Постанова Черкаський апеляційний суд № 699/1223/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1059/23Головуючий по 1 інстанції Справа №699/1223/22 Категорія: 301030300 Літвінова Г. М. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 вересня 2023 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Гончар Н.І., Фетісової Т.Л., за участю секретаряШирокової Г.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну ОСОБА_1 на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2023 року (повний текст рішення виготовлено 24 квітня 2023 року) у справ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в с т а н о в и в : У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та просила суд поділити майно, набуте сторонами за час шлюбу, визнавши за ОСОБА_1 право власності: -на 1/2 частини житлового будинку з надвірними господарсько-побутовими спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; -на 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 7122581001:01:001:0021, яка розташована за цією ж адресою. Судові витрати просила покласти на відповідача. В обґрунтування позовних вимог вказала, що 17.05.1975 між сторонами зареєстровано шлюб, під час якого ними було побудовано житловий будинок та приватизовано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . На момент звернення з позовом, питання про розірвання шлюбу передано на вирішення суду. Відповідач є титульним власником спірного майна, яке ОСОБА_1 вважає об`єктами спільної сумісної власності. У позивачки відсутнє інше житло, відповідач не визнає права заявниці на житловий будинок та на земельну ділянку, що стало підставою для звернення до судового захисту прав позивачки. Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Таке рішення суд мотивував тим, що будинок, прибудови та господарські будівлі ОСОБА_2 одержав у власність в порядку спадкування, отже вони не є спільним сумісним майном подружжя. Літня кухня 1990 року побудована сторонами, однак є самочинним будівництвом, тому не є сформованим об`єктом нерухомого майна. У позові відсутні доводи про те, що за час шлюбу вартість отриманого у спадок відповідачем будинку істотно збільшилася в своїй ціні внаслідок трудових або грошових затрат позивачки. Отже, житловий будинок з господарськими будівлями, за висновком суду, не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та не може бути поділений. Щодо земельної ділянки, то суд зазначив, що у 2002 році відповідач використав своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду та набув на праві особистої приватної власності спірну земельну ділянку з кадастровим номером 7122581001:01:001:0021. Земельна ділянка, отримана одним із подружжя в порядку безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, станом на 2002 рік є об`єктом особистої приватної власності. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що на спірне майно (житловий будинок та земельна ділянка) не розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя, тому у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що потягло за собою ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що право власності на спірний житловий будинок виник у відповідача на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого Корсунь-Шевченківською районною державною адміністрацією 20.05.2008. У вказаному свідоцтві відсутні будь-які посилання на спадкування. Отже житловий будинок не є спадщиною, отриманою відповідачем після смерті своїх батьків, а введений в експлуатацію та зареєстрований вже після їхньої смерті, так як наново збудований подружжям. Крім того, суд першої інстанції, вважаючи що житловий будинок отриманий в спадок відповідачем, не звернув уваги, що позивачка та діти сторін також проживали у цьому будинку, тому також отримали цей будинок у спадщину шляхом вступу в управління та володіння майном спадкодавця. В матеріалах справи відсутні докази про те, що літня кухня є самочинним будівництвом. Висновок суду щодо самочинного будування з порушенням будівельних норм є припущенням. Земельна ділянка була надана сім`ї для обслуговування житлового будинку, що залишилось поза увагою суду. На підставі таких доводів, позивачка просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким позов задовольнити відповідно до викладених у ньому вимог. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що спірний житловий будинок з надвірними спорудами збудовані у 1969 році, тобто до реєстрації його шлюбу з позивачем. Гараж та сарай збудовано після реєстрації шлюбу, але за життя тодішнього власника домоволодіння, його батька. Отже, все перелічене майно відповідач одержав у власність в порядку спадкування, отже це майно не є спільним сумісним майном подружжя. Вказує, що суд першої інстанції правильно ухвалив рішення щодо поділу земельної ділянки. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове її задоволення. З матеріалів справи встановлено, що шлюб між сторонами укладено 17.05.1975, що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_2 виданим 02.11.1979, та розірвано рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 19.01.2023 у справі № 699/1115/22. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого Корсунь-Шевченківською районною державною адміністрацією 20.05.2008, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 18884285, сформованого 20.05.2008 Корсунь-Шевченківським виробничим відділком комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними житлово-побутовими спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1 (а.с. 7, 8). Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1 станом на 28.03.2008 його будівельна вартість становить 101790,00 грн (а.с. 9-12). В технічному паспорті відсутні дані про рік забудови домоволодіння. Судом першої інстанції помилково зазначено, що оригінал технічного паспорту на будинок знаходиться у позивача, як зазначено у позові. Насправді, позивачка в додатках до позову вказала, що оригінал додатку №5 (копія технічного паспорту на будинок) знаходиться у відповідача. Однак, вказане не потягло за собою прийняття невірних рішень судом. Відповідачем до відзиву на позов надано копію технічного паспорту на будинок з характеристиками будівель та споруд, справжність копії засвідчено КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» (а.с. 36). З вказаних характеристик будівель та споруд суд першої інстанції вірно встановив, що житловий будинок (літера А) побудовано у 1969 році, прибудова (літера а) побудована у 1969 році, прибудова (літера а1) з ґанком побудована у 1969 році, літня кухня (літера Б) побудована у 1990 році, сарай (літера В) побудований у 1978 році, гараж (літера Г) побудований у 1975 році. Також маються погріб (літера П), вбиральня (літера І), колодязь № 2, рік побудови яких невідомий. При цьому, літня кухня побудована самочинно з порушенням будівельних норм та планувальних вимог, що підтверджується планом забудови земельної ділянки (а.с. 11). Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЧР № 033501, виданого Виграївською сільською радою народних депутатів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області 05.07.2002 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 43, відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,6006 га, яка розташована на території Виграївської сільської ради Черкаської області, кадастровий номер 7122581001:01:001:0021. Землю передано для ведення особистого підсобного господарства (а.с. 13). З довідки про склад сім`ї ОСОБА_2 , виданої виконавчим комітетом Корсунь-Шевченківської міської ради від 14.11.2022 № 142/14-06-3, вбачається, що крім нього за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані але не проживають дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_3 (а.с. 38). За інформацією з погосподарської книги за 1983-1985 роки щодо особового рахунку № НОМЕР_3 (по земельній шнуровій книзі № 317) у спірному будинку проживали: ОСОБА_4 голова двору ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), його дружина ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ), син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , невістка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , внук ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та внук ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 39-40). Згідно з довідкою виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 14.11.2022 № 145/14-08-3, виданою відповідно до погосподарської книги № 4 (1983-1985 роки) за особовим рахунком № НОМЕР_3 , ОСОБА_2 на день смерті свого батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживав та був зареєстрований у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Крім нього за вище вказаною адресою були зареєстровані та проживали: невістка ОСОБА_1 , онуки ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (а.с. 37). Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар спростування презумпції спільності майна подружжя покладено на відповідача. На спростування доводів позову про режим спільного сумісного майна на спірне майно, відповідач зазначав, що житловий будинок був побудований батьками відповідача, а тому будинок не є спільною сумісною власністю подружжя. На підтвердження таких доводів надано копію технічного паспорту на будинок з характеристиками будівель та споруд, з якого суд першої інстанції встановив, що житловий будинок (літера А) побудовано у 1969 році, прибудова (літера а) побудована у 1969 році, прибудова (літера а1) з ґанком побудована у 1969 році, літня кухня (літера Б) побудована у 1990 році, сарай (літера В)побудований у 1978 році, гараж (літера Г) побудований у 1975 році. Також маються погріб (літера П), вбиральня (літера І), колодязь № 2, рік побудови яких невідомий. Наданою відповідачем інформацією з погосподарської книги за 1983-1985 роки щодо особового рахунку № НОМЕР_3 (по земельній шнуровій книзі № 317) та довідкою виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 14.11.2022 № 145/14-08-3 підтверджено, що відповідач разом зі своїми батьками проживав у спірному будинку до моменту смерті батьків. Батьки відповідача померли у 1983 році (матір) та у 1984 році (батько). Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що житловий будинок разом із господарськими спорудами (крім літньої кухні) був збудований за час життя батьків. Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність відповідачем того факту, що спірний будинок був збудований за час життя його батьків, їх право власності підтверджено відомостями з погосподарських книг. А отже підтвердженим є і те, що інші складові домоволодіння, зведені за час життя батьків відповідача, також були їхньою власністю. Перелічені будинок, прибудови та господарські будівлі ОСОБА_2 одержав у власність в порядку спадкування, отже вони не є спільним сумісним майном подружжя. Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору. З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року. За положеннями статті 120 ЦК Української РСР 1963 року колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і для сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Власність колгоспного двору складають трудові доходи членів двору, одержані від участі в господарстві колгоспу, а також інше майно, передане у власність двору, та майно, придбане на спільні кошти двору. Відповідно до частини першої статті 120, частини другої статті 123 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності, виходячи із рівності часток усіх членів двору. Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було набуте до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц. Законом України від 15.04.2014 № 1212-VII «Про внесення змін до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено особливості державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року. Відповідно до зазначеного Закону щодо особливостей державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» доповнено частиною третьою, якою передбачено, що для здійснення державної реєстрації прав власності, з подальшою видачею відповідного свідоцтва про право власності, на об`єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), що розташовані на територіях сільських рад та які закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, проведення технічної інвентаризації не потребується. Документом, що замінює технічний паспорт у разі його відсутності, є виписка з погосподарської книги, яка надається виконавчим органом сільської ради (у разі, якщо такий орган не створений, сільським головою) або відповідною архівною установою. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив судам, що при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністерства юстиції УРСР від 19.01.1976 № 1/5, та іншими нормативними актами. За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. Записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24?753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»), хоча самі погосподарські книги та виписки з них не є правовстановлюючими документами на об`єкти нерухомого майна. Отже, відомості з погосподарських книг можуть бути визнані як акти органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69). Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Члени колгоспу, які працюють у міжгосподарських організаціях, відносяться до суспільної групи колгоспників. Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15. Відповідно до Вказівок суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства. Господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Колегією суддів з Витягу з погосподарської книги Виграївської сільської Ради установлено, що спірний будинок відносився до суспільної групи господарств колгоспний двір і він зберігся станом на 15 квітня 1991 року. З матеріалів справи установлено, що станом на 15 квітня 1991 року до складу господарства входили ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце роботи колгосп ім. Б. Хмельницького, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце роботи: колгосп ім. Б. Хмельницького та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (їх син). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Ухвалюючи вказане судові рішення, судом першої інстанції не враховано, що спірне домогосподарство станом на момент набрання чинності Законом України «Про власність» відносилось до суспільної групи «колгоспний двір» і ОСОБА_1 , не втратила права власності на його частку. Крім того, у свідоцтві про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 529996 від 20.05.2008 відсутня інформація про отримання у спадщину спірного домоволодіння. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що позивач довела право власності на частину спірного домоволодіння, оскільки була членом колгоспного двору, а тому у даній частині її позов підлягає задоволенню. Що стосується земельної ділянки, то в матеріалах справи міститься державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЧР № 033501, виданий Виграївською сільською радою народних депутатів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області 05.07.2002 про те, що на підставі рішення виконкому Виграївської сільської Ради народних депутатів від 11.02.1992 № 6 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,6006 га, яка розташована на території Виграївської сільської ради Черкаської області, кадастровий номер 7122581001:01:001:0021. У справі № 626/4/17 (на яку посилався суд в оскаржуваному рішенні), яка була на перегляді у Верховному Суді, Касаційний цивільний суд надавав оцінку застосування норм права щодо режиму права власності на земельну ділянку, набуту одним із подружжя в період шлюбу. За обставинами вказаної справи судами було встановлено, що «на підставі державних актів на право приватної власності на землю, виданих згідно з розпорядженням Красноградської районної державної адміністрації від 02 жовтня 2007 року №357, ОСОБА_2 є власником земельних ділянок, що розташовані на території Ленінської сільської ради Красноградського району Харківської області, площею 3,3436 га та 6,6872 га». За наслідком перегляду Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року в справі № 626/4/17 погодився з висновками судів попередніх інстанції про те, державними актами на право приватної власності на землю підтверджується, що земельні ділянки, приватизовані ОСОБА_2 та є його особистою власністю. У справі, що наразі переглядається апеляційним судом, право власності відповідача на земельну ділянку також підтверджено державним актом на право приватної власності на землю. А тому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаний державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЧР № 033501, виданий Виграївською сільською радою народних депутатів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області 05.07.2002 є підтвердженням приватизації земельної ділянки відповідачем. Із урахуванням змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду. Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18). Станом на 05.07.2002 редакція статті 61 СК України не містила положень про те, що приватизована земельна ділянка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Доводи апеляційної скарги про те, що спірна земельна ділянка була надана в інтересах сім`ї, не підтверджені жодними доказами та не спростовують висновок суду про режим особистої приватної власності відповідача на спірну земельну ділянку. Отже, за результатами розгляду справи колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання права власності на частину будинку є доведеними та законними, а тому рішення суду першої інстанції у даній частині підлягає зміні з ухваленням нового рішення про задоволення даних вимог. Що стосується земельної ділянки, то у даній частині рішення суду відповідає вимогам обґрунтованості та законності, а тому підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2023 року змінити, скасувавши його в частині відмови у визнанні права власності на частину будинку. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 08 вересня 2023 року. Судді