Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 336/2456/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 вересня 2023 року м. Дніпросправа № 336/2456/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 04 липня 2023 року (суддя Зарютін П.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності від 15.07.2022. При поданні позову позивач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 14 квітня 2023 року відкрито провадження у справі. Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 21 червня 2023 року позов залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення ухвали для зазначення інших підстав для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовом. Представником позивача адвокатом Лобіковим Д.В. 03 липня 2023 року подано до суду заяву про усунення недоліків позову. Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 04 липня 2023 року позов залишено без розгляду. Представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання, просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем в обґрунтування причин пропуску зазначалося, що він є військовослужбовцем, який проходить службу на посаді заступника командира 100 батальйону та має звання майор. За цей час має три контузії. Відповідно до довідки від 29.03.2023 № 410 позивач у період з 28.05.2022 по 23.01.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України перебуваючи в зоні ведення бойових дій. Відповідно до довідки від 28.06.2023 №718 військовослужбовець за мобілізацією майор ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 16.03.2022 по теперішній час. 15 липня 2022 року було складено оскаржувану постанову про притягнення апелянта до адміністративної відповідальності, яка позивачу вручена не була. Під час складання вказаної постанови, позивачу було повідомлено, що необхідно очікувати виклику до суду, у зв`язку з чим позивач не був обізнаний, що вказана постанова є документом про притягнення його до адміністративної відповідальності. Окрім того, адвокат звертав увагу суду на емоційний стан Павличенко, який на той момент, протягом п`яти місяців перебував в зоні ведення бойових дій, опинився у «мирному часі», дуже розхвилювався, що стало причиною не зовсім адекватного сприйняття реальності та ведення себе під час складання постанови про накладення адміністративного стягнення. Зазначено, що позивач до січня 2023 року перебував в зоні ведення бойових дій, після чого перебував на військовій службі але віддалено до місця дислокації військової частини, у зв`язку з чим був позбавлений можливості отримати належну правову допомогу, звернутися до адвоката або безпосередньо до суду з позовом про захист власних прав та інтересів. Скаржник наголошує, що позивач більше півроку перебував в зоні ведення активних бойових дій. Саме під час виконання бойових завдань, передислокуючись з одного місця на інше позивач потрапив в ДТП. Однак не зважаючи на наявність порушень його прав та інтересів з боку працівників правоохоронних органів, під час розгляду адміністративної справи, позивач продовжив виконання бойових завдань та обов`язку із захисту держави від країни-терориста. Звільнившись із зони ведення активних бойових дій, ОСОБА_1 не мав відпустки, а продовжив несення військової служби, однак віддалено від місця дислокації військової частини. Зважаючи на вищевикладене, позивач здійснюючи громадянський обов`язок, захищаючи незалежність та суверенність держави, був позбавлений права на захист своїх прав та інтересів, а також права на оскарження незаконної постанови інспектора. Саме з огляду на викладені вище обставини позивачем заявлялося клопотання про визнання причин пропуску строку звернення до суду з відповідним позовом поважними та відповідним клопотанням про поновлення пропущеного строку. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та у заяві про усунення недоліків позову, визнаються судом неповажними, адже факт проходження позивачем військової служби не свідчить про неможливість своєчасного звернення позивача з позовом до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За статтею 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України у разі, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. За частиною 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу. Згідно частини 2 статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). Спеціальним строком для звернення до суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є десятиденний строк, установлений частиною 2 статті 286 КАС України. Отже, законодавцем визначено, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху встановлено десятиденний строк, який обчислюється з дня вручення такої постанови. Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Адміністративний суд зобов`язаний в кожному випадку з`ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду є не поважними, то суд зобов`язаний залишити позовну заяву без розгляду. Звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв`язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов`язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини, адже наслідки для особи настають незалежно від підстав, за яких прийнято оскаржуваний акт індивідуальної дії, а з моменту прийняття такого рішення. Приписами статті 285 Кодексу України про адміністративне правопорушення встановлено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Позивач про порушення свого права дізнався 15.07.2022 та отримав постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 15.07.2022, про що свідчить його підпис на постанові. Адміністративний позов направлено представником позивача до суду засобами поштового зв`язку - 13 березня 2023 року, тобто з пропуском строку звернення до суду. За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Колегія суддів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду. У цій справі Верховний Суд зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України у Рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 сформулював юридичну позицію щодо розуміння змісту статей 17, 65 Основного Закону України і визначив, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладається обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, встановленими у статті 46 Основного Закону України; закріплення в Конституції України обов`язку держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які захищають Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України, є запорукою його реалізації державою та недопущення зниження рівня соціального захисту цих осіб та членів їхніх сімей (абзаци другий - четвертий пункту 3 мотивувальної частини). Крім того, 06 квітня 2022 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 1-р(II)/2022 у справі № 3-192/2020(465/20), у якому зазначив, що, з урахуванням вимог частини п`ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України). Крім того, предметом законодавчого регулювання соціального захисту військовослужбовців є питання, пов`язані з тим, що статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров`я чи навіть загибелі під час виконання службових обов`язків під час захисту Вітчизни. Окрім наведеного, Конституційний Суд України вказав на необхідність зважати на реалії, пов`язані зі збройною агресією РФ проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина. Конституційний Суд України звернув увагу на те, що внаслідок збройної агресії РФ проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими. Починаючи з 24 лютого 2022 року збройна агресія РФ проти України набула повномасштабного характеру. Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу. Конституційний Суд України вказав, що з урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії РФ проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України. Військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов`язків оборони держави, виконують обов`язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров`я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримчих заходів під час їх переходу до цивільного життя. У Рішенні Конституційного Суду України, також, наголосив, що виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (частина перша статті 17 Основного Закону України). Також, як зазначив Конституційний Суд України, в умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії РФ проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави. Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом, суд першої інстанції повинен був належно врахувати обставини перебування позивача у лавах Збройних Сил України та в зоні ведення бойових дій, зокрема, можливість вчинення ним дій щодо судового оскарження спірної постанови відповідача. Суд першої інстанцій не звернув належної уваги на ті обставини, що позивач відповідно до довідки від 28.06.2023 №718 та від 29.03.2023 № 410 за мобілізацією перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 16.03.2022 по теперішній час, та у період з 28.05.2022 по 23.01.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України перебуваючи в зоні ведення бойових дій. Тобто, у період коли сплинув строк звернення до суду. Суд зазначає, що вказані обставини свідчать, про об`єктивну неможливість звернення позивача до суду з позовом у встановлений законодавством строк. Вказані обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків звернення до суду. Аналогічний підхід було застосовано Верховним Судом під час вирішення питання про поновлення процесуальних строків в постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі Bellet v. France, Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа Мушта проти України ). У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи наведене, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції задля забезпечення учаснику справи доступу до правосуддя повинен був належно урахувати статус позивача та специфіку завдань, які наявні перед військовослужбовцями, зокрема залучення до заходів, направлених на забезпечення оборони держави. Згідно із статтею 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до статті 320 КАС України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 317, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 липня 2023 року скасувати, а справу направити суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров