Постанова 4873 № 920/566/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" вересня 2023 р. Справа№ 920/566/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шапрана В.В. суддів: Буравльова С.І. Андрієнка В.В. без повідомлення учасників справи розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Ничика Віктора Володимировича на рішення Господарського суду Сумської області від 21.02.2023 у справі №920/566/22 (суддя - Яковенко В.В.) за позовом Фізичної особи-підприємця Ничика Віктора Володимировича до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Сумське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення заборгованості. ВСТАНОВИВ: У серпні 2022 року Фізична особа-підприємець Ничик Віктор Володимирович звернувся з позовом до Державного підприємства "Сумське лісове господарство" про стягнення заборгованості у розмірі 122222,17 грн, що є попередньою оплатою за товар, який мав бути поставлений за договором. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу необроблених круглих лісоматеріалів від 02.01.2020 №07/13-145 щодо поставки товару з моменту здійснення оплати. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 11.08.2022 відкрито провадження у справі №920/566/22, вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін та призначено судове засідання. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 29.09.2022 за клопотанням відповідача розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Рішенням Господарського суду Сумської області від 21.02.2023 (повне рішення складено 22.02.2023) у справі №920/566/22 у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Ничика Віктора Володимировича відмовлено повністю. Не погоджуючись з указаним рішенням, Фізична особа-підприємець Ничик Віктор Володимирович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Також в апеляційній скарзі викладено заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду. Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. В обґрунтування доводів скарги апелянт відмічає, що не подавав відповідачу заявку на поставку товару згідно п. 2.3 спірного договору, вказаний в товарно-транспортних накладних товар не отримував, накладні не підписував та нікого не уповноважував на вчинення відповідних дій. На переконання позивача, надані відповідачем товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх оформлення, не містять необхідних даних, які б дозволяли встановити факт доставки товару та ідентифікувати особу, яка отримала товар, а також визначити обсяг її повноважень діяти від імені скаржника. Також скаржник зауважує, що наявні в матеріалах справи податкові накладні не підтверджують факт отримання ним товару за спірним договором, тоді як податковий кредит сформовано позивачем в силу здійсненої попередньої оплати на підставі отриманих від відповідача податкових накладних. В підтвердження наведеної позиції позивач покликається на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2023 у справі №922/2115/19 та на постанови Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №918/780/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 28.08.2020 у справі №922/2081/19. Крім того Фізична особа-підприємець Ничик Віктор Володимирович стверджує, що висновки наведені судом першої інстанції в оспорюваному рішенні суперечать обставинам, встановленим постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 у справі №920/120/21 та вимогам ч. 7 ст. 75 ГПК України. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 апеляційну скаргу у справі №920/566/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 відкладено вирішення питання про відкриття/відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення апеляційної скарги без руху у справі №920/566/22 до надходження її матеріалів до Північного апеляційного господарського суду. 20.06.2023 Господарський суд Сумської області скерував матеріали справи №920/566/22 до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі №920/566/22 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, зупинено дію оскаржуваного рішення. 18.07.2023 до суду від скаржника надійшли додаткові пояснення по справі. 20.07.2023 від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії "Сумське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останнє просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, оскаржуване рішення - без змін. Зокрема, відповідач зауважує, що заявлені позивачем до стягнення грошові кошти не є попередньою оплатою, а є платою за отриманий товар, що підтверджується наявними у справі товарно-транспортними накладними, рахунками на оплату, платіжними дорученнями, податковими деклараціями та реєстром податкових накладних. Також 20.07.2023 від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Сумське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшло клопотання про заміну сторони (відповідача у справі) її правонаступником. 04.08.2023 до суду апеляційної інстанції від Фізичної особи-підприємця Ничик Віктора Володимировича надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Ничик Віктора Володимировича про розгляд справи №920/566/22 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання представника відповідача про заміну сторони її правонаступником задоволено та замінено відповідача у даній справі Державне підприємство «Сумське лісове господарство» на його правонаступника - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Сумське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Колегія суддів розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, встановила наступне. Як вірно зазначено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.01.2020 між Фізичною особою-підприємцем Ничиком Віктором Володимировичем (покупець) та Державним підприємством «Роменське лісове господарство» (правонаступником якого є Державне підприємство «Сумське лісове господарство») (продавець) укладено договір №07/13-15 купівлі-продажу необроблених круглих матеріалів, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах та способом, вказаним у цьому договорі. Згідно наказу Державного агентства лісових ресурсів України №835 від 28.10.2022 та наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" №265 від 10.01.2023 Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі Філії "Сумське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" є правонаступником Державного підприємства "Сумське лісове господарство". Пунктами 2.1, 2.2, 2.3. договору передбачено, що ціна товару встановлюється в національній валюті України. Ціна вказується в належним чином оформлених товарно-транспортних накладних. Порядок оплати - 100% передплати за готову до відвантаження партію товару. Покупець сплачує за товар за цінами та кількістю, визначеними у рахунках, товарно-транспортних накладних, належним чином оформлених, на підставі заявки на поставку. Загальна вартість договору визначається загальною вартістю поставленого товару відповідно до товарно-транспортних накладних (п. 2.4. договору). Відповідно до п. 2.5. договору оплата товару здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару, згідно виставленого рахунку-фактури. Згідно з п. 3.1. договору термін поставки товару починається з моменту отримання грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Датою передачі товару продавцем та прийому його покупцем, тобто датою поставки вважається дата товарно-транспортної накладної (п. 4.3. договору). Пунктом 5.2.2. договору передбачено, що продавець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі, відповідно до товарно-транспортних накладних та умов цього договору, передати покупцеві товар після оплати покупцем рахунку-фактури на протязі 5 (п`яти) робочих днів. У відповідності до п. 5.4.1. договору покупець зобов`язаний здійснювати попередню оплату за кожну партію товару на протязі 3 робочих днів з дати пред`явлення покупцем рахунку-фактури до сплати. Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 9.1.). Даний договір діє до 31 грудня 2019 (п. 9.2.). Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 9.3.). За твердженнями позивача,на виконання умов договору згідно з виставленими Державним підприємством «Роменське лісове господарство» рахунків на оплату №2 від 02.01.2020, №42 від 09.01.2020, №43 від 09.01.2020, №44 від 09.01.2020 ним було здійснено передплату за товар на суму 122222,17 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №4582 від 28.02.2020, №4612 від 19.03.2020, №4625 від 01.04.2020, №4639 від 10.04.2020, №4679 від 06.05.2020, №4685 від 14.05.2020, №4726 від 15.06.2020, №4788 від 22.07.2020, №4850 від 21.08.2020, №5064 від 30.11.2020. Проте відповідач, порушивши умови договору №07/13-15 купівлі-продажу необроблених круглих лісоматеріалів від 02.01.2020, поставку товару з моменту здійснення оплати та по даний час - не здійснив. 07.07.2022 позивач направив відповідачу вимогу, згідно якої останній просив повернути суму попередньої оплати за договором №07/13-15 від 02.01.2020 у розмірі 122222,17 грн, у зв`язку з не переданням товару. Зазначена вимога залишена без розгляду та задоволення відповідачем, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом. Відповідач заперечував проти позовних вимог вказуючи, що сплачені позивачем кошти не є попередньою оплатою, а є платою за отриманий товар. Умови договору №07/13-15 купівлі-продажу необроблених круглих лісоматеріалів від 02.01.2020 виконані, що підтверджується товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями. Отже, причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати у розмірі 122222,17 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, дослідивши в сукупності зміст товарно-транспортних накладних, рахунків на оплату, платіжних доручень, а також врахувавши факт декларування позивачем спірних господарських операцій, дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення відповідачем обов`язків з поставки товару, оскільки матеріалами справи підтверджується отримання Фізичною особою-підприємцем Ничик Віктором Володимировичем товару за договором. З огляду на встановлені обставини місцевий господарський суд констатував, що сплачені позивачем кошти у розмірі 122222,17 грн є платою за товар, а не попередньою оплатою. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом щодо необґрунтованості позовних вимог з огляду на наступне. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. За змістом ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Відповідно до ст. ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №07/13-15 відповідач виставив позивачу рахунки на оплату №2 від 02.01.2020 на суму 45305,74 грн, №42 від 09.01.2020 на суму 14222,17 грн, №43 від 09.01.2020 на суму 23009,21 грн, №44 від 09.01.2020 на суму 65477,45 грн, в загальному розмірі 148014,57 грн. Умовами спірного договору (п. п. 2.2, 2.5) передбачено сплату попередньої оплати за товар, яка має здійснюватися на підставі виставлених рахунків. Позивач здійснив часткову оплату згідно виставлених рахунків на суму 122222,17 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №4582 від 28.02.2020 на суму 14222,17 грн, №4612 від 19.03.2020 на суму 20000,00 грн, №4625 від 01.04.2020 на суму 10000,00 грн, №4639 від 10.04.2020 на суму 10000,00 грн, №4679 від 06.05.2020 на суму 10000,00 грн, №4685 від 14.05.2020 на суму 30000,00 грн, №4726 від 15.06.2020 на суму 10000,00 грн, №4788 від 22.07.2020 на суму 10000,00 грн, №4850 від 21.08.2020 на суму 5000,00 грн, №5064 від 30.11.2020 на суму 3000,00 грн. Відповідно до спірного договору, термін поставки товару починається з моменту отримання грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, а право власності на товар переходить до покупця з моменту повної оплати продавцю вартості товару (п. п. 1.5, 3.1 договору). На підтвердження поставки товару позивачу на загальну суму 148014,57 грн відповідачем надано до суду копії товарно-транспортних накладних №382785 від 02.01.2020 на суму 45305,74 грн, №321740 від 09.01.2020 на суму 23009,21 грн, №321741 від 09.01.2020 на суму 14222,17 грн та №321743 від 09.01.2020 на суму 65477,45 грн, оригінали яких оглянуті судом першої інстанції в судовому засіданні. У свою чергу, позивач стверджує, що товар вказаний в наданих відповідачем копіях товарно-транспортних накладних він не отримував, вказані накладні не підписував, і нікого не уповноважував на прийняття товару та підписання вказаних накладних, заявку на поставку товару відповідачу теж не надавав. Також зазначає, що надані відповідачем неналежної якості товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх оформлення, не містять необхідних даних, які б дозволяли встановити факт доставки товару та ідентифікувати особу, яка отримала товар, визначити обсяг її повноважень діяти від імені позивача. Судом апеляційної інстанції встановлено, що товарно-транспортні накладні містять підпис особи, що приймала деревину, однак, без вказівки на ПІБ, номер та дату довіреності. Відхиляючи доводи апеляційної скарги стосовно того, що надані відповідачем неналежної якості товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх оформлення, колегія суддів зазначає, що відповідно до визначень термінів, що міститься в ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Таким чином, не зважаючи на певні недоліки оформлення товарно-транспортних накладних, що встановлено також в постанові Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 у справі №910/120/21, та беручи до уваги, що рахунки на оплату товару та платіжні доручення оформлені у відповідності до вимог законодавства, мають відповідні реквізити та містять відомості про господарську операцію, місцевий господарський суд правомірно прийняв їх у сукупності з іншими доказами у справі, позаяк незначні недоліки наданих відповідачем до суду товарно-транспортних накладних, з урахуванням інших доказів у справі, не можуть бути підставою для невизнання господарської операції. Поряд з цим колегією суддів враховується, що згідно з даними реєстру платників ПДВ позивач є платником ПДВ, який відповідно до положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) нараховує податкові зобов`язання та податковий кредит із податку на додану вартість. За приписами ч. ч. 3, 8 ст. 19 ГК України обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни. Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 ст. 201 ПК України). Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки. Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17 та Верховним Судом у постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19. З урахуванням викладеного, колегія суддів звертає увагу скаржника, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару. У свою чергу, як вбачається із матеріалів справи та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, поставка відповідачем лісоматеріалів відбулася у січні 2020 року, що підтверджено відповідними товарно-транспортними накладними. При цьому після кожної операції із постачання позивачу лісопродукції, відповідно до зазначених товарно-транспортних накладних, відповідачем складалися податкові накладні, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 24.01.2020, а саме: від 02.01.2020 №113 (на суму товарно-транспортної накладної №382785 від 02.01.2020); від 09.01.2020 №115 (на суму товарно-транспортної накладної № 321741 від 09.01.2020); від 09.01.2020 №114 (на суму товарно-транспортної накладної №321740 від 09.01.2020); від 09.01.2020 №116 (на суму товарно-транспортної накладної №321743 від 09.01.2020). В свою чергу скаржником у податкових деклараціях з податку на додану вартість (з урахуванням розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)) 24.01.2020 задекларовані господарські операції з Державним підприємством "Роменське лісове господарство" (ІПН 9929518134), а саме 02.01.2020 на суму 45305,74 грн, 09.01.2020 на суму 14222,17 грн, 23009,21 грн та 65477,45 грн. Відтак доводи позивача щодо неотримання ним товару від відповідача правомірно визнані Господарським судом Сумської області необґрунтованими, у тому числі з огляду на те, що позивачем сформовано як покупцем податковий кредит за фактом поставки товару. Разом з тим твердження позивача про те, що він сформував податковий кредит лише після здійснення попередньої оплати та отримавши податкові накладні від відповідача є неспроможними, оскільки податкові накладні складені відповідачем на суму товарно-транспортних накладних, а не на суму оплат позивача. До того ж, у податкових деклараціях Фізичної особи-підприємця Ничик Віктора Володимировича відображено здійснення господарської операції по поставці товару у січні 2020 року на суми, що співпадають із сумами товарно-транспортних накладних наданих відповідачем, тоді як оплати за договором здійснено позивачем у лютому-серпні та листопаді 2020 року. Таким чином надані позивачем платіжні доручення не підтверджують його позицію про те, що за договором №07/13-15 від 02.01.2020 здійснена попередня оплата товару, а свідчать про оплату товару після його прийняття (отримання). Так, позивачем перераховано відповідачу: - 14222,17 грн у лютому 2020 року (платіжне доручення №4582 від 28.02.2020); - 20000 грн у березні 2020 року (платіжне доручення №4612 від 19.03.2020); - 20000 грн у квітні 2020 року (платіжні доручення №4625 від 01.04.2020 та №4639 від 10.04.2020); - 40000 грн у травні 2020 року (платіжні доручення№4679 від 06.05.2020 та №4685 від 14.05.2020); - 10000 грн у червні 2020 року (платіжне доручення №4726 від 15.06.2020); - 10000 грн у липні 2020 року (платіжне доручення №4788 від 22.07.2020); - 5000 грн у серпні 2020 року (платіжне доручення №4850 від 21.08.2020); - 3000 грн у листопаді 2020 року (платіжне доручення №5064 від 30.11.2020). За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно неотримання позивачем товару за їх необґрунтованістю та недоведеністю, позаяк твердження скаржника щодо того, що товар, вказаний у товарно-транспортних накладних він не отримував, накладні не підписував і нікого не уповноважував на прийняття товару та підписання накладних, не відповідають дійсності, оскільки як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачем отримано поставлений відповідачем товар на підставі товарно-транспортних накладних. Також судом першої інстанції доречно зауважено, що якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за видатковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення у платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом (постанова Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19). Щодо посилань скаржника на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2023 у справі №922/2115/19 та постанови Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №918/780/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 28.08.2020 у справі №922/2081/19, то слід відмітити, що у вказаних постановах йде мова про те, що у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки. Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Тобто, наведені у вказаних постановах висновки підтверджують висновок суду першої інстанції про те, що відповідач поставив, а позивач отримав товар за договором. З приводу доводів апелянта стосовно відсутності доказів направлення ним оформленої заявки на поставку, як-то передбачено п. 2.3 договору, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 2.3. договору унормовано, що покупець оплачує товар за цінами та кількістю визначеними у рахунках, товарно-транспортних накладних, належним чином оформлених, на підставі заявки на поставку. В матеріалах справи дійсно відсутні заявки позивача на поставку товару, проте як вже було зазначено вище, факт поставки товару за договором та його часткова оплата підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними. Також колегія суддів зауважує, що умовами спірного договору сторонами не визначено конкретного способу надання заявок на поставку, тоді як усталена ділова практика в Україні передбачає можливість подання заявок в тому числі і в усній формі. Тому, в даному випадку, саме причинно-наслідковий зв`язок між обов`язком позивача надати заявки, складення відповідачем рахунків на оплату та товарно-транспортних накладних, та подальша їх оплата покупцем є тією обставиною, що свідчить про належне виконання позивачем приписів п. 2.3 договору. При цьому в ході апеляційного перегляду оскаржуваного рішення колегія суддів звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19). Дослідивши всі матеріали справи в їх сукупності суд апеляційної інстанції вважає, що надані відповідачем докази, в спростування позовних вимог, є більш вірогідними ніж доводи надані позивачем в їх підтвердження. Отже, твердження скаржника з приводу невиконання відповідачем зобов`язань за договором щодо поставки товару, та відповідно, наявність підстав для стягнення суми попередньої оплати, спростовуються встановленими вище обставинами справи. За доводами позивача, місцевим господарським судом при розгляді даного спору не застосовано положення ч. 4 ст. 75 ГПК України та не взято до уваги обставини, встановлені судом апеляційної інстанції під час розгляду справи №920/120/21 за участю тих самих сторін. Зокрема, позивач вказує, що в постанові Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 дано оцінку товарно-транспортним накладним та встановлено їх недоліки, у зв`язку з чим зроблено висновок про відсутність належних доказів здійснення підприємством поставки товару покупцю. Колегія суддів вказує на те, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21). У постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №922/2013/18 та від 25.03.2021 у справі №911/2961/19 зазначено, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові, висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Суд апеляційної інстанції зауважує, що в межах розгляду справи №920/120/21 судами встановлювалися обставини щодо поставки товару за укладеним між сторонами договором. При цьому предметом дослідження були лише наявні в матеріалах справи платіжні доручення надані Фізичною особою-підприємцем Ничик Віктором Володимировичем та товарно-транспортні накладні надані Державним підприємством "Роменське лісове господарство". Зокрема, суд апеляційної інстанції дослідивши вказані докази та встановивши недоліки товарно-транспортних накладних дійшов висновку про недоведеність позовних вимог (стягнення заборгованості за договором поставки) з огляду на відсутність належних доказів поставки товару за договором. Разом з тим, колегія суддів відмічає, що при розгляді даної справи судом прийнято до уваги недоліки товарно-транспортних накладних, проте беручи до уваги встановлені у даній справі обставини (подання відповідачем податкових накладних, відображення в податкових деклараціях Фізичної особи-підприємця Ничик Віктора Володимировича господарських операцій по поставці товару та формування податкового кредиту) та оцінюючі товарно-транспортні накладні у сукупності з іншими доказами по справі, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про здійснення відповідачем поставки товару та відповідно, відсутність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача попередньої оплати. А відтак, місцевим господарським судом не порушено приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України. Також слід наголосити, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (ч. 7 ст.75 ГПК України). Таким чином, аргументи апеляційної скарги позивача не спростовують правомірності висновків місцевого господарського суду щодо встановлених обставин справи. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Сумської області від 21.02.2023 у справі №920/566/22 ухвалене з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Ничика Віктора Володимировича є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника. Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті. Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ничика Віктора Володимировича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 21.02.2023 у справі №920/566/22 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Поновити дію рішення Господарського суду Сумської області від 21.02.2023 у справі №920/566/22.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя В.В. Шапран Судді С.І. Буравльов В.В. Андрієнко