Постанова 4824 № 757/17762/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/17762/22-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/9473/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 вересня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Білич І.М., Лапчевської О.Ф., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року у складі судді Волкової С.Я., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання дій відповідача неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом, у якому просить стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання Державною казначейською службою України, кошти в сумі 3 576 грн - 3 % річних, 19 875 грн 56 коп. - інфляційних втрат, а всього 23 451 грн 56 коп., а також 150 000 грн моральної шкоди. Позов обґрунтовано тим, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2020 по справі № 440/4628/19 стягнуто із Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 110 205 грн 03 коп. матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним. Судом видано виконавчий лист у справі, який направлено на виконання до Державної казначейської служби України, у відповідь на який повідомлено, що законодавством не визначено джерело та порядок відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним. Зазначено, що відповідачем не виконується судове рішення, що позбавляє позивача права користуватися своїми коштами та завдало значної моральної шкоди. У зв`язку з чим він звернувся у суд із позовом та просить його задовольнити. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає рішення районного суду незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Зазначає, що є інвалідом другої групи та потребує постійного санітарно-курортного лікування, а перерахування коштів так і не проведено. Вказує, що районний суд розглядаючи справу по суті, переклав вину на позивача. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. За положенням ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду, колегія суддів прийшла до наступного. Розглянувши справу по суті, районний суд, не звернув уваги на те, що вимоги заявлені ОСОБА_1 не можуть бути переглянуті в порядку цивільного судочинства, а тому дійшов до висновку про відмову в позові з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне. За правилами ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Зі справи убачається, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року у справі № 440/4628/19 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану Законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 110 205 грн 03 коп. (а.с. 12-15). 29 вересня 2020 року на виконання вказаного судового рішення Полтавським окружним адміністративним судом в справі № 440/4628/19 видано виконавчий лист (а.с. 17). 06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 направив заяву та оригінал виконавчого листа до Державної казначейської служби України для виконання судового рішення (а.с. 16). У відповідь на заяву позивача, 13 листопада 2020 року казначейство повідомило про те, що законодавством не визначено джерело та порядок відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним (а.с. 18). 11 січня 2021 року позивач повторно направив лист відповідачу, де просив про негайне виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року (а.с. 19). 12 лютого 2021 року відповідач повідоми позивача, про те, що законодавством не визначено джерело та порядок відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним (а.с.21). З висновку експертного дослідження Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 17 травня 2021 року № ЕД-19/117-21/5573-ПС, убачається, що у позивача наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які виникли внаслідок відмови протягом тривалого часу - з 11 вересня 2009 року відповідачем - Державною казначейською службою України виконати судове рішення Харківського апеляційного адміністративного суду у справі № 440/4628/19 (другий апеляційний адміністративний суд) про стягнення на користь ОСОБА_1 незаконно утриманого податку з щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 110205 грн 03 коп. Можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) становить 9 мінімальних заробітних плат (а.с.28-35). 28 травня 2021 року Полтавський окружний адміністративний суд постановив окрему ухвалу, що залишена без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року, в якій заяву ОСОБА_1 в порядку статті 383 КАС України у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів задоволено. Визнано протиправними дії Державної казначейської служби України, вчинені при виконанні постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року у справі № 440/4628/19. Зобов`язано Державну казначейську службу України вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а саме: неналежному виконанню постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року у справі № 440/4628/19. Про результати розгляду та виконання цієї ухвали повідомити Полтавський окружний адміністративний суд протягом 30 календарних днів з дня отримання окремої ухвали. Так, заявляючи вимоги позивач, посилаючись на статтю 625 ЦК України просив стягнути з відповідача на свою користь за невиконання постанови адміністративного суду в справі № 440/4628/19 за період з 09 червня 2021 року по 09 липня 2021 року 3% річних в сумі 3 576 грн та інфляційне збільшення матеріальної шкоди - 19 875 грн 56 коп., а всього 23 451 грн 56 коп., а також моральну шкоду в сумі 150 000 грн за неправомірні дії відповідача. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми. У кредитора при цьому згідно з частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим. Таким чином, враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про стягнення передбачених нею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії, стягнення штрафних санкцій та відшкодування моральної шкоди за виконання зобов`язання, яке виникло з постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року у справі № 440/4628/19. Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року у справі № 440/4628/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій неправомірними та стягнення матеріальної шкоди прийнята у порядку адміністративного судочинства. Таким чином, у справі, що переглядається спір про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії, стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, що заявлені з підстав положень статті 625 ЦК України з причин несвоєчасної виплати коштів на виконання судового рішення у справі № 440/4628/19, також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Подібні висновки щодо юрисдикції спорів про нарахування 3% річних та інфляційних втрат, застосування положень статті 625 ЦК України, викладено у пунктах 7.42-7.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18. При цьому, юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди з Державної казначейської служби України визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про стягнення моральної шкоди у одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору. Тобто у справі, що переглядається, позов про відшкодування моральної шкоди пред`явлено у одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов`язанням. А тому такі позовні вимоги також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Висновків про закриття провадження у справі в аналогічних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 200/6986/17, від 09 лютого 2022 року у справі № 751/1938/20. З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, колегія суддів приходить до висновку, що спір у даній справі підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Частиною 1 ст. 377 ЦПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, визначених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, а провадження у справі закрити. Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання дій відповідача неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та моральної шкоди, закрити. Повідомити ОСОБА_1 про віднесення розгляду справи за його позовом до юрисдикції адміністративних судів. Роз`яснити ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду з заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач: Судді: