Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/2978/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2978/23 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Єжелі А.О. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2023 року, суддя Заяць О.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив: - визнати протиправними дії, бездіяльність Міністерства оборони України з не виконання вимог Закону України «Про звернення громадян» та не вжиття належних заходів для надання ОСОБА_1 правдивої інформації на скаргу від 24.01.2023, що надіслана Кабінетом Міністрів України для виконання за належністю; - зобов`язати Міністерство оборони України належно виконати вимоги Закону України «Про звернення громадян» та вжити негайно заходів для надання ОСОБА_1 правдивої інформації на скаргу від 24.01.2023, що надіслана Кабінетом Міністрів України для виконання за належністю; - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень. Позовні вимоги обґрунтувано тим, що відповідачем протиправно не виконано вимоги Закону України «Про звернення громадян» та статті 40 Конституції України, оскільки Міністерством оборони України звернення позивача не вирішено по суті та не надано правдивої інформації на його скаргу. Також позивач зазначає, що незаконними діями, бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, заподіяння якої полягає і підтверджується душевними стражданнями, позбавленням можливості в реалізації своїх дій, у приниженні, зверненні до судів. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у відповідності до порядку Закону України «Про звернення громадян» звернувся зі скаргою від 24.01.2023 р. до Прем`єр-міністра України, у якій зазначив, що він 27.07.2022 року звернувся з усною заявою №14340928 на Урядову гарячу лінію з приводу отримання інформації від Міноборони щодо розподілу та надання 3-х кімнатних квартир особами, які перебувають на квартирному обліку в Чернігівському гарнізоні (а. с. 4). Листом від 01.02.2023 р. за № Б-906/25- 23/3 скаргу було надіслано до Міноборони для розгляду та інформування про результати, відповідно до вимог ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», що підтверджується листом Управління з питань роботи із зверненнями громадян Секретаріату Кабінету Міністрів України від 01.02.2023 р. № Б-906/25-23/4 (а. с. 7). Центральним управлінням інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України листом від 24.02.2023 р. № 370/2/1207, за дорученням та в межах компетенції, опрацьовано скаргу позивача від 24.01.2023 р. до Прем`єр-міністра України, яка надійшла на розгляд Міноборони щодо вирішення житлового питання. За результатами розгляду скарги, ОСОБА_1 було повідомлено, що відповідно до наявної інформації, наданої начальником квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів, протягом 2012-2022 років військовослужбовці та члени їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання які перебувають в черзі після позивача, трикімнатні квартири у Чернігівському гарнізоні (м. Чернігів) не отримували (а. с. 8). Також у листі від 24.02.2023 р. № 370/2/1207 Центральним управлінням інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України зазначено, що стосовно надання трикімнатних службових квартир у Чернігівському гарнізоні за період 2012-2022 років, особам, які перебували на обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями, тобто в черзі на службове житло позивач не перебуває. У листі вказано, що позивач перебуває на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання у Чернігівському гарнізоні в загальній черзі з 23.03.1999 р. за №23 та у позачерговій черзі з 25.09.2000 р. за № 2, як звільнений з військової служби за станом здоров`я складом сім`ї дві особи. Центральне управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України також окремо звернуло увагу у листі від 24.02.2023 р. № 370/2/1207, що зі змісту скарги позивача від 24.01.2023 р. не є зрозумілим, яку конкретну надану інформацію він вважає неправдивою та яке саме право він вважає порушеним (із посиланням на конкретні обставини). Центральне управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України у листі від 24.02.2023 р. №370/2/1207 також зазначило, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про звернення громадян», у звернені має бути викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання та вимоги. Окрім того, у Командуванні Сил логістики Збройних Сил України за відповідним дорученням також опрацьовувалось звернення позивача від 16.11.2022 року, яке надійшло через Урядовий контактний центр, стосовно інформації з приводу надання 3-х кімнатних службових квартир у Чернігівському гарнізоні за період 2012 - 2021 років особам, які перебувають на черзі після нього. Листом від 14.12.2022 № 370/7744 позивача повідомлено, що на обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями, він не перебував, з огляду на що, запитувана інформація відсутня (а. с. 6). Листом Центрального управлінням інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України від 20.10.2022 № 370/2/7985 було опрацьовано звернення позивача, яке надійшло до Міноборони через Урядову гарячу лінію. Відповідно до інформації, наданої начальником квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів, протягом 2012-2022 років військовослужбовці та члени їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання які перебувають в черзі після позивача, трикімнатні квартири у Чернігівському гарнізоні (м. Чернігів) не отримували. Також у листі зазначено, що позивач перебуває на квартирному обліку у Чернігівському гарнізоні в загальній черзі з 23.03.1999 року за № 23, у позачерговій черзі з 25.09.2000 року за № 2, як звільнений з військової служби за станом здоров`я складом сім`ї 2 особи. Окрім того, зазначено, що сім`ї позивача за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України у 1989 році була надана окрема двокімнатна квартира жилою площею 30,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 5). Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністативним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації визначає Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII. В силу статті 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізації права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Згідно зі статтею 4 Закону №393/96-ВР, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. У відповідності до статті 5 Закону №393/96-ВР, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Згідно частини четвертої статті 7 Закону забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Стаття 16 Закону №393/96-ВР передбачає, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій і підприємств особисто. Статтею 18 Закону №393/96-ВР визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, серед іншого, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги. Положення статті 19 Закону №393/96-ВР визначають, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам. Згідно частини першої статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. При цьому, відповідно до положень частини 3 статті 7 Закону №393/96-ВР, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, Секретаріат Кабінету Міністрів України правомірно надіслав за належністю письмову скаргу позивача від 24.01.2023 до Міністерства оборони України. Разом з тим, відповідач у місячний строк листом від 24.02.2023 надав відповідь позивачу щодо запитуваної інформації, зазначивши, що 3-х кімнатні квартири протягом 2012-2022 року військовослужбовці та члени їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання та які перебувають в черзі після нього у Чернігівському гарнізоні (м. Чернігів) не отримували. При цьому, позивач у позовній заяві зазначає, що запитувана інформація йому необхідна для реалізації дій у відповідності до ст. 59 Житлового кодексу України та п. 36 Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, який затверджений наказом Міністра оборони України від 03.02.1995 №

20. Відповідно до довідки від 09.10.2018 № 1219 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку у Чернігівському гарнізоні та ІНФОРМАЦІЯ_1 з 23.03.1999 зі складом сім`ї 4 (чотири) особи, а також у списках осіб, які мають право на першочергове, позачергове отримання жилих приміщень з 25.09.2000, як звільнений в запас за станом здоров`я. Водночас, як вірно зацважено судом першої інстанції, позивач у своєму зверненні (скарзі) не додає будь-яких належних доказів, які б свідчити, що він як військовослужбовець потребує поліпшення житлових умов за рахунок забезпечення службовим приміщенням та відповідно перебуває на обліку. Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 118 Житлового кодексу України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач правомірно зазначив, що відповідно до положень чинного житлового законодавства України, позивач не має права на перебування на обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовим жилим приміщенням, оскільки він звільнений з військової служби за станом здоров`я. Окрім того, у 1989 році за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України сім`ї позивача була надана окрема двокімнатна квартира жилою площею 30,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, інших підтверджуючих документів та правових підстав для надання службового приміщення позивач не наводить. Колегія суддів зазначає, що позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної не надано жодних належних та достовірних доказів на обґрунтування доводів щодо надання відповідачем неправдивої інформації. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем дотримано вимоги Закону України «Про звернення громадян» та надано належну відповідь на звернення (скваргу) позивача, а тому позовні вимоги не підляють задоволенню. Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, то вона також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною, а тому враховуючи, що судом не встановлено порушення прав та інтересів позивача, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн задоволенню не підлягають. Так, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2023 року. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2023 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І.