актів, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг. Відповідно до ст.ст. 156, 162 ЖК України, власник та члени його сім`ї зобов`язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки. Згідно зі ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до положень ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов`язує. Згідно зі ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, положення ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» визначають основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Аналіз вимог даного Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акту спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Згідно з ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Статтею 6 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Згідно вимог п. 1 ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», виконавець комунальної послуги зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів. Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Згідно з п.п. 5, 12 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», споживач житлово-комунальних послуг зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; надавати виконавцю комунальних послуг або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів спожитих послуг, показання наявних приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирі (приміщенні) багатоквартирного будинку, в порядку та строки, визначені договором. Згідно з ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. За змістом статті 13 вказаного вище Закону, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Статтею 67 ЖК України встановлено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну і теплову енергію й ін. послуги) визначається за затвердженими у встановленому порядку тарифами. Згідно зі ст. 68 ЖК України, споживачі зобов`язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги. При цьому, відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2014 року у справі №916/3566/13. Отже, обов`язок на власника житлового приміщення по несенню витрат на утримання будинку та прибудинкової території, сплаті комунальних послуг покладений положеннями статті 322 ЦК України, а також окремими нормами спеціального законодавства, а саме ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». Окрім того, у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15 зроблено висновок, що хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Згідно з вимогами частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно положень частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження доводів про те, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , та відповідно споживачем послуг, позивачем до суду першої інстанції було надано відповідні докази, зокрема, відповіді КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач зазначених доказів не спростував. На підтвердження розміру наданих відповідачу житлово-комунальних послуг, позивачем було додано до позовної заяви картку рахунку видів нарахованих послуг за вказаною квартирою, а також відомість по її рахунку. Плата за житлово-комунальні послуги нараховувалася щомісячно на підставі затверджених у встановленому порядку цін/тарифів з урахуванням показників приладів обліку або по затвердженим нормам споживання. Таким чином, з наявних в матеріалах справи доказів убачається, що відповідач має заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 21286,04 грн, надані позивачем розрахунки останнім спростовано не було, не надано будь-яких доказів про виконання належним чином покладеного на нього обов`язку з утримання нерухомого майна, а саме сплати за спожиті житлово-комунальні послуги. Окрім основної суми боргу позивач також просив стягнути з відповідача інфляційні витрати та 3% річних відповідно до вимог статті 625 ЦК України. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №14-446цс18. З огляду на наявність у відповідача невиконаного зобов`язання щодо сплати вартості спожитих житлово-комунальних послуг в сумі 21286,04 грн. та враховуючи вимоги частини другої статті 625 ЦК України, суд першої інстанції убачав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних. Отже, на думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції в ухваленому рішенні відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Вірними є і висновки суду першої інстанції викладені в додатковому рішенні від 15 лютого 2022 року. Так, на підтвердження обсягу та розміру наданою позивачеві правничої допомоги у цій справі, останнім до позовної заяви було додано копію договору про надання правничої допомоги від 03 січня 2021 року, укладеного між ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» та Адвокатським об`єднанням «Міжнародна адвокатська група» (а.с.69-71), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвокату Зарубіній Т.М., а також складений позивачем та Адвокатським об`єднанням 17 серпня 2021 року Акт про обсяг наданої правничої допомоги за указаним договором. Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору від 03 січня 2021 року АО «Міжнародна адвокатська група» на підставі Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» надає клієнту наступну професійну правничу допомогу: вивчення матеріалів по кредиторській заборгованості ОСОБА_2 , яка проживає в кв. АДРЕСА_3 , перед Товариством за надані житлово-комунальні послуги; складення позовної заяви про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, втрат від інфляційних процесів та 3% річних; підготовка розрахунку заборгованості; представництво інтересів Товариства в Печерському районному суді міста Києва, Київському апеляційному суді при розгляді цивільної справи за позовом ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, втрат від інфляційних процесів та 3% річних. Згідно пункту 5.1 указаного вище договору від 03 січня 2021 року його сторони погодили, що розмірі винагороди виконавця за надання правничої допомоги, відповідно до п.1.1 даного договору становить 1200 грн за одну годину надання правничої допомоги виконавцем. Сума винагороди виконавця, зазначена у пункті 5.1 договору, розраховується відповідно до вартості однієї години та загальної кількості часу витраченого виконавцем у зв`язку з наданням правничої допомоги відповідно до цього договору. Загальна вартість наданої правничої допомоги зазначається виконавцем в Акті про обсяг наданої правової допомоги, в якому зазначається зміст наданої правничої допомоги, кількість витраченого виконавцем часу на надання правничої допомоги та її вартість. Згідно складеного Адвокатським об`єднанням та позивачем акту про обсяг наданої правничої допомоги від 17 серпня 2021 року вбачається, що загальна вартість наданої об`єднанням правничої допомоги за вказаним вище договором становить 9600 грн, з яких 1 година була витрачена на надання консультації щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_1 , 2 години витрачено на здійснення збору та пошук необхідних документів по кредиторській заборгованості відповідача, а також здійсненні аналізу та вивчення вказаних документів та підготовлення плану дій щодо стягнення заборгованості, а також 5 годин на складення позовної заяви та підготування додатків до неї. Так, ч. 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу. 3) розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу. У відповідності до ч. 1 та 2 ст. 126 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 141 ЦПК України). Згідно з вимогами частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас за змістом частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 та 6 статті 137 ЦПК України). У розумінні положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, за змістом положень цивільного процесуального законодавства, поняття «зменшення судових витрат» та «розподіл судових витрат» є розбіжними. Так, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 2 статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (тобто за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини 3 вищевказаної норми під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, визначені також положенням частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення процесуального законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 137 ЦПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 4, 5, 9 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 4, 5, 9 ст.141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Виходячи з вищенаведених норм матеріального та процесуального права, встановлених обставин справи на підставі наданих доказів, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені у заяві ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» до суду першої інстанції витрати на правничу допомогу у розмірі 9600 грн. є співрозмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними. Щодо доводів апелянта про відсутність в Договорі про надання правничої допомоги від 03 січня 2021 року посилання на надання правничої допомоги за заборгованістю ОСОБА_1 , а міститься посилання щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , то допущений недолік не може бути підставою для відмови у стягненні фактично понесених витрат на правничу допомогу. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року (справа №747/839/18). Більше того, завірену копію договору про надання правової допомоги ОСОБА_1 від 03 січня 2021 року було надано позивачем разом з відзивом на апеляційну скаргу. Отже, приймаючи додаткове рішення суд першої інстанції правомірно встановив реальність надання правничої допомоги та фактичне понесення позивачем витрат на правничу допомогу, обґрунтованість розміру понесених витрат на правничу допомогу. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дія основного та додаткового рішення суду першої інстанції була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду 14 липня 2022 року, та у зв`язку із залишенням даних рішень без змін, необхідно поновити їх дію. Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року залишити без змін. Поновити дію рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року та додаткового рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба