Постанова 4820 № 683/22/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 серпня 2023 року м. Хмельницький Справа № 683/22/23 Провадження № 22-ц/4820/1470/23 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Заворотна А.В. за участю прокурора Ленчика В.М., представника відповідача ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 683/22/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , що подана його представником ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 квітня 2023 року (суддя Завадська О.П.) у справі за позовом заступника керівника Хмельницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області до ОСОБА_2 про конфіскацію земельної ділянки. Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: Звертаючись до суду із позовом заступник керівника Хмельницької окружної прокуратури вказував, що ОСОБА_2 , який є громадянином російської федерації, на підставі рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17.10.2019 у справі № 683/1708/19 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , набув право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 6824280400:05:001:0189, площею 2,9521 га, що знаходиться на полі № 2 поблизу с. Лажева Старокостянтинівської міської територіальної громади Хмельницького району (кол. Баглаївської сільської ради Старокостянтинівського району) Хмельницької області. 18.11.2019 ОСОБА_2 зареєстрував право приватної власності на вказану земельну ділянку. Прокурор вказує, що ОСОБА_2 будучи іноземним громадянином, впродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (з 18.11.2019 по даний час) не відчужив її, чим порушив статті 13,14,41 Конституції України та статті 80,81,145 ЗК України. Враховуючи вищезазначене, прокуратура просила конфіскувати у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку ОСОБА_2 , кадастровий номер 6824280400:05:001:0189, площею 2,9521 га, яка знаходиться на території Старокостянтинівської міської територіальної громади Хмельницького району (кол. Баглаївська сільська рада Старокостянтинівського району) Хмельницької області. Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 квітня 2023 року позов задоволено. Конфісковано у власність держави в особі ГУ Держтеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку ОСОБА_2 , кадастровий номер 6824280400:05:001:0189, площею 2,9521 га, яка знаходиться на території Старокостянтинівської міської територіальної громали Хмельницького району (колишньої Баглаївської сільської ради Старокостянтинівського району) Хмельницької області. Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись з цим рішенням суду, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд першої інстанції в судовому рішенні не спростував його заперечень щодо неналежного представництва Хмельницькою окружною прокуратурою інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, оскільки вказані дії суперечать вимогам абзацу 1 частини 3 статті 22 Закону України «Про прокуратуру». Також, районним судом не надано оцінки заяві ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності та суд не врахував, що право власності на спадкове майно апелянт зареєстрував 18.11.2019, тому загальні строки позовної давності минули 19.11.2022, а прокурор звернувся до суду з позовом 30.12.2022. ОСОБА_2 зазначає, що набув право приватної власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 із земель колективної власності розпайованого сільськогосподарського підприємства «Баглаївська» с. Баглаї Старокостянтинівського району Хмельницької області, що свідчить про те, що спірна земельна ділянка не належала державі і ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області не має жодного відношення до неї, а питання щодо відчуження земель сільськогосподарського призначення станом на 01 липня 2021 не було врегульовано. Апелянт звертав увагу, що судом при ухваленні рішення проігноровано, що він є етнічним українцем, а з 2011 року постійно проживає на території с. Лажева Хмельницької області та не має бажання повертатися до росії, має бажання жити і працювати на території Держави Україна. При цьому, формально є пенсіонером російської федерації, має довідку на постійне проживання в Україні, сплачує відповідні податки та платежі до бюджету, є громадянином України та у зв`язку з заробленою пенсією на території агресора рахується громадянином рф. Зважаючи на викладене, ОСОБА_2 просив скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. У відзиві заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури зазначав, що вимоги апеляційної скарги вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Вказує, що ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області заходів щодо звернення до суду із позовом про конфіскацію спірної земельної ділянки в дохід держави вжито не було, лише листом від 28.12.2022 повідомлено окружну прокуратуру про відсутність коштів на сплату судового збору, як причину невжиття заходів. Хмельницькою окружною прокуратурою листом від 30.12.2022 повідомлено позивача про встановлення прокурором підстав для представництва інтересів держави у суді та намір звернутись із позовом до суду та лише після цього подано позов до суду. Таким чином, з дати повідомлення прокурором уповноваженого органу про виявлені порушення до звернення до суду з позовом пройшло достатньо часу для того, щоб вжити будь-які заходи реагування або повідомити прокурора про те, що вжиття таких заходів планується, чи за цими фактами проводяться відповідні вивчення (перевірки), тощо. Порушення інтересів держави у вказаній справі полягає у тому, що ОСОБА_2 порушив визначену ст.ст. 13,14,41 Конституції України, ст.ст. 80,81,145 Земельного кодексу України процедуру використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення та, як іноземний громадянин, не відчужив її упродовж року після набуття права власності. З врахуванням імперативного характеру правовідносин вказане правопорушення є триваючим, а тому вимога про конфіскацію спірної земельної ділянки може бути пред`явлена упродовж усього часу її незаконного перебування у власності відповідача та до моменту припинення у законному порядку титулу дійсного власника майна. У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу просив задовольнити, скасувавши судове рішення та відмовити у задоволенні позову. Прокурор Ленчик В.М. апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідач ОСОБА_2 до суду не з`явився, будучи належним чином повідомленим про день і час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив. Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України). Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином російської федерації, документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 05.05.2011 терміном безстроково, зареєстроване місце проживання с. Лажева Старокостянтинівська МТГ Хмельницького району Хмельницької області (а.с. 78). Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2019 року (справа №683/1708/19, провадження №2/683/1120/19) визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,952 га, кадастровий номер 6824280400:05:001:0189, що розташована АДРЕСА_1 (а.с. 22-23). Право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно з 18 листопада 2019 року (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №316210360 від 28.11.2022) (а.с.18-21). Задовольняючи позовні вимоги та враховуючи ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і принцип пропорційності, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 на час набуття у власність земельної ділянки кадастровий номер 6824280400:05:001:0189 та на час розгляду справи у суді був та є громадянином іноземної держави. І виходячи із положень ст 13, 14, 41 Конституції України, ст 22, 81, 145 ЗК України та ст 346, 356 ЦК України та враховуючи, що хоча відповідач, як іноземець, й набув у власність в порядку спадкування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, однак упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (з 18 листопада 2020 року по даний час) не відчужив її, тому наявні підстави для її конфіскації у власність держави. Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права. В силу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України). Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ст.41 Конституції України). Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України (далі - ЗК України). У відповідності до ч. ч. 1-3 ст.1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу (ч. 5 ст. 22 ЗК України). За змістом ч. ч. 3-4 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі прийняття спадщини. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Згідно ч. «е» ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до п. в ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: конфіскації земельної ділянки. Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 145 ЗК України визначено, що якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Апеляційний суд констатує, що врахувавши вищенаведені норми матеріального права, оцінивши у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України надані сторонами та їх представниками докази і встановивши, що ОСОБА_2 , як іноземець, набувши за рішенням суду від 17.10.2019 та зареєструвавши 18.11.2019 своє право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий номер 6824280400:05:001:0189, не відчужив її протягом строку, встановленого статтею 81 ЗК України, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що спірна земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду на підставі ст. 145 ЗК України. Оцінюючи доводи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного судового рішення з підстав неналежного представництва прокуратурою інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, судова колегія вважає їх голослівними. Так, п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України. Згідно з ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17 та від 08.02.2019 №915/20/18). Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести, крім наведеного, підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду. Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. У справі, яка переглядається, прокурор зазначав, що підставою для представництва інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру є те, що ОСОБА_2 , будучи іноземним громадянином та набувши у власність в порядку спадкування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, порушив визначену ст. 13, 14, 41 Конституції України і ст. 80, 81, 145 ЗК України процедуру використання спірної земельної ділянки, не відчуживши її упродовж року після набуття права власності. На підтвердження зазначених обставин, заступником керівника Хмельницької окружної прокуратури надано лист від 01.12.2022 за №50-6849вих-22 (а.с.26-29), яким проінформовано начальника ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області про виявлені факти порушення іноземними громадянами, які набули у власність в порядку спадкування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, в тому числі ОСОБА_2 , визначену ст. 13, 14, 41 Конституції України і ст. 80, 81, 145 ЗК України процедуру використання цих земель та не відчуження їх у строки, що визначені законом та наявності підстав для вжиття ГУ Держгеокадастром у Хмельницькій області заходів до поновлення інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом про конфіскацію земельної ділянки. ГУ Держгеокадастром у Хмельницькій області повідомлено Хмельницьку окружну прокуратуру листом від 28.12.2021 №7972-22, що заходи державного контролю за використанням та охороною земель, що вказані у зверненні, Управлінням з контролю за використанням та охороною земель не вживалися, а тому відповідно факти порушення земельного законодавства під час їх використання чи при наданні у власність не зафіксовані, однак ГУ Держгеокадастр у Хмельницькій області підтримує позицію Хмельницької окружної прокуратури щодо факту наявності порушень ст. 80, 81, 145 ЗК України і у зв`язку з відсутністю коштів, виділених на сплату судового збору, просить вжити в інтересах ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, як органу уповноваженого на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, заходи представницького характеру з метою усунення вищезгаданого порушення (а.с.30-31). 30.12.2022 заступник керівника Хмельницької окружної прокуратури направив начальнику ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області лист за №50-7522вих22, в якому повідомив про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді шляхом звернення до суду з позовними заявами в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, в тому числі до ОСОБА_2 про конфіскацію у власність держави земельних ділянок (а.с. 33-35). Таким чином, враховуючи, що ГУ Держгеокадастр у Хмельницькій області просив Хмельницьку окружну прокуратуру вжити в його інтересах як органу, уповноваженого на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, заходи представницького характеру з метою усунення порушення земельного законодавства, в тому числі щодо ОСОБА_2 , тому наявні підстави, що визначені ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для пред`явлення цього позову Хмельницькою окружною прокуратурою. Також судова колегія констатує, що оскаржуване судове рішення не містить будь якого обґрунтування позиції суду відносно заяви сторони відповідача щодо застосування до позовних вимог строку позовної давності. Однак, це процесуальне порушення не призвело до невірного вирішення справи. Так, колегія суддів вважає, що заява представника ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності до задоволення не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, згідно ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 265 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена). Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Встановлено, що на підставі рішення Старокостянтинівського районного суду від 17.10.2018 у справі № 683/1708/19, що набрало законної сили, визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 6824280400:05:001:0189 і відповідач 18.11.2019 зареєстрував своє право власності на зазначене майно та протягом року відповідно до ч. 4 ст. 81 ЗК України, будучи іноземцем, зобов`язаний був відчужити цю земельну ділянку. Оскільки ОСОБА_2 до 19.11.2020 не відчужив спірну земельну ділянку і продовжує нею користуватися, тому позивач в межах строку позовної давності звернувся 06.01.2023 до суду із цим позовом. Твердження про те, що строк позовної давності починає спливати з дати набуття ОСОБА_2 у власність земельної ділянки є помилковим, адже положеннями ч. 4 ст. 81 ЗК України визначено період, протягом якого іноземці, які набули у власність в порядку спадкування землі сільськогосподарського призначення зобов`язані їх відчужити. Апеляційний суд вважає таким, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги саме про відсутність у судовому рішенні мотивованих аргументів суду щодо посилань сторони відповідача на те, що земля, на яку ОСОБА_2 набув право власності, державі не належала, а належала до земель колективної власності розпайованого сг/пр «Баглаївська». Однак, ці посилання не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та відмови у задоволенні позовних вимог, адже спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення набута ОСОБА_2 , як іноземцем, саме в порядку спадкування, власником якої була на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №116916 від 15.05.2007 була ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . І зазначені обставини встановлені судовим рішенням у справі №683/1708/19. І з огляду на наведене та виходячи з аналізу положень ст.ст. 13, 14 Конституції України, ч. 5 ст. 22 та ч.ч. 3, 4 ст. 81 ЗК України в їх сукупності, твердження апелянта про те, що держава та ГУ Держгеокадастр у Хмельницькій області не має жодного відношення до спірної землі є такими, що не заслуговують на увагу. Також, на думку апеляційного суду, безпідставними є посилання апелянта на дію мораторію щодо відчуження земель сільськогосподарського призначення, адже законом не було заборонено викуп таких земельних ділянок для суспільних потреб. І відповідачем не надано доказів, що після набуття ним права власності на спірне майно він вживав заходи щодо його відчуження. Формальними є аргументи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного судового рішення з підстав не врахування районним судом, що ОСОБА_2 є етнічним українцем, з 2011 року постійно проживає, працює та сплачує податки на території України, маючи посвідку на постійне проживання, бажання повертатися до росії не має, однак формально є пенсіонером російської федерації. Адже, ОСОБА_2 є іноземцем і положеннями чинного законодавства України, що підлягає до застосування до спірних правовідносин, визначено дії іноземців у разі набуття у спадщину земель сільськогосподарського призначення. Твердження ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, що подана його представником ОСОБА_1 на ненадання судом оцінки усім доказам є голослівними, адже судом першої інстанції при ухвалення оскаржуваного рішення у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України надано оцінку усім доказам і ці твердження зводяться до незгоди відповідача із висновками суду та тлумачення доказів і норм матеріального та процесуального права на власну користь. Зважаючи на вищенаведене, судова колегія вважає, що вирішуючи спір на підставі наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 384, 389, 390 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , що подана його представником ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 07 вересня 2023 року. Судді А.П. Корніюк І.В. П`єнта О.І. Талалай