Постанова 4822 № 726/526/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 вересня 2023 року м. Чернівці Справа № 726/526/23 Провадження №22-ц/822/625/23 Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Литвинюк І. М., суддів: Височанської Н.К., Половінкіної Н.Ю., секретар Петранюк Ю.Т., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 травня 2023 року, головуючий у І-й інстанції Асташев С.А., ВСТАНОВИВ: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власним житлом шляхом вселення та встановити порядок користування квартирою. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що їй на праві приватної власності належить 3/8 частки квартири АДРЕСА_1 . Також 3/8 частки належить брату ОСОБА_2 та частки цієї квартири належить її сину ОСОБА_4 .. Вказувала на те, що за життя мати ОСОБА_5 подарувала онуку ОСОБА_4 ідеальної частки квартири, а решту частки квартири (3/4) успадкувала вона з відповідачем (по 3/8). У квартирі зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та малолітня донька ОСОБА_6 , 2011 року народження, та одноосібно посилився брат ОСОБА_2 , відповідач у справі, який змінив замки на вхідних дверях та не допускає до квартири і тим самим чинить перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні майном співвласникам квартири. З цього приводу у грудні 2016 року вона зверталася до поліції, однак таке звернення не дало результатів. Просила усунути перешкоди у користуванні власним житлом шляхом вселення у квартиру АДРЕСА_1 та встановити порядок користування цією квартирою, виділивши їй в користування житлову кімнату площею 15,6 кв.м (літера 2), а допоміжні приміщення: коридор (літера 1) 7,5 кв.м, ванну (літера 5) 2,6 кв.м, кухню (літера 6) 8,9 кв.м, вбиральню 1,4 кв.м, дві комори (літери 3 та 4) 1,5 кв.м залишити у спільному користуванні співвласників, лоджію 1,6 кв.м та балкон 1,7 кв.м залишити у користуванні ОСОБА_2 .. Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 . Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 житлову кімнату літ. 2 площею 15,6 кв.м. Залишено у спільному користуванні співвласників допоміжні приміщення: коридор літ. 1 7,5 кв.м, комору літ. 3 0,7 кв.м, комору літ. 4 0,8 кв.м, ванну літ. 5 2,6 кв.м, кухню літ. 6 8,9 кв.м, вбиральню літ. 7 1,4 кв.м. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вчинялися дії, спрямовані на реалізацію свого права користування нерухомим майном, однак на даний час таке не реалізоване, відповідач в добровільному порядку не надає можливості їй користуватися спільним майном, отже, діями відповідача порушується її право на вільне користування належним їй на праві власності (часткової) житлом, яке підлягає захисту в судовому порядку шляхом усунення перешкод та її примусовому вселенню в житло. Враховуючи факт наявності двох кімнат у квартирі, суд виділив у користування позивачки одну з кімнат під літ. 2 житловою площею 15,6 кв.м. Інші допоміжні приміщення у квартирі, зокрема: коридор (літера 1) 7,5 кв.м, ванну (літера 5) 2,6 кв.м, кухню (літера 6) 8,9 кв.м, вбиральню літ. 7 1,4 кв.м, дві комори (літери 3 та 4) 1,5 кв.м залишив у спільному користуванні співвласників. На рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 травня 2023 року представник відповідача ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що оскаржуване рішення суду є незаконним та винесеним з порушенням норм матеріального права. На момент звернення до суду з даним позовом співвласниками квартири були ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . ОСОБА_4 належить 1/4 ідеальної частки спірної квартири. Суд першої інстанції не встановив належним чином всіх сторін у справі, не залучив до участі у справі осіб, які є співвласниками спірної квартири та не з`ясував їхню думку щодо заявленого позову. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує на те, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, прийнято відповідно до норм процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив, що син ОСОБА_1 - ОСОБА_4 не чинить позивачці жодних перешкод у користуванні належною їй власністю. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що згідно з Договором дарування ідеальної частки квартири, посвідченого 05 грудня 2014 року приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М.О., ОСОБА_5 , як дарувальник, передала у власність ОСОБА_7 , як обдарованому, ідеальну частку квартири під АДРЕСА_2 (а.с.14). Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 30560795, від 05 грудня 2014 року підтверджено, що за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на вказаної вище квартири на підставі договору дарування, номер запису: 7966152 (а.с.15). Також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 успадкували за законом після смерті своєї матері у рівних частках по частці спадкового майна, що складається з часток квартири АДРЕСА_1 . З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 56966333 від 08 квітня 2016 року вбачається, що на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на 3/8 частки вказаної вище квартири, номер запису про право власності: 14081330 (а.с. 26-27). З копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 грудня 2015 року та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 50740752 від 24 грудня 2015 року вбачається, що ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності та за ним зареєстровано право приватної власності на 3/8 частки вказаної вище квартири. Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності співвласникам: ОСОБА_4 (1/4 частки), ОСОБА_1 (3/8 частки) та ОСОБА_2 (3/8 частки). Згідно з технічним паспортом на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 та експлікації приміщень квартири, загальна площа квартири - 53,3 кв.м, житлова площа 28,1 кв.м та складається з двох кімнат: кімната літ. 2 житловою площею 15,6 кв.м та кімната літ. 8 житловою площею 12, 5 кв.м, а також: коридору літ.1 7,5 кв.м, комори літ. 3 0, 7 кв.м та комори літ. 4 0,8 кв.м, ванни літ. 5 2,6 кв.м, кухні літ. 6 8, 9 кв.м, вбиральні літ. 7 1, 4 кв.м, лоджії 1, 6 кв.м та балкону 1, 7 кв.м (технічний паспорт на квартиру по АДРЕСА_3 та експлікації приміщень квартири (а.с. 9-13). За даними Картки реєстрації особи ОСОБА_4 , він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.18). З копії паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківським РВ УМВС України в Чернівецькій області 20 травня 2011 року, та картки прописки вбачається, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.19-21, 22). З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 02 серпня 2011 року, ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , а її матір`ю вказана ОСОБА_1 (а.с.23). Остання також зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується даними Довідки про реєстрацію її місця проживання, виданої за відомостями відділу ведення реєстру територіальної громади (а.с.24). З копії квитанцій про оплату комунальних послуг та довідки ОСББ «Власники», долучених ОСОБА_2 , вбачається, що ОСОБА_8 проживає за адресою: АДРЕСА_3 з 18.04.2016 року та повністю розрахувався за послуги по утриманню багатоквартирного будинку (квартплаті) за період свого проживання за вказаною адресою з 18.04.2016 року по 23.03.2023 року. Також долучено характеристики за місцем проживання на ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Конституцією Українипередбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції Україниустановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Конвенції. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року). Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За змістом статті 391 ЦПК України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Отже, підставою для задоволення позову такої особи є встановлення факту порушення його прав і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав. Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України. У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні спірною квартирою, одноосібно змінив замки на вхідних дверях та не допускає її з дітьми до спірної квартири. При цьому, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що саме по собі звернення позивача до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю й заперечення відповідачів щодо його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод, отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 20 жовтня 2021 року в справі № 509/3995/15 (провадження № 61-7070св20) зазначено, що «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_4 не є відповідачем у справі, оскільки не чинить жодних перешкоду у користуванні ОСОБА_1 своїм майном. Фактично остання ставить на розгляд суду питання лише щодо її вселення, та порушення її прав з боку відповідача. Такий спосіб усунення перешкод відповідає конкретним обставинам справи та є необхідним з метою захисту порушеного права ОСОБА_1 на володіння та користування своїм майном. Однак, задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення порядку користування спірною квартирою, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, виходив з наступного. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (стаття 355 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно з частинами першою - третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Колегія суддів зазначає, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Поняття реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Спір між сторонами, які є співвласниками квартири, виник щодо встановлення порядку спільного користування квартирою. Вирішуючи спір, суд виділяє в користування сторонам спору частини житлового приміщення, відповідно до розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти у незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України № 6-1500цс15 від 17 лютого 2016 року і неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19, провадження № 61-10474св21, від 22 липня 2022 року у справі № 344/698/18, провадження № 61-9984св21. Спір у цій справі стосується встановлення порядку користування квартирою, яка на праві спільної часткової власності належить трьом особам, а саме, позивачу ОСОБА_1 , відповідачу ОСОБА_2 , а також ОСОБА_4 . Під час здійснення правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Ухвалення законного і справедливого судового рішення передбачає правильне визначення сторін у справі. Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14 - 61цс18, зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17. Верховний Суд зазначає, що вирішуючи питання про склад осіб, які беруть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, норми матеріального права, які підлягають застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес осіб у вирішенні справи. У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів (відповідачів). Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України. Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові. Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. Колегія суддів зазначає, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові. З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира належить ОСОБА_1 - 3/8 частини, ОСОБА_2 3/8 частини та ОСОБА_4 - 1/4 частини. Однак ОСОБА_4 , як співвласник спірного майна, до участі у справі залучений не був. За змістом статті 355 ЦК України право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт. Оскільки співвласники майна, що належить їм на праві часткової власності, наділяються правомочностями володіння, користування та розпорядження майном, то у спорі за позовом ОСОБА_1 щодо встановлення порядку користування квартирою учасниками спірних матеріальних правовідносин є усі її співвласники. Спір стосується прав та обов`язків і ОСОБА_4 , який як суб`єкт спірного матеріального правовідношення має бути відповідачем у цій справі, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд може вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2022 року у справі № 752/7435/20 (провадження № 61-19110св21). За таких обставин, колегія суддів проходить до висновку, що в частині позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою слід відмовити з підстав незалучення співвласника ОСОБА_4 , як відповідача, клопотань про його залучення до участі у справі за цим позовом позивачка не заявляла. Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки зібраним доказам у справі, постановив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» (далі Закон) визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону розмір судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, становив 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, становив 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 4 Закону за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами сплачується судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. З позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що вони містять дві вимоги немайнового характеру. Отже, за подання позову ОСОБА_1 слід було сплатити судовий збір у розмірі 2 147,20 грн, однак позивачем сплачено лише 1 073,60 грн, а тому різницю недоплаченого судового збору за подання позовної заяви слід стягнути з ОСОБА_1 на користь держави. Крім того, за подачу апеляційної скарги ОСОБА_2 необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 3 220,80 грн, однак апелянтом сплачено лише 1 620,40 грн, а тому різницю недоплаченого судового збору за подання апеляційної скарги слід стягнути з ОСОБА_2 на користь держави. Судом першої інстанції з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. Відповідно пункту 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. Згідно з частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 536,80 грн понесених судових витрат. Враховуючи наведене, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції, у розмірі 2 000 грн (половина витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції). Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 травня 2023 року в частині позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні. В решті рішення залишити без змін. Розподіл судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1 073 гривні 60 копійок витрат за подачу позову до суду. Стягнути ОСОБА_2 на користь держави 1 600 гривень 40 копійок за подачу до суду апеляційної скарги. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 536 гривень 80 копійок. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції, у розмірі 2 000 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 11 вересня 2023 року. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: Н.К. Височанська Н.Ю. Половінкіна