Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 358/1265/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 358/1265/22 Суддя (судді) першої інстанції: Кириленко М.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьмишиної О.М., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 12 липня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції управління безпеки дорожнього руху, третя особа - Богуславський районний відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві), про скасування постанови В С Т А Н О В И В : 26 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Миронівського районного суду Київської області з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції управління безпеки дорожнього руху, третя особа - Богуславський районний відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві), про визнання дій протиправними та скасування постанови серії 1АВ №02568863 від 23 вересня 2021 року про накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 680 гривень. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вищезазначена постанова прийнята з порушенням його прав та чинного законодавства, є необґрунтованою, незаконною та підлягає скасуванню, оскільки прийнята без належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину позивача. Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 12 липня 2023 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що версія позивача про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні. Позивач, не погодившись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано доводами аналогічними позовній заяві та зауважив, що відповідачем не встановлено особу, яка порушила п. 12.9 б) ПДР України, оскільки на фотознімку не зафіксовано особу, яка керувала Т.З. та те, що ні позивач, ні водій, який керував транспортним засобом не бачили на автодорозі за адресою Р01 Київ-Обухів 3+441 попереджувального знаку 5.76. Крім того, позивач зазначає про не надіслання йому спірної постанови, через що сума штрафу зросла до 680 грн. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи. Згідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23.09.2021 року інспектором Департаменту патрульної поліції Матвієнко Миколою Сергійовичем відносно ОСОБА_1 було винесено постанову серії 1AB № 02568863, згідно якої останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. Зі змісту даної постанови вбачається, що 23.09.2021 року о 13-20 год. за адресою Р01 Київ-Обухів 3+441, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки MERCEDES-BENS E 220, номерний знак НОМЕР_1 , перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 38 км/год. зафіксоване в автоматичному режимі камерою Каскад 091-1120, чим порушив пункт 12.9 (б) ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП (а.с.9). У постанові зазначено, що швидкість руху вимірювалась технічним засобом «Каскад 091-1120». Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними. Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Зі змісту п. 12.9 (б) Правил дорожнього руху України водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29 Знак 3.29 "Обмеження максимальної швидкості", 3.31 Знак 3.31 "Зона обмеження максимальної швидкості" або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил. За приписами ч.1 статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Згідно примітки суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису). Відповідно до статті 14-1 КУпАП до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів. За наявності обставин, які свідчать про вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, іншою особою, власник (співвласник) транспортного засобу може протягом десяти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу повідомити про відповідні обставини (транспортний засіб знаходився у володінні чи користуванні іншої особи, вибув з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб тощо) орган (посадову особу), що виніс постанову про накладення адміністративного стягнення. На період з`ясування та перевірки цих обставин виконання постанови про накладення адміністративного стягнення зупиняється до моменту встановлення особи, яка вчинила це правопорушення. Статтею 14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача, відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі, юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні, на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Нормами статті 279-3 КУпАП регламентовано порядок звільнення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису). Так, згідно статті 279-3 КУпАП відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили: ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення - правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу. Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів» від 14 листопада 2018 року № 1197 визначено процедуру внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про належного користувача транспортного засобу. Статтею 279-1 КУпАП визначено, що у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі, посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу. За запитом посадових осіб уповноважених підрозділів Національної поліції у письмовій або електронній формі (у тому числі за умови ідентифікації цих посадових осіб за допомогою електронного цифрового підпису) відповідні органи (підрозділи) Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України зобов`язані надавати відомості про належного користувача транспортного засобу, фізичну особу, керівника юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, особу, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи, з обов`язковим дотриманням Закону України "Про захист персональних даних". Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За таких обставин, відповідачі у справі зобов`язані довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами. Разом з тим, відповідно до ч.5 статті 77 КАС якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Матеріалами справи підтверджується, що оскаржувана постанова, винесена відповідачем на підставі інформаційних файлів та метаданих до них за результатами автоматичної фіксації подій з ознаками адміністративного правопорушення, отриманих в електронному вигляді із системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі. Апеляційний суд зауважує, що особа, яка начебто керувала транспортним засобом на момент вчинення правопорушення, не звернулася особисто до уповноваженого підрозділу Національної поліції із заявою про визнання зазначеного факту правопорушення та не надала згоду на притягнення її до адміністративної відповідальності, а в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів не міститься відомостей про належного користувача транспортного засобу Mercedes-Benz Е220, номерний знак НОМЕР_2 . Отже, вказані вище норми дають можливість особі, за якою зареєстровано автомобіль, скористатись законними варіантами звільнення від адміністративної відповідальності. Однак, суб`єктом правопорушення в даному випадку є позивач, як фізична особа, за якою зареєстровано транспортний засіб. Факт володіння транспортним засобом несе за собою наслідки для власника у вигляді адміністративної відповідальності, у разі вчинення на цьому транспортному засобі правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого в автоматичному режимі. Таким чином Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлений особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності за окремі види правопорушень у випадках, якщо вони зафіксовані в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису). З огляду на викладене, доводи позивача про незаконність притягнення його до відповідальності та винесення постанови 1АВ № 02568863 від 23.09.2021 без встановлення особи, яка фактично керувала транспортним засобом є необгрунтованими. Колегія суддів також звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, який у складі Великої Палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Відповідно до ч.1 статті 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач, будучи власником транспортного засобу, який є джерелом підвищеної небезпеки, передаючи його в користування третім особам, має бути зацікавлений та вжити належних заходів задля забезпечення дотримання користувачем такого ТЗ правил дорожнього руху та неухильного виконання вимог чинних нормативно-правових актів останнім. Суд відхиляє посилання позивача на те, що адміністративна відповідальність має індивідуальний характер, позаяк норми статті 14-2 КУпАП, якими, зокрема, встановлено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, були чинними на момент складення оскаржуваної постанови та є чинними на даний час, неконституційними не визнавались, у зв`язку з чим були правомірно застосовані в межах спірних правовідносин. Щодо доводів позивача, що обмеження швидкісного режиму за адресою м. Києві, Р-01 Київ-Обухів 3+441 встановлюється знаками 3.29 та 3.31, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно пункту 12.4. ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Варто відмітити, що на деяких ділянках доріг у м. Києві тимчасово (з 1 квітня до 1 листопада) вводиться зміна швидкісного режиму, що передбачена рішенням Київської міської ради від 09.10.2018 №1739/5803 «Про перелік ділянок доріг, на яких дозволяється швидкість руху транспортних засобів до 80 км/год у період з 1 квітня до 1 листопада», а перелік вулиць конкретизується відповідним актом комісійного обстеження вулиць та доріг до цього рішення. На період внесення змін до швидкісного режиму, встановлюються дорожні знаки 3.29, які визначають дозволену швидкість руху транспортних засобів на ділянках доріг, зазначених у додатку до цього рішення. З 1 листопада до 1 квітня на вулицях Києва, де була дозволена швидкість руху до 80 км/год, встановлюється обмеження швидкості до 50 км/год, а встановлені раніше дорожні знаки демонтуються. Однак, враховуючи перелік ділянок доріг, на яких дозволяється швидкість руху транспортних засобів до 80 км/год. у період з 01 квітня до 01 листопада, що визначений додатком до рішення Київської міської ради від 09.10.2018 №1739/5803, ділянка дороги за адресою м. Київ. Р-01 Київ-Обухів 3+441 не входить до вказаного переліку, а відтак, рух транспортних засобів на даній ділянці дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Дане обмеження на цій ділянці встановлене на постійній основі, та не зазнає змін протягом року. Відтак, рух транспортних засобів за адресою м. Київ, Р-01 Киів-Обухів 3+441 дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год, відповідно до п. 12.4 ПДР України (швидкісний режим в межах населеного пункту). Встановлення (чи не встановлення) знаків 3.29 та 3.31 в даному випадку взагалі не впливає на суть правопорушення. Як наслідок, твердження позивача, що суд першої інстанції прийшов до незаконного та необгрунтованого висновку, оскільки в матеріалах відсутні рішення сесії Київської міської ради про встановлення дорожніх знаків 3.29 та 3.31 також є хибними. Доводи позивача про відсутність на момент відеофіксації дорожнього знаку 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» колегією суддів оцінюються критично, оскільки факту перевищення допустимої швидкості в межах населеного пункту це не спростовує. При цьому, апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження своїх доводів щодо відсутності дорожнього знаку 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» Таким чином, обставини наявності вказаного вище дорожнього знаку жодним чином не свідчать про відсутність у позивача обов`язку дотримання запровадженого Правилами дорожнього руху швидкісного режиму. Будь-які формальні порушення, допущені відповідачем під час складання оскаржуваної постанови жодним чином не можуть спростовувати порушення позивачем правил дорожнього руху шляхом перевищення швидкості руху в межах населеного пункту. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 статті 122 КпАП України про порушення позивачем пункту 12.9 (б) Правил дорожнього руху. Щодо доводів позивача у питанні не направлення позивачу оскаржуваної постанови, колегія суддів їх також не приймає, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема, дана постанова 07.10.2021 була направлена рекомендаційним листом з трек-номером 0600197591240 на адресу зареєстрованого місця проживання Позивача. Копія постанови із зазначеним трек-номером 0600197591240 на зворотній стороні, а також копії прикріплених до конверта рекомендованого повідомлення (Ф.119) та довідки про причини повернення (Ф.20) містяться в матеріалах справи. (т.1 а.с. 84-86) На довідці Ф.20 присутній штамп з датою повернення поштового відправлення назад до відправника, а саме 20.10.2021, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». На адресу 02303, м. Київ, а/с Автофіксація фактично відправлення повернулось 28.10.2021. Приписами ч. 10 ст. 279-1 КУпАП визначено, що у разі невручення постанови адресату за зазначеною в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів адресою днем отримання постанови вважається день повернення поштового відправлення з позначкою про невручення до органу (підрозділу), уповноважена посадова особа якого винесла відповідну постанову. Відповідно до ч. 2. ст. 291 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу. Законної сили постанова серії 1АВ № 02568863 від 23.09.2021 набула 28.10.2021. Варто зазначити, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу (адресу реєстрації) є достатнім для того, щоб вважати повідомлення «належним». При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відповідача, а тому не може свідчити про невиконання обов`язку відповідачем щодо направлення постанови. Посилання ж позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 06.09.2019 № П/811/13/17, де зазначено, що положеннями ст. 251 КАС України повернення рекомендованих листів з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання» не прирівнюється до врученого судового рішення, колегія суддів вважає в даному випадку безпідставним, оскільки таке формулювання не є ідентичним до відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою». Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неправомірного застосування до нього штрафу у розмірі 680 грн, з огляду на те, що відповідно до спірної постанови про адміністративне правопорушення на позивача було покладено стягнення у розмірі 340 грн, що відповідає нормам КпАП України. З наведеного вбачається, що відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, з дотриманням вимог та норм чинного законодавства, а позовні вимоги є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом. Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає, оскільки вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права. Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для його скасування. Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 229, 242, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 12 липня 2023 р. - залишити без задоволення. Рішення Миронівського районного суду Київської області від 12 липня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції управління безпеки дорожнього руху, третя особа - Богуславський районний відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві), про скасування постанови - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає. Колегія суддів: О.В. Карпушова О.В. Епель О.М. Кузьмишина