Постанова Волинський апеляційний суд № 161/12534/22

Справа № 161/12534/22 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/702/23 Доповідач: Киця С. I. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 вересня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Киці С. І., суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я., секретар судового засідання Черняк О. В., з участю представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про вселення, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2023 року В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_4 09 вересня 2022 року звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 23 вересня 2011 року між ними було укладено шлюб, за час перебування у якому 21 листопада 2017 року на підставі договору дарування він набув у спільну часткову власність 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Співвласником 1/3 частки квартири є відповідач. Шлюб розірвано на підставі рішення суду від 06 серпня 2020 року. Він як власник квартири хотів у неї потрапити 07 серпня 2022 року, про що завчасно повідомив колишню дружину, однак дверний замок був замінений. Про цей факт ним було заявлено у поліцію. Після перебування на стаціонарному лікуванні у період з 11 серпня 2011 року по 17 серпня 2022 року, він повторно здійснив спробу потрапити у житло, про що завчасно попередив колишню дружину, однак відповідач йому двері не відчинила. За цим фактом та за результатом його звернення до правоохоронних органів йому було надано відповідь, згідно якої відповідач свідомо уникає зустрічей з працівниками поліції. На даний час іншого житла для проживання не має, до належної йому квартири потрапити не може. Квартира є трикімнатною, у ній зареєстроване його місце проживання, відповідачем чиняться йому перешкоди в доступі до квартири, замінено замки від вхідних дверей, у зв`язку із чим вважає, що належним способом захисту його прав та інтересів є вселення на підставі рішення суду. Просив усунути йому перешкоди у користуванні житлом шляхом вселення у квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю. Позивач ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду, оскільки вважає, що при прийнятті рішення було неповно з`ясовано обставини справи, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Вирішуючи спір, суд повинен був надати об`єктивну оцінку наявності порушеного, невизнаного чи оспорюваного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відмовляючи у задоволенні позову, суд не дослідив обставин про те, чи предмет спору мав місце на момент відкриття провадження, чи припинив та за яких обставин припинив своє існування спір після відкриття провадження у справі. Зазначає, що на момент звернення до суду із цим позовом між ними існував спір, адже відповідач чинила йому перешкоди щодо доступу до належної йому квартири. Лише 17 листопада 2022 року йому вдалось потрапити до квартири, але таке вселення відбулось за відсутності та без доброї на те волі відповідача. Твердження відповідача про те, що після виписки з лікарні (з 17 серпня 2022 року) він постійно перебував та проживав у квартирі не відповідають матеріалам справи та спростовуються матеріалами перевірки поліції за результатами його звернення. Відповідач визнала, що після втрати ключів від квартири була змушена змінити вхідні замки, однак нових ключів від житла йому не надала. Усунення перешкод в користуванні квартирою відбулось не у зв`язку із добровільним врегулюванням спору між сторонами чи виконанням відповідачем заявлених ним позовних вимог, а виключно унаслідок його дій щодо вселення. Зважаючи на те, що відповідач не визнає право на користування належної йому 2/3 частки квартири, таке право підлягає захисту. Висновок суду про відмову у задоволенні позову є передчасним. У разі відсутності предмету спору суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, а не відмовляє у задоволенні позову. Просить скасувати рішення суду від 01 травня 2023 року у цій справі та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Відповідач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначила, що суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову та безпідставність позовних вимог, рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Умовою закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України є відсутність предмета спору як на час відкриття провадження у справі, так і на час ухвалення судового рішення. Підстави для закриття провадження у цій справі на момент винесення оскаржуваного рішення були відсутні. Для здійснення заходів для вселення особи у приміщення необхідна наявність обставин перешкоджання такій особі входженню, а також проживанню у квартирі. Зазначено, що як на час розгляду справи в суді першої інстанції, так і на час розгляду справи апеляційним судом, позивач має безперешкодний доступ до квартири та постійно у ній проживає, перешкоди для його перебування у квартирі відсутні. Просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої без змін. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити з викладених у ній підстав. Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 заперечували щодо задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Заслухавши учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції про безпідставність позову. Судом установлено, що позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 у період з 23 вересня 2011 року по 07 вересня 2020 року перебували у зареєстрованому шлюбі. На підставі договору дарування від 21 листопада 2017 року позивач ОСОБА_4 набув право власності на 2/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Інша частина цієї квартири, 1/3 частки, на підставі договору дарування від 21 листопада 2017 року набута у власність відповідачем ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . За правилами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з вимогами ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом. Законодавець у ч. 1 ст. 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захисту підлягає немайнове або майнове право, свобода чи законний інтерес, яке порушене, невизнане або оспорюється. Статтею 13 Конвеціїї про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право особи на ефективний засіб юридичного захисту, що приводить до реального поновлення порушеного права (забезпечує припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняє неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного - забезпечує отримання відповідного відшкодування. Ефективний спосіб захисту спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України). Позивач у позовній заяві стверджував про те, що відповідач на момент звернення до суду із цим позовом чинить йому перешкоди у доступі до житла, змінила замок до вхідних дверей, не дала нових ключів, у зв`язку із чим він був вимушений звертатися до Луцького РУП ГУНП у Волинській області. Згідно відповіді Луцького РУП ГУНП у Волинській області від 31 серпня 2022 року на звернення позивача, відповідач ОСОБА_2 свідомо уникає зустрічей із працівниками поліції. На підтвердження обставин, які свідчать про вчинення відповідачем перешкод для його вселення у квартиру, позивач надав копії матеріалів перевірки Луцького РУП ГУНП у Волинській області за фактом його звернення від 17 серпня 2022 року та від 08 серпня 2022 року про не допуск його до житла на день звернення до суду із цим позовом. Згідно довідки Луцького РУП у Волинській області про результати проведення перевірки інформації, викладеної у повідомленні позивача від 17 серпня 2022 року, та згідно рапорта щодо результатів розгляду заяви від 08 серпня 2022 року встановлено, що відповідач ОСОБА_2 уникала зустрічей з працівниками поліції, у зв`язку із чим опитати її не виявилось можливим. Про існування спору також свідчить той факт, що позивач ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, а також відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували вчинення відповідачем ОСОБА_2 дій щодо усунення таких перешкод. Відповідач змінила замок до вхідних дверей у квартиру, що спричинило позивачу перешкоди у користуванні квартирою і добровільно не надала позивачу ключів від вхідних дверей. Позивач не надала доказів передачі ключів позивачу ні в суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції. Отже, відбулося порушення прав та інтересів позивача і вони підлягають захисту. Судом першої інстанції не було встановлено, яким чином позивач в листопаді 2022 року потрапив у квартиру, частка у якій йому належить на праві власності, та не переконався у відсутності перешкод з боку відповідача для користування позивачем таким майном. Висновок суду про відновлення права позивача на користування належним йому на праві спільної часткової власності житлом є передчасним і не відповідає обставинам справи, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували припинення порушення чи визнання відповідачем такого права позивача після відкриття провадження у справі. Натомість, навіть за умови фактичного проживання позивача у спільному житловому приміщенні на час ухвалення судового рішення у цій справі, обраний позивачем спосіб захисту залишається ефективним та міг бути застосований судом першої інстанції, оскільки право, перешкоди в реалізації якого просив усунути позивач, станом на день ухвалення рішення не було поновлене. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову. Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Отже, закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України можливе виключно у разі відсутності предмета спору як на момент подання позову, так і на час ухвалення судового рішення (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 538/3792/20). Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо. Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №456/647/18 (провадження №61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі №686/20582/19-ц (провадження №61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі №750/1658/20 (провадження №61-9658св20). А ні позивач, ні відповідач із будь-якими переліченими вище заявами до суду першої інстанції не звертались, у зв`язку із чим суд правильно здійснив розгляд справи по суті. Підстави для прийняття судом інших процесуальних рішень у такому випадку відсутні. На час звернення позивача з позовом до суду існував спір між сторонами про право цивільне усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням. Існував цей спір і на час ухвалення рішення судом першої інстанції, так як відповідач не визнала позовних вимог позивача. Між сторонами існують неврегульовані питання щодо користування квартирою, а тому відсутні підстави для відмови у позові. Відповідач не надала доказів безперешкодного входження позивача у спірне житлове приміщення, проживання у ньому і відсутність перешкод з її боку у цьому позивачу. Позивач надав суду докази, які підтверджується чинення йому перешкод у користування житловим приміщенням з боку відповідачки і не визнання його прав на користування спірною картирою. У зв`язку із неповним з`ясуванням обставин справи судом першої інстанції, невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні та встановлених судом, обставинам справи, колегія суддів встановила наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову. В порядку розподілу судових витрат, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду першої інстанції з позовом, та при зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2481 грн (992,40 грн + 1488,60 грн). Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 375, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2023 року у цій справі скасувати, ухвалити нове судове рішення. Усунути ОСОБА_4 перешкоди в користуванні житлом шляхом вселення ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривень судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий суддя Судді