Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/466/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/466/23 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови перерахувати та виплатити йому пенсію в розмірі 90% грошового забезпечення на підставі довідки Київського МТЦКтСП від 09.11.2022 №ВСЗ/9492; - зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити йому пенсію в розмірі 90% грошового забезпечення на підставі довідки Київського МТЦКтСП від 09.11.2022 №ВСЗ/9492, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.02.2020. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві в проведенні ОСОБА_1 перерахунку розміру раніше призначеної пенсії на підставі оновленої довідки Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.11.2022 №ВСЗ/9492. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести ОСОБА_1 з 01 лютого 2020 року перерахунок та виплату пенсії на підставі оновленої довідки Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.11.2022 №ВСЗ/9492, у розмірі 90% грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить змінити оскаржуване рішення в частині щодо перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимального розміру, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в місті Києві та отримує пенсію відповідно до положень Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ ''Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб''. На виконання рішення суду Київським МТЦКтСП видано позивачу довідку від 09.11.2022 №ВСЗ/9492 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії станом на 29.01.2020, до якої включено грошове забезпечення позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. Позивач звернувся до ГУПФУ в місті Києві із заявою про перерахунок його пенсії відповідно до зазначеної довідки. Листом від 05.12.2022 відповідач повернув довідку Київського МТЦКтСП без виконання, оскільки нормативно-правових актів щодо визначення умов, порядку та розмірів, за якими має проводитись перерахунок пенсії, призначений відповідно до Закону №2262, у томі числі на підставі повторно виданих уповноваженими органами силових міністерств та відомств довідок з оновленим розміром грошового забезпечення, після дати набрання законної сили рішеннями судів в справах №826/3858/18, №826/12704/18, №826/6453/18, не приймалося. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/3858/18 (05.03.2019) у позивача виникли підстави для перерахунку пенсії, призначеної згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення і премії, оскільки з цієї дати позивач має право на отримання пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, та у відповідності до вимог ст.ст. 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому, позовні вимоги в частині здійснення перерахунку пенсії позивача без обмеження максимальним розміром пенсії, не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що оскільки Конституційним Судом України визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення законодавства, якими був обмежений максимальний розмір пенсії, то в даному випадку позивач має всі законні підстави для перерахунку його пенсії без обмеження максимальним розміром. Також, апелянт зауважує, що при обранні способу відновлення порушеного права позивача суд повинен виходити з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколудо Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходити з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про перерахунок пенсії позивача без обмеження максимального розміру, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, врегульовані Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ). Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011. Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Водночас, Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016. У зазначеному рішенні Конституційний Суд України виходив із того, що норми-принципи частини 5 статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною 5 статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI. Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом. Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII. При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів приходить до висновку, що вони суперечать один одному. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Водночас, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. Таким чином, колегія суддів вважає, що розмір пенсії позивача не може бути обмежено її максимальним розміром. Правова позиція з цього питання викладена Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19 та від 21 грудня 2021 року у справі № 120/3552/21-а. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Щодо висновків суду першої інстанції стосовно відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог стосовно перерахунку пенсії позивачу без обмеження максимального розміру з огляду на їх передчасність, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", № 40450/04, пункт 64). Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (VanOosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). Колегія суддів зауважує, що відмовляючи у перерахунку, відповідач не висловлювався щодо перерахунку пенсії позивача без обмеження максимального розміру, оскільки вважав, що позивач немає права на перерахунок взагалі. Водночас, перерахунок пенсії з обмеженням максимального розміру пенсії змусить позивача повторно звертатись до суду з позовом. Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. На переконання колегії суддів, позовні вимоги про захист права не можуть вважатися передчасними, якщо вони були предметом правовідносин, з яких виник спір, а відсутність заперечень у рішенні відповідача, що оскаржується, не свідчить, що з питань перерахунку пенсії позивача без обмеження максимального розміру відсутній спір. Таким чином, перерахунок та виплата пенсії позивачу на підставі довідки має здійснюватися без обмеження максимального розміру пенсії, у зв`язку із чим, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо перерахунку та виплати пенсії позивача без обмеження максимального розміру підлягає скасуванню. Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийняте рішення з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Позивач надав до суду докази, що частково спростовують правомірність рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його частково скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З наявної в матеріалах справи квитанції вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 288,32 грн., які слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року- скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі 90% грошового забезпечення на підставі довідки Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.11.2022 №ВСЗ/9492, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.02.2020 та прийняти в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задовольнити. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі 90% грошового забезпечення на підставі довідки Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.11.2022 №ВСЗ/9492, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.02.2020. В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року- залишити без змін. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 1288,32 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Н.В. Безименна Т.Р. Вівдиченко