Постанова 4811 № 464/6361/21

Справа № 464/6361/21 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М. Провадження № 22-ц/811/3347/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2023 року м.Львів Справа № 464/6361/21 Провадження № 22ц/811/3347/22 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянув справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 19 жовтня 2022 року, , у складі судді Бойко О.М., з урахуванням відмови ОСОБА_4 від частини позову, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення частини спільних коштів, які набуті у шлюбі,- встановив: 2 серпня 2021 року ОСОБА_4 звернулася до суду з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вона з ОСОБА_3 перебувала в шлюбі з 28 серпня 2004 року до 15 серпня 2018 року. За час перебування у шлюбі ними було заощаджено значну суму коштів, які вони мали намір витратити на придбання будинку. Під час шлюбу ОСОБА_3 позичив їх спільні кошти, переконавши її що це буде економічно вигідно для них. 24 липня 2013 року відповідачем ОСОБА_3 за її згодою було укладено з ОСОБА_6 нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів у розмірі 355 600 грн. зі строком повернення до 24 січня 2014 року. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором було укладено договір іпотеки житлового будинку та земельної ділянки, площею 0, 0970 га на АДРЕСА_1 , на що нею також надано заяву-згоду. Згідно договору позики від 8 липня 2017 року, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Я.М., відповідач ОСОБА_3 позичив спільно нажиті кошти ОСОБА_5 в сумі 135 960 доларів США, що станом на момент надання позики еквівалентно 3 537 679 грн., з терміном повернення до 1 вересня 2017 року. На прохання ОСОБА_3 нею було надано нотаріально посвідчену згоду на позику цих спільних коштів. Крім цього, відповідачем ОСОБА_3 за її згодою 15 січня 2018 року укладено з ПАТ «ПриватБанк» договір фінансового лізингу автомобіля марки «Mazda 6», 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 . Згідно встановленого договором графіку сплати лізингових платежів, перший платіж ними було здійснено після укладення договору у січні 2018 року в сумі 168 900 грн., а надалі здійснювались щомісячні платежі по 16 554 грн. щомісячно з лютого до вересня 2018 року. Загальна сума сплачених коштів за договором фінансового лізингу від 15 січня 2018 року за час шлюбу складає 301 332 грн. Зазначає, що автомобіль «Mazda 6», 2017 року, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з моменту отримання у лізинг і по теперішній час перебуває у володінні та користуванні відповідача ОСОБА_3 . Між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 виникли судові спори щодо повернення заборгованості за договором позики від 24 липня 2013 року. Відповідно до постанови Львівського апеляційного суду від 7 лютого 2019 року за договором позики від 24 липня 2013 року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 було стягнуто 331 100 грн. Просить стягнути з ОСОБА_3 в її користь половину спільних коштів, які були набуті за час перебування у шлюбі, в розмірі 165 550 грн. (331 100 грн./2) та половину спільних коштів, сплачених ними в період перебування в шлюбі за договором фінансового лізингу, що становить 150 666 грн. (301 332 грн. / 2), всього: 316 216 грн. Також, з огляду на те, що ОСОБА_5 не повернуто ОСОБА_3 коштів згідно договору позики від 8 липня 2017 року, які є їхніми спільними коштами набутими у шлюбі, просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь належну їй частину спільних коштів - 67 980 доларів США, що еквівалентно 1 988 748,10 грн. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 19 жовтня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя 316 216 грн. Визнано за ОСОБА_4 право власності на частку грошових коштів, що є предметом договору позики від 8 липня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , та становить 67 980 доларів США. В решті позову відмовлено. Проведено розподіл судових витрат. Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 в частині задоволених вимог про стягнення з нього 150 666 грн., що сплачені за договором фінансового лізингу; про визнання за позивачем права власності на частку грошових коштів, що є предметом договору позики від 8 липня 2017 року та стягнення з нього судового збору в розмірі 11 350 грн. В апеляційній скарзі зазначає, що у вказаній частині не погоджується з рішенням суду першої інстанції. Вважає, що рішення в оскаржуваній частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Щодо вимоги про стягнення половини суми від 301 332 грн., які були сплачені ним як лізингові платежі на користь АТ «Приватбанк», зазначає, що за договором лізингу від 15 січня 2018 року протягом восьми місяців (період з часу його укладення до розірвання шлюбу), сторони сплачували спільно лізингові платежі, як плату за користування автомобілем та спільно використовували лізинговий (орендований) автомобіль у інтересах їх сім`ї. Однак суд на зазначене уваги не звернув, неправильно протлумачив закон та прийшов до помилкового рішення і цій частині. Окрім того звертає увагу, що позовні вимоги стосуються двох відповідачів, однак сплачений позивачем судовий збір покладено повністю на нього. Просить рішення в оскарженій частині скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. ОСОБА_4 відмовилася від позовних вимог до ОСОБА_5 . Така відмова прийнята судом, оскаржуване рішення у зазначеній частині визнано нечинним, а провадження у справі в цій частині закрито. Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги в частині, що переглядається; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Згідно із ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Відповідно до ст.ст. 60, 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Об`єктом спільної сумісної власності подружжя є будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно із ч.1 ст. 68 цього Кодексу розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно із ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.2 ст.60 СК України кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно із ст. 57 цього Кодексу особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України. Встановлено, що ОСОБА_7 (після зміни імені - ОСОБА_4 ) та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 2004 року. За час перебування сторін в шлюбі ОСОБА_3 за згодою позивача укладено договори позики коштів та договір лізингу. 24 липня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір позики на суму 355 600 грн. зі строком повернення цих коштів до 24 січня 2014 року. Договір укладено за згодою позивача, як другого з подружжя, в інтересах сім`ї, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_8 ( ОСОБА_4 ) від 24 липня 2013 року. Постановою Львівського апеляційного суду від 7 лютого 2019 року, яка набрала законної сили, за вказаним договором позики з ОСОБА_6 в користь ОСОБА_3 стягнуто 331 100 грн. Кошти за договором позики стягнуто з ОСОБА_6 в користь ОСОБА_3 після припинення шлюбних відносин між сторонами, відтак, розпорядження після їх отримання здійснено виключно відповідачем. Судом встановлено, що кошти, які стали предметом договору від 24 липня 2013 року, передані у позику за згодою позивача, як спільні кошти, що стверджується нотаріально засвідченою заявою останньої, зважаючи на відсутність доказів про те, що такі кошти згідно ст.57 СК України є особистим майном відповідача. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що такі кошти є об`єктом спільної сумісної власності сторін як подружжя, а відтак, підлягають поділу між ними та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 половини з отриманих коштів: 165 550 грн. (з розрахунку: 331 100 грн./2). З договору фінансового лізингу автомобіля № LVNLA-00000188 від 15 січня 2018 року вбачається, що такий укладено між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 . Договір укладено за згодою позивача, про що свідчить нотаріально посвідчена заява від 15 січня 2018 року. Предметом цього договору є автомобіль «Mazda 6», 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , який на даний час зареєстрований за ОСОБА_3 на праві власності. Відповідно до ст.806 ЦК України, ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Згідно із ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають між лізингодавцем та продавцем (постачальником) у зв`язку з набуттям лізингодавцем у власність об`єкта фінансового лізингу для подальшої передачі цього об`єкта лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відповідно до п.13.1 договору фінансового лізингу автомобіля № LVNLA-00000188 від 15 січня 2018 року сторонами погоджено, що укладений ними договір є змішаним договором, у якому містяться положення договору фінансового лізингу та договору купівлі-продажі (в частині переходу права власності на предмет лізингу). У п.14.3 цього договору зазначено, що лізингові платежі включають в себе, зокрема, платіж з відшкодування частини вартості предмета лізингу. Судом встановлено, що ОСОБА_3 повністю виконав умови договору фінансового лізингу і вказаний автомобіль перейшов у його власність за цим договором. З наданих ПАТ «ПриватБанк» відомостей вбачається, що під час перебування сторін у шлюбі в період з 15 січня 2018 року по 15 вересня 2018 року ними сплачено за договором фінансового лізингу автомобіля 301 332 грн., який перейшов в наступному у власність ОСОБА_3 . Кошти увійшли до складу відшкодування частини вартості предмета лізингу. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Моментом набуття права власності за договором згідно із вимогами ч. 1 ст. 334 ЦК України у набувача майна виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Положеннями ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що у разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов`язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу. Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Моментом набуття права власності за договором, згідно із вимогами ч. 1 ст. 334 ЦК у набувача майна виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 8 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що у разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов`язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу. Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше. У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що ОСОБА_3 належно виконав умови договору фінансового лізингу, на підставі чого надалі предмет лізингу перейшов у його власність. Частина лізингових платежів (331 100 грн.) здійснена за рахунок спільних коштів сторін (під час їх перебування в шлюбі). Розрахунок платежів за користування предметом лізингу під час перебування сторін у шлюбі сторонами не надано. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що 301 332 грн., сплачених за договором фінансового лізингу в період перебування сторін в шлюбі, є спільно власністю подружжя, а тому з відповідача в користь позивача підлягає стягненню половина вказаних коштів, яка становить 150 666 грн. (з розрахунку 301 332 грн./2). Ціна позову складала 2 576 046,95 грн. Вимоги позивача стосувалися майна, набутого сторонами в шлюбі. Частина цього майна - надані у позику ОСОБА_5 кошти знаходилися у останнього, але спір виник між сторонами. Позивач сплатила судовий збір у розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір». Суд першої інстанції позов задовольнив і провів розподіл судових витрат шляхом стягнення судового збору в користь позивача із відповідача ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.141 ЦПК України. Апеляційний суд перевіряє законність рішення на час його ухвалення. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо вирішення позову в переглянутій частині оскаржуваного рішення та розподілу судових витрат, які не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні. Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 жовтня 2022 року в переглянутій частині залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 жовтня 2022 року в переглянутій частині залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 4 вересня 2023 року. Головуючий - _________________________ТІ.Приколота Судді: ________________Ю.Р. Мікуш _______________ Р.В. Савуляк