Постанова 4870 № 921/489/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "28" серпня 2023 р. Справа №921/489/22 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого судді О.С. Скрипчук суддів О.І. Матущака Г.В. Орищин, секретар судового засідання В.Б. Лагутін, розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг за № 125/08-3959 від 10.05.2023 (вх. № 01-05/1577/23 від 16.05.2023) та Товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільоблгаз б/н від 29.05.2023 (вх. № 01-05/1737/23 від 01.06.2023) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2023 (повний текст рішення складено 17.04.2023, м. Тернопіль, суддя І.М. Гирила) у справі № 921/489/22 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг, м. Київ до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільоблгаз, м. Тернопіль про стягнення заборгованості в сумі 52 911 376, 62 грн. за участю представників: від позивача: Піун С. П.; від відповідача: Кавійчик В.П. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільоблгаз" про стягнення 47 786 146, 96 грн основного боргу, 3 386 184, 28 грн пені, 203 171, 04 грн 3% річних, 334 503, 03 грн інфляційних втрат та 5 772 060, 00 грн штрафу. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ТОГ від 31.10.2021, зокрема в частині оплати вартості поставленого позивачем природного газу. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2023 позов задоволено частково. Суд стягнув з товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільоблгаз" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 27 600 597 грн 94 коп. боргу, 1 716 187 грн 50 коп. пені, 514 856 грн 25 коп. 3% річних, 2 446 350 грн 07 коп. інфляційних втрат, 1 154 412 грн 00 коп. штрафу та 792 968 грн 71 коп. судового збору. Провадження у справі в частині стягнення 7 949 779 грн 01 коп. основного боргу закрив. В решті позову відмовлено. Суд першої інстанції здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, вказав, що правомірним є нарахування таких в загальній сумі 2 446 350, 07 грн. Інфляція в сумі 46 795, 87 грн нарахована позивачем безпідставно. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що доказів добровільної та повної оплати вартості отриманого протягом листопада 2021 року квітня 2022 року природного газу відповідач не надав, відтак, за даних обставин, обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають до задоволення суд першої інстанції визнав вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про стягнення з ТОВ "Тернопільоблгаз" 27 600 597 грн 94 коп. основного боргу. Разом з тим, місцевий господарський суд зазначив про те, що інститут неустойки є стимулом боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, тому суд дійшов висновку про наявність об`єктивних підстав та доцільність зменшення пені та штрафу на 80% . Не погоджуючись з даним рішенням суду товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг подало апеляційну скаргу за № 125/08-3959 від 10.05.2023, в якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2023 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, штрафу та інфляційних нарахувань та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю. Подана апеляційна скарга обгрунтована тим, що зменшуючи розмір пені та штрафу на 80%, суд таким чином хоче ототожнити зменшення розміру штрафних санкцій повним звільненням боржника від відповідальності за порушення зобов`язання (стаття 218 Господарського кодексу України), тоді як зі змісту статті 233 Господарського кодексу України, яка регулює зменшення розміру штрафних санкцій, чітко вбачається, що зменшення судом розміру стягуваних штрафних санкцій є проявом обмеження відповідальності боржника, але аж ніяк не звільненням його від відповідальності. Товариство з обмеженою відповідальністю Тернопільоблгаз подало апеляційну скаргу за б/н від 29.05.2023, в якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2023 скасувати в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції не врахувавши умови Договору списання та норми чинного законодавства помилково прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 514 856 грн 25 коп. 3% річних та 2 446 350 грн 07 коп. інфляційних втрат. Окрім того відповідач просив суд долучити докази до справи, а саме акт звіряння взаємних розрахунків за період з 31.10.2021 24.05.2023 та платіжні інструкції з 10.09.2023- 24.05.2023. У судове засідання 28.09.2023 з`явився представник позивача та відповідача, надали пояснення, подані апеляційні скарги підтримали. Щодо клопотання про долучення доказів, колегія суддів вказує наступне. Положення пункту 8 частини третьої статті 162 та частини другої статті 164 ГПК України передбачають подання доказів до суду першої інстанції разом з позовною заявою. При цьому частина третя статті 269 ГПК України передбачає можливість прийняття доказів судом апеляційної інстанції у виключних випадках. У разі, якщо учасник справи подає до суду (в тому числі суду апеляційної інстанції) докази з порушенням встановлених ГПК строків, такий учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта статті 80 ГПК України). Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Відповідач не обгрунтува причини неподання цих доказів до суду першої інстанції, а тому апеляційний суд не приймає такі до уваги. Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне. 31.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", як Продавцем, з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопільоблгаз", як Покупцем, з іншої сторони, укладено Рамковий договір купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-ТОГ (далі - Рамковий договір). П. 1.1, 1.3 Рамкового договору визначено, що цей договір (включаючи усі зміни та доповнення) регулює відносини Сторін щодо купівлі-продажу, передачі та прийому природного газу за угодою, що надалі іменується - "Індивідуальний Договір". Форма Індивідуального Договору наведена у Додатку 1, що є невід`ємною частиною Договору. Умовами Індивідуального Договору визначається Договірна ціна, Договірна вартість, Договірний обсяг, Періоди поставки, порядок оплати, Пункт поставки та інші умови, визначені згідно з цим Договором. У разі якщо інше не передбачено умовами Індивідуального Договору, застосовуються положення цього Рамкового Договору. Згідно з п. 1.4. Рамкового договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю природний газ в обсягах та у строки, що погоджені Сторонами у відповідному Індивідуальному Договорі, а Покупець зобов`язується прийняти і своєчасно сплатити вартість такого обсягу газу у розмірі, строки та у порядку, що визначені відповідним Індивідуальним Договором та цим Рамковим Договором. Відповідно до п. 2.1 Рамкового договору загальна кількість природного газу, що передається Продавцем Покупцю на виконання цього Договору, дорівнює обсягу природного газу, що передається відповідно до Індивідуального Договору за цим Договором, та визначається на підставі Комерційних актів. Продавець передає Покупцеві природний газ у порядку та на умовах, визначених у Індивідуальному Договорі. Перехід права власності на природний газ відбувається на умовах, передбачених цим Договором, якщо інше не передбачено Індивідуальним Договором (п. 3.1. Рамкового договору). П. 3.3 3.4 Рамкового договору визначено, що передача та приймання природного газу здійснюється на ВТТ шляхом надання Сторонами Оператору ГТС торгових сповіщень на відчуження/набуття природного газу в Інформаційній платформі Оператора ГТС, відповідно до вимог Кодексу ГТС. Право власності на природний газ переходить від Продавця до Покупця у ВТТ. Після переходу права власності на природний газ Покупець несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов`язану із правом власності на природний газ. Згідно з п. 3.9 - 3.11 Рамкового договору після закінчення періоду поставки, у якому була здійснена передача газу, але не пізніше 8-го числа місяця, наступного за періодом поставки, якщо інше не передбачено Індивідуальним Договором, Продавець складає, підписує, скріплює своєю печаткою Комерційний акт та направляє на підпис Покупцю його скановану копію на електронну адресу Покупця, вказану у Розділі 11 цього Договору. Комерційний акт вважається отриманим Покупцем в день направлення його Продавцем на електронну адресу Покупця, також Продавець надсилає на підпис Покупцю оригінали Комерційного акту у двох примірниках, підписані та скріплені печаткою Продавця на поштову адресу Покупця вказану у Розділі 11 цього Договору. Покупець підписує, скріплює печаткою (за наявності) отриману скановану копію Комерційного акту та направляє підписану ним скановану копію на електронну адресу Продавця, вказану у Розділі 11 цього Договору. Покупець також підписує оригінал отриманого від Продавця Комерційного акту та повертає один примірник підписаного Покупцем Комерційного акту Продавцю, не пізніше 12-го числа місяця, наступного за Періодом поставки на поштову адресу Продавця, вказану у Розділі 11 цього Договору. У разі неповернення підписаного Покупцем переданого йому Комерційного акту у визначений Договором строк, такий акт вважається підписаним Покупцем. Відповідно до п. 4.1-4.3 Рамкового договору загальна вартість цього Договору не може перевищувати 1 656 960 200, 00 грн, включаючи ПДВ. Продаж природного газу здійснюється за Договірною ціною, що встановлюється між Продавцем та Покупцем на умовах Індивідуального Договору. Договірна вартість розраховується і підлягає сплаті в українських гривнях у безготівковій формі на рахунок Продавця. Договірна вартість кожного Договірного обсягу газу визначається на умовах Індивідуального Договору та округлюється до 2-х знаків після коми. Покупець має здійснити оплату за природний газ на умовах, передбачених Індивідуальним договором. Моментом оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок Продавця. У платіжних дорученнях Покупець обов`язково має вказувати призначення платежу, номер та дату Рамкового договору та Індивідуального Договору. У випадку виникнення у Покупця заборгованості за Договором, Продавець має право зарахувати грошові кошти, отримані від Покупця в поточному періоді поставки, незалежно від призначення платежу, в рахунок погашення існуючої заборгованості (п. 4.5-4.6, 4.8 Рамкового договору). Відповідно до пп. 5.2.2 п. 5.2 Рамкового договору Покупець зобов`язався забезпечувати своєчасну та повну оплату газу, надання забезпечення згідно з умовами цього Договору та Індивідуального Договору. Продавець зобов`язався забезпечити передачу газу у власність Покупця на умовах та в обсягах, визначених Договором та Індивідуальним договором. П. 6.1. Рамкового договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання своїх договірних зобов`язань вони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України, Договором та Індивідуальним Договором. Цей Договір набуває чинності з дати підписання його уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності), але не раніше дати приєднання Покупця до Договору про утворення балансуючої групи, згідно з яким Продавець є стороною, відповідальною за добовий небаланс групи, та діє в частині здійснення розрахунків між Сторонами до їх повного та належного здійснення, а в частині передачі газу Покупцю по « 30» квітня 2022 року (включно) (п. 9.1 Рамкового Договору). 31.10.2021 між сторонами у справі укладено Індивідуальний договір №БГр-21/22-ТОГ до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-ТОГ від 31.10.2021 (далі Індивідуальний договір). П. 1, 2 Індивідуального договору сторони визначили загальний період поставки з 01.11.2021 по 30.04.2022 (включно). Сторони узгодили, що договірний обсяг природного газу за загальний період поставки, що передається на умовах Індивідуального договору, складається з суми усіх Договірних обсягів за кожний період поставки, які формуються на підставі Додаткових угод, укладених відповідно до пункту 7 цього Індивідуального договору та заявок Покупця про обсяг природного газу. Плановий Договірний обсяг природного газу за Загальний період поставки складає 223 310, 00 тис. куб. м (п. 3 Індивідуального договору). Згідно з п. 7 Індивідуального договору протягом 3-х (трьох) робочих днів після отримання Продавцем Заявки, Сторони укладають відповідну Додаткову угоду до Індивідуального Договору, в якій визначають Договірний обсяг природного газу на Період поставки, відповідно до поданої Заявки та його Договірну вартість. У п. 8 Індивідуального договору сторони погодили, що договірна вартість газу за період поставки розраховується як добуток Договірного обсягу відповідно до укладеної Сторонами Додаткової угоди та наданої Покупцем Заявки та Договірної ціни, визначеної в пункті 10 Індивідуального договору. Договірна вартість газу за загальний період поставки розраховується як сума Договірних вартостей за всі періоди поставки протягом загального періоду поставки. Договірна ціна природного газу, який буде придбаний Покупцем на умовах цього Індивідуального Договору, за Загальний період поставки буде становити 7 420, 00 грн з ПДВ за 1 000 куб. м (п. 9 - 10 Індивідуального договору). Відповідно до п. 12 Індивідуального договору оплата Договірної вартості за відповідний період поставки здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами на банківський рахунок Продавця протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів, починаючи з дня, наступного за днем закінчення відповідного періоду поставки. Покупець має право здійснити 100% передоплату договірного обсягу природного газу за період поставки, вказаного у Додатковій угоді до Індивідуального договору, не пізніше ніж за 5 (п`ять) банківських дня до початку такого періоду поставки (п. 13 Індивідуального договору). Згідно з п. 14 Індивідуального договору Покупець зобов`язався надавати Продавцю не пізніше ніж за 2 (два) банківські дні до початку періоду поставки: жовтень 2021 р., листопад 2021 р., грудень 2021 р., січень 2022 р., лютий 2022 р., березень 2022 р., квітень 2022 р., один з наступних видів забезпечення виконання своїх платіжних зобов`язань за Індивідуальним договором: - у вигляді безвідкличної безумовної банківської гарантії у сумі, що становить 100% договірної вартості газу за відповідний період поставки, визначеної сторонами у Додатковій угоді до Індивідуального договору, укладеної відповідно до пунктів 7 та 16 Індивідуального договору, та закінченням строку такої банківської гарантії не раніше ніж через 31 день після закінчення терміну оплати, визначеного у пункті 12 цього Індивідуального договору. Банківська гарантія має бути складена Банком-гарантом за формою та відповідати вимогам, що наведені у Додатку 2 до цього Індивідуального договору. Усі витрати, пов`язані з банківською гарантією, здійснюються за рахунок Покупця; - укласти Договір або додаткову угоду до Договору банківського рахунку щодо здійснення Договірного списання (надалі Договір про договірне списання) з рахунку Покупця, на який надходять кошти від побутових споживачів. Договір про договірне списання укладається між Покупцем, Продавцем та банком, в якому обслуговується відповідний рахунок Покупця. Покупець також зобов`язується не відкривати інших рахунків в будь-яких банківських установах для отримання коштів від побутових споживачів та не здійснювати розрахунки з побутовими споживачами із застосуванням будь-яких інших рахунків, ніж рахунок, відносно якого укладений Договір про договірне списання. Договір про договірне списання має містити умови, викладені у Додатку 3 до цього Індивідуального договору. П. 15 Індивідуального договору сторони визначили, що передача природного газу Покупцю у періоді поставки: жовтень 2021 р., листопад 2021 р., грудень 2021 р., січень 2022 р., лютий 2022 р., березень 2022 р., квітень 2022 р. здійснюється Продавцем за умови належного виконання Покупцем вимог п. 13 або 14 Індивідуального договору. Відповідно до п. 16 Індивідуального договору будь-які зміни щодо планового договірного обсягу природного газу за загальний період поставки та/або договірного обсягу, зазначеного у Додатковій угоді, укладеній на відповідний період поставки, передбаченому п. 3 Індивідуального договору, можуть вноситися тільки за погодженням сторін шляхом підписання додаткової угоди до Індивідуального договору. Цей Індивідуальний Договір складений у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності), але не раніше дати приєднання Покупця до Договору про утворення балансуючої групи, згідно з яким Продавець є стороною, відповідальною за добовий небаланс групи. Індивідуальний Договір є невід`ємною частиною Рамкового Договору. Інші умови Рамкового Договору залишаються незмінними (п. 20, 22 Індивідуального договору). 31.10.2021, 19.11.2021, 21.12.2021, 19.01.2022, 17.02.2022 та 16.03.2022 сторони у справі уклали Додаткові угоди №11- БГр- ТОГ, №12- БГр-ТОГ, №01- БГр-ТОГ, №02- БГр-ТОГ, №03-БГр-ТОГ, №04-БГр-ТОГ до Індивідуального договору №БГр-21/22-ТОГ від 31.10.2021 до Рамкового Договору купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-ТОГ від 31.10.2021, у яких визначили, зокрема, помісячний обсяг поставки та відповідну договірну вартість природного газу на кожен період поставки. 30.11.2021, 31.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022, 31.03.2022 та 30.04.2022 між сторонами у справі підписано Додаткові угоди №1 до Додаткових угод №11- БГр-ТОГ від 31.10.2021, №12- БГр-ТОГ від 19.11.2021, №01-БГр-ТОГ від 21.12.2021, №02- БГр-ТОГ від 19.01.2022, №03-БГр-ТОГ від 17.02.2022 та №04-БГр-ТОГ від 16.03.2022 до Індивідуального договору №БГр-21/22-ТОГ від 31.10.2021 до Рамкового Договору купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-ТОГ від 31.10.2021, якими, зокрема, змінено обсяги поставок природного газу у кожному періоді та відповідну договірну вартість. Усі зазначені вище Рамковий договір купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-ТОГ від 31.10.2021, Індивідуальний договір №БГр-21/22-ТОГ від 31.10.2021, Додаткові угоди до нього та додаткові угоди до Додаткових угод до нього підписано повноважними представниками сторін, підписи скріплено печатками юридичних осіб. Докази визнання їх недійсним в судовому порядку в матеріалах справи відсутні. Колегія суддів встановила, що на виконання умов укладеного правочину позивачем у період з листопада 2021 року по квітень 2022 року поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 811 933 500, 00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи комерційними актами приймання-передачі природного газу: - №1_11-БГр-ТОГ від 30.11.2021 на суму 118 089 300, 00 грн; - №1_12-БГр-ТОГ від 31.12.2021 на суму 186 835 600, 00 грн; - №1_01-БГр-ТОГ від 31.01.2022 на суму 191 361 800, 00 грн; - №1_02-БГр-ТОГ від 28.02.2022 на суму 124 396 300, 00 грн; - №1_03-БГр-ТОГ від 31.03.2022 на суму 116 865 000, 00 грн; - №1_04-БГр-ТОГ від 30.04.2022 на суму 74 385 500, 00 грн. Поряд з цим, оплату за поставлений у вказаний період природний газ відповідач здійснював з порушенням договірних умов в частині повної та своєчасної оплати, внаслідок чого станом на 31.07.2022 сума простроченого та несплаченого основного боргу ТОВ "Тернопільоблгаз" перед позивачем становила 47 786 146, 96 грн. При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного. Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України "Про ринок природного газу". За умовами частин першої, третьої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин. Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України). В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України). Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №2рд_БГр-ТОГ.від 31.10.2021 є договором поставки. Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України). Отже, укладений між сторонами індивідуальний договір став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України). Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України). Як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов укладеного правочину позивачем у період з листопада 2021 року по квітень 2022 року поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 811 933 500, 00 грн, однак доказів добровільної та повної оплати вартості отриманого протягом спірного періоду природного газу відповідач не надав. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 27 600 597 грн 94 коп основного боргу є правомірними та підлягають задоволенню. Водночас колегія суддів зазначає, що рішення в частині стягнення основної суми боргу в сумі 27 600 597 грн 94 коп. сторонами не оскаржується. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України ). Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. П. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється в письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України ). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України ). Ст. 546-551 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України ) встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що пеня нараховується в розмірі, встановленому умовами договору, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України ). Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України , в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України . При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України , тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Відповідно до п. 6.3 Рамкового договору сторони передбачили, що за порушення Покупцем строків проведення розрахунків за природний газ, визначених Договором та/або Індивідуальним Договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, Покупець зобов`язаний сплатити на користь Продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення Покупцем строків оплати за природний газ більше ніж на 5 (п`ять) робочих днів, Покупець зобов`язаний сплатити на користь Продавця додатково штраф, розмір якого становить 10% від суми простроченого платежу. Колегія суддів перевіривши здійснений судом першої інстанції перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, вказує, що такий здійснено вірно та до стягнення підлягає 14 856 грн 25 коп. 3% річних та 2 446 350 грн 07 коп. інфляційних втрат. Щодо зменшення судом першої інстанції пені та штрафу, колегія суддів вказує наступне. Згідно з ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому неустойка, виходячи з приписів ст. 546, 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України , має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права. Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної. Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про наявність об`єктивних підстав та доцільність зменшення пені та штрафу на 80%. Відтак, суд правомірно вирішив стягнути з відповідача 1 716 187 грн 50 пені та 1 154 412 грн 00 штрафу. Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України). На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2023 у справі №921/489/22 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційних скаргах доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Судові витрати в суді апеляційної інстанції. Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційних скарг слід залишити за скаржниками. Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В: 1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг за № 125/08-3959 від 10.05.2023 (вх. № 01-05/1577/23 від 16.05.2023) залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільоблгаз б/н від 29.05.2023 (вх. № 01-05/1737/23 від 01.06.2023) залишити без задоволення. 3.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2023 у справі № 921/489/22 залишити без змін. 4.Судовий збір сплачений за апеляційні скарги покласти на апелянтів. 5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в параграфі 1 глави 2 Розділу IV ГПК України. Головуючий суддя О.С. Скрипчук Суддя О.І. Матущак Суддя Г.В. Орищин