Постанова 4856 № 600/3728/22-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/3728/22-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Левицький Василь Костянтинович Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М. 11 вересня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Кузьмишина В.М. суддів: Сушка О.О. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : Описова частина. Короткий зміст позовних вимог. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби; стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.04.2023 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 13.06.2021 по 16.10.2022 у сумі 14 834,90 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відзив/заперечення на апеляційну скаргу. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Рух справи у суді апеляційної інстанції. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі та призначено її до судового розгляду в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військові частині НОМЕР_1 , де отримував грошове забезпечення. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.06.2021 №116 позивача з 12.06.2021 звільнено з військової служби в запас та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.03.2022 в адміністративній справі №600/4875/21-а, яке набрало законної сили 13.09.2022, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (включно) у повному обсязі, без врахування січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Як зазначав позивач в позові, та не заперечувалося відповідачем під час розгляду справи по суті, на виконання зазначеного рішення суду відповідачем нараховано позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 82 370,85 грн. 17.10.2022 відповідач зарахував на картковий рахунок позивача кошти в сумі 82 370,85 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку від 17.10.2022. Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби, у жовтні 2022 року позивач звернувся до адміністративного суду.

Мотивувальна частина. Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII). Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України. Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі №140/2006/19. Тому доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються, є безпідставними та судом до уваги не беруться. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, усіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке. Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків порядку, у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором). Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, визначеного, виходячи з середнього заробітку, відповідно до статті 117 КЗпП України позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли за відсутності спору роботодавець свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми наявний, та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, та спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. У цій справі судом встановлено, що позивача з 12.06.2021 виключено із списків особового складу, усіх видів грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Однак, на день звільнення з позивачем не проведено повний розрахунок, у зв`язку з чим йому не виплачено всі належні суми грошового забезпечення, зокрема не здійснено виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 82370,85 грн. Період затримки (прострочення) виплати індексації грошового забезпечення тривав з 12.06.2021 по 17.10.2022, тобто 491 календарний день. Середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення ) позивача перед його звільненням з військової служби становила 553,21 грн (33746,34 грн/61 календарних дні). Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби складає 271626,11 грн (553,21 грн х 491 к.д.). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16). З огляду на правову позицію судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, суд дійшов висновку, що при розгляді цього спору необхідно застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України. У разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум, прямопропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. З огляду на характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат (індексації грошового забезпечення), може вважатися виплата у розмірі 14834,90 грн., яка розрахована із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні (з 13.06.2021 - першого дня після дня звільнення) по 16.10.2022 (день, що передує дню, в якому здійснено повний розрахунок). Висновок за результатами розгляду апеляційної скарги. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 13.06.2021 по 16.10.2022 в сумі 14 834,90 грн. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Кузьмишин В.М. Судді Сушко О.О. Сапальова Т.В.