Постанова 4857 № 380/4958/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/4958/23 пров. № А/857/9775/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року (головуючий суддя Гулик А.Г., м. Львів) у справі № 380/4958/23 за позовом Приватного підприємства "Девік" до відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною бездіяльності та скасування постанови, в с т а н о в и в: ПП "Девік" звернулося в суд з адміністративним позовом до відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову №350228 від 11.01.2023 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач неправильно визначив особу перевізника, в результаті чого в ході розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт суб`єктом справляння адміністративно-господарського штрафу визначив експедитора, а не автомобільного перевізника. Оскільки, позивач не є суб`єктом господарювання, який здійснює діяльність у сфері автомобільного транспорту, то постанова про накладення на позивача штрафу є протиправною. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також не досліджено всіх обставин, що мають значення для справи. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у товарно-транспортній накладній, наданій для перевірки, позивач зазначений як перевізник, а не як експедитор, що підтверджує факт порушення ним законодавства про автомобільний транспорт при наданні послуг з перевезення пасажирів та вантажів. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив щодо її доводів та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 14.05.2022 посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті проводилась перевірка транспортного засобу автомобіля марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_1 , за результатами якої складено акт №348055 від 14.05.2022, яким зафіксовано порушення абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт, а саме перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статями 39, 48 вказаного Закону. Вказані обставини стали підставою для прийняття відповідачем постанови №350228 від 11.01.2023 про застосування до перевізника адміністративно-господарського штрафу, згідно з якою на позивача накладено штраф у розмірі 17000 грн. Не погодившись із вказаною постановою, позивач звернувся з позовом до адміністративного суду. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що акт перевірки, складений без встановлення належного суб`єкта відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відтак не може слугувати належною підставою для притягнення такого суб`єкта до адміністративно-господарської відповідальності. Колегія суддів зазначає, що спірним питанням у цій справі чи є позивач перевізником, до якого може бути застосований адміністративно-господарський штраф. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень визначено Законом України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III). Статтею 2 Закону №2344-III визначено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень. Відповідно до ст.1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями. За змістом статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством. Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень. Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, застосовується штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З аналізу наведених норм вбачається, що за відсутності у автомобільних перевізників документів, передбачених статтею 48 Закону № 2344-III, на підставі яких виконуються вантажні перевезення транспортним засобом, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Отже, суб`єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону №2344-ІІІ, є саме автомобільний перевізник. За визначенням, наведеним в абзаці 18 частини першої статті 1 Закону №2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Відповідно до статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону №2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами. Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Згідно з пунктами 3.1-3.5. пункту 3 Правил перевезення вантажів договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений в додатку

1. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 01 квітня 2017 року ТОВ «Щедро» (замовник) та ПП «Девік» (виконавець) уклали Договір транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом №222, копія якого знаходиться в матеріалах справи ( а.с.37-43 ). Відповідно до п.1.1. вказаного Договору, його предметом є те, що Виконавець зобов`язується перевозити належним йому автомобільним транспортом вантажі Замовника та/або надавати Замовнику від власного імені, за плату, в інтересах та за рахунок Замовника послуги виконання або організації виконання перевезення вантажів Замовника автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні, а Замовник зобов`язується оплачувати виконані перевезення та/або, відповідно, надані послуги в порядку та на умовах цього Договору. Відповідно до п.1.2 цього Договору, він є змішаним і правовідносини за ним регулюються, зокрема в разі залучення до перевезення вантажів належного третім особам автомобільного транспорту, положеннями про договір транспортного експедирування. З аналізу змісту цього договору вбачається, що між ПП «Девік» та ТОВ «Щедро» виникли відносини з перевезення вантажів. Згідно з заявкою №Р/Щ0047764 від 14.12.2022 на перевезення вантажу автомобільним транспортом ( а.с.44 ) ТОВ «Щедро», як замовник, доручив виконавцю - ПП «Девік» надати послуги з перевезення вантажу - масложирової продукції. 14 грудня 2022 року ПП «Девік» (експедитор) та ФОП ОСОБА_1 (виконавець) уклали Договір перевезення №13223, згідно умов якого експедитор замовляє, а виконавець надає транспортні послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом згідно умов транспортного замовлення (Заявки). Таким чином, досліджені докази свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Щедро» виникли відносини з перевезення вантажу масложирової продукції, яке позивач - ПП «Девік» як експедитор, доручив ФОП ОСОБА_1 . Натомість, жодних відносин між ТОВ «Щедро» та ФОП ОСОБА_1 не виникло, що спростовує висновки суду першої інстанції про те, що позивач не виступав перевізником у даних відносинах. Аналізуючи наведені норми та обставини справи, колегія суддів зазначає, що в даному випадку саме позивач ПП «Девік» несе відповідальність за порушення вимог Закону № 2344-III, оскільки Договором від 01 квітня 2017 року №222 визначено його як автомобільного перевізника, а Договір від 14 грудня 2022 року №13223, укладений з ОСОБА_1 , на який покликається позивач, укладений на підставі Договору №222. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що за підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил перевезення вантажів основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Статтею 48 Закону № 2344-III передбачено, що у товарно-транспортній накладній обов`язково зазначається автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення. Як вбачається з матеріалів справи, у товарно -транспортній накладній №РЩ0218569/РЩ000216127 від 14.12.2022 автомобільним перевізником зазначено ПП «Девік». У постанові від 22 лютого 2023 року у справа № 240/22448/20 Верховний Суд зазначив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли мова йде про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Виходячи з системного аналізу правових норм та обставин даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що саме позивач ПП «Девік» є автомобільним перевізником та несе відповідальність за порушення вимог Закону № 2344-III, відтак постанова №350228 від 11.01.2023 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу винесена відповідно до вимог чинного законодавства. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального права, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року у справі № 380/4958/23 скасувати та прийняти постанову, якою відмовити Приватному підприємству "Девік" в задоволенні позову. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар